Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

1. Організаційно-економічні основи системи “виробництво-переробка”, її місце в агробізнесі.

Третя сфера АПК України об’єднує галузі, які забезпечу­ють заготівлю, переробку сільськогосподарської сировини та доведення продукції до споживача. До них частково належать: харчова, м’ясо-молочна, мукомольно-круп’яна, рибна, легка про­мисловість (первинна переробка), а також заготівельні, збутові та торгові організації.

Серед галузей, які займаються переробкою сільськогоспо­дарської сировини, провідне місце належить галузям, що ви­робляють продукти харчування, а в сукупності вони утворюють продовольчий комплекс України.

Організація зберігання, переробки та реалізації сільсько­господарської продукції в сучасних умовах повинна базува­тись на вимогах Указу Президента України “Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного рин­ку” (2000р.).

В залежності від споживчих властивостей кінцевих продуктів продовольчий комплекс поділяється на декілька підкомплексів, які спеціалізуються на виробництві однорідних груп продуктів.

Продуктова структура АПК характеризується, як сукупність вертикально інтегрованих галузей з виробництва конкретних видів кінцевої продукції, або як сукупність продуктових під­комплексів.

Продуктові підкомплекси — це кінцево-цільові агропро­мислові структури, що в процесі агропромислової інтеграції трансформуються в предметні агропромислові формування, які й реалізують на ділі переваги предметно-технологічного синтезу сільського господарства і переробної промисловості. Отже, про­дуктова вертикаль — це об’єктивно існуюча єдність галузей, яка потребує своєї логічної завершеності.

Кожна продуктова вертикаль (підкомплекс) являє собою ланцюг взаємозв’язаних видів діяльності, які належать до різних сфер АПК, галузей і підгалузей, та організаційно й технологічно об’єднані для здійснення виробничого процесу, починаючи з ви­робництва спеціалізованих засобів для даного продукту і закін­чуючи реалізацією цього продукту.

Розглядаючи продуктові вертикалі, досить важливо перей­ти від суто віртуального розуміння до практичного вирішення проблеми міжгалузевих зв’язків. З цього приводу варто наголо­сити, що кожна продуктова вертикаль доти залишається чисто уявною, доки її основні ланки не трансформуються в певні інтег­ровані структури. Виходячи з цього, продуктову структуру АПК можна розглядати з таких позицій:

  • єдність елементів технологічного процесу виробництва кінцевого продукту — коли із всієї сукупності послідовного зв’язку було відокремлено до сільськогосподарську, власне сіль­ськогосподарську і після сільськогосподарську ланки;
  • єдність виробничих циклів, тобто послідовних органі­заційно-технологічних операцій (способів, прийомів) форму­вання факторів (ресурсів) та їх технологічного поєднання з метою одержання кінцевого продукту АПК (у натуральному і вартісному виразі).

Отже, можна стверджувати, що єдність елементів техно­логічного процесу свідчить про ту віртуальну продуктову вертикаль, без якої не можна уявити причетність сфер основ­ного виробництва до формування кінцевого продукту АПК. Єдність же виробничих циклів, що відповідають ланкам тех­нологічного процесу, говорить про реальну інтеграцію, тобто про участь усіх трьох сфер АПК у створенні кінцевого про­дукту. А це вже потребує практичних дій щодо організацій­ного оформлення агропромислового синтезу з виробництва конкретного продукту.

Єдиний технологічний процес агропромислового виробниц­тва обумовлює потребу трансформації його складових елементів у конкретні техніко-виробничі дії. У своїй сукупності ці дії фор­мують виробничий цикл, тобто послідовність виконаних техно­логічних операцій з одержання готового продукту.

Стосовно до особливостей АПК під виробничим циклом слід розуміти єдність видів виробничої діяльності в рамках групи підприємств різних галузей (чи одного підприємства) або певної території, яка на основі поєднання промислових ресурсів і сіль­ськогосподарської сировини забезпечує виробництво кінцевого продукту та його реалізацію.

