Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

1. Засоби виробництва, джерела їх формування і відтворення

В умовах становлення ринкових відносин, розвитку різних форм господарювання велике значення мають формування ма­теріально-технічної бази, організації відтворення засобів вироб­ництва і постачання господарств засобами виробництва.

В усіх галузях матеріального виробництва, в тому числі і в сільському господарстві, процес виробництва включає три ос­новних фактори: працю людини, предмети праці і знаряддя пра­ці. Предмети праці - це ті матеріальні фактори виробництва, на які направлена праця людини (насіння, садивний матеріал, кор­ми, молодняк худоби і дорослі тварини на відгодівлі, сировина і т.д.). До засобів праці відносяться матеріальні фактори вироб­ництва, за допомогою яких людина діє на предмети праці, видоз­мінює їх і одержує готову продукцію (трактори, комбайни, інші сільськогосподарські машини, двигуни, приміщення та інші).

Засоби виробництва - це сукупність засобів та предметів праці, які становлять матеріальну основу виробництва і використовуються людиною при створенні матеріальних благ. Вони є основним елементом матеріально-технічної бази. Тому від рів­ня забезпеченості ними виробництва, їх структури та ефектив­ності використання значною мірою залежать кінцеві результати діяльності суб’єктів господарювання в сільському господарстві.

Різниця між засобами та предметами праці полягає у тому, що засоби праці зношуються поступово, не змінюючи своєї речової форми і переносять свою вартість на продукцію частинами протя­гом усього строку їх використання, а предмети праці, як правило, у виробничому циклі зношуються (використовуються) повністю.

Звідси, засоби виробництва, як вже частково було сказано, класифікуються за їх роллю в процесі праці на предмети праці і знаряддя праці, а за значенням у процесі виробництва на основні і оборотні.

Основні засоби - це ті, що беруть участь у виробництві протя­гом кількох виробничих циклів (років), зношуються поступово і свою вартість переносять на вироблювану продукцію протягом усього строку використання частинами, пропорційно до їх участі в процесі виробництва (у міру зносу). При цьому вони зберігають свою натуральну форму. До них належать: будівлі, споруди, пере­давальні пристрої, машини і устаткування, транспортні засоби, інструменти та інвентар, робоча та продуктивна худоба, бага­торічні насадження, капітальні витрати на поліпшення земель.

Оборотні засоби - це ті, що беруть участь у виробництві тіль­ки протягом одного виробничого циклу і свою вартість повністю переносять на виготовлену продукцію (виконану роботу або на­дану послугу). При цьому в процесі виробництва оборотні засоби повністю споживаються. До них відносяться: корми, насіння, са­дивний матеріал, нафтопродукти, засоби захисту рослин та ін.

За характером участі у виробничому процесі основні засоби поділяються на засоби виробничого і невиробничого призначення.

До виробничих належать ті засоби, які безпосередньо пов’язані з виробництвом, переробкою і реалізацією продукції. До них від­носяться: будівлі, споруди, передавальне устаткування, машини і обладнання, транспортні засоби, виробничий і господарський інвентар, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження, капітальні витрати на поліпшення земель, інші основні засоби.

Виробничі основні засоби несільськогосподарського призна­чення включають засоби підприємств, що виробляють будівель­ні матеріали і переробляють сільськогосподарську продукцію, фонди установ громадського харчування, торгівлі.

Невиробничі основні засоби безпосередньої участі у процесі виробництва не беруть. До них відносять фонди об’єктів житло­вого і комунального господарства, побутового обслуговування, організацій культури, освіти, мистецтва, охорони здоров’я, спор­тивні споруди та інші, тобто ті, які сприяють виробництву, ство­рюючи відповідні умови для працівників.

Засоби виробництва облічуються у натуральному (одиниці, штуки, голови, гектари, метри квадратні тощо), грошовому, а деякі в умовному вираженні. Засоби виробництва виражені у вартісній оцінці, разом з грошовими ресурсами, що обслуговують процес виробництва становлять виробничі фонди. їх кругообіг відбуваєть­ся як рух вартості, результатом якого є виробництво матеріальних благ, що втілюють у собі вартість спожитих засобів виробництва.

