Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

1. Завдання і основні принципи планування економічного і соціального розвитку

У системі виробництва сільськогосподарської продукції, пла­нування займає визначальне місце, воно є центральною ланкою будь-якої системи управління підприємством в умовах ринку. Завдяки плануванню встановлюють темпи і пропорції розвитку виробництва, які повинні забезпечити найвищу його економіч­ну ефективність.

Планування в сільськогосподарському виробництві - це процес формування множинних цілей розвитку підприємс­тва та засобів їх досягнення за певний період, воно зв’язує всі елементи виробництва у цілісну виробничо-господарську систему і забезпечує її необхідний, передбачуваний розвиток, узгоджує потенційні можливості підприємства з потребами товарного ринку.

Планування повинно виконувати дві основні функції: за­безпечення узгодженого розвитку підрозділів сільськогоспо­дарського підприємства; керівництво діяльністю всіх ланок виробництва з урахуванням дії чинників зовнішнього сере­довища. Саме планування дає змогу проаналізувати ситуацію на ринку, чітко скоординувати зусилля підприємства на виб­орі напряму діяльності, чітко визначити завдання, застосува­ти найдосконаліші методи аналізу досягнутого. Усе це сприяє збільшенню обсягів виробництва, збуту продукції і одержан­ню більших прибутків та зумовлено такими важливими обста­винами, як:

•  створення системи управління на демократичних засадах з реалізацією і посиленням ролі економічного механізму ринку;

•  переміщення прав і обов’язків безпосередньо на трудові ко­лективи з активізацією їх господарської ініціативи та підприєм­ливості;

•  істотним розширенням самостійності у зовнішньоеконо­мічній діяльності та виході підприємств на світовий ринок.

Самостійне планування сільськогосподарським підприємс­твом своєї діяльності потребує усвідомлення необхідності пос­тійного моніторингу стану ринку, передбачувану у планах го­товність до ринкових коливань з метою забезпечення реалізації стратегії саморозвитку й економічного виживання в процесі пос­тійної конкуренції.

Основними завданнями планування сільськогосподарських підприємств є: забезпечення безперервного, планомірного, про­порційного розвитку галузей, постійно зростаючих потреб на­селення у сільськогосподарських продуктах, а промисловості у сировині; задоволення внутрішньогосподарських потреб підприємств в усіх видах продукції; встановлення оптималь­ної виробничої структури підприємства з метою найповнішо­го й найраціональнішого використання землі, матеріальних, трудових та фінансових ресурсів; виробництво економічно вигідних видів продукції з метою одержання максимального прибутку; впровадження у виробництво інтенсивних ресурсо-ощадних технологій виробництва сільськогосподарської про­дукції, забезпечення найповнішого використання досягнень

науково-технічного прогресу; створення необхідних нагро­маджень для передбачених темпів розширеного відтворення, зміцнення матеріально-технічної бази підприємства; розроб­лення шляхів підвищення продуктивності праці і рентабель­ності виробництва і т.д.

Практика господарювання свідчить про те, що планування створює для суб’єктів господарювання важливі переваги, пози­тивними аспектами планування є:

•  забезпечує підготовку до використання майбутніх сприят­ливих для підприємства умов;

•  попереджує про можливі проблеми;

•  стимулює управлінський персонал до реалізації своїх рі­шень в подальшій діяльності, постійно мислити перспективно;

•  поліпшує координацію дій управлінського персоналу; ‘ сприяє раціональному використанню ресурсів;

•  змушує підприємство чіткіше визначати свої задачі та пріо­ритети;

•  робить підприємство .більш підготовленим до випадко­вих змін.

