Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

10. Організація овочівництва

10.1. ОСОБЛИВОСТІ ОВОЧІВНИЦТВА

Овочівництво є важливою і разом з тим складною галуззю сільського господарства, яка забезпечує населення продуктами харчування, багатими на мінеральні речовини і вітаміни. Овочі найбільш цінні при споживанні у свіжому вигляді, проте їх не можна довго зберігати. Значну частину їх використовують для переробки – консервування, маринування, квашення.

Перед агропромисловим комплексом нашої країни стоїть за­вдання забезпечити населення країни овочами за рахунок збіль­шення їх виробництва, розширення асортименту, поліпшення якості та зберігання, скорочення втрат. Необхідно поліпшувати технологію вирощування та переробки овочів.

Галузями овочівництва є: овочівництво відкритого ґрунту; овочівництво закритого ґрунту; зберігання продукції, перероб­ка. У відкритому ґрунті вирощують овочеві культури на товарну продукцію і на насіння, у закритому — овочі і розсаду. Зберіга­ють овочі у приміщеннях, обладнаних холодильними установ­ками з активною вентиляцією. Переробкою овочів займаються цехи з їх переробки, овочеконсервні заводи.

Галузь овочівництва має ряд специфічних особливостей:

  • низька  транспортабельність   продукції,   внаслідок  чого овочі необхідно вирощувати поблизу від місць споживання; ут­руднена механізація окремих виробничих процесів, особливо зберігання, що вимагає значних затрат ручної праці;
  • великий набір вирощуваних культур, для кожної з яких властива особлива агротехніка;
  • потреба в працівниках певної спеціальності і відповідній техніці;
  • організація  товарної  обробки,  зберігання  та реалізації овочів;
  • висока трудомісткість робіт, що зумовлює високі сумарні витрати.

10.2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОВОЧІВНИЦТВА ВІДКРИТОГО ГРУНТУ

В умовах реформування аграрного сектору економіки ви­робництвом овочів займаються різні типи господарств усіх форм власності і в тому числі особисті господарства населен­ня. І все таки найбільша кількість товарної овочевої продукції виробляється у спеціалізованих овочівницьких господарствах. Овочівництву властива зональна спеціалізація.

Розрізняють такі зони спеціалізації вирощування овочів, де створюють відповідні виробничі типи господарств:

  • приміська зона, де овочі вирощують як у відкритому ґрунті, так і в закритому ґрунті. Підприємства цієї зони вирощують головним чином ранні, зелені, пряні та інші овочі. Завданням приміських господарств є цілорічне забезпечення овочевою про­дукцією населення міст. Більшість її реалізують відразу після збирання врожаю, а решту закладають на зимове зберігання і ви­користовують в міру потреби;
  • сировинні   зони   переробної   промисловості   зі   сприят­ливішими кліматичними умовами для вирощування окремих культур, що найбільше підлягають переробці і консервуванню. Вироблену продукцію переробляють на власних консервних за­водах, або реалізують іншим підприємствам для переробки;
  • глибинні зони дешевого виробництва овочів. В подальшо­му їх транспортують для переробки у великі промислові центри, а частину продукції закладають на тривале зберігання;
  • зони, що спеціалізуються на виробництві окремих культур і навіть певних сортів в міру сприятливого мікроклімату;
  • насінницькі господарства, що спеціалізуються на вироб­ництві насіння овочевих і баштанних культур.

Підвищення економічної ефективності овочівництва можна досягти за рахунок:

  • впровадження прогресивних технологій, які забезпечують механізацію виробничих процесів;
  • проведення комплексу засобів захисту рослин від шкідни­ків і хвороб, знищення бур’янів;
  • використання високоврожайних і придатних для механі­зованого збирання сортів;
  • здійснення комплексу заходів щодо формування заданого врожаю.

В овочівництві відкритого ґрунту спостерігається збіг тру­домістких процесів, особливо при вирощуванні багатьох куль­тур. Тому в одному господарстві доцільно вирощувати невелику кількість овочевих культур, тобто поглибити спеціалізацію, що можливо зробити шляхом вирощування таких культур:

  • розсадні культури (капуста, помідори, цибуля на зелень);
  • посівні культури (цибуля ріпчаста, огірки, морква, столові буряки, редиска);
  • зелені культури (петрушка, щавель, кріп, пастернак, ревінь, зелений горошок, редька, патисони);
  • інші овочеві культури (баклажани, перець солодкий і гір­кий, салат, хрін та ін.).

10.3. ОРГАНІЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ В ОВОЧІВНИЦТВІ ВІДКРИТОГО ГРУНТУ

Основними виробничими процесами в овочівництві відкри­того ґрунту є: основний обробіток ґрунту, удобрення, підготовка ґрунту і сівба (садіння), догляд за посівами, збирання врожаю.

Технологія і організація робіт з основного обробітку ґрунту, внесення добрив під овочеві культури здебільшого така сама, як і при вирощуванні польових культур.

Особливості обробітку ґрунту під овочеві культури у сівоз­міні. При цьому слід брати до уваги те, що овочеві культури утво­рюють велику вегетативну масу і порівняно невелику кореневу систему. Це зумовлює значно більшу вимогливість їх до родю­чості і вологості ґрунту. Деякі овочеві культури мають дрібне насіння, яке висівають на глибину 0,5-2 см. Тому для них треба

старанно обробляти верхній шар ґрунту. Насіння окремих куль­тур містить ефірну олію, внаслідок чого, погано вбирає вологу і повільно проростає (сходи з’являються на 10-20-й день після сівби). За цей період з’являється багато бур’янів, які швидко переростають культури та пригнічують їх. Все це свідчить про те, що основним завданням системи обробітку ґрунту в овоче­вих сівозмінах є створення глибокого орного шару, посилення аерації, нагромадження достатньої кількості поживних речовин і вологи, зменшення забур’яненості полів, знищення шкідників і збудників хворіб, а також розробка орного шару і вирівнювання поверхні ґрунту. Лише такий обробіток ґрунту сприяє дружному проростанню насіння, росту і розвитку рослин та забезпечує ви­соку врожайність овочевих культур.

