Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

1. Виробництво як відкрита система

Виробництво – найважливіша сфера людської діяльності з перетворення предметів праці з метою задоволення потреб всіх суб’єктів суспільства. Таким чином, виробнича функція охоплює всі дії, що безпосередньо пов’язані з виготовленням товарів чи надання послуг, Вони відіграє головну роль у створенні товарів або послуг є ядром будь-якого сільськогосподарського підприємства.

Ресурсні вкладення здійснюються для отримання готових виробів за допомогою одного або кількох процесів перетворен­ня (збереження, транспортування, оброблення). Щоб гаранту­вати бажаний (замовлений) продукт, на різних етапах процесу перетворення здійснюються заміри (зворотний зв’язок), а потім порівнюють результати з установленими стандартами і в разі не­обхідності коригують дії (контроль). На рис. 2.1 схематично по­казана виробнича функція як процес перетворення вкладених ресурсів у кінцеву продукцію.

Економічна сутність виробничої системи полягає у створенні (у процесі перетворення) доданої вартості як різниці між вартістю вкладень та вартістю або ціною кінцевого продукту. Аналіз скла­дових процесу перетворень дає змогу усунути чи перепроектувати  збиткові операції, збільшуючи тим самим додану вартість.

Досягнення мети виробництва з виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів можливе тільки за умови тісної взаємодії виробничої функції насамперед з функціями мар­кетингу та фінансів, а також іншими допоміжними функціями.

Організація виробництва – це наука, яка вивчає закони функціонування виробничого процесу як системи. Системою в загальному вигляді називають цілу, складену з частин множину елементів, які знаходяться у взаємовідносинах і взаємозв’язках між собою та утворюють певну єдність.

При системному підході організація виробництва розгля­дається як певна впорядкована взаємодія елементів системи. Тому суть організації виробництва може бути розкрита на основі аналізу складу і взаємозв’язку всіх елементів виробництва/а та­кож їх взаємодії.

Поняття «система», її межі достатньо умовні і залежать від об’єкта та мети дослідження. Системою можна назвати будь-який об’єкт, що має у своєму складі сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих частин або елементів. Будь-яка система склада­ється з не менш як чотирьох основних компоненті: входу, про­цесу, виходу та зворотнього зв’язку і контролю.

Водночас об’єкт, який вибирається для дослідження з пози­цій системного підходу, повинен мати низку ознак, що характе­ризують його як систему. Зокрема, серед ознак систем, які при­значені для виконання виробничих функцій, мають бути такі:

  • основні вхідні компоненти;
  • сукупність елементів;
  • суттєві зв’язки між елементами;
  • інтегративні (об’єднувальні) властивості;
  • цілісність;
  • внутрішня упорядкована структура й організація;
  • мета функціонування і критерії оцінювання функціону­вання системи;
  • керуючий або регулюючий пристрій чи засоби;
  • межі з зовнішнім середовищем і здатність системи до взає­модії з ним;
  • особливі властивості елементів, з якими вони входять в дану систему.

Існування будь-якої системи, успішне виконання нею своїх завдань можливе за наявності зв’язків між елементами, що об’єднують їх в єдине ціле, завдяки чому здійснюється функ­ціонування системи відповідно до поставленої мети. В окремій системі зв’язки між її елементами значно міцніші, ніж з іншими елементами інших систем. Такі зв’язки називаються системоут-ворювальними. Деяку кількість елементів, для яких характер­ні слабкі, непостійні зв’язки або повна їх відсутність, не можна назвати системою.

Внутрішні властивості системи та її взаємодія із зовнішнім середовищем визначається шляхом виділення і вивчення типів зв’язків. Серед них найважливішими є зв’язки функціонування, які підрозділяються на: матеріальні (потоки матеріалів, пред­метів праці, енергії), інформаційні (потоки інформації, зв’язки між людьми тощо). Зв’язки розрізняються також за напрямом: прямі і зворотні. Вони пов’язані між собою і є умовою управлін-нй процесом перетворення, особливо зворотного впливу резуль­татів на його протікання.

Виділення системи з оточуючого середовища як цілісного об’єкта здійснюється завдяки системоутворювальним зв’язкам. Цілісність системи визначає, що її поведінка в цілому зале­жить передусім від взаємодії внутрішніх елементів, незалежно від впливів зовнішнього середовища. Цілісність системи вка­зує на її інтегративність і спроможність об’єднувати елементи, що входять до неї.

