Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

1. Місце фермерського господарства в системі підприємницької діяльності

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин у сільсь­кому господарстві найпоширенішою різновидністю приватно­го підприємництва є фермерське господарство. Воно є формою господарювання і являє собою форму підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів господарства виробляти товарну продукцію, переробля­ти і реалізовувати її. Це означає, що фермерське господарство є підприємцем товаровиробником.

Юридичною базою виникнення та розвитку цих госпо­дарств став Закон України “Про селянське (фермерське) гос­подарство”, прийнятий Верховною Радою України 20 грудня 1991 року, у другій його редакції від 19 червня 2003 року. На сьогодні ці відносини регулюються Законом України “Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 року.

Ринок не може існувати, якщо не існують дійсні реальні власники. Саме такою формою власності, яка відповідає всім загальним вимогам реформування села, є поряд із колективною та державною – приватна власність, заснована на індивідуаль­ній свободі та особистому економічному інтересі. Індивідуаль­ний характер приватної власності на засоби виробництва ро­бить фермерські господарства активними виразниками нових економічних та аграрних відносин в умовах ринкової системи.

У той же час, на сучасному високому рівні індустріального розвитку сільського господарства, не слід відкидати потреби в крупних (порівняно з фермерськими) підприємствах, а отже необхідності кооперації самих фермерських господарств.

Основним концептуальним положенням стратегії розвит­ку фермерства і посилення його ролі в АПК є формування приватних господарств товарного типу і широкого розвитку їх кооперування з виробництва, зберігання, переробки і збу­ту сільськогосподарської продукції, з постачання фермерів засобами виробництва, надання їм сервісних послуг та роз­витку фірмової торгівлі.

Фермерство, як вид підприємницької діяльності, ґрун­тується на таких принципах:

  • добровільність створення господарств;
  • самостійне формування програми діяльності, вільний вибір її видів, партнерів та форм взаємовідносин з ними;
  • право селянина самостійно вирішувати питання, який з видів землекористування він вибирає: приватну власність, пос­тійне користування, оренду чи їх поєднання;
  • право вільного найму працівників;
  • забезпечення та надійний захист права власності фермера на землю, засоби виробництва, вироблену продукцію;
  • повна економічна відповідальність за підсумки госпо­дарської діяльності;
  • вільне розпорядження доходом після внесення платежів, передбачених законом;
  • самостійне встановлення цін на вироблену продукцію, від­повідно до законодавства;
  • самостійне здійснення фермерським господарством зовнішньоекономічної діяльності, використання на свій розсуд на­лежної йому частки виручки.

Фермерське господарство не може виникнути та існувати без одержання землі. Тому важливе значення для цих господарств має земельне законодавство, насамперед Земельний Кодекс України. Зараз він діє в редакції від 25 жовтня 2001 р.

Практично важливе значення для фермерського госпо­дарства має й поточне законодавство щодо земельної рефор­ми, форм власності на землю ( зокрема відповідний Закон України від ЗО січня 1992 р.), Указ Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 8 серпня 1995 р. і т.д.

Закон України про фермерське господарство визначає пра­вові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фер­мерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян.

До основних характерних ознак фермерського господарс­тва можна віднести:

  • це окремий, самостійний суб’єкт сільськогосподарської діяльності, який відрізняється від колективних підприємств та особистих підсобних господарств у сільській місцевості;
  • це діяльність, яка здійснюється громадянами України (фі­зичними особами), тому організаторами фермерського госпо­дарства не можуть бути іноземні громадяни;
  • ця діяльність не планується державою, вона реалізується фермерським господарством, як повноправним господарем;
  • ця форма ведення господарства на землі не може ство­рюватися  примусово  внаслідок  адміністративного  рішення державних органів. Вона виникає виключно добровільно, за бажанням громадян, тобто за їхнім суб’єктивним особистим волевиявленням. Інший порядок створення фермерських гос­подарств є незаконним;
  • продукція сільського господарства носить товарний харак­тер. Головна мета фермерських господарств - можливість одержувати доходи:
  • фермерське господарство має право не лише виробляти продукцію, але й займатись переробкою цієї продукції (масло, сир,    ковбаси,    консерви).     Ця    продукція    може    вільно реалізовуватись господарством;
  • це переважно сімейне об’єднання селян. Воно дозволяє вдало поєднувати селянську працю з веденням хатнього госпо­дарства;
  • переважання приватної власності на засоби виробництва;
  • нечіткий поділ праці в процесі виробництва продукції;
  • в основному самовідтворення господарства у виробничому циклі;
  • земельні ділянки громадян, які ведуть фермерське госпо­дарство, поділу не підлягають.

Становлення фермерства - важливий крок на шляху до більш ефективного входження України у світові ринкові відносини. Со­ціальна роль фермерських господарств полягає у тому, що відрод­жується реальний власник землі, відроджуються селянські дина­стії, що в свою чергу поліпшує демографічну ситуацію на селі.

У свідомості громадян України фермерські господарства асоціюються здебільшого з невеликими формуваннями з пло­щею землекористування від кількох до кількох десятків гек­тарів, де в основному використовується праця членів сім’ї голо­ви господарства з сезонним наймом робочої сили. Однак серед фермерських господарств є й досить потужні за ресурсним по­тенціалом сільськогосподарські підприємства.

Економічні переваги фермерських господарств сімейного типу пов’язані зі специфікою організації й управління вироб­ництвом у цій формі господарювання. У зв’язку з цим виділимо наступні обставини:

поєднання в особі фермера функцій управлінця, виконавця робіт і (у більшій чи меншій мірі) власника є потужним мо­тиваційним фактором. Економічна самостійність і спрощений механізм привласнення результатів вкладеної праці сприяють формуванню реального господаря, який прагне отримати мак­симум вигоди на кожну одиницю вкладених коштів і праці;

переваги господарств сімейного типу – в єдності інтересів членів сім’ї. Вони, наприклад, відносно легко можуть піти на ско­рочення фонду споживання, направивши кошти на виробничі цілі. Ця перевага особливо відчутна у несприятливі періоди. О.В.Чаянов вказував, що “часто умови внутрішньої основної рівноваги сімей­ного господарства роблять для нього прийнятною дуже низьку оп­лату одиниці продукції, яка дає можливість існувати в умовах, які приречуть капіталістичне господарство на неминучу загибель”;

фермерські господарства в основному відзначаються мо­більністю, що означає високу готовність фермерів брати участь у різноманітних проектах. Низька прибутковість сільськогос­подарського виробництва стимулює фермерів до диверсифіка­ції господарської діяльності, розвитку різних форм кооперації, гнучкості у співпраці з партнерами.

Є й чимало інших негативних чинників, пов’язаних з відсут­ністю довготривалих традицій фермерства та зі складною си­туацією, яка склалася у вітчизняному сільському господарстві. Серед них виділимо:

–   вкрай незадовільне забезпечення фермерських господарств технікою;

–   відсутність достатньо потужних джерел фінансування роз­витку фермерських господарств;

–   недостатній рівень професійної кваліфікації багатьох фер­мерів.

загрузка...