Принципова схема трансформації технологічного процесу одержання продукції АПК з абстрактної категорії в конкретний агропромисловий виробничий цикл може бути такою (рис. 20.1).

З наведеної схеми можна зробити такі висновки:

  • одержання кінцевого продукту АПК потребує відповідно до технологічного процесу наявності необхідних ресурсів про­мислового походження та технологічних способів їх поєднання з ресурсами сільського господарства;
  • вироблена в результаті цього поєднання сировина повинна бути заготовлена і пройти відповідну промислову переробку;
  • одержаний у такий спосіб кінцевий продукт стає товаром і надходить на реалізацію.

На перший погляд, виробничий цикл видається досить простим і зрозумілим. Однак в реальному АПВ кожна скла­дова виробничого циклу з одержання конкретного кінцевого продукту АПК повинна мати своє специфічне забезпечення.

Тому трансформований із абстрактного технологічного про­цесу агропромисловий виробничий цикл можна розчленувати на такі складові:

Таблиця 20.1

Характеристика кінцево-цільових завдань циклу.

Складові агро­промислового виробничого циклу Кінцево-цільове завдання циклу
Аграрний цикл Одержання проміжного продукту (сировини) необхідної технологічної якості.
Переробний цикл Виробництво конкретного виду кінцевого про­дукту необхідної споживної якості.
Торговельний цикл Задоволення платоспроможного попиту з вра­хуванням асортименту, ціни та якості продукту.

Кожен із циклів агропромислового виробництва складаєть­ся з послідовно виконуваних операцій, що обумовлено техно­логією одержання кінцевого чи проміжного продукту. Напри­клад, переробний цикл у виробництві крохмалю включає такі взаємозалежні технологічні операції: відбір і сортування кар­топлі, очищення і миття бульб, подрібнення картоплі, виділення клітинного соку, виділення виявленого крохмалю, рафінуван­ня білків і крохмалю, просушування на вакуумних фільтрах, сушіння, просіювання, пакування. Всі ці операції належать до водо-, енерго- і тепломістких. Реальний вихід крохмалю залежить не тільки від дотримання цих обов’язкових технологічних операцій переробного циклу а й від якості сировини — вмісту в бульбах крохмалю (з 1 т бульб в середньому можна одержати 1,4—1,5 ц сухого крохмалю). Переробний цикл картоплі забез­печує не тільки виробництво крохмалю, а й спирту, чіпсів. Крім того, від переробки картоплі залишається барда і мезга, які ви­користовуються для годівлі тварин.

Технологічна побудова циклів показує, що кожна складова аграрно-промислового циклу вирізняється конкретним кінце­во-цільовим завданням і потребує створення необхідних умов для нормального виробничого процесу і властивого тільки їй інфраструктурного забезпечення, до чого залучаються практично всі сфери АПВ.

Агропромисловий виробничий цикл, як показано в парагра­фі базується на поєднанні та координації дій спеціалізованих сільськогосподарських, заготівельних і переробних підпри­ємств, фірмових магазинів роздрібної торгівлі, спеціалізованих заводів з виробництва машин і обладнання, спеціалізованого транспорту, наукових установ тощо, тобто включає всі ті галузі і види діяльності, продукція і послуги яких призначені для вико­ристання при виробництві кінцевої продукції.

У свою чергу, продуктові підкомплекси, які в основі базують­ся на цьому агропромисловому циклі, являють ту складову АПК, яка прямо пов’язана з можливостями вирішення продовольчої проблеми: чим ефективніше діє продуктовий підкомплекс, тим відчутніше згладжується гострота продовольчої проблеми.

А оскільки виробництво продовольства залежить не лише і не тільки від зусиль АПК, то слід підкреслити, що до розв’язання продовольчого питання в однаковій мірі мають бути залучені й інші міжгалузеві структури.