Деякі овочеві культури (коренеплоди, цибуля, часник, хрін, катран) формують продуктивні органи в ґрунті, тому для інтен­сивного росту й утворення якісної товарної продукції необхід­ні глибока оранка і розпушування ґрунту. Під час обробітку ґрунту загортаються рослинні рештки попередників і органіч­ні добрива, знищуються бур’яни, шкідники і збудники хворіб, створюються сприятливі умови для мікробіологічних процесів у ґрунті. Розвиток кореневої системи овочевих культур знач­ною мірою залежить від стану ґрунту. Чим краще розроблений грунт, тим сприятливіші умови для їх розвитку. Залежно від грунтово-кліматичних умов зони, агробіологічних особливос­тей культур, попередника, механічного складу і стану ґрунту, а також забур’яненості полів і строку сівби система обробітку може бути різною.

Ґрунт під овочеві культури починають обробляти восени, відразу після збирання попередника. На полях, засмічених одно- і дворічними бур’янами, проводять дискування на глиби­ну 7-8 см дисковими лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-15 та іншими, а на засмічених коренепаростковими (осотом, березкою польо­вою та ін.)— лущення проводять два рази: перший раз – дис­ковими лущильниками на глибину 7-8 см, а другий (через 10-15 днів) – лемішними на глибину 10-16 см. Своєчасне лущення створює сприятливі умови для проростання бур’янів, які зни­щують зяблевою оранкою.

Рослинні рештки після велико стеблових культур (помідори, перець, баклажани) перед лущенням доцільно подрібнити маши­ною КИР-1,5 або УБД-ЗА, а капусти, огірків, гарбузів тощо – дис­ковими знаряддями.

Для вирівнювання поверхні ґрунту в умовах зрошування 1-2 рази за ротацію сівозміни проводять експлуатаційне плану­вання планувальниками П-2,8, ПА-3, П-4. Глибина зняття шару ґрунту в окремих місцях не повинна перевищувати 5-7 см.

Поля, засмічені пирієм повзучим, лущать також два рази: перший – лемішними лущильниками на глибину залягання кореневищ, другий – через 10-15 днів (як тільки на поверхні ґрунту з’являться шильця пирію) дисковими лущильниками у двох напрямах, щоб добре порізати кореневища. Після з’явлення проростків проводять глибоку оранку плугами з передплужни­ками. Передплужники встановлюють на 2-3 см глибше, ніж при лущенні. Під час такого обробітку ґрунту кореневища загорта­ються на глибину 30-40 см і гинуть.

Зяблеву оранку під овочеві культури проводять плугами з пе­редплужниками (ПН-4-35, ПН-5-35, ПЛН-5-25 та ін.). Глибина її залежить від типу ґрунту і товщини гумусного горизонту. За даними науково-дослідних установ, збільшення глибини зябле­вої оранки до 35-45 см позитивно впливає на знищення бур’янів, а в окремих випадках — і на врожайність овочевих культур. Піс­лядія глибокої оранки проявляється протягом кількох років.

На ґрунтах з глибоким гумусним горизонтом ефективна поша­рова оранка з одночасним внесенням органічних добрив 1-2 рази за ротацію оранку проводять на глибину 35-50 см. Це зменшує забур’яненість верхнього шару ґрунту, сприяє нагромадженню у ньому вологи, стимулює мікробіологічні процеси та створює сприятливі умови для розвитку кореневої системи рослин. Якщо грунт пересушений, перед оранкою поле поливають (400-600 м3/га води). Ґрунти з неглибоким орним шаром (підзолисті) орють на всю глибину з одночасним поглибленням на 3-5 см. Під оранку вносять підвищені дози мінеральних і органічних добрив, що поліпшує фізичні властивості ґрунту.

Для вирівнювання і очищення верхнього шару ґрунту від бур’я­нів, нагромадження в ньому вологи та поживних речовин велике значення має осінній напівпаровий обробіток. Суть його полягає у проведенні ранньої зяблевої оранки з боронуванням і коткуванням у строки, коли температурні умови сприятливі для проростання насіння бур’янів. Через 10-15 днів після зяблевої оранки, як тільки з’являться сходи бур’янів, проводять культивацію на глибину 6-8 см з одночасним боронуванням і коткуванням. За теплий осінній період потрібно провести 2-3 культивації. Щоб зменшити запли­вання ґрунту, останню культивацію проводять без боронування і коткування. Такий осінній обробіток ґрунту найбільш доцільно за­стосовувати під дрібнонасінні овочеві культури (моркву, петрушку, цибулю, буряки, редиску тощо). Під розсадні культури при осінньо­му напівпаровому обробітку ґрунту культивації слід проводити на глибину 10-12 см (на глибину висаджування рослин). Узимку в районах недостатнього зволоження застосовують снігозатримання.

Щоб запобігти змиванню орного шару ґрунту, на схилах крутизною понад 2-3° проводять зяблеву оранку і культивації впоперек схилу. Зяблеву оранку доцільно поєднувати з валку­ванням, щілюванням або борознуванням. Заплавні ґрунти, які часто затоплюються паводковими водами, орють навесні в міру їх підсихання.

Торфові та торфоболотні ґрунти орють на глибину 30-35 см, а ті, що мають неглибокий орний шар,— на повну глибину з грунтопоглибленням на 5-7 см раз у 2-3 роки. Оранку з грунтопоглибленням краще проводити у літній період, щоб до замер­зання звільнити верхній шар його від шкідливих для рослин закисних сполук. Розпушують торфовища дисковими знаряддя­ми та звичайними боронами. Для поліпшення водно-фізичних властивостей на торфовищах застосовують кротовий дренаж. Це посилює аерацію і мікробіологічні процеси, сприяє нагро­мадженню у ґрунті доступних для рослин поживних речовин і підвищенню врожайності на 30-40 ц/га і більше.

На перезволожених ґрунтах під овочеві культури застосо­вують профілювання площі – створюють грядки, гребені. Ви­сота їх за рахунок нарізування борозен досягає 20-25 см. При профілюванні відстань між центрами гребенів становить 50-90, ширина грядок – 80-120 см. Профілювання сприяє також проси­ханню і прогріванню ґрунту навесні.

Для повторних і літніх посівів оранку проводять відразу після збирання попередників з одночасним боронуванням і коткуван­ням. Запізнення з оранкою призводить до пересихання ґрунту.