Залежно від характеру обороту, а також від функціональної ролі і значення в процесі створення нових споживних вартостей засоби виробництва поділяються на основні і оборотні.

Специфічною особливістю сільського господарства є те, що окремі види засобів виробництва можуть докорінно (під дією людини) змінювати свою функціональну роль в процесі вироб­ництва. Тому в одному випадку їх розглядають як основні фонди, а в іншому – як оборотні. Наприклад, основне стадо корів – це частина основних виробничих фондів, оскільки їх функціональ­на роль полягає у відтворенні поголів’я і виробництві предметів праці (молоко). Проте, при вибракуванні корів і переведенні їх на відгодівлю відбувається зміна їх функціональної ролі в процесі виробництва і їх вже розглядають як оборотні фонди, яким при­таманний зовсім інший характер обороту.

Грошове вираження основних засобів дає можливість об’єднати основні фонди виробничого підрозділу чи господарс­тва в цілому. У процесі кругообороту виробничі фонди послідов­но переходять зі стадії виробничих запасів у стадію виробниц­тва, а з неї у стадію готового продукту. Такий рух виробничих фондів відбувається як рух вартості.

Структура основних фондів. Під структурою основних фон­дів розуміють питому масу вартості окремих груп і видів фондів у загальній їх балансовій вартості, вираженій у відсотках. Струк­тура основних фондів у господарствах неоднакова. Вона залежить від виробничого напрямку господарства, рівня його розвитку та інших економічних і природних умов. Наприклад, в структурі ос­новних виробничих фондів зернових господарств переважають потужні трактори, комбайни та інші машини і знаряддя. В госпо­дарствах тваринницького напрямку велику питому масу займа­ють продуктивна худоба і тваринницькі приміщення (будівлі), а в овочівничих – парниково-тепличне господарство, дощувальні ус­тановки, спеціальний інвентар і т.д. Отже, структура виробничих фондів залежить від спеціалізації і концентрації виробництва. У зв’язку з поглибленням спеціалізації сільськогосподарських підприємств збільшується питома маса тієї частини фондів, яка відображає специфіку господарства. На структуру основних ви­робничих фондів впливають також грунтово-кліматичні умови. Адже, навіть в межах однієї зони структура основних фондів ок­ремих господарств різна в залежності від їх місця розташування, віддаленості промислових центрів та інших факторів.

Зношення ї амортизація основних фондів. У процесі викорис­тання основні засоби зношуються, тобто втрачають свою якість і стають непридатними для подальшого використання. Розрізняють фізичне і моральне зношення основних засобів. Фізичне зношення виникає в процесі використання засобів праці, коли їх робочі орга­ни внаслідок використання втрачають свої якості, деформуються і руйнуються, або коли під дією природних і часових факторів ме­талеві вузли і механізми машин (знарядь) ржавіють, а пластмасові частини і гума старіють. Внаслідок фізичного зношення знижуєть­ся продуктивність засобів праці і вони стають непридатними для використання. Ступінь фізичного зношення залежить від інтен­сивності використання засобів, строків перебування їх у госпо­дарстві, додержання правил їх експлуатації і ремонтів.

Моральне зношення означає знецінення і вибуття із виробничого процесу засобів ще до їх повного фізичного зно­шення. Це відбувається внаслідок появи нових, продуктивні­ших і дешевших машин. Моральне зношення засобів праці від­бувається в двох формах. Перша, коли на ринок надходять нові більш продуктивні засоби, а тому перші використовувати еко­номічно невигідно. Друга, це в результаті технічного прогресу в промисловості є можливість здешевити виготовлення машин та устаткування для сільськогосподарського виробництва, порівняно з тими, що використовуються в галузі. Грошова оцін­ка основних фондів здійснюється за: початковою (первісною), відновною, балансовою, залишковою і ліквідною вартостями.