Загальна принципова схема формування і функціонування продуктового підкомплексу, таким чином, як обов’язкові атрибути повинна мати такі розвинуті спеціалізовані (стосовно до специфі­ки кінцевого продукту) елементи: виробництво засобів вироб­ництва, галузь сільського господарства, переробна галузь, транс­порт, зберігання, торгівля. Ці атрибути повинні доповнюватись обов’язковими елементами агропромислового циклу в складі кон­кретних предметно-технологічних агропромислових формувань. Серед них найбільш мобільними є: хлібопродуктовий, бурякоцукровий, м’ясомолочний, плодоовочеконсервний, мас­ложировий, безалкогольних напоїв тощо. Кожний такий під-комплекс представляє собою виробничо-технологічну систему об’єднаних між собою галузей сільського господарства, пере­робної промисловості, підприємств з виробництва та ремонту машин і обладнання, допоміжних і обслуговуючих виробництв.

В залежності від походження переробної сировини продуктові підкомплекси можна поділити на дві підгрупи: ті, що перер­обляють сировину рослинного походження; ті, що переробляють сировину тваринного походження.

Наведені на схемі продуктові вертикалі є властивими для України (навіть чай виробляється з власної сировини — трав і ягід). Кожен продуктовий підкомплекс своєю кінцевою метою має забезпечення потреб держави в продовольчих і непродоволь­чих товарах сільськогосподарського походження.

Продуктові підкомплекси характеризуються певними особ­ливостями. Зокрема:

  • їх функціонування потребує конкретного організаційного оформлення в певну інтегровану структуру;
  • основне виробництво підкомплексу має доповнюватися добре розвинутою виробничою інфраструктурою, насамперед продуктового призначення;
  • функціонування вертикалі та її кінцевий результат знач­ною мірою визначаються дієвістю та взаємо вигідністю міжгалу­зевих відносин;
  • в основі продуктової вертикалі лежить внутрігосподарська чи міжгалузева інтеграція;
  • виробничий напрям (спеціалізація) продуктового підком­плексу визначається головним чином аграрним ареалом, тобто профілем сільськогосподарського виробництва;
  • народногосподарський (національний) продуктовий ком­плекс та його підкомплекси такого ж рівня трансформуються в чіткі агропромислові структури, обов’язковими елементами яких є продуктовий ланцюг «виробництво ресурсів — виробництво си­ровини — переробка сировини — реалізація кінцевого продукту»;
  • кожна продуктова  вертикаль  повинна  забезпечуватися добре організованим і налагодженим агропромисловим вироб­ничим циклом.

На основі цієї методологічної парадигми продуктовий під­комплекс (вертикаль) можна представити, як сукупність конк­ретних підкомплексів ( рис. 20.3).

Формування продовольчих підкомплексів дає змогу не лише забезпечити потребу в продовольчих і непродовольчих товарах, а й на основі його розвитку вирішувати досить важливі соціаль­но-економічні завдання, а саме:

  • сприяти ствердженню продовольчої безпеки і незалежності країни;
  • створювати такі інтегровані структури виробництва, які забезпечують найменші втрати, збільшувати обсяги виробниц­тва і підвищувати якість продукції;
  • досягати вищого розвитку продуктивних сил, зближення фондо та енергоозброєності праці в усіх галузях АПВ, тобто аг­рарній праці надавати характер індустріальної;
  • розвивати інтегроване виробництво на інтенсивній основі;
  • сприяти вирішенню соціальних проблем села.

В кінцевому підсумку розвиток інтегрованих структур на основі продуктової спеціалізації слід вважати не лише чисто виробничою потребою,

а й тим важливим соціально-економічним фактором, що сприяє досягненню повної соціальної однорідності в рамках АПК.

За ступенем зв’язку переробних підприємств з сировинною базою продуктові підкомплекси можна підрозділити на дві гру­пи: ті, що переробляють безпосередньо сільськогосподарську сировину (первинна обробка): бурякоцукрова, пивоварна, мукомельна промисловість тощо; ті, що використовують сільськогос­подарську сировину, яка пройшла первинну обробку: хлібопродуктова, макаронна, кондитерська промисловість тощо.