Завданням весняного обробітку ґрунту є зберігання вологи, боротьба з бур’янами, створення сприятливих умов для сівби і висаджування розсади, проростання насіння та інтенсивно­го росту і підвищення продуктивності рослин. На ґрунтах, які швидко пересихають, його починають з боронування зябу (за­криття вологи) середніми (БЗСС-1,0) або легкими посівними (ЗБП-0,6) боронами. На важких ґрунтах доцільніше використо­вувати важкі борони (БЗТС-1,0).

На добре підготовлених восени ґрунтах такі культури, як го­рох, цибулю, редиску, петрушку, кріп, салат, висівають відразу після боронування. Для кращого розпушування ґрунту агрегат комплектують з двох рядів борін.

При надмірному зволоженні, особливо на важких ґрунтах, весняний обробіток починають з культивації зябу з боронуван­ням. Це сприяє кращому прогріванню і підсиханню верхнього його шару. В разі потреби поверхню ґрунту вирівнюють шлейф-боронами чи спеціальними вирівнювачами-волокушами. Гре­бенисту поверхню ґрунту доцільно вирівнювати агрегатом, у якому в першому ряді розміщують шлейф-борони, а в другому – зубові. Якщо грунт швидко підсихає, агрегат для обробітку ґрунту комплектують із середніх або важких борін, шлейф-борін і райборінок. За 2-3 дні до сівби проводять передпосівну (4-6 см) культивацію з одночасним боронуванням і коткуванням. Для передпосівного обробітку ґрунту доцільно застосовувати культиватор-рослинопідживлювач УСМК-5,4А.

Вирівнюванням і розпушуванням верхнього шару ґрунту створюються сприятливі умови для дружного проростання на­сіння та приживання розсади.

Слід зазначити, що весняні культивації, оранку і переорюван­ня зябу проводять тільки одночасно з боронуванням, а при потре­бі і з коткуванням. Проведення цих операцій без боронування і коткування призводить до утворення брил, що значно утруднює сівбу і догляд за рослинами, а також сприяє пересиханню верх­нього шару ґрунту. На таких площах сходи з’являються нерівно мірні та зріджені. При зрошуванні нарізують борозни для волого-зарядкового або передпосадкового поливу.

Під пізні овочеві культури (огірки, розсадні помідори, пізню капусту та ін.) після закриття вологи проводять ще 3-4 культи­вації з одночасним боронуванням і коткуванням. Кожну на­ступну культивацію проводять через 10-12 днів (у період масо­вого з’явлення сходів бур’янів) після попередньої. Передпосівну культивацію під дрібнонасінні культури проводять на глибину 4-6 см, а під крупнонасінні — на глибину загортання насіння або висаджування розсади. Слідом за передпосівною культивацією проводять сівбу чи висаджують розсаду. Запізнення з сівбою (навіть на 1-2 дні) призводить до значної втрати ґрунтом вологи, що, в свою чергу, подовжує період з’явлення сходів і є причиною поганого приживання розсади.

Особливо велике значення в передпосівному обробітку ґрунту при сівбі дрібнонасінних культур має до- і післяпосівне коткування. Воно сприяє ущільненню ґрунту, підняттю вологи у верхній шар та з’явленню дружніх і рівномірних сходів. Для ущільнення і вирівнювання ґрунту перед сівбою та після неї ви­користовують здебільшого котки з гладкою поверхнею (ЗКВГ-1,4) та кільчасто-зубчасті (ЗККШ-6).

Деякі овочеві культури висівають під зиму і взимку. Для цього грунт готують восени — проводять ранню оранку і 2-3 культивації з боронуванням і коткуванням. Передпосівну культивацію проводять перед замерзанням ґрунту з одночас­ним шлейфуванням і боронуванням.

Овочеві культури дуже вимогливі до вмісту поживних речо­вин в ґрунті. Систему удобрення в овочевій сівозміні необхідно запроваджувати з урахуванням грунтово-кліматичних умов, на­явності добрив, вмісту поживних речовин в ґрунті тощо. Капуста, огірки, цибуля добре реагують на внесення органічних добрив. Мінеральні добрива слід застосовувати переважно під провідні культури овочевої сівозміни – капусту, помідори, огірки, цибу­лю, а також під насінники. Поєднання внесення мінеральних добрив з невеликою кількістю гною ефективніше, ніж внесення лише мінеральних добрив, навіть у більших дозах. Крім міне­ральних добрив та гною, в овочевих сівозмінах використовують такі місцеві добрива, як гноївка, пташиний послід, різні компости. Норми добрив, строки і способи їх внесення визначають пла­ном удобрення в овочевій сівозміні.

Система удобрення овочевих культур. Невід’ємною ланкою овочевої сівозміни є система удобрення овочевих культур, тобто план оптимального розподілу добрив між культурами, норми їх, строки і способи внесення. Систему удобрення складають з ура­хуванням біологічних особливостей культур (вимоги до удоб­рення і винос поживних речовин), забезпечення ґрунту пожив­ними речовинами, вологою, тривалості періоду вегетації, тепла тощо. Тому вона повинна забезпечувати стабільно максимальний вихід товарного врожаю з одиниці площі.

Завданням правильної системи удобрення овочевої сівозміни є забезпечення провідних культур оптимальною кількістю пожив­них речовин протягом періоду вегетації. При такому поєднанні системи удобрення з іншими агротехнічними заходами можна щороку одержувати високі і сталі врожаї овочевих культур.

У сівозміні органічні добрива вносять під капусту, огірки і цибулю (часник). Мінеральні добрива вносять у кожному полі сівозміни залежно від біологічних особливостей культури. Під овочеві культури вносять також мікродобрива і бактеріальні препарати. Насінний матеріал в овочівництві має велике зна­чення. Насіння має відповідати посівним якостям. Перед сівбою його відповідно готують: намочують, пророщують, яровизують, гранулюють, обігрівають і т.д.

Основні способи сівби і садіння овочевих культур – рядко­вий та квадратно-гніздовий. Удосконаленням квадратно-гніз­дового способу сівби і садіння є стрічково-гніздовий, за якого широкі міжряддя (90-100 або 110 см) чергуються з вузькими (50 або 40 см). У рядку рослин розміщують гніздами на відстані 60-70 см одну від одної, що дає змогу проводити міжрядний обробі­ток ґрунту впоперек рядків. Для сівби використовують сівалки СО-4,2, СОН-2,8 та інші. Цибулю висівають за допомогою сівалки СЛН-8А. В овочівництві широко застосовують розсадний спосіб вирощування овочевих культур. Розсаду висаджують вручну або механізовано. Садіння розсади – складний і відповідальний процес. Для механізованого садіння використовують розсадосадильні машини СКНБ-4А, СКН-6А. Заздалегідь намічають пун­кти заправлення агрегатів розсадою і водою. Розсадосадильний агрегат обслуговують: тракторист, 6 працівників, водій автомобі­ля, що підвозить розсаду, 3-5 осіб, які підготовляють розсаду.