Виходячи з визначення системи, вона має внутрішню упорядковану структуру й організацію. Структура розгля­дається як кількісний і якісний склад основних елементів системи та способів їх взаємозв’язку, які забезпечують сталий стан системи. Організація передбачає порядок розташування і взаємодію елементів системи. Структура й організація ціліс­ної системи підвищують рівень визначеності, завдяки спрямо­ваній поведінці її елементів.

Кожна система існує і функціонує в певних межах, що відо­кремлюють її від зовнішнього середовища, але водночас вона може функціонувати і розвиватися тільки за умови активної вза­ємодії з навколишнім середовищем. При цьому зовнішнє середовище охоплює сукупність зовнішніх для системи об’єктів, які або впливають на неї, або вона впливає на них. Таким чином, систе­ма під час свого функціонування змушена постійно адаптувати­ся до зовнішнього середовища узгоджуючи з його вимогами свої матеріальні, інформаційні й трудові зв’язки.

Досліджуючи системи, їх класифікують за певними ознаками.

Залежно від умов створення всі системи належать до: при­родних (у тому числі живі системи); штучних, які створені лю­диною (зокрема, виробничі системи різних рівнів).

Ступінь взаємодії з зовнішнім середовищем поділяє систе­ми на: відкриті, які здійснюють активний обмін (енергією, ма­теріалами, інформацією, продукцією, послугами); закриті, що не взаємодіють із зовнішнім середовищем (наприклад, хімічна реакція в закритому просторі). Закриті системи, не отримуючи ресурсів, занепадають.

Усі системи в сільськогосподарському виробництві можна поділити на: фізичні системи – належить сукупність природ­них або штучних об’єктів, що мають речову форму і реально взаємодіють між собою (наприклад, територія підприємства, споруди, будівлі, машини, устаткування, які забезпечують нормальний процес трансформації сировини, матеріалу); абс­трактні системи - являють собою символічне відображення зв’язків або процесів, які здійснюються у фізичних моделях, визначаючи їх поведінку, наприклад, моделі окремих об’єктів, явищ або процесів.

Моделі також розподіляються на: фізичні — моделі зовні­шньої подібності; абстрактно-схематичні (графіки, схеми, креслення тощо); абстрактно-математичні, що відобража­ють числові залежності або зв’язки в системі або в її окремій частині (система управління, функціональні, кореляційні за­лежності та ін.).

Всі системи належать до: простих, якщо мають у своєму складі обмежену кількість взаємопов’язаних елементів, які за­безпечують виконання нескладних функцій системи; складні системи складаються з великої кількості взаємодіючих частин (підсистем, елементів), які виконують складні різноманітні фун­кції і вирішують великі завдання.

Виробничі системи — це особливий клас систем, що об’єднують працюючих, знаряддя і предмети праці та інші еле­менти, які необхідні для функціонування системи, у процесі якого створюється продукція або послуги.

Елементами виробничої системи є люди і матеріальні об’єк­ти — праця, знаряддя, предмети, продукти праці, а також тех­нологія, організація виробництва.

Під елементом виробничої системи розуміється складова частина системи, яка не розчленовується на дрібніші складові. Елементами виробничої системи нижчого рівня (дільниці, цеху, відділу) є робочі місця (частина виробничої площі з розта­шованими на ній засобами виробництва та робітниками, які їх обслуговують).

Інтеграція первинних систем «людина — машина» створює виробничу складну систему, яка охоплює основних і допоміжних робітників, основне і допоміжне устаткування, функціональні підсистеми зі складним комплексом взаємозв’язків, взаємовід­носин та інтересів, що й зумовлює її складну структуру та ор­ганізацію.

До систем вищого рівня належать цехи, підприємства, галузі і т. п. При цьому кожна ланка системи, підсистеми будь-якого рівня відбиває найістотніші риси системи вищого рівня, части­ною якого вони є.

Виробнича система визначається поведінкою, еволюцією і структурою. Структура виробничої системи — це сукупність елементів і стійких зв’язків між ними, що забезпечують ціліс­ність системи і її тотожність самій собі, тобто збереження ос­новних властивостей системи під час різноманітних зовнішніх і внутрішніх змін.

Структура виробничої системи визначається складом і взаємозв’язками її елементів і підсистем, а також зв’язками з зов­нішнім середовищем. Розрізняють просторову (розташування еле­ментів системи в просторі) і часову (послідовність змін у часі стану елементів і системи в цілому) структури виробничих систем.