Початкова (первісна) вартість основних засобів характеризує фактичні витрати на створення основних фондів (вона включає затрати на придбання, доставку і монтаж основних засобів, вит­рати на будівництво будівель, споруд і передавальних пристроїв, витрати на вирощування чи купівлю продуктивної і робочої худоби, затрати на закладання і вирощування багаторічних насад­жень), її визначають за формулою:

ПпЦ+ СО, (6.1)

де:

Пп - первісна вартість, грн.;

Оц - оптова ціна, грн.;

К - торгівельна націнка постачальницької організації, грн.;

Со - вантажно-розвантажувальні роботи, монтаж і введення в експлуатацію, грн.

Відновлювальна вартість – це вартість відтворення основних засобів за сучасними цінами. Ліквідна (залишкова) вартість визначає вартість основних фондів, крім суми зношення їх (амортизації). По суті, це вартість брухту, який залишається після повного зношення засобів.

Балансова вартість основних засобів - це їх облікова вар­тість. На період придбання засобів і введення їх в дію вона дорів­нює їхній первинній вартості, а після переоцінки – відповідно відновлювальній. За балансовою вартістю відраховують кошти до амортизаційного фонду.

Норму амортизації основних засобів обчислюють як відношення суми первісної вартості (балансової), загальних витрат на капітальний ремонт за весь строк служби і вартості коштів, одер­жаних від ліквідації основних засобів після їх зношення до до­бутку від множення балансової вартості на строк служби засобу, виражене у відсотках. її обчислюють за формулою:

На = (Пб + Кр – Влб х Пс) х 100                      (6.2)

де:

Н - норма амортизації, %;

Пб - балансова вартість, грн.;

Кр - витрати на капітальний ремонт, грн.;

Вл - ліквідна вартість, грн.;

Пс - строк служби засобу виробництва, років.

Щорічна сума амортизації основних засобів визначається за формулою:

Са =( Пб + (Фп х t1/ 12) – (Фв х t2/12)) / Пс (6.3)

або,

де:

Са - щорічна сума амортизації, грн.;

Фп, Фв - вартість основних засобів, що відповідно надійшли і вибули протягом року, грн.;

t1 - кількість повних місяців функціонування основних за­собів, що надійшли у підприємство;

t2 - кількість повних місяців, протягом яких вибули основні засоби, що не функціонували.

Для основних засобів, що заново введені в експлуатацію, амортизацію слід нараховувати з певного числа місяця, що на­стає за місяцем їх введення в експлуатацію, а для вибулих при­пиняють з першого числа місяця, що настає за місяцем вибуття.

На сьогодні існують деякі відмінності в термінах припинен­ня нарахування амортизації на окремі групи основних засобів. Так, на активні основні засоби (робочі і силові машини, облад­нання, транспортні засоби) амортизація нараховується про­тягом нормативного строку служби, коли їх вартість повністю переноситься на заново створений продукт. На всі ж інші види основних засобів амортизація нараховується протягом усього фактичного строку їх служби. Амортизація не нараховується на продуктивну худобу, волів, птицю, овець, свиней, оскільки грошова виручка від її реалізації перевищує балансову вар­тість цих тварин. Не нараховується амортизація на молоді на­садження до вступу їх у плодоношення, а також на засоби, що поставлені на консервацію.

Амортизація - це величина, яка кількісно відображає втра­ту знаряддями праці своєї вартості і поступове перенесення її на заново створений продукт (виконану роботу) з наступним нагромадженням грошових засобів для відтворення основних засобів. Амортизація нараховується за балансовою вартістю основних засобів, вона є елементом виробничих витрат, вклю­чається в собівартість продукції (робіт, послуг) і покривається виручкою від реалізації.

Для забезпечення простого відтворення тих основних за­собів, які з певних причин вибули з процесу виробництва ще до завершення їхнього строку служби, недораховані амортизаційні відрахування відшкодовуються за рахунок прибутку підпри­ємства, і ця сума використовується за цільовим призначенням, як і амортизаційні відрахування. У сільськогосподарських під­приємствах амортизація нараховується щомісячно за нормами встановленими директивними органами у відсотках до балансо­вої вартості основних засобів.