Догляд за посівами. Після сівби столових буряків, цибулі, огірків та інших культур першою технологічною операцією є досходове боронування посівів. Після боронування грунт у міжряддях обробляють культиваторами КРН-4,2, КОР-4,2 на глибину 8-10 см до змикання листочків. Крім міжрядного об­робітку посіви проривають до визначеної відстані між рослина­ми. Після висаджування розсади через 2-3 дні проводять перше розпушування міжрядь на глибину 8-10 см, в міру відростання бур’янів за вегетаційний період проводять ще 3-4 розпушування, збільшуючи глибину його до 10-12 см.

При цьому, в господарствах розробляють систему боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами овочевих культур, передба­чаючи в ній застосування агротехнічних і біологічних способів боротьби і пестицидів.

Система заходів боротьби з шкідниками і хворобами в овоче­вих сівозмінах. У системі заходів щодо підвищення врожайності овочевих культур велике значення має боротьба з шкідниками і хворобами. Це зумовлено тим, що при вирощуванні овочів, особ­ливо у спорудах закритого ґрунту, створюються сприятливі умо­ви для розвитку шкідників і хворіб (висока температура і воло­гість повітря, значна облистненість рослин і застій повітря).

Щоб запобігти поширенню хворіб і шкідників, при вирощу­ванні овочевих культур, здійснюють профілактичні, механічні, термічні, хімічні і біологічні заходи. Особливу увагу слід приді­ляти профілактичним, агротехнічним, механічним, термічним і біологічним заходам. Хімічні заходи слід застосовувати обмеже­но. Пояснюється це тим, що після хімічних обробок у продукції залишається певна кількість пестицидів та їх похідних, шкідли­вих для людського організму.

Слід мати на увазі, що основними заходами захисту рослин від шкідників і хвороб в овочівництві мають бути профілактичні. У передових господарствах в результаті їх здійснення запобігають з’явленню і поширенню багатьох видів шкідників і хворіб. До профілактичних заходів належать своєчасне збирання, видалення і загортання післяжнивних решток, протруювання насіння і садив­ного матеріалу, дезинфекція приміщень і знарядь, компостування свіжого гною і торфу, знищення бур’янів на узбіччях зрошувачів, доріг, захисних смуг, встановлення дезинфікуючих килимків тощо. До профілактичних належать і карантинні заходи.

Агротехнічні заходи боротьби - це систематичне додержан­ня правильного чергування культур у сівозміні, добір стійких сортів, використання здорового насінного і садивного матеріалу, своєчасний і якісний обробіток ґрунту, сівба в оптимальні стро­ки, вегетаційні поливи, своєчасний догляд за рослинами, забез­печення оптимальної густоти рослин, поліпшення мікрокліма­ту, внесення добрив у відповідних нормах і співвідношеннях, видалення і знищення бур’янів та хворих рослин з посівів. Чим вищий рівень агротехніки і краще розвиваються рослини, тим менше вони пошкоджуються хворобами і шкідниками.

Механічний метод боротьби полягає у своєчасному збиранні та знищенні гусениць (личинок), дорослих жуків та їх яєць. Для знищення комах часто застосовують світлові пастки (вночі), ви­тяжні вентилятори, різні приманки, ловчі канавки тощо.

Термічний метод це дія на шкідників, їх личинки і яйця, а також на збудників хвороб високими температурами. Його за­стосовують для обробки насіння, металевих конструкцій, шпа­лери і субстратів у спорудах закритого ґрунту.

Хімічний метод боротьби полягає в обробці рослин, конструк­цій, теплиць і овочесховищ, знарядь тощо різними пестицидами, які згубно діють на шкідників і збудників хвороб. Препарати вносять на плантації овочевих культур лише у рекомендованих дозах обприскувачами (ОВТ-1В, ОН-400, ОП-1600 та ін.), обпи­лювачами (ОШУ-50А) або аерозольними генераторами.

Біологічний метод — це знищення найбільш поширених шкідників овочевих культур за допомогою птахів, нешкідливих комах-паразитів і мікроорганізмів. До останніх належать віруси, гриби, протозойні збудники хвороб комах і гризунів. Так, для бо­ротьби з біланом жилкуватим, озимою совкою застосовують три­хограму, ентобактерин, БТБ тощо; проти попелиці — золотогуз­ку. Боротьбу з павутинним кліщем ведуть за допомогою хижого кліща фітосейулюса. Для боротьби з білокрилкою використову­ють ашерсонію і енкразію. Проти кореневої гнилі рослин овоче­вих культур родини гарбузових використовують триходермін.

Найбільш трудомістким процесом у вирощуванні овочевих культур є збирання врожаю. На збиранні помідорів, капусти, огірків та інших овочевих культур використовують платформи ПТ-3,5, столових буряків і моркви – бурякопідкопувачі, цибулі – збиральні машини ЛКГ-1,4 та сортувальний пункт ПМЛ-6, ка­пусти – комбайн МСК-1, що зрізує головки капусти і завантажує у транспортні засоби. Збирання помідорів здійснюють самохід­ним комбайном СКТ-2 різального типу, який зрізує кущі з двох рядків, відокремлює плоди і завантажує їх у контейнери. Проте, він може збирати помідори таких сортів, які достигають одно­часно й призначені для консервування.

10.4. ОРГАНІЗАЦІЯ ОВОЧІВНИЦТВА ЗАКРИТОГО ҐРУНТУ

Завданням овочівництва закритого ґрунту є забезпечен­ня населення свіжими овочами в міжсезонний період, а також вирощування садивного матеріалу для відкритого ґрунту. До закритого ґрунту відносяться різні культиваційні споруди та утеплений грунт. Залежно від призначення, можливих строків використання і техніко-економічних показників споруди за­критого ґрунту поділяються на: зимові та весняні теплиці; парники; утеплений грунт; припарникові ділянки відкритого ґрунту; допоміжні господарські будівлі.