Характерна особливість елемента виробничої системи — тіс­ний взаємозв’язок та взаємодія з іншими частинами або елемен­тами системи шляхом: або послідовного здійснення частини вище охоплює сукупність зовнішніх для системи об’єктів, які або впливають на неї, або вона впливає на них. Таким чином, систе­ма під час свого функціонування змушена постійно адаптувати­ся до зовнішнього середовища узгоджуючи з його вимогами свої матеріальні, інформаційні й трудові зв’язки.

Досліджуючи системи, їх класифікують за певними ознаками.

Залежно від умов створення всі системи належать до: при­родних (у тому числі живі системи); штучних, які створені лю­диною (зокрема, виробничі системи різних рівнів).

Ступінь взаємодії з зовнішнім середовищем поділяє систе­ми на: відкриті, які здійснюють активний обмін (енергією, ма­теріалами, інформацією, продукцією, послугами); закриті, що не взаємодіють із зовнішнім середовищем (наприклад, хімічна реакція в закритому просторі). Закриті системи, не отримуючи ресурсів, занепадають.

Усі системи в сільськогосподарському виробництві можна поділити на: фізичні системи – належить сукупність природ­них або штучних об’єктів, що мають речову форму і реально взаємодіють між собою (наприклад, територія підприємства, споруди, будівлі, машини, устаткування, які забезпечують нормальний процес трансформації сировини, матеріалу); абс­трактні системи - являють собою символічне відображення зв’язків або процесів, які здійснюються у фізичних моделях, визначаючи їх поведінку, наприклад, моделі окремих об’єктів, явищ або процесів.

Моделі також розподіляються на: фізичні — моделі зовні­шньої подібності; абстрактно-схематичні (графіки, схеми, креслення тощо); абстрактно-математичні, що відобража­ють числові залежності або зв’язки в системі або в її окремій частині (система управління, функціональні, кореляційні за­лежності та ін.).

Всі системи належать до: простих, якщо мають у своєму складі обмежену кількість взаємопов’язаних елементів, які за­безпечують виконання нескладних функцій системи; складні системи складаються з великої кількості взаємодіючих частин (підсистем, елементів), які виконують складні різноманітні фун­кції і вирішують великі завдання.

Виробничі системи — це особливий клас систем, що об’єднують працюючих, знаряддя і предмети праці та інші еле­менти, які необхідні для функціонування системи, у процесі якого створюється продукція або послуги.

Елементами виробничої системи є люди і матеріальні об’єк­ти — праця, знаряддя, предмети, продукти праці, а також тех­нологія, організація виробництва.

Під елементом виробничої системи розуміється складова частина системи, яка не розчленовується на дрібніші складові. Елементами виробничої системи нижчого рівня (дільниці, цеху, відділу) є робочі місця (частина виробничої площі з розта­шованими на ній засобами виробництва та робітниками, які їх обслуговують).

Інтеграція первинних систем «людина — машина» створює виробничу складну систему, яка охоплює основних і допоміжних робітників, основне і допоміжне устаткування, функціональні підсистеми зі складним комплексом взаємозв’язків, взаємовід­носин та інтересів, що й зумовлює її складну структуру та ор­ганізацію.

До систем вищого рівня належать цехи, підприємства, галузі і т. п. При цьому кожна ланка системи, підсистеми будь-якого рівня відбиває найістотніші риси системи вищого рівня, части­ною якого вони є.

Виробнича система визначається поведінкою, еволюцією і структурою. Структура виробничої системи — це сукупність елементів і стійких зв’язків між ними, що забезпечують ціліс­ність системи і її тотожність самій собі, тобто збереження ос­новних властивостей системи під час різноманітних зовнішніх і внутрішніх змін.

Структура виробничої системи визначається складом і взаємозв’язками її елементів і підсистем, а також зв’язками з зов­нішнім середовищем. Розрізняють просторову (розташування еле­ментів системи в просторі) і часову (послідовність змін у часі стану елементів і системи в цілому) структури виробничих систем.

Характерна особливість елемента виробничої системи — тіс­ний взаємозв’язок та взаємодія з іншими частинами або елемен­тами системи шляхом: або послідовного здійснення частини функцій над предметом праці, що виконуються системою в ці­лому до отримання готового продукту; або комплексного пере­роблення однорідної сировини і отримання з неї різноманітних продуктів; або паралельного виконання однорідних, але не од­накових функцій з оброблення багатьох видів матеріалів і отри­мання з них частин готового продукту.

загрузка...