Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

1. Соціально – економічна характеристика трудових ресурсів аграрних формувань і мотивація праці

Серед факторів сільськогосподарського виробництва вирі­шальне значення належить трудовій діяльності людини. У всі часи і на всіх континентах праця була і залишається основною умовою, яка визначає матеріальне і духовне багатство кожного суспільства. Саме люди з їх багатовіковим досвідом, практични­ми навичками й теоретичними знаннями є головною продуктив­ною силою суспільства.

Трудові ресурси сільськогосподарських підприємств – це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й ро­зумовими здібностями і знаннями, тобто має необхідний фізич­ний розвиток, знання і практичні навички для якісного і своє­часного виконання передбачених технологією робіт у цій сфері матеріального виробництва.

Все населення залежно від віку поділяється на:

  • осіб молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно);
  • осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки – від 16 до 54 років, чоловіки – від 16 до 59 років включно);
  • осіб старших працездатного віку, з досягненням якого вста­новлюється пенсія за віком (в Україні: жінки – з 55 років, чолові­ки — з 60 років).

Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працез­датних і непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці – це Інваліди 1-ї та 2-ї групи, а працездатні особи в непрацез­датному віці – це підлітки та працюючі пенсіонери за віком.

До трудових ресурсів належать ;

  • населення в працездатному віці, крім непрацюючих ін­валідів 1-ї і 2-ї групи та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п’ять і більше дітей і ви­ховують їх до восьми років, а також особи, що вийшли на пенсію раніше у зв’язку з важкими і шкідливими умовами праці);
  • працюючі особи пенсійного віку;
  • працюючі особи віком до 16 років.

Згідно українського законодавства на роботу можна прийма­ти у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спе­ціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річно-го віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої роботи.

Все населення поділяється на економічно-активне та економічно-неактивне. Економічно-активне населення - це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва продук­ції і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населен­ня складається із зайнятих і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

Економічно-неактивне населення - це та частина населення, яка не входить до складу трудових ресурсів, а саме:

  • учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних нав­чальних закладах;
  • особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових
  • умовах;
  • особи, які одержують пенсію у зв’язку з інвалідністю;
  • особи, зайняті веденням домашнього господарства, догля­дом за дітьми, хворими родичами;
  • особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові пра­цювати;
  • інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

Використання трудових ресурсів сільськогосподарських під­приємств в процесі праці передбачає їх відтворення, яке перебу­ває у взаємозв’язку із відтворенням суспільного продукту. Про­цес відтворення трудових ресурсів поділяється па окремі фази: формування, розподілу і перерозподілу, використання.

Фаза формування характеризується: природним відтворен­ням (тобто народженням людей та досягненням ними згодом працездатного віку); відновленням здатності до праці н існуючих працівників; одержанням людьми освіти, спеціальності і певної трудової кваліфікації.

Фаза розподілу і перерозподілу робочої сили характери­зується розподілом її за видами робіт і діяльності, а також за підприємствами, районами і т.д. У системі ринкової економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці. Пере­розподіл трудових ресурсів здійснюється у вигляді їх руху від­повідно до попиту і пропозиції па ринку праці.

Фаза використання полягає у використанні економічно-ак­тивного населення на підприємствах. На цій фазі основна про­блема полягає в забезпеченні зайнятості населення і в ефектив­ному використанні працівників.

Усі ці фази органічно пов’язані між собою.

Розрізняють екстенсивний і інтенсивний типи відтворен­ня робочої сили. Екстенсивне відтворення означає збільшен­ня чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах країни в загальному без зміни їхніх якісних характеристик. Інтен­сивне відтворення трудових ресурсів пов’язане зі зміною їх­ньої якості (зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо). Екс­тенсивний та інтенсивний типи відтворення взаємодоповню­ють один одного.

Виробництво сільськогосподарської продукції визнача­ється специфікою сільськогосподарської праці та її особливос­тями, а саме:

  • об’єктами праці є вирощувані сільськогосподарські куль­тури, а вони, як відомо, обумовлюють неспівпадання робочого періоду з періодом виробництва, що неминуче викликає сезон­ність використання трудових ресурсів;
  • ефективність сільськогосподарської праці значною мірою визначається ґрунтово-кліматичними умовами (добовими та се­зонними коливаннями температури повітря і ґрунту, кількістю опадів та їх розподілом протягом року, наявністю та крутизною схилів сільськогосподарських угідь, вмістом поживних речо­вин у ґрунті, кількістю днів з високою швидкістю вітру і т.д.). Всі ці фактори суттєво впливають на норми виробітку, витра­ти праці й матеріальних ресурсів, рівень врожайності сільсько­господарських культур та їх прибутковість;
  • забезпеченням  трудовими  ресурсами  сільського госпо­дарства різних регіонів України. Якщо в південних областях (Донецька, Луганська, Миколаївська та інші) на 100 га сільсько­господарських угідь припадає 7-10 працездатних, в центральних областях (Вінницька, Черкаська та інші) – 15-18, то в північно-західних (Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька і т.д.) – 25-40 працездатних. Велика різниця між показниками щіль­ності трудових ресурсів впливає на розміщення, спеціалізацію сільського господарства, його галузеву структуру;
  • відмінності сільськогосподарської праці викликані різ­ними формами господарювання та формами власності на селі. Звичайно, що в невеликому сімейному чи фермерському колек­тиві трудові відносини між його членами складаються дещо по іншому порівняно з відносинами у великих трудових колекти­вах із іншою формою власності (колективних, спільних, агро­фірмах і т.д.);
  • на рівень використання робочої сили в сільськогоспо­дарських підприємствах також справляє вплив особистого підсобного господарство. Адже відомо, що таке господарство існує не лише завдяки трудовій участі пенсіонерів та підлітків (якщо такі є в сім’ї), а й вимагає також значних трудових зусиль осіб працездатного віку, які основну частину своєї праці повинні вкладати в громадське господарство.