З метою створення необхідних умов для відтворення основних засобів за інтенсивного розвитку інфляційних процесів в державі періодично індексують їхню балансову вартість. Суть такої індек­сації полягає в тому, що за кожним структурним елементом Де­ржавним комітетом статистики і Міністерством фінансів розра­ховуються індекси, виходячи із фактично підвищеного рівня цін на будівництво та промислову продукцію у поточному році. При високих темпах інфляції, періодичної переоцінки основних за­собів недостатньо для створення належних умов їх відтворення. Потрібні ще додаткові заходи проти інфляційного захисту амор­тизаційних відрахувань. Одним з найбільш дійових таких заходів могло б стати як мінімум щоквартальне коригування суми нара­хованої амортизації за індексами, розрахованими відповідними державними органами. Проте діюча в Україні амортизаційна полі­тика не передбачає такої форми захисту амортизації. В результаті, під впливом даних факторів посилюється формування інфляцій­ної собівартості сільськогосподарської продукції, а через неї – ін­фляційного прибутку і рентабельності. В умовах приватизації і роздержавлення сільськогосподарських підприємств, створення приватних господарств, для відтворення і збільшення основних засобів виробництва використовують відрахування від прибутку, кредити банків, внески спонсорів, амортизаційний фонд, а обо­ротних – продукцію власного виробництва, доходи від реалізації продукції, короткострокові позики, аванс, що одержують за май­бутню продукцію, доходи від обороту цінних паперів.

У практиці є просте і розширене відтворення основних за­собів. Просте відтворення - це оновлення основних елементів у попередньому розмірі в натуральному чи грошовому виразі, їх повне (заміна спрацьованих) і часткове (капітальний ре­монт) відновлення. Метою розширеного відтворення є фондооснащення господарства, оптимізація структури й поліпшення якості речових елементів основних засобів, тобто відновлення їх на повній технічній основі, що дає змогу сільськогосподарським підприємствам удосконалювати структуру і нарощувати вироб­ництво при поліпшені якості продукції, підвищенні продуктив­ності праці та зниженні собівартості продукції.

Списання і відтворення основних засобів. Списують, як пра­вило, спрацьовані і непридатні для подальшого використання, а також морально застарілі основні засоби. При їх списанні визна­чають можливість використання окремих вузлів і деталей та їх вартість. Списані машини розбирають на вузли і деталі. Придатні деталі оприбутковують і здають на склад, а ті, що підлягають від­новленню, в ремонтну майстерню, непридатні – на металобрухт. Для нормальної організації основних засобів виробництва необхідне своєчасне їх відтворення. Організація відтворення основних засобів у натурі полягає в закупівлі нових, одержані безкоштовно або будівництві відповідних об’єктів.

Відтворення машинно-тракторного парку здійснюється шляхом заміни і поповнення парку машин за рахунок закупівлі нової, більш економічної техніки.

Будівлі і споруди відновлюють шляхом безпосереднього будів­ництва об’єктів. Будівництво здійснюють підрядним або госпо­дарським способом. Господарським способом будують об’єкти самі господарства, а підрядним - будівельні організації на основі укладе­ного із сільськогосподарськими підприємствами договору. Оборот­ні фонди поділяються на виробничі фонди і фонди обігу. Виробничі оборотні фонди у цілому включають незавершене виробництво і виробничі запаси. Основні з них: 1) незавершене виробництво у рос­линництві – це фактичні витрати під урожай наступних років, зок­рема на оранку зябу, парів, сівбу озимих культур і багаторічних трав, внесення добрив. Сюди не входять витрати на садіння багаторічних насаджень, які належать до капіталовкладень; 2) незавершене ви­робництво у тваринництві – молодняк, що на кінець року перебуває під матками (поросята до 2-х місяців), перехідні витрати на зариб­нення водойм, вартість яєць, закладених інкубатори наприкінці планового року, вартість меду, залишеного у вуликах для годівлі бд­жіл узимку; 3) молодняк тварин, тварини на відгодівлі, птиця, звірі та бджоли; 4) незавершене виробництво підсобних виробництв та промислів – фактичні затрати на незакінчений на кінець року ре­монт техніки, вартість переробленої продукції, що перебуває на переробних підприємствах, витрати на невироблену ще на кінець року І промислову продукцію; 5) виробничі запаси – наявні на кінець пла­нового року запаси насіння, кормів, підстилки, нафтопродуктів, ма­лоцінних і швидкозношуваних матеріалів (тари, спецодягу тощо).

