Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

2. Організація скотарства

Скотарство, в умовах України, є найбільш значимою галуззю тваринництва. В західному регіоні нашої держави скотарство є однією із провідних галузей аграрного виробництва.

Основними видами продукції скотарства є молоко, яловичи­на та телятина, шкіра та інші побічні продукти. Галузь забезпе­чує основну частку білку в раціоні харчування людини.

В останні роки скотарство, які і інші галузі аграрного вироб­ництва, переживає період кризи. Кризові явища в скотарстві, з огляду на його специфіку, мають особливо важкі та негативні наслідки. Поголів’я великої рогатої худоби в Україні значно ско­ротилося. Подібні тенденції спостерігаються і в інших постсоціалістичних країнах.

У відповідності до репродукційно-виробничого критерію виробничі процеси у скотарстві можна поділити на селекційно-племінні та товарні. їх, у свою чергу, можна поділити на так звані первинні виробничі процеси: виробництво молока; вирощуван­ня нетелів; вирощування молодняку; відгодівля худоби.

Селекційні виробничі процеси є ознакою племінного тва­ринництва. Вони, як правило, мають місце у великих спеціалі­зованих підприємствах. Завданням селекційних виробничих процесів є виявлення і вирощування биків і телиць з високим рівнем продуктивності. Спеціальні селекційні програми можуть бути орієнтовані на інші ознаки, наприклад – підвищення жит­тєстійкості тварин, краще поїдання грубих кормів і т.д.

Товарні виробничі процеси є основними виробничими процесами у скотарстві. Вони є репрезентовані в усіх виробників, які займаються скотарством. Як правило, вони є націлені на виробництво молока, яловичини або молодняку худоби (нетелі, телиці, телята).

Типи підприємств і розміри ферм. Основними виробниками продукції скотарства в Україні є сільськогосподарські підприємства та особисті селянські господарства (ОПГ) населення. У відповідності до виробничого напрямку такі підприємства поділяються на спеціалізовані молочні; молочно-м’ясні та м’ясо-молочні; відгодівельні.

Молочні спеціалізовані підприємства (племінні та товарні) створюються в місцях близьких до ринку збуту молока – побли­зу великих міст і промислових центрів. Це обумовлено низькою транспортабельністю молока.

Для спеціалізованих молочних підприємств характерним є висока питома маса корів в структурі стада (до 50-60%). Такі під­приємства, як правило, не утримують надремонтний молодняк. Поголів’я корів перевищує 400 голів.

В таких підприємствах основну увагу та виробничі ресурси концентрують для забезпечення високих показників молочного скотарства. Значну роботу проводять в напрямку вдосконален­ня відносин з молокопереробними підприємствами, закладами торгівлі.

Спеціалізовані молочні підприємства повинні забезпечувати надій від однієї корови понад 4000 кг. Особлива увага звертаєть­ся на якість продукції.

Молочно-м’ясні та м’ясо-молочні (комбіновані) підприємст­ва є найбільш розповсюдженим типом підприємств, які займа­ються скотарством. Вони виробляють основну частку молока та яловичини. Поголів’я великої рогатої худоби в таких підприємс­твах складається із основного стада корів (до50%) та шлейфу ре­монтного та надремонтного молодняку. Інколи, такі підприємс­тва накуповують молодняк на стороні, в тому числі у населення.

Молочна та м’ясна продуктивність в таких підприємствах є, як правило, дещо нижчою ніж у високоспеціалізованих підприємствах, однак достатньо високою (надій на корову понад 2500 кг, середньодобовий приріст живої маси понад 600 г).

Відгодівельні підприємства розташовуються поблизу джерел переробних підприємств, які забезпечують їх дешевими відходам и виробництва (жом, брага) або на територіях, значно віддалених від ринків збуту молока та іншої малотранспортабельної продукції. Такі підприємства, за незначним винятком, не мають власного основного стада, а відгодовують закуплений молодняк великої рогатої худоби. Виробництво характеризується високим рівнем інтенсифі­кації. Середньодобові прирости живої маси перевищують~800 г, поголів’я великої рогатої худоби становить понад 1000 гол., і диференціюється залежно від конкретних умов підприємства.

Фермерські господарства в сучасних умовах мало займа­ються скотарством. Поголів’я тварин, включаючи велику рогату худобу, в таких підприємствах немає яскраво вираженого товар­ного характеру (1-3 корови зі шлейфом молодняку на господарс­тво). Розвиткові скотарства в приватному секторі перешкоджа­ють як недостатня економічна ефективність галузі, так і її значна капіталомісткість та низка інших чинників.