Для українських підприємницьких структур можна відо­кремити декілька сфер, де є відчутна потреба в застосуванні планування. Сучасний ринок висуває особливі вимоги до під­приємств. Складність і динамізм процесів, які відбуваються на ньому, створюють нові передумови для більш серйозного засто­сування планування діяльності:

•  видів діяльності (виробнича, торгівельна, посередницька, комерційна, науково-дослідна тощо);

•  видів продукції (послуг);

•  джерел і обсягів фінансування;

•  технологічних ресурсів (устаткування, матеріалів, енергії, палива, робочої сили);

•  фінансових результатів від кожного виду діяльності. Можливості   планування   діяльності   обмежені   з   різних

об’єктивних і суб’єктивних причин:

•  особливості сучасного українського ринку;

•  необхідність у певних витратах на організацію планування;

•  різні масштаби і види діяльності;

•  поєднання планування з іншими способами прийняття уп­равлінських рішень, при якому не прослідковується ефект від ви­користання саме планування як важливої функції управління;

•  значний рівень невизначеності ринкового середовища. Однак навіть найпотужнішому підприємству чи структурі не

вдається повністю уникнути невизначеності, а отже — повноцін­но на 100% ( спланувати свою діяльність).

Усунення або послаблення впливу ринкових факторів (в ос­новному це вплив конкурентів, зміни ринкової кон’юнктури тощо) досягається декількома способами, найбільш дієвими з яких є:

‘ вертикальна інтеграція учасників виробництва певного виду продукції (робіт, послуг);

•  контроль над попитом;

•  контрактні відносини між товаровиробником і його конт­рагентами;

•  створення підприємницької мережі.

За умов ринкової економіки повинні активно використову­ватись інтегровані сукупності методів планування на різних, і передусім вищих рівнях управління. Розширення сфери засто­сування стратегічного менеджменту дасть можливість подолати існуючі недоліки планування, побудувати планову систему гос­подарювання, зорієнтовану на тривалу перспективу. Сутність такого методологічного підходу до посилення ролі плануван­ня базується на врахуванні взаємодії чинників зовнішнього та внутрішнього підприємницького середовища.

Крім того, необхідно дотримуватись загальних основопо­ложних принципів планування. Якість планування в значній мірі залежить від глибини врахування принципів, їх кількості та дієвості.

Принцип єдності (системності, холізму) передбачає, що пла­нування на підприємстві має системний характер. Економічна категорія “система” характеризується наявністю сукупності еле­ментів, взаємозв’язку між ними, спільного напрямку розвитку і поведінки, орієнтованого на загальну мету.

Кожну підприємницьку структуру можна розглядати як складну економічну систему, елементами якої служать окремі

підрозділи (цехи, дільниці), взаємозв’язок між якими здійс­нюється на основі координації на горизонтальному і вертикаль­ному рівнях. Діяльність жодного підрозділу підприємницької структури не можна планувати ефективно, якщо не ув’язати її з функціонуванням інших виробничих одиниць. Будь-які зміни в планах одного підрозділу зумовлюють відповідні переміни в планових параметрах діяльності інших. Отже, головними озна­ками координації планування на підприємстві є взаємозв’язок і одночасність при прийнятті рішення.

Принцип безперервності означає підтримування неперервної планової перспективи, взаємопогодження довго-, середньо- та короткотермінового планування, своєчасне коригування планів з врахуванням змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі, в нестабільних умовах господарювання.

Принцип наукової обґрунтованості планів. Він полягає у тому, що плани повинні складатись з урахуванням наукових до­сягнень у галузі та механізмів дії економічних законів розвитку суспільства і виробництва, а також передового досвіду із техно­логії й організації виробництва та переробки продукції.

Принцип орієнтації планів на зростання кінцевих пози­тивних результатів діяльності. Він полягає в досягненні мак­симально-прибуткових економічних результатів при наймен­ших затратах праці та коштів. В планах розвитку підприємств даний принцип проявляється у визначенні найефективнішо­го варіанту капітальних вкладень, що передбачують макси­мальне збільшення виробництва економічно найвигідніших у ринкових умовах видів продукції та поліпшення її якості при одночасному підвищенні продуктивності праці, зниженні собівартості продукції, зростанні маси і норми прибутку, рен­табельності виробництва.

Принцип забезпечення необхідної пропорційності у роз­витку виробничих ланок. Він полягає у встановленні раціо­нальних пропорцій між галузями і основними елементами виробничого процесу на різних стадіях виробництва, що дає змогу найповніше забезпечити завантаження людей та машин у просторі та часі. Принцип поєднання та узгодження перспективного та по­точного планування. У перспективних планах відображаються основні напрями діяльності й укрупнені показники розвитку. Річні плани деталізують ці виробничі напрями, уточнюють кіль­кісні показники з урахуванням змін, які відбуваються на ринку, повніше виявляють резерви і можливості розвитку галузей з урахуванням особливостей певного періоду.

Принцип виявлення провідної ланки (об’єкту, напрямку) планування діяльності. Він полягає у тому, що при плануванні потрібно забезпечити оптимальні умови для розвитку головних галузей, що сприяє успішному розвитку підприємства в цілому. Принцип контролю за виконанням планів. Він передбачає своєчасне і постійне виявлення причин, які спричиняють від­хилення у виконанні планів та визначення шляхів усунення цих відхилень або корегування планів відповідно до обставин, що виникли внаслідок непередбачених умов. Важливим за­вданням перевірки виконання планів є запобігання виникнен­ню диспропорцій у розвитку галузей, узагальнення та впровад­ження передового досвіду для прискорення темпів зростання виробництва та збуту продукції.

Принцип гнучкості забезпечує в процесі планування можли­вості коригування планів відповідно до змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі. Для здійснення принципу гнучкості плани необхідно розробляти з врахуванням можливостей вне­сення змін. Тому при їх складанні доцільно включати резерви, так звані “надбавки безпеки” або “фінансові подушки”.

Принцип точності передбачає врахування при складан­ні планів певного ступеня точності розрахунків, передбачень. Ступінь конкретизації і деталізації залежить від виду плану та рівня невизначеності зовнішніх умов господарювання.

Стратегічне, довготермінове планування може обмежувати­ся визначенням основної мети і найбільш загальних напрямків діяльності тому що кількість необхідної інформації про майбут­нє є обмеженою, а швидкість змін є дуже високою.

В короткотермінових планах конкретність і детальність по­винні, бути високими і обов’язковими.

Принцип участі означає, що кожний працівник підприємс­тва стає учасником планувальної діяльності незалежно від по­сади і функцій.

Реалізація принципу участі забезпечує оперативний обмін внутрішньовиробничою інформацією; перетворює плани під­приємства на особисті плани кожного працівника, що сприяє підвищенню мотивації до праці, створенню корпоративного духу, викликає більшу довіру до планування як реального та ефективного важеля управління.

Принцип пріоритетності передбачає ранжування об’єктів планування за їх важливістю для підприємства. Так, якщо ос­новною метою визнано підвищення конкурентоспроможності продукції, та для її досягнення необхідно вирішити комплекс завдань, пов’язаних з поліпшенням технічної бази виробництва, використанням нових високоякісних матеріалів, підвищенням кваліфікаційного рівня працівників. Одночасно розв’язати ці всі завдання неможливо через нестачу фінансових ресурсів. В тако­му випадку керівництво підприємства визначає пріоритетність завдань і, в залежності від ситуації на виробництві, встановлює послідовність їх розв’язання.

Принцип оптимальності пов’язаний з альтернативністю і багатоваріантністю планів, які передбачають розробку декіль­кох альтернативних варіантів досягнення однієї мети та вибір оптимального.

Дотримуватися розглянутих принципів планування дуже важко. Це можуть здійснити тільки крупні товаровиробники, які мають висококваліфіковані кадри, сучасні інформаційні тех­нології. В умовах зростаючої конкуренції скорочуються терміни і горизонти розробки планів, підвищується якість планування, в його основу закладається концепція маркетингу, зростає роль оперативних та стратегічних планів.

Перехід до внутрішньогосподарського планування, що вра­ховує умови і вимоги ринкової системи господарювання, слід вважати однією з найважливіших гарантій досягнення підпри­ємницького успіху.

загрузка...