Культиваційні споруди - це капітальні будівлі з штучним мікрокліматом для вирощування рослин у несезонний період. Температурний режим, вологість, живлення і в разі потреби ос­вітлення регулюють у них за допомогою різного обладнання і апаратури. На відміну від утепленого ґрунту, який використову­ють від кількох тижнів до 2-3 місяців, у культиваційних спору­дах овочі вирощують протягом 5-12 місяців.

Основними конструктивними типами культиваційних спо­руд є парники і теплиці.

Найбільш складною спорудою закритого ґрунту є теплиці. За конструкцією вони поділяються на односхилі, двосхилі та блочні, за внутрішнім устаткуванням – на стелажні та ґрунтові, за строком використання – на весняні та зимові.

Теплиці складаються з фундаменту, каркасу, бокових і торце­вих стін, покрівлі, всередині них є система опалення, освітлення, водозабезпечення і вентилювання.

Зимові теплиці будують ангарні і блочні під склом. У них ви­рощують овочі протягом року. 3 1м2 корисної площі збирають 25-40 кг овочів.

Весняні теплиці подібні до зимових, але дещо спрощені. У них розміщують меншу кількість обігрівальних приладів, вони можуть бути плівковими. Такі теплиці дають урожай овочів з квітня до жовтня. 3 1м2 збирають 15-25 кг овочів. Джерелом теп­ла для них є сонце, біологічне паливо, електроенергія.

Поширеною спорудою закритого ґрунту є парник. За будо­вою розрізняють парники заглиблені, наземні, односхилі та двосхилі; за способом обігрівання вони бувають на біологічно­му, технічному та сонячному обігріві; за строками використан­ня розрізняють парники ранні (закладають в кінці січня – на початку лютого), середні (на початку березня) і пізні (в кінці бе­резня – на початку квітня).

Парники - це найдавніший вид споруд закритого ґрунту, призначений для вирощування розсади і овочевої продукції. За конструкцією парники поділяються на одно- і двосхилі. Вони бувають заглибленими або наземними. Наземні парники, в свою чергу, поділяють на стаціонарні і переносні.

У виробництві найбільш поширені двадцятирамні парники. Вони складаються з котлована, короба і рами. Розміщують їх у напрямі зі сходу на захід з похилом парникових рам на південь.

Котлован парника має трапецієподібну форму. Стінки його вертикальні або пологі, глибина становить 50 – 70 см, ширина -160 см, довжина довільна.

Короби виготовляють з дерева або залізобетону завдовжки 6,4 м на 6 парникових рам з шириною по зовнішньому периметру 160 см (на довжину парникової рами). Для створення відповід­ного кута південний бік короба роблять на 10-20 см нижчим за північний. Щоб рами не сповзали, на південному боці короба з внутрішнього боку роблять паз (2-3 см) або зовні набивають планку. Щоб короб не вгинався, між поздовжніми боками через кожні 210 см встановлюють бруски (5×5 см).

Парникову раму виготовляють довжиною 160 см і шириною 106 см. Склять рами склом 2-3 мм завтовшки і 30-40 см завдовж­ки. Маса заскленої рами становить 18-20 кг. Останнім часом за­мість рам для середніх і пізніх парників використовують плівку. Це здешевлює їх конструкції і полегшує працю робітників під час догляду за рослинами.

Уночі і в холодну погоду для кращого зберігання тепла парни­ки вкривають матами (2 х 1,2 м). На кожну раму ранніх парників виготовляють по дві мати, а для пізніх – по одній. Наземні парни­ки від заглиблених відрізняються тим, що не мають котлована.

Двосхилий парник за зовнішнім виглядом нагадує малогаба­ритну теплицю. Ці парники будують у напрямі з півночі на пів­день. Щоб зверху у парник не просочувалась вода і не надходило холодне повітря, на гребеневий брусок прибивають тонку дош­ку (дашок). У виробництві поширені також двосхилі парники з шатровим плівковим покриттям. Недоліком двосхилих парни­ків є великі втрати тепла у вітряну погоду і вночі.

Сучасний розвиток закритого грунту характеризується постійним збільшенням площі культиваційних споруд за ра­хунок зимових і плівкових теплиць. Це пояснюється тим, що в теплицях створюються кращі, ніж у парниках, умови для проведення робіт, впроваджуються механізація і автоматиза­ція процесів виробництва, поліпшуються і легше регулюються температурний і світловий режими. Площа парників за остан­ні роки значно зменшилась.

Ранні овочі можна вирощувати не тільки в теплицях і парни­ках, а й у відкритому утепленому ґрунті, одержуючи продукцію на 20-25 днів раніше, ніж в умовах відкритого грунту. В утепле­ному ґрунті найчастіше вирощують огірки й помідори.

Утепленим ґрунтом називають площу, пристосовану для за­хисту рослин від приморозків, короткочасного зниження темпе­ратури і одержання раннього врожаю найбільш простим спосо­бом. Його розміщують на припарникових ділянках, південних схилах або рівнинних площах, захищених від панівних вітрів насадженнями або будівлями. В утепленому ґрунті вирощують ран­ні овочі і розсаду холодостійких культур для відкритого грунту. У виробництві розрізняють такі види утепленого грунту: хо­лодні грядки і розсадники, заглиблення, парові грядки, гребені і заглиблення, утеплений розсадник та теплофіковані ділянки.

Холодні грядки закладають на родючих ґрунтах. Під зяблеву оранку вносять по 60—100 т/га гною, а рано навесні—мінеральні добрива. Культури висівають після розпушування грунту.

Холодні розсадники - це влаштовані на підготовленій площі грядки або тимчасові переносні плівкові покриття. Як каркас для плівкового покриття використовують дуги з дроту, ліщини, лози. Заглиблення (борозни глибиною 20-25 см) нарізують на під­готовлених ділянках і в них висівають насіння чи висаджують розсаду. При несприятливій погоді рослини накривають плів­кою або іншими матеріалами. Під час догляду за рослинами бо­розни поступово засипають землею.

Парові грядки влаштовують довільної довжини і ширини. На площу накладають біопаливо шаром 20—30 см, ущільнюють, на­сипають грунтосуміш товщиною 20 см, вирівнюють і висівають насіння або висаджують розсаду.