Фонди обігу включають:

  • невиробничі запаси – перехідні запаси продукції;
  • кошти на авансування;
  • кошти на рахунках у банках і в касі.

Як і основні, оборотні фонди планують і обліковують у натуральних і вартісних показниках, оцінюють оборотні фонди за фактичними витратами на їх виробництво чи придбання, зокрема власне насіння, корми, молодняк тварин – за собівартістю виробництва і вирощування; дорослих тварин, яких вибраковують і ставлять на відгодівлю, тобто переводять до оборотних фондів, – за балансовою вартістю на період вибракування. У вартість придбаних оборотних засобів входять ціна придбання і витрати на їх доставляння в господарство.

Структура оборотних фондів - це відсоткове співвідношення їх окремих груп за вартістю. Вона залежить від спеціалізації гос­подарства і інших факторів. Зокрема, у господарствах зернового напряму найбільшу питому масу в оборотних фондах складає на­сіння і нафтопродукти, у тваринницьких господарствах молочного напряму – корми, а м’ясного – корми і молодняк тварин на відгодів­лі. Річну потребу в оборотних фондах обчислюють за даними об­сягу виробництва (площі посівів культур, поголів’я тварин, обсягів окремих робіт), та нормами витрат відповідних фондів – норми висівання насіння на гектар, норми годівлі тварин тощо. Оборот­ні фонди витрачають поступово, а тому на початок планового року заготовляють не повну потребу в них, а в обсязі певних нормативів, які забезпечували б нормальний початок і хід виробництва. При­скорення оборотності оборотних фондів означає скорочення часу від початку їх використання до одержання і реалізації готової про­дукції. Це сприяє збільшенню виробництва продукції, прискорює окупність витрат, забезпечує рівномірніше надходження коштів протягом року і зміцнення фінансового стану господарства. Чим швидше відбувається оборот оборотних фондів, тим більший обсяг виробництва продукції на одиницю певних виробничих витрат.

Період обороту оборотних фондів включає час виробництва, в якому ці фонди беруть участь, і час реалізації виробленої за їх допомогою продукції. У процесі обороту оборотні фонди повин­ні забезпечити не тільки повернення витрат, а й збільшення при­бутку господарства. Цьому сприяють підвищення урожайності культур і продуктивності тварин, зростання товарності продук­ції, запровадження у виробництво скоростиглих сортів рослин і скороспілих порід тварин, запровадження проміжних посівів, вкорочення строків відгодівлі тварин, зниження собівартості оборотних засобів власного виробництва (насіння, кормів, мо­лодняку тварин), прискорення строків реалізації продукції. Кількість оборотних фондів за рік визначають за формулою:

К = 12 / Ом (6.5)

або

К= 365/ Од (6.6)

де:

К - кількість оборотів оборотних фондів за рік, одиниць;

Ом - період обороту, місяців;

Од - період обороту, днів.

Важливу роль у підвищенні ефективності використання обо­ротних фондів відіграє їх економія, боротьба з перевитратами і втратами.

Ефективність використання оборотних фондів визначається наступними показниками:

1. Коефіцієнт обертання оборотних фондів визначають як відношення річної вартості оборотних засобів до середньорічно­го їх залишку за формулою:

(6.7.)

де:

Ко - коефіцієнт обертання оборотних фондів;

Вр - річна вартість оборотних засобів, грн.;

СР - середньорічний залишок оборотних засобів, грн.

