Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

2. Організаційні основи виробничих систем

У будь-яких системах кожен елемент (як частина) потрібен для підтримання і функціонування всієї системи. Це є про­явом системної залежності й організації. Системи формуються і функціонують на основі загальних (універсальних) законів і окремих принципів. Усі закони і принципи організації діють взаємопов’язано.

Під законом організації виробничих систем розуміються не­обхідні, суттєві, стійкі співвідношення між елементами виробничої системи, а також між цією системою і зовнішнім середовищем.

Основний закон організації—закон синергії— полягає в тому, що сума властивостей (потенціалів, енергії, якості) організова­ного цілого перевищує «арифметичну» суму властивостей кож­ного з елементів системи. При цьому під властивістю елемента розуміють параметри, що його характеризують, їх взаємозалеж­ність, зміни в часі, якості та ін. Ефект синергії виникає за ра­хунок взаємної участі, взаємодії елементів, що перебувають у межах цілого і мають різноманітні практичні застосування. У виробничих системах організаційний ефект має такі складові, як спеціалізація, синхронність, ритмічність. Джерелом додаткової енергії такої системи є взаємопосилення сукупності її елементів. Ефект посилення індивідуальних дій покладений в основу ство­рення виробничих систем будь-якого рівня.

Закон єдності аналізу-синтезу визначає те, що процеси роз­поділу, спеціалізації, диференціації та інші необхідно доповню­вати протилежними процесами: з’єднання, універсалізації, інтеграції.

Закон пропорційності означає потребу певного співвідношен­ня між частинами цілого.

Вимога закону композиції полягає в тому, що мета діяльності підсистеми (елемента) одночасно є підціллю діяльності системи. Згідно з законом самозбереження кожна реальна фізична (ма­теріальна) система спрямована на збереження своєї цілісності та на економію витрат своїх ресурсів.

Закон відповідності виробничих систем цілям, що перед ними поставлені. Кожна система при формуванні цілеспрямована на задоволення певних потреб. Виходячи з вимог цього закону:

ціле визначення системи, її підсистем і елементів передбачає розроблення системи цілей, підцілей і шляхів їх здійснення;

функціонування системи, підсистем і елементів оцінюються виміром ступеня досягнення мети;

безперервність функціонування системи зумовлена необхід­ністю постійного досягнення цілей, що змінюються, та підви­щенням ефективності виробництва.

Закон відповідності організації виробничої системи зовніш­ньому середовищу. Зумовлений відкритістю цих систем та взає­модією їх з динамічним зовнішнім середовищем він потребує відповідності: економічним законам; державному устрою (пра­вовим законам, нормам, інструкціям тощо); системі вищого ран­гу; рівня спеціалізації та кооперування зовнішньому середови­щу; екологічним стандартам.

Матеріальні елементи системи інтегруються в підсистеми від­повідно до спеціалізації, визначеної технологією.

Закон резервів у виробничих системах відіграє важливу роль. Він зумовлений необхідністю компенсації відхилень від параметрів функціонування системи.

Закон усунення надлишковості означає, що кожна виробни­ча система має бути завершеною, тобто відмежованою мінімаль­ними зв’язками від інших систем.

Закони розвитку виробничих систем. Нормальний стан ви­робничої системи пов’язаний з безперервним її функціонуван­ням. При цьому, перебуваючи в динамічній рівновазі, виробнича система постійно розвивається під впливом:

змін зовнішнього середовища (потреби в номенклатурі, кіль­кості, якості продукції, зміни матеріалів, соціальних вимог, ін­фраструктури та ін.); спрацювання матеріальних елементів системи;

розвитку особистостей, що складають трудовий колектив, його оновлення та підвищення кваліфікації;

технологічного прогресу, який в умовах конкуренції змушує вдосконалювати існуючу технічну базу, ліпше використовувати устаткування.

Закон еластичності відбиває спроможність виробничих си­стем деформуватися, змінюватися з часом відповідно до умов, що змінилися. Проявляється він у різноманітних аспектах:

кількісному (можливість зміни обсягів робіт, що виконуються);

якісному (можливість зміни якості продукції і т.д.);

оперативному (можливість негайних змін під впливом ситу­аційних вимог);

стратегічному (можливість пристосування до змін зовніш­нього середовища через тривалі відрізки часу).

Закон відповідності зв’язків елементів виробничих систем їх властивостям і сутності системи. У системах усі елементи об’єднані між собою зв’язками взаємодії (наприклад, трактор і робітник, що його обслуговує), матеріальними, енергетичними, інформаційними та іншими зв’язками.

Класифікують зв ‘язки елементів виробничої системи за та­кими ознаками:

За характером матеріальних взаємовідносин у просторі:

жорсткі матеріальні зв’язки — предмети праці передаються з одного до певного іншого робочого місця;

альтернативні матеріальні зв’язки — предмети праці пере­ходять на одне з багатьох робочих місць;

компенсаційні альтернативні зв’язки — предмети праці спо­чатку надходять на склад, а потім або на інший склад, або на ро­бочі місця.

За характером взаємовідносин у часі: постійні — притаман­ні масовому виробництву; циклічно-повторювальні — поширені в серійному типі виробництва; випадкові (разові) — характерні одиничному виробництву.

За характером складності елементів: прості, які діють на робочому місці при одному «вході» і одному «виході» для ма­теріальних зв’язків; складні — зумовлені поліструктурністю виробничих систем з множиною зв’язків кожного елемента з під­системами та іншими елементами системи.

За характером впливу обставин на взаємовідносини: упо­рядковані, які являють собою намагання спростити зв’язки, за­безпечивши їх незмінність у часі; еластичні, що передбачають можливість заміни (на деякий час) зв’язків з одними елементами системи на зв’язки з іншими елементами.

Розглянуті види зв’язків характерні для всіх інших елемен­тів виробничого процесу. Зв’язки між елементами виробничої системи визначають їх просторове розташування та особливості формування організаційних підсистем. Тому необхідні відповід­ність просторової та організаційної структур, міцність зв’язків між елементами виробничої системи.

Особливості і властивості виробничих систем. Вироб­ничі системи, незважаючи на їх значну різноманітність, залежно від виду діяльності, типу виробництва, галузевих особливостей, мають ряд загальних особливостей:

цілеспрямованість виробничих систем — пов’язана зі ство­ренням їх для задоволення певних потреб і спроможністю вироб­ляти необхідну продукцію або робити послуги;

поліструктурність виробничих систем — характеризується воночасним існуванням у них підсистем, що перетинаються, де кожний елемент системи одночасно входить у кілька підсистем і функціонує відповідно до їх вимог та цілей;

відкритість виробничих систем, що виявляється не тільки в Матеріальному, енергетичному обміні, ай в обміні інформацією з зовнішнім середовищем;

складність виробничих систем, яка зумовлена їх основними ементами: працівниками, знаряддям і предметами праці; ціле-рямованістю, поліструктурністю, відкритістю, альтернативністю зв’язків, великою кількістю процесів, що здійснюються в системі;

різноманітність виробничих систем, яка характеризується такими поняттями, як: спеціалізація, концентрація, пропорційність окремих частин системи і підсистем. Ці особливості у взаємозв’язку та взаємозумовленості визначають раціональність організації виробничих систем та їх підсистем, які відрізняються переважно характером зв’язків між елементами.

загрузка...