Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

1. Система матеріально-технічного забезпечення в Україні та її завдання

Зростання технічної оснащеності сільськогосподарського виробництва та розвиток агропромислової інтеграції вимагають наявності у відповідній місцевості підприємств, фірм, організа­цій, які створюють оптимальні умови для ефективного функціо­нування сільськогосподарських і переробних підприємств. До них належать галузі промисловості і підприємства, фірми й організації, які здійснюють продаж матеріально-технічних засобів, ремонт і технічне обслуговування техніки в підприємствах, мон­таж обладнання тваринницьких ферм, агрохімічне та ветери­нарно-санітарне обслуговування. В сукупності вони становлять систему матеріально-технічного забезпечення.

Система матеріально-технічного забезпечення повинна бути спрямована на: відтворення і розвиток матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств; комплексну механізацію і ав­томатизацію технологічних процесів; оптимальне розміщення тор­говельних підприємств і організацій по реалізації матеріально-тех­нічних засобів сільськогосподарським підприємствам; контроль за якістю техніки, сировиною і матеріалами, які реалізуються.

Основними принципами системи матеріально-технічного за­безпечення сільськогосподарських підприємств слід вважати:

  • вільний вибір підприємствами з виробництва сільськогос­подарської продукції постачальників матеріально-технічних ре­сурсів, а також сервісних структур;
  • обмеження   економіко-правовими   методами   створення монопольного забезпечення та розвиток сприятливих умов для вільної конкуренції в усіх ланках даної системи;
  • спрямування фінансово-кредитної, цінової та податкової політики держави на регулювання паритету цін між сільсько­господарською та промисловою продукцією з метою підтримки платоспроможності підприємств агропромислового комплексу для розширеного відтворення основних засобів виробництва;
  • забезпечення однакових правових та економічних умов у взаємовідносинах сільськогосподарських підприємств всіх форм власності із структурами з виробництва матеріально-технічних ресурсів, їх постачання, технічного обслуговування та надання ви­робничих послуг з дотриманням гарантій та відповідальності пар­тнерів за якість, терміни поставок та своєчасність розрахунків.

Характерними рисами сільськогосподарського виробництва і його матеріально-технічного постачання є : сезонність, неспівпаданням строків виробництва, постачання засобів виробництва і їх використання в господарствах; віддаленість господарств від виробників матеріально-технічних засобів; розосередженість сільськогосподарських підприємств.

Тому дані обставини ускладнюють забезпечення сільсько­господарських підприємств засобами виробництва безпосеред­ньо з заводів-виробників. Це в свою чергу викликає необхідність створення розгалуженої системи постачання ресурсів та надан­ня послуг з виконання таких самих функцій, а саме: товарних і фондових бірж; посередницьких фірм (дилери, брокери); дрібнооптових та фірмових магазинів з продажу ресурсів для сільсько­господарських підприємств, різних матеріалів, запасних частин. Хоча в ринкових умовах господарювання береться напрямок на створення умов для забезпечення мінімальної кількості посе­редників у ланцюзі виробник-споживач.

Виробництво та реалізація матеріально-технічних засобів, технічне обслуговування набувають характеру цілісного техно­логічного процесу. Управління та координацію цим процесом здійснюють органи, діяльність яких визначається особливос­тями функціонування агропромислового комплексу, загально­державними та регіональними програмами соціально-еконо­мічного розвитку, розробленими Кабінетом Міністрів України. Регіональні структури координаційного органу входять у сите-ми державних установ управління. Основними її складовими є реформовані концерни «Украгросервіс», «Украгрохім», «Украгробуд», «Украгроенергопостач», «Укрзооветпостач» і т.д.

Отже, матеріально-технічне забезпечення - це система при­нципів, методів, важелів та структур, які спрямовані на вироб­ництво і постачання технічних засобів, запасних частин, засобів захисту рослин, паливо-мастильних матеріалів, техніко-технологічне обслуговування та надання виробничих послуг.