2. Швидкість обертання оборотних засобів визначаєть­ся діленням кількості днів у році на коефіцієнт обертання за формулою:

(6.8)

де:

Шо - швидкість обертання оборотних засобів, днів;

365-кількість днів у році;

Ко - коефіцієнт обертання оборотних фондів.

3. Коефіцієнт використання оборотних фондів визначають відношенням вартості валової продукції до суми річного оборо­ту спожитих оборотних фондів за формулою:

(6.9)

де:

Кв - коефіцієнт використання оборотних фондів;

Вп - вартість валової продукції, грн.;

Оф - сума річного обороту спожитих оборотних фондів, грн.

Наявність основних і оборотних фондів є обов’язковою умо­вою початку та здійснення виробництва в сільськогосподарських підприємствах. Співвідношення основних і оборотних фондів в середньому коливається в таких пропорціях: 60-70% – основ­ні фонди, 30-40% – оборотні. Раціональне співвідношення цих фондів – важлива умова ефективного господарювання.

В процесі виробництва основні і оборотні фонди функціону­ють в органічній єдності, а тому виникає необхідність в визна­ченні досягнутої ефективності сукупних виробничих фондів. З цією метою визначають такі показники:

фондовіддача сукупних фондів - відношення вартості вало­вої продукції до середньорічної вартості основних виробничих і оборотних засобів;

фондоємкість сукупних фондів - відношення середньорічної вартості основних виробничих і оборотних засобів до вартості валової продукції;

коефіцієнт прибутковості - відношення суми прибутку до середньорічної вартості сукупних засобів (даний показник ви­ражений в процентах, називають нормою прибутку).

Підвищенню економічної ефективності фондів сприяють: удос­коналення спеціалізації і концентрації виробництва; технології і структури капітальних вкладень; збільшення змінного і сезонно­го виробітку на одиницю сільськогосподарської техніки; кількість діючого устаткування і міжремонтного періоду його використання; забезпечення скорочення строків введення в дію фондів і освоєння виробничих потужностей; своєчасне і якісне проведення ремонтів; скорочення сезонності і організація ритмічної роботи засобів вироб­ництва; підвищення коефіцієнту технічної готовності машин і рівня оперативного управління;поліпшення співвідношення між активною і пасивною частинами фондів; удосконалення засобів праці тощо.

В ринкових умовах господарювання особливої актуальності набувають питання забезпечення сільськогосподарських підпри­ємств основними та оборотними засобами, ефективного їх вико­ристання. Вартість основних засобів виробництва дає змогу зро­бити висновок про їхню структуру і зміни, що стались. Проте цього показника недостатньо для порівняння господарств із різними зе­мельними площами, спеціалізацією, кількістю працюючих та інше. Порівняти їх можна лише за визначеною системою показників.

Фондооснащеність характеризує наявність основних фондів із розрахунку на один (на 100) га сільськогосподарських угідь і визначається за формулою:

(6.10)

де:

Оф - фондооснащеність господарства, грн./га.;

Ф - вартість основних засобів господарства, грн.;

S - площа сільськогосподарських угідь, га.

Фондоозброєність праці - це наявність основних фондів на одного середньорічного працівника. її визначають за формулою:

(6.11)

де:

Оз - озброєність праці основними фондами, грн.;

Кп - середньорічна кількість працівників, чол.

Рівень використання основних фондів у різних господарствах неоднаковий через відмінності в родючості ґрунтів, продуктив­ності худоби, фондоозброєності, повноті використання основних фондів тощо. Його визначають за показником фондовіддачі.

Фондовіддача - це відношення вартості виробленої про­дукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення і визначається за формулою:

(6.12)

де:

Фв - фондовіддача основних виробничих фондів, грн.;

Вп - вартість валової продукції, грн.;

Воф – вартість основних виробничих фондів, грн. В умовах інфляції, коли швидкими темпами зростають ціни на знаряддя праці, цей показник доцільно визначати за товарною продукцією, оціненою в поточних цінах реалізації. Розра­хована таким чином фондовіддача хоч і не повністю, але вже об’єктивніше характеризує ефективність використання основ­них виробничих фондів, ніж валова продукція, що оцінюється в порівнянних цінах 2000 року.