Все це в своїй сукупності впливає на формування трудових ресурсів сільськогосподарських підприємств та кінцеві наслід­ки сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до діючого класифікатора усі працівники в на­родному господарстві за характером виконуваної роботи поді­ляються на такі категорії: робітники, керівники, спеціалісти та службовці.

До робітників відносять тих працівників, які безпосередньо зайняті в процесі створення матеріальних благ, а також здійсню­ють ремонт, переміщення вантажів, транспортування пасажирів, падають матеріальні та побутові послуги.

До керівників відносять працівників, які займають посаду керівників підприємств і їх підрозділів (директори, голови під­приємств, керуючі відділками, бригадири, завідуючі фермами (майстернями) тощо), заступників керівників з цих посад, а також головних спеціалістів (головний агроном, головний бух­галтер, головний інженер, головний механік, головний елект­рик та інші).

До спеціалістів відносять працівників, які виконують еко­номічні, інженерно-технічні і технологічні роботи (економісти, бухгалтери, агрономи, зоотехніки, диспетчери, механіки, інже­нери, енергетики, нормувальники тощо).

До категорії службовців відносять працівників, які готують і оформляють документацію, здійснюють контроль, господарське обслуговування (касири, чергові, секретарі-друкарки, статисти, стенографісти, табельники тощо).

Залежно від умов найму працівників в сільському господарс­тві класифікують за такими категоріями:

  • постійні працівники (такі, що прийняті на роботу на трива­лий термін без його точного визначення);
  • тимчасові працівники (залучені працівники, їх зарахову­ють тимчасово з наперед встановленим терміном);
  • сезонні працівники (наймані працівники на роботу для ви­конання сезонних робіт).

Загальну чисельність працівників, які є в списках підпри­ємств називають обліковим складом. До облікового складу включають всі категорії постійних, тимчасових і сезонних працівників, прийнятих па роботу на один і більше днів неза­лежно від того, знаходяться вони на роботі чи перебувають у відпустці, відрядженні, на лікарняному або тимчасово не пра­цюють з інших причин.

Для характеристики розміру можливого залучення сільсь­когосподарськими підприємствами трудових ресурсів розрахо­вують середньооблікову чисельність працівників. її визначають підсумовуванням облікового складу працівників за всі дні місяця і діленням одержаного результату на кількість календарних днів у місяці. Середньооблікову чисельність працівників за рік розра­ховують як середньоарифметичну величину від суми показників середньо облікової кількості за всі місяці року поділеної на 12.

Використання трудових ресурсів характеризується показни­ком зайнятості, безробіття, мотивацією праці.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини насе­лення щодо створення суспільного продукту (національного до­ходу). Саме в цьому полягає її економічна суть.

Безробіття - складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття – це економічна категорія, яка ві­дображає економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Мотивація праці, тобто спонукання людини до дії, виступає у двох формах – біологічній і соціально-психологічній. З біо­логічного погляду - це збудження нервової системи людини до дій, спрямованих на використання природних факторів для сво­го існування і відтворення; із соціально-психологічного - спо­нукання людини до задоволення своїх матеріально-побутових нужд, потреб та запитів, що досягається за рахунок її праці. За Ф.Катлером, нужда - це почуття, яке сприймається людиною як нестача чого-небудь для своєї потреби; потреба - це нужда яка набула специфічної форми відповідно до культурного рів­ня і особистості індивіда; запит же визначає потребу, яка під­кріплюється купівельною спроможністю.

Отже, мотивація до праці є багатостороннім процесом, який відображає вид людської діяльності спрямованої па задоволен­ня своїх фізичних, матеріально-побутових, культурних потреб та набуття певного іміджу в суспільній ієрархії. Саме за раху­нок праці здійснюється цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона за допомогою засобів праці впливає на приро­ду й використовує її з метою створення споживної вартості для задоволення своїх потреб. Однак процес праці – це не тільки вплив людини на природу, ІЦоб виробляти матеріальні блага, люди вступають між собою у певні зв’язки і відносини – вироб­ничі відносини. їх характер визначає соціальний бік праці, бо зі зміною форм власності змінюються й мотиваційні чинники до праці, а також взаємовідносини у її процесі. Таким чином, ефек­тивність виробництва визначається мотиваційними системами, розробленими відповідно до конкретних соціально-економічних особливостей розвитку та психологічної поведінки людей.

Є велика кількість мотиваційних теорій, що мають пози­тивні і негативні сторони, і вони придатні для певних етапів роз­витку суспільства і умов.

На нинішньому етапі реформування власності, розробки законодавчої бази для діяльності підприємств у режимі пов­ної господарської самостійності за ринковими принципами купівлі-продажу змінюються й мотиваційні критерії спону­кання людей до високопродуктивної праці. Отже, на зміну соціально-економічній системі з примусовою моделлю тру­дових відносин приходить ринкова система з вільним ви­бором діяльності та повним розпорядженням результатами своєї праці. За цих умов на перший план мотивації до праці виступають соціально-психологічні фактори, до яких нале­жать: самостійність у прийнятті рішень щодо того, де працю­вати, що виконувати; значимість роботи, задоволення нею та заробітною платою.

Важливим позитивним мотиваційним фактором виступає участь працівників в управлінні підприємством, розподілі прибутків, визначенні матеріальних стимулів за кінцеві ре­зультати роботи та інше, що спонукає працівника відчути свою значимість, повніше задовольнити свої потреби.

загрузка...