Матеріально-технічні засоби - це сукупність матеріально-ре­чових засобів і предметів праці, що постачаються промисловіс­тю, за допомогою яких виробляється продукція або надаються відповідні послуги. Вони мають різне цільове призначення , а тому істотно відрізняються за своєю функціональною роллю при створенні матеріальних благ. Перша група це матеріально-тех­нічні ресурси, що сприяють підвищенню продуктивності праці. З їх допомогою здійснюється комплексна механізація і автома­тизація виробництва, внаслідок чого знижується трудомісткість виробництва продукції. Зазначену функціональну роль відіграють такі засоби праці, як робочі і силові машини, транспортні засоби, комбайновий парк, автоматичні лінії, засоби механізації тваринницьких приміщень, різні прилади і устаткування тощо. Сукупність впливу даних матеріально-технічних ресурсів визна­чається темпами розвитку науково-технічного прогресу в галу­зях промисловості й масштабами його реалізації у виробництві. Друга група - засоби, що створюють сприятливі умови для нормативного виробничого процесу, це: тваринницькі при­міщення, складські приміщення, споруди, літні табори і т.д. Ці ресурси хоч і менш активно впливають на процес виробництва, але є необхідними його елементами.

До третьої групи слід віднести оборотні засоби, а саме: інс­трументи, засоби захисту рослин, добрива, нафтопродукти і т.д. Матеріально-технічне постачання сільськогосподарських підприємств є передумовою і необхідною умовою безперервності процесу розширеного відтворення, пов’язуючи виробництво і споживання засобів виробництва.

На сьогодні рівень забезпечення більшості сільськогоспо­дарських підприємств матеріально-технічними засобами не пе­ревищує 50% від нормативної технологічної потреби. Вартість основних засобів зростає переважно шляхом їх індексації без додаткового введення потужностей. Основна частина машинно-тракторного парку у господарствах відпрацювала свій амортиза­ційний строк, внаслідок чого підприємства несуть значні витрати на технічне обслуговування і ремонт. До 40% машинно-трактор­ного парку підприємств простоює з технічних причин. Фізична і моральна застарілість основних засобів, незабезпечення еконо­мічних умов розширеного відтворення у виробництві спричини­ли в останні роки спад виробництва в усіх галузях АПК.

Першим кроком повинно стати докорінне техніко-технологічне переоснащення підприємств галузі, а саме: запровадження нових організаційних форм використання складної техніки, дов­гострокової оренди (лізингу) та закупівлі сільськогосподарської техніки за прямими зв’язками.

Стосовно цього вже зроблено перші кроки. Комерційні струк­тури та господарські формування на лізинговій основі закупо­вують зарубіжну техніку, яка порівняно з вітчизняною більш енергонасичена, універсальна, обладнана гідравлічними і елек­тронними системами, проте й набагато дорожча за нашу.

Організаційні форми лізингових компаній можуть бути різ­ними. Лізинг - це особливий вид оренди, орендних відносин, коли об’єктом оренди є машини та обладнання. Лізинг не є «бан­ківською операцією» у точному розумінні слова. Він належить до так званої «близької до банківської» форми фінансування, яка може здійснюватись і торговельно-промисловими підприємства­ми, спеціалізованими лізинговими компаніями, що засновують­ся різними юридичними та фізичними особами. Форми надання лізингових послуг досить різноманітні. В умовах конкуренції лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим під­приємствам, що потрапили в скрутне фінансове становище.