Обернений показник фондовіддачі характеризує фондоміст­кість продукції.

Фондомісткість - це показник, що вказує, скільки було ви­користано основних виробничих фондів для виробництва однієї гривні валової продукції і визначається за формулою:

(6.13)

де:

Фм - фондомісткість продукції, грн.

Узагальнюючим показником ефективності використання ос­новних і оборотних фондів є норма прибутку. Норма прибутку - це відсоток суми прибутку на 1 грн. суми вартості основних і оборотних фондів і визначається за формулою:

(6.14)

де:

Нп - норма прибутку, %;

П - сума прибутку, грн.;

Воф - вартість основних виробничих фондів, грн.;

Вобф - вартість оборотних фондів, грн.

Коефіцієнт ефективності капітальних вкладень обчислюють як відношення приросту прибутку до загальної суми вкладень. Його визначають за формулою:

(6.15)

де:

Кс - коефіцієнт ефективності капітальних вкладень; її – приріст прибутку, грн.; Сквзагальна сума вкладень, грн.

Економічну ефективність застосування нових технічних засобів визначають як економію затрат праці з розрахунку на всю продукцію:

Ент.=(Зпрв)хп, (6.16)

де:

Зп і Зв - затрати праці на одиницю виробленої продукції у процесі, що проектується і вихідному періоді, люд.-год.;

п - кількість виробленої продукції, ц.

Велике значення має також характеристика руху основних ви­робничих фондів з розвитком науково-технічного прогресу і запро­вадження його результатів у виробництво за такими показниками:

коефіцієнт зростання - відношення вартості основних за­собів на кінець року до їх вартості на початок року;

коефіцієнт вибуття - відношення вартості вибулих за звіт­ний рік основних засобів до вартості усіх основних засобів на початок року;

коефіцієнт оновлення - відношення вартості заново введе­них за рік основних засобів до балансової вартості усіх засобів на кінець року.

Про стан основних виробничих фондів можна судити з двох показників:

коефіцієнт зношення - відношення суми зношення до балан­сової вартості основних засобів;

коефіцієнт придатності - частка від ділення балансової вартості за мінусом усієї суми зношення на їхню балансову вартість.

Чим вищий коефіцієнт придатності і менший коефіцієнт зно­шення, тим кращі умови має підприємство для більш раціональ­ного використання основних фондів.

Особливу роль у розвитку сільськогосподарського виробництва відіграють механічні засоби праці, серед яких розрізняють силові (енергетичні) та робочі машини і знаряддя. Сукупність силових засобів виробництва становить енергетичну базу господарства. Це трактори, автомобілі, самохідні комбайни та сільськогосподарські машини, електродвигуни, стаціонарні й пересувні двигуни, що пра­цюють на інших енергоносіях, робоча худоба тощо.

Енергетичні засоби виробництва характеризуються потуж­ністю у механічних кінських силах (к.с.) або кіловатах (кВт). Ме­ханічні кінські сили перераховують у кіловати за коефіцієнтом 0,75. Наявність енергетики у господарстві відображують загаль­на потужність енергозасобів, а також такі питомі показники, як енергооснащеність та енергоозброєність.

Енергооснащеність господарства показує, скільки енерге­тичних потужностей припадає на одиницю земельної площі, її визначають за формулою:

(6.17)

де:

Еос- оснащеність енергоресурсами, кВт/га;

Еп - наявність енергопотужностей, кВт;

П – площа земельних угідь, га.

Енергоозброєність характеризується наявністю енергоре­сурсів, що припадають на одного працівника, і визначається за формулою:

(6.18)

де:

Еоп - енергоозброєність праці, кВт/чол.;

Кп - середньорічна кількість працівників, чол.

загрузка...