Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

2. Класифікація кормових засобів і джерела їх надходження. Системи, типи годівлі тварин і кормовиробництва

Для галузей тваринництва виробляють і використовують багато видів кормів, які об’єднують у групи: концентровані, грубі, соковиті, зелені, тваринного походження, мінеральні і синтетичні. Кожна з цих груп кормів включає декілька видів

різних кормів.

Концентровані корми - це зерно, висівки, макуха, комбікор­ми та ін. Джерелами їх надходження є посіви зернофуражних культур, відходи переробки зернових і олійних культур, комбі­кормове виробництво.

Грубі корми - сіно, сінаж, солома, полова, сухі стебла куку­рудзи. Ці корми надходять з природних сіножатей, посівів одно­річних та багаторічних трав і як побічна продукція вирощування

зернових культур.

Соковиті корми - силос, коренеплоди, картопля, жом, брага та ін. Джерелами їх надходження є посіви культур та відходи промислової переробки сільськогосподарської продукції (жом,

брага та ін.)..

Зелені корми використовують у літньо-пасовищний період. Джерелами їх надходження є сіяні трави, природні і культурні

пасовища.

Корми тваринного походження - молоко і відходи його пе­реробки, замінник незбираного молока, рибне і м’ясо-кісткове борошно та ін.

Мінеральні корми - кухонна сіль, крейда та інші. їх включа­ють у раціони годівлі тварин, щоб збалансувати нестачу окремих мінеральних елементів – фосфору, кальцію, натрію. їх виготов­ляють на промислових підприємствах.

Синтетичні речовини, вітаміни та антибіотики - кормові дріжджі, синтетична сечовина, бікарбонат амонію, риб’ячий жир, концентрат каротину, біоміцин, тераміцин тощо – викорис­товують, щоб поліпшити білкову якість кормів, їх засвоюваність, стимулювати ріст тварин та запобігати їх захворюванню.

Харчові рештки громадських їдалень та інших підприємств харчування у великій кількості використовують для годівлі сви­ней у свинарських відгодівельних господарствах.

Структурою кормових ресурсів називається відсоткове спів­відношення окремих груп і видів кормів за поживністю (у кормо­вих одиницях) у загальній їх кількості. Вона характеризує тип кормової бази, який визначають за переважаючим обсягом того чи іншого виду корму в загальному обсязі кормів.

Для різних видів тварин структура кормів неоднакова. Нап­риклад, у кормах для великої рогатої худоби переважають соко­виті, грубі і зелені корми, для свиней – концентровані і корене­бульбоплоди, для птиці – концентровані.

Структура кормових ресурсів має також зональні відмін­ності. У районах пасовищної системи тваринництва основ­ними є природні корми – зелені і грубі, а в районах стійло­во-пасовищної і, особливо, стійлової системи – корми сіяних культур. Це зумовлює видову структуру тваринництва та типи годівлі в розрізі зон.

Отже, головним джерелом виробництва кормів є кормова площа, яка включає посіви зернофуражних і кормових культур та природних сіножатей і пасовищ.

До кормових ресурсів господарств належать корми власного виробництва та куповані.

В обсяг кормів власного виробництва включають:

  • фактично виділене на корм зерно;
  • врожай всіх кормових культур та природних угідь, в тому числі і зелену масу, використану під час випасання худоби;
  • фактично виділену на корм картоплю; врожай проміжних, ущільнених, післяжнивних і міжрядних (у садах, лісосмугах) кормових посівів;
  • побічну продукцію і відходи переробки продовольчих і технічних культур – солому (крім виділеної на підстилку та інші господарські потреби), полову, сухі стебла кукурудзи, гичку, висівки, жом, відходи переробки молока, фактично використані на корм молоко, фрукти, овочі та ін.

До купованих кормів належать комбікорми (крім вироблених у власних цехах); жом у господарствах, що не вирощують цукро­вих буряків; білково-вітамінні і мінеральні корми та кормові ре­човини. Уразі нестачі кормів господарства купують і такі корми, які самі виробляють (зерно, сіно, солому).

Вироблені корми господарства використовують для тварин­ництва, продають іншим господарствам. Тому стан кормової бази та рівень забезпеченості кормами тваринництва характе­ризує така система показників.

  • загальний обсяг кормів (власних і купованих);
  • кількість заготовлених кормів для тваринництва (в натурі і кормових одиницях) та вміст у них перетравного протеїну;
  • кількість одержаних і заготовлених кормів у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь і 1 умовну голову худоби і птиці в кормових одиницях та протеїні.

Ці показники зумовлюють рівень годівлі тварин, їх продук­тивність та обсяги виробництва тваринницької продукції на одиницю земельних угідь.

Не менш важливе значення, ніж кількість кормів, має їх якість (вміст протеїну та його повноцінність за амінокислотним складом, вміст мінеральних речовин – кальцію, фосфору та ін., вміст вітамінів, мікроелементів – йоду, кобальту тощо). Основ­ними амінокислотами протеїну є лізин, метіонін, триптофан, цистин та ін. Якщо в кормі мало якісних речовин, особливо про­теїну і потрібних амінокислот, то це спричиняє перевитрачання його на одиницю тваринницької продукції і, відповідно, знижен­ня ефективності виробництва (зростання собівартості одиниці продукції, зниження рентабельності виробництва). В кожному господарстві можна вирощувати багато видів кормових культур. Але завдання полягає в тому, щоб відібрати кращі з них за по­живністю та економічною ефективністю.