Практика лізингових відносин зафіксувала такі види лізин­гових операцій:

  • фінансовий лізинг - це така форма відносин, при якій лізингодавач купує обладнання з наступною його передачею лізингоотримувачу. Вартість даного обладнання плюс відсотки за кредит повертаються лізингодавачу частинами у вигляді пла­тежів, здійснюваних лізингоотримувачем;
  • лізинг з неповною оплатою - це угода, яка укладається на строк менший ніж необхідний для повного фізичного зно­су обладнання. Прикладом є оперативний лізинг, при якому зобов’язання лізингодавача, крім фінансування купівельної ціни обладнання містить і зобов’язання із обслуговування, ремонту технічного консультування лізингоотримувача;
  • лізинг з повною оплатою - це угода, яка укладається на строк, що дорівнює циклу використання машин або обладнання, а лізингодавач отримує повну купівельну вартість його протя­гом базового періоду та прибуток;
  • лізинг зі спеціальним обслуговуванням - це угода при якій лізингодавач бере на себе абсолютну відповідальність за ремонт, обслуговування та інші зобов’язання, пов’язані з пра­вом власності;
  • ліведж-лізинг - форма відносин при якій в ролі лізингода­вача виступає об’єднання декількох компаній, фірм, установ. В основному використовується при реалізації великих проектів;
  • роздільний лізинг – це форма фінансового лізингу, коли лізингова фірма фінансує частину операцій, будучи власником майна та зберігаючи за собою право власності. Друга частина фінансових коштів забезпечується позичками банку або іншого позичкодавача;
  • повторний лізинг - власник продає майно лізинговій ком­панії (фірмі), а пізніше бере його в оренду на умовах фінансового лізингу.

Використання лізингу має багато переваг:

  • при організації підприємства або при його реорганізації немає необхідності в значних інвестиціях, якщо обладнання все отримане на умовах лізингу;
  • зазвичай при лізингу використовується товарна форма орендних платежів;
  • дає можливість придбати складне, а часом і рідкісне облад­нання і т.д.

Таким чином лізинг представляє собою форму майнових від­носин, передбачаючи не лише передачу обладнання в строкове користування, але і можливість продажі обладнання користува­чу після закінчення строку угоди.

При укладанні угод на оренду машин і обладнання часто ви­користовуються і інші форми взаємовідносин:

рейтинг - оренда машин і обладнання на короткостроковий

період;

хайрінг - оренда машин і обладнання на середньостроковий

період;

лізинг – довгострокова оренда машин і обладнання.

Лізингові угоди оформляються контрактом в якому виз­начають основні права і зобов’язання сторін. Він підтверд­жує, що власник майна (орендодавець) надає право іншій юридичній особі (орендареві) користуватись даною технікою протягом обумовленого в договорі терміну на умовах оплати вартості оренди.

Ефективність впровадження лізингу на оновлення матеріаль­но-технічної бази сільськогосподарських товаровиробників по­яснюється тим, що:

  • матеріальне (машини і обладнання) кредитування на від­міну від грошового зменшує ризик неповернення коштів;
  • умови лізингових угод гнучкіше порівняно з банківським кредитом та дають змогу обрати вигідну форму сплати;
  • лізингові платежі відносяться на собівартість продукції чи послуг і, відповідно знижують оподаткування прибутку;
  • лізингове майно не перебуває на балансі лізингоодержувача, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно;
  • лізинг дає можливість отримати інвестиції від іноземних партнерів у вигляді машин і обладнання;
  • лізинг сприяє впровадженню науково-технічного прогресу. Отже, лізинг слід розглядати, як одну з найперспективніших форм інвестування, здатну значно пожвавити процес оновлення і формування матеріально-технічної бази підприємств з вироб­ництва сільськогосподарської продукції та сприяти входженню економіки України в структуру світового ринку.

Однією з форм удосконалення матеріально-технічного поста­чання, впровадження у виробництво нових засобів виробництва є створення постійно діючих виставок-ярмарків. На них сіль­ськогосподарський товаровиробник може укласти договори на придбання матеріальних і технічних засобів безпосередньо з їх виробниками або з посередницькими структурами. Зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства, впровадження досягнень науково-технічного прогресу це основні шляхи виходу АПК з економічної кризи.

загрузка...