Парові гребені - це нарізані борозни, в які накладають біопали­во шаром 20-30 см і з обох боків нагортають землю. Потім поверхню гребенів вирівнюють і проводять сівбу або висаджують розсаду.

Парові заглиблення влаштовують так само, як і парові гре­бені. Ґрунт на біопаливо насипають шаром 30-35 см, вирівнюють і посередині роблять заглиблення на 15-18 см.

Утеплені розсадники обладнують так. У котлован глибиною 40-60 см закладають біопаливо і злегка ущільнюють його. Через 5-7 днів на нього насипають 20-25 см грунтосуміші, ущільнюють і висівають насіння або висаджують розсаду. При зниженні тем­ператури їх накривають.

Теплофіковані ділянки обігрівають за допомогою гарячої води, пари або електроенергії. На глибині 30-50 см укладають труби, по яких подається гаряча вода. При використанні елект­роенергії на дно котлована поверх ізоляційного матеріалу або в гончарні трубки вкладають кабель (дріт). При пропусканні стру­му кабель нагрівається до 50-55 °С.

При вирощуванні ранніх овочів і розсади з метою захисту рослин від приморозків і короткочасного зниження температури застосовують додаткове утеплення (покриття). Всі види покриття поділяються на дві групи: прозоре і непрозоре.

Прозоре покриття (скло, синтетичні плівки) застосовують постійно або протягом найбільш несприятливого періоду. Його встановлюють за 7-10 днів до висаджування розсади чи висіван­ня насіння або відразу після проведення цих робіт.

Непрозоре покриття (мати, рогожі, папір тощо) використо­вують переважно вночі, коли знижується температура повітря.

В овочівництві використовують каркасне і безкаркасне про­зоре плівкове покриття. Каркасне поділяється на тунельне і шат­рове. Тунельне роблять з дуг, кінці яких на 15-20 см закріплюють у ґрунті або приварюють до каркаса. Дуги розміщують через 1 м2 і з’єднують рейкою або зварюють дротом. Щоб плівка не прови­сала, у 2-3 ряди натягують шпагат. По боках плівку присипають землею. Торці плівки збирають у пучок і прикріплюють до закріп­лених у ґрунті кілків. Тунельні покриття будують довільної дов­жини, шириною біля основи 0,9-1,0 м, висотою 0,4-0,6 м.

Шатрове покриття має двосхилий каркас. Він складається з кроков, які по гребеню і біля основи з’єднуються рейками. Щоб плівка не провисала, посередині кроков натягують шпагат. По бо­ках плівку присипають землею або закріплюють у дерев’яні рейки.

При використанні безкаркасного покриття плівку розстелю­ють по поверхні грунту зразу після сівби. Край її у міжряддях присипають землею. Для створення теплового ефекту за 30-35 см від країв плівки перед покриттям доцільно нагортати валки грунту висотою 10-15 см. Утворення валків і розстелення плівки здійснюють механізовано одночасно з сівбою. При безкаркасному покритті доцільно застосовувати перфоровану плівку. При цьому відпадає потреба в регулюванні мікроклімату, а строки надходження товарного врожаю прискорюються на 15-20 днів і більше. Якщо потреба у покритті відпадає, його знімають і вико­ристовують при вирощуванні більш теплолюбних культур.

Вирощування овочевих культур під каркасним і безкаркасним накриттям дає можливість при порівняно невеликих затратах праці і коштів мати товарну продукцію на 2-3 тиж­ні раніше, ніж у відкритому ґрунті. За рахунок цього значно підвищується ефективність її використання. Найбільш ефек­тивні тунельні плівкові покриття при вирощуванні помідорів, редиски та інших культур.

Одним із головних напрямків в організації овочівництва за­критого грунту є запровадження гідропонного способу вирощу­вання овочевих культур.

Гідропонний спосіб вирощування овочевих культур. При гідропонному способі овочеві культури вирощують не на ґрунті, а на субстратах, якими заповнюють водонепроникні піддони, стелажі. Субстрати регулярно зволожують розчином мінераль­них солей відповідної концентрації.

При гідропонному вирощуванні овочів підвищується куль­тура виробництва, виключаються найбільш трудомісткі процеси (заготівля, завезення і заміна ґрунтів), немає потреби у піджив­ленні, поливах рослин та розпушуванні міжрядь. Автоматизова­не подавання рослинам оптимальної кількості живильного роз­чину знижує затрати праці на одиницю продукції.

Однак, слід зазначити, що вирощування овочевих культур гідропонним методом вимагає великих затрат на спеціальне обладнання й автоматизацію, а також підготовку висококваліфікованих  кадрів. У таких теплицях потрібно систематично стежити за роботою апаратів, запобігати засоленню субстратів і занесенню кореневої інфекції. Субстрати періодично розсолюють, проми­вають, стерилізують і видаляють з них кореневі рештки. Росли­ни постійно підживлюють вуглекислим газом.

Теплиці, парники і утеплений грунт розміщують поряд. Гос­подарства, які мають великі площі закритого грунту називають­ся тепличними комбінатами.

В ряді овочівничих господарств закритий грунт поєднуєть­ся з відкритим, а інколи використовують закритий грунт тільки для вирощування розсади. Його площі залежать від площі садін­ня розсадних культур.

У тепличному господарстві необхідно запроваджувати ра­ціональні культурозміни. Культурозміни дають можливість одержувати із закритого грунту 3-5 врожаїв.

Культурозміна - це найбільш раціональне, агрономічно обґрунтоване чергування культур у кожному виді культиваційних споруд закритого грунту протягом року. Мета культурозміни – максимальний вихід товарної продукції (овочів, розсади) з одиниці площі в несезонний період і в оптимальні строки. При складанні культурозміни враховують планові завдання госпо­дарства щодо вирощування розсади для закритого і відкритого грунту, товарної овочевої продукції (по строках надходження і в асортименті), конструкції теплиць і організаційно-технічне оснащення споруд. Певне значення тут має вибір культивацій­них споруд для вирощування основного виду продукції чи біо­логічних груп культур. Так, зимові засклені теплиці непридатні для вирощування розсади для відкритого грунту, оскільки в них немає пристосування для загартування рослин. У парниках у ранньовесняний період не вирощують високорослі сорти помі­дорів, оскільки вони для цього не пристосовані. Невигідно ви­рощувати розсаду пізньої капусти у плівкових теплицях, бо її значно дешевше можна мати в розсадниках відкритого грунту. Все це свідчить про те, що для кожної культури відповідно до її біологічних вимог слід використовувати найбільш економічно вигідні споруди закритого грунту.