За розрахунками вчених оптимальне поголів’я великої ро­гатої худоби у фермерському господарстві повинно, при сучас­ному рівні механізації, продуктивності та цін, перевищувати 25 корів із шлейфом молодняку або 50 корів в спеціалізованих мо­лочних господарствах.

В переважній більшості селянських сімей є особисте госпо­дарство, в яких часто утримують 1-2 корови із незначним шлей­фом молодняку (1-3 голови). Такі господарства, хоча й вироб­ляють значну частку молока, однак мало впливають на ринок з огляду на незначну товарність.

Основна мета утримання великої рогатої худоби в СГ – за­доволення потреби в продуктах харчування та нагромадження грошових ресурсів.

Значення СГ, як виробників продукції скотарства, в майбут­ньому буде зменшуватися. В більшості селянських господарств розвинутих країни Європи корова є анахронізмом.

Організація скотарства в аграрних формуваннях включає наступне:

  • спеціалізація і розміщення ферм великої рогатої худоби на  території господарства;
  • розмір ферм та поділ худоби на виробничі групи; способи і утримання худоби і відтворення стада;
  • забезпечення худоби приміщеннями; організація праці і виробничих процесів.

Розміщення скотарських ферм на території господарства здій­снюють враховуючи розташування населених пунктів, сівозмін­них масивів, природних кормових угідь та водойм, зручність обслу­говування худоби та реалізації готової продукції, зооветеринарні вимоги. Ферми не можна розміщувати на болотистій місцевості та в місцях застоювання талих вод. Молочні ферми потрібно роз­ташовувати поближче до населених пунктів та місць реалізації молока. Ферми для відгодівлі і нагулу худоби, вирощування мо­лодняку можна розміщувати на більш віддалених ділянках.

Розмір ферм великої рогатої худоби має забезпечувати оп­тимальні умови для застосування сучасної техніки, запровад­ження прогресивних форм і способів організації праці. Розміри ферм в залежності від їх спеціалізації у різних природноекономічних зонах різні.

Поділ худоби на виробничі групи та гурти передбачає ство­рення найкращих умов для утримання та годівлі тварин. На фермах великої рогатої худоби необхідно виділяти такі вироб­ничі групи тварин: дійні корови, корови сухостійного періоду, молодняк до 6 місяців, молодняк на дорощуванні віком 6-12 мі­сяців, тварини на відгодівлі та нагулі (молодняк старше 12 мі­сяців і вибракувана доросла худоба), племінні тварини. Окремо утримують корів і нетелів під час їх отелень, а також у разі ви­никнення інфекційних захворювань хворих тварин виділяють н окремі групи та ізолюють.

Великі за поголів’ям групи тварин розбивають на гурти. Роз мір гурту встановлюють залежно від місткості приміщень, до цільності розміщення тварин на пасовищних ділянках та зручності обслуговування. Здебільшого гурт корів налічує до 200 корів, а відгодівельного молодняку – до 300 голів.

Способи утримання тварин. Важливим є вибір способу утримання тварин, який має безпосередній вплив на вибір системи машин для механізації виробничих процесів, організацію праці та економічну ефективність розвитку галузі. Залежно від природних умов і, особливо, від характеру і структури кормовиробництва застосовують в основному три способи утримання ми лочного стада: прив’язний, безприв’язний із вільно-вигульмпм утриманням на глибокій підстилці і безприв’язно-боксовий.

В залежності від наявності і кваліфікації кадрів, забезпечен­ня тварин кормами і їх структури, обсягів капіталовкладень на фермах вибирають той чи інший спосіб утримання.

При прив’язному способі утримання, особливо при нестачі кормів, здійснюють нормовану годівлю тварин, а це сприяє підви­щенню продуктивності тварин і терміну їх господарського вико­ристання. Поряд з цим, прив’язне утримання має певні недоліки:

  • великі затрати праці і загальні витрати, зумовлені збіль­шенням обсягу ручної праці під час годівлі, догляду за тварина­ми, виконання основних виробничих процесів;
  • збільшення витрат на транспортування кормів з місця їх вирощування і заготівлі, приготування до розміщення в годів­ницях;
  • велика кількість поголів’я худоби у приміщеннях, що є причиною поширення хвороб;
  • обмежена рухомість тварин, що приводить до більш швидко­го їх зносу, передвчасної втрати продуктивності і вибракування;
  • збільшення кількості підстилки, щодобове видалення гною.

Вагомий ефект дає поєднання прив’язного способу утриман­ня з табірним утриманням в літній (пасовищний) період. При цьому можна застосувати пригінний і відгінний способи. При­гінний застосовують у господарствах, де використовують ті ж капітальні приміщення, в