Для цього необхідно проводити економічну і зоотехнічну оцінку кормових культур та кормів за системою показників:

  • ефективність кормових культур і природних угідь за вихо­дом кормових і кормо протеїнових одиниць з 1 га;
  • собівартість кормів і затрати праці на їх виробництво;
  • ефективність кормів за вмістом протеїну та його виходом з 1 га, а також за вмістом амінокислот, мінеральних речовин і вітамінів;
  • кількість і вартість тваринницької продукції в розрахунку на 1 га кормових культур і природних угідь;
  • кількість і вартість різних кормів, необхідних для вироб­ництва 1 ц продукції тваринництва.

Кормові культури за переліченими показниками не є рівно­цінні. Одні з них – високоврожайні, але мало білкові, інші – нав­паки. Найбільш урожайними кормовими культурами є кукуруд­за на зерно та силос, кормові коренеплоди, ячмінь. Дещо нижчу урожайність мають горох, овес, вика, картопля, люпин на силос, багаторічні трави на зелений корм. Низьковрожайні ще трави на сіно та природні кормові угіддя.

Відносно найдешевші корми - кукурудзяний силос, зерно фуражних культур, сіно і зелена маса трав, а найдорожчі – кор­мові буряки, картопля і баштанні культури.

Високобілковими культурами є горох, вика, сіно і зелена маса багаторічних трав. Крім цього у різних природноекономічних зонах ефективність окремих кормових культур теж не­однакова.

Отже, міцну і економічно ефективну кормову базу не можна створити за рахунок однієї-двох будь-яких культур, оскільки кожна з них не задовольняє всіх вимог – високої урожайності, низької собівартості та високої якості кормів. Тому необхідно правильно поєднувати вирощування різних культур, які в умо­вах господарства є ефективними за окремими показниками, вра­ховуючи при цьому найбільш вигідні типи годівлі тварин.

Для годівлі тварин використовують різні корми, які поєдну­ють у певних співвідношеннях. Ті корми, які мають найбільшу питому масу в раціонах тварин, визначають тип годівлі. Якщо, наприклад, у годівлі свиней концентровані корми складають більше половини спожитих кормових засобів, то це концентратний тип годівлі, а якщо переважають концентрати і коре­неплоди, то, залежно від їх співвідношення, тип годівлі є концентратно-коренеплідний або коренеплідно-концентратний.

Типи годівлі залежать від біологічних особливостей тва­рин і складу кормів, які переважають у тих чи інших госпо­дарствах. Наприклад, велика рогата худоба потребує пере­важно грубих, соковитих і зелених кормів, а свині і, особливо, птиця – концентрованих. Цих особливостей довільно змінити не можна, оскільки вони пов’язані з природою тварин. Однак, склад окремих груп кормів може бути різним. Наприклад, потребу у соковитих кормах в одних господарствах вигідніше забезпечувати за рахунок силосу, в інших – за рахунок коре­неплодів, жому і т.д.

Щоб вибрати найефективніші типи годівлі тварин, проводять їх зоотехнічну і економічну оцінку за системою показників:

  • зоотехнічна цінність корму за вмістом протеїну та інших якісних речовин;
  • зоотехнічна оплата корму (виражається затратами корму в кормових одиницях на одиницю продукції тваринництва і, нав­паки, кількістю виробництва продукції тваринництва на кормо­ву одиницю корму);
  • економічна оплата корму (виражається вартістю корму в розрахунку на одиницю продукції тваринництва або виходом її на 1 грн. вартості корму);
  • ефективність    використання    землі    характеризується поголів’ям тварин та кількістю виробленої продукції тварин­ництва на 1 або 100 га кормової площі, сільськогосподарських чи інших угідь, розміром кормової площі на 1 (фізичну чи умовну) голову тварин та одиницю їх продукції.

Кінцеву, результативну ефективність типів годівлі тварин характеризують такі показники, як кількість, собівартість і рен­табельність виробництва продукції тваринництва.

У зв’язку з різними зональними природноекономічними умо­вами господарств країни проблему організації кормової бази не­можливо розв’язати будь-яким одним способом. Тому необхідно розробляти системи кормовиробництва стосовно до цих умов.

Під системою кормовиробництва слід розуміти комплекс організаційно-економічних, агрономічних і зоотехнічних за­ходів, що забезпечують у певних природноекономічних умо­вах потрібний обсяг виробництва кормів відповідної якості при найменшому розмірі кормової площі і найменших витратах у розрахунку на кормову одиницю корму. Ланками системи кор­мовиробництва є: основне джерело надходження кормів, рівень інтенсивності кормовиробництва, організація і технологія ви­робництва кормів, організація заготівлі та зберігання кормів.

У різних зонах залежно від основного джерела надходження кормів можуть бути такі системи кормовиробництва: польового кормовиробництва (посівна); посівно-пасовищна і лукопасовищна, які зумовлюють відповідні системи тваринництва: стій­лову, стійлово-пасовищну і пасовищну.

Система польового кормовиробництва поширена у районах з великою розораністю земель і малими площами природних кор­мових угідь. Основне джерело кормів – посіви культур у польо­вих і кормових сівозмінах на орних землях, тому тут переважає стійлова система тваринництва.

Посівно-пасовищна (пасовищно-посівна) система кормови­робництва поширена в зоні Полісся і передгірських районах Кар­пат. Корми у великих кількостях надходять як з посівів, так і з природних угідь. Система тваринництва – стійлово-пасовищна. Лукопасовищну систему кормовиробництва застосовують у гірських районах Карпат. Джерелами кормів тут є природні луки і пасовища, які забезпечують господарства кормами не тільки в літній період (зелена маса), а й узимку (сіно, сінаж, трав’яне бо­рошно). Система тваринництва – пасовищна.

Економічну оцінку систем кормовиробництва проводять за показниками рівня виробництва кормів на 1 га кормової площі і сільськогосподарських угідь, собівартості кормів і продуктив­ності праці при їх виробництві, обсягу та економічної ефектив­ності виробництва продукції тваринництва.

загрузка...