Формування та розвиток продуктових підкомплексів, що здійснюють первинну переробку сировини, тісно пов’язано з галузями сільськогосподарського виробництва, що в свою чер­гу обумовлює необхідність наближення цих підприємств до районів виробництва сировини. На відміну, від них, підкомплек­си, які зайняті вторинною переробкою сільськогосподарської сировини розташовуються в районах споживання їх продукції.

В Україні, одним з найбільш масштабних продуктових під­комплексів, що переробляє продукцію рослинництва є хлібопродуктовий. Він об’єднує підприємства хлібопекарної, макаронної, мукомольно-круп’яної промисловості, а також під­приємства з виробництва та ремонту машин і обладнання, допо­міжні та обслуговуючі виробництва.

До обслуговуючих виробництв даного підкомплексу відно­сять насіннєві господарства, контрольно-насінневі лабораторії, сільськогосподарське машинобудування з виробництва зерно­вих сівалок, комбайнів, зерноочисних машин та іншого облад­нання, спеціалізованого транспорту для перевезення муки і хлі­ба, елеватори, зерносховища і т.д.

Впровадження досягнень науки і техніки в підкомплексі здійс­нюють науково-дослідні та проектні інститути з селекції зернових культур, переробки зерна, виробництва хліба та інших продуктів.

Особливе місце при переробці продукції рослинництва від­водиться бурякоцукровому підкомплексу. Він об’єднує буряко-виробництво, цукрові заводи, а також машинобудівні, ремонтні, обслуговуючі та допоміжні виробництва тощо та складається з двох основних ланок: сільськогосподарської та промислової.

Вирощуванням цукрових буряків займаються в основно­му сільськогосподарські підприємства, розміщені в сировинних зонах цукрових заводів. В бурякоцукровий підкомплекс входять також підприємства, які займаються виробництвом продукції з відходів виробництва (переробка меляси та жому на спирт, вуглекислоту, хлібопекарні та кормові дріжджі, глі­церин, лимонну кислоту і т.д.). Єдність функціонування і розвитку даного підкомплексу буде забезпечуватись при тех­нологічному взаємозв’язку виробничої діяльності основних, супутніх, допоміжних та обслуговуючих підприємств, про­порційно та взаємообумовлено.

В системі виробничого комплексу важливу роль відіграє плодоовочеконсервний підкомплекс, який в свою чергу складається також з сільськогосподарських та промислових ланок. Промисло­ва ланка даного підкомплексу об’єднує консервні підприємства, а також заводи з виробництва обладнання, ремонтні та обслугову­ючі підприємства. Сільськогосподарська ланка включає підпри­ємства з виробництва сільськогосподарської продукції, заготі­вельно-збутові організації, оптові бази, біржі тощо.

Олієжировий підкомплекс об’єднує підприємства з вирощу­вання та переробки олійних культур (соняшнику, льону-довгунцю і т.д.). Промислова ланка включає: маслобойні, масляні та маргаринові заводи. До обслуговуючих виробництв даного під­комплексу відносяться організації із заготівлі, сушіння, очист­ки та зберігання насіння, транспортні організації і т.д.

До м’ясо-молочного підкомплексу слід віднести сільськогос­подарські підприємства з виробництва молока та м’яса. Кормову базу для тваринництва складають галузі тваринництва даних під­приємств. Збереження продукції забезпечують холодильні госпо­дарства, а її реалізацію оптові біржі та торгові підприємства.

Склад вище розглянутих підкомплексів змінюється в резуль­таті розвитку та поглиблення спеціалізації, включаючи в них нові галузі та виробництва, що доповнюють їх структуру.

Розміри та темпи розвитку продуктових підкомплек­сів визначаються потребою в їх продукції, а також рівнем розвитку відповідних, галузей сільськогосподарського ви­робництва. Основним напрямком їх подальшого розвитку є вдосконалення виробничої структури та досягнення про­порційності в розвитку усіх галузей і виробництв в ринкових умовах господарювання.

загрузка...