Виробнича практика свідчить про те, що найбільш еконо­мічно вигідними культурами для споруд закритого грунту є огірки і помідори. Це пояснюється тим, що обидві культури високоврожайні і на плоди їх є великий попит населення у не­сезонний період. Складання культурозмін починають з виз­начення строку вирощування основної культури, а інші роз­міщують до і після основної. При цьому враховують потребу в розсаді за культурами (із страховим фондом 10-15%). Встанов­люють строки вирощування основних овочевих культур (огір­ків, помідорів); ущільнювачів (пекінської капусти, редиски, салату); приставних (селери, петрушки); вигоночних (цибулі на перо, щавлю, ревеню, петрушки); посівної зелені (шпинату, петрушки, селери). При цьому беруть до уваги і можливість використання коридорів та підстелажних просторів для вигонки зелені (цибулі, петрушки, ревеню) з тим, щоб макси­мально використати площу споруди.

Поряд з цим враховують і площу міжтепличного простору та припарникових ділянок, де можна вирощувати ранню овочеву продукцію. Проведення ремонту і дезинфекції теплиць та пар­ників передбачають на період, коли втрати від їх використання найменші. Завершальним етапом складання культурозміни є щодекадний або щотижневий графік виробництва товарної ово­чевої продукції протягом року.

Культурозміни у великих теплично-парникових господарс­твах найбільш доцільно складати за виробничими підрозділами (відділеннями, комбінатами, бригадами), а в малих – за кожною теплицею.

10.5. ОРГАНІЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ В ОВОЧІВНИЦТВІ ЗАКРИТОГО ГРУНТУ

Основними виробничими процесами в овочівництві закри­того грунту є: підготовка і заміна грунту або його стерилізація, внесення добрив і обробіток грунту, садіння розсади або висі­вання; догляд за культурою до плодоношення; догляд і збирання врожаю в період плодоношення; ліквідація культури і дезинфекція приміщення закритого грунту.

Для механізації робіт у спорудах закритого грунту використовують машини загального і спеціального призна­чення. Останні за конструкцією, параметрами і продуктивніс­тю відповідають розмірам теплиць, специфіці та обсягу робіт у них. У зв’язку з різноманітністю робіт у культиваційних спо­рудах всі засоби механізації залежно від технологічних про­цесів поділяють на 4 групи:

машини загального призначення використовують здебільшо­го за межами споруд для заготівлі та перевезення грунту, торфу, компостів, біопалива, очищення площі від снігу, парників від грунтосуміші та перегною, набивання парників біопаливом тощо.

машини загально-спеціального призначення мають здебільшого малі розміри і пристосовані для виконання робіт у теп­лицях (заміна грунтосуміші, підготовка грунту, дезинфекція, сівба тощо).

машини спеціального призначення використовують як для підготовчих робіт (виготовлення торфоперегнійних горщечків), так і під час догляду за рослинами та збирання врожаю.

машини для транспортування вирощеної продукції (елект­рокари, авторефрижератори).

Для риття котлованів застосовуть машини ТКУ-0.9А, БН-100А, які агрегатують з тракторами “Бєларусь” і Т-40, та ек­скаватор 3-153А. При стрічковому розміщенні парників землю і перегній можна видаляти навантажувачем ПШ-0,4. Котловани очищають від снігу і льоду транспортерним агрегатом АСП-300, який працює від електропривода, а також машиною ОКП-1,5 з трактором Т-16М з розширювачем колії УКСШ-2220.

Перегній і землю вивозять та завозять самохідними шасі Т-16М і автосамоскидами. Екскаватор 3-153А можна також ви­користовувати для набивання парників біопаливом.

Парникові рами встановлюють і знімають за допомогою при­строю з універсальним навішувачем БНШ-1 з трактором Т-16М та розширювачем колії УКСШ-2220. Мати виготовляють на матов’язальній машині МВМ-250.

З перепрілого біопалива в парниках і теплицях утворюється перегній. Восени його вибирають за допомогою навантажувача ПЗ-0,8 і самоскидами, тракторними причепами, самохідними шасі вивозять до місць кагатування.

Для заготівлі дернової землі та торфу застосовують плу­ги ПН-4-35, ПБН-75 тощо. Дернину розробляють дисковими боронами БДН-3,0, БДНТ-3,5. Мінеральні добрива і сирозмелений вапняк розкидають розкидачами РТТ-4.2А, РМУ-8,5 та ін. Загортають, добрива дисковими лущильниками ЛДГ-10 та ін. з наступним боронуванням.

Для виготовлення грунтосуміші застосовують стаціонарний змішувач СТМ-8/20. Заготовлену землю чи торф згортають у купи бульдозером Д-606, Д-492А або навантажувачем ПФП-1,2. З кагатів грунтосуміш, торф, компости навантажують у транс­портні засоби екскаваторами ЗО-262Г; 3-1514; ПЗ-0,8 або навантажувачем-бульдозером ПБ-35. Верховий торф заготовляють та­кож за допомогою навантажувача-добувача ПДТ-1,5.

При виготовленні грунтосуміші компоненти завозять і складають пошарово самоскидами, а мінеральні добрива і вапно вносять розкидачами РМУ-8,5, 1РМГ-4 та ін. Рідкими добрива­ми компости поливають за допомогою РЖУ-3,6, РЖТ-4. Компос­ти перемішують екскаваторами ПЗ-0,8, 3-1514, 30-262Г, наван­тажувачем ПФ-0,75, ПФП-1,2 або навантажувачем-змішувачем СПУ-40М і формують у штабелі бульдозерами Д-492, Д-582, Д-606 та ін. У теплиці грунтосуміш завозять самоскидами, шасі Т-16М, Т-16МТ1, а розгортають за допомогою бульдозерної навіс­ки БН-1,4У, бульдозера Д-535 (без кабіни).

Для подрібнення і просіювання дернової землі, торфу та інших компонентів використовують транспортер-просіювач ТП-5-30. Для виготовлення торфоперегнійних горщечків засто­совують верстати ИГ-9М, ИТГ-10, машини П АМ-6-22 та ін. Ґрунт у теплицях перекопують роторним копачем КР-1,5, а машиною МПТ-1,2 грунт перекопують і фрезерують.

Передпосівний обробіток грунту здійснюють електрофрезами ФС-0/7А, ФТ-1,5. При підготовці грунту під розсаду в роз­садниках, а також у блокових теплицях часто використовують тракторну садову фрезу ФП-2. Борозни нарізують і засипають солом’яні тюки ґрунтом машиною МБЗС-1,0. Міжряддя розпу­шують за допомогою електромотики ЗМ-12А.

Насіння у горщечки висівають сівалками СПО-22 і СОП-43. У розсадниках і теплицях застосовують сівалку СТ-1,5 і пневма­тичну сівалку точного висіву.

Для боротьби з хворобами і шкідниками використовують обприскувач ОЗГ-120А. Цим же обприскувачем проводять позакореневе підживлення рослин, дезинфекцію теплиць і парнико­вих рам, а також обробляють покрівлю споруд розчином крейди. Для обробки рослин пестицидами використовують також об­прискувач АТОС-0,5. Для кращого запилення квіток помідорів застосовують, електровібратор ОЦП-65.

Урожай плодів збирають за допомогою платформ ПСП-1,4, які встановлюють на регістри. По доріжках і коридорах про­дукцію перевозять електрокарами або тракторами Т-25А з вилкоподібними навантажувачами. Протягом вегетації для виве­зення з теплиць рослинних залишків і сміття застосовують спеціальні контейнери.

Більшість технологічних процесів у тепличних комбінатах контролюються автоматично. Так, оптимальна температура повітря підтримується зміною режиму роботи системи опален­ня, а гранична – виключенням і включенням системи вентиляції. Автоматично регулюється температура води в системі підгрунтового обігріву та поливної. За заданою програмою включається система зрошення і подавання вуглекислого газу.

Гідропонні теплиці обладнані сучасним автоматичним управлінням для регулювання обігріву, подавання вуглекисло­го газу, поливу та боротьби з шкідниками і хворобами. Повністю автоматизовано також подавання живильних розчинів. Розчи­ни мінеральних добрив і пестицидів виготовляють у розчинних вузлах, а для подавання їх використовують систему зрошуван­ня, в ангарних теплицях – пересувну насосну станцію НСП-960.

Навесні і влітку в теплицях працює автоматична вентиляція. Зниженню температури повітря в спорудах сприяє поливання скляної поверхні холодною водою.

Дезинфекція ґрунтів і субстратів. Для знезараження грунту і субстрату в культиваційних спорудах застосовують два спосо­би дезинфекції: термічний і хімічний.

У тепличних комбінатах з термічної обробки найбільш поширений шатровий спосіб з використанням пари. Перед пропарюванням грунт розпушують на глибину ЗО см і накла­дають на нього термостійку поліхлорвінілову або поліпропіле­нову армовану плівку. Краї плівки по всій довжині присипають ґрунтом і притискують брезентовими валиками діаметром 12-14 см, наповненими піском (маса 5-6 кг). Над плівкою і вали­ками доцільно натягувати капронову сітку, закріплюючи її за допомогою металевих Т-подібних якірців. Відстань між якір­цями 50-75 см. Щоб прискорити пропарювання, включають підгрунтовий обігрів.

Закінчують пропарювання, коли температура грунту на глибині ЗО см досягне 70°С, що настає через 10 год. після по­давання пари. На площі, зараженій нематодою, період пропа­рювання збільшується до 16-18 год. У невеликих тепличних господарствах пропарювання можна проводити і через пер­форовані труби, розміщуючи їх безпосередньо у ґрунті. Піс­ля пропарювання плівку з площі не знімають протягом 2-10 год. Центральні проходи обробляють парою з шлангів і 10 % розчином формаліну (10 л на 1 м2). Рослини висаджують на 4-5-й день після пропарювання грунту. Для хімічного знеза­раження грунту використовують карбатіон, тіазон, немагон, формалін та інші препарати. Після внесення препарату грунт перекопують (фрезерують), поливають водою і накривають на 5 діб плівкою. Температура повітря під час дезинфекції по­винна бути не нижчою за 15°С, а грунту – 10°С. Після оброб­ки грунту карбатіоном, тіазоном і немагоном рослини висад­жують через 25-30 днів.

Для хімічного знезаражування грунту в теплицях також застосовують 50% дуст ТМТД. Вносять його під фрезерування або культивацію за 7-10 днів до висаджування розсади.

Дезинфекцію субстратів у гідропонних теплицях проводять 1-2% розчином карбатіону протягом 6-Ю год. Після цього суб­страт ретельно промивають. Цоколь теплиць і поверхню щебеню обприскують 1% розчином сульфату міді, на 10 л якого додають по 10 г ротору.

Дезинфекцію споруд закритого грунту проводять у протига­зах, додержуючись техніки безпеки.

Біля входу в теплиці встановлюють ящики з тирсою чи піском, які щодня змочують дезинфікуючими розчинами, а після роботи на заражених ділянках дезинфікують інвентар, взуття тощо.

Рис.14.1 – Технологічна схема приготування органічних добрив

Рис. 14.2. Організація виробничих процесів при вирощуванні зернових колоскових культур

Рис. 14.2. Класифікація способів збирання цукрових буряків

Рис. 14.3 . Види способів садіння та збирання врожаю картоплі.

Рис. 14.4 . Схема класифікації теплиць

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

  1. 1. Перерахуйте технологічні та організаційно-економічні ви­моги, а також принципи щодо організації виробничих процесів в рослинництві.
  2. 2. Охарактеризуйте організацію підготовки і внесення добрив.
  3. 3. Дайте характеристику організації основного і передпосів­ного обробітку ґрунту.
  4. 4. Охарактеризуйте організацію виробничих процесів при вирощуванні зернових колоскових культур.
  5. 5. Охарактеризуйте організацію виробничих процесів при вирощуванні круп’яних культур.
  6. 6. Охарактеризуйте організацію виробничих процесів при вирощуванні зернобобових культур.
  7. 7. Охарактеризуйте організацію виробничих процесів при вирощуванні технічних культур.
  8. 8. Охарактеризуйте організацію виробничих процесів при вирощуванні картоплі культур.
  9. 9. Охарактеризуйте організацію виробничих процесів при вирощуванні картоплі.
  10. 10. Охарактеризуйте організацію виробничих процесів при вирощуванні овочів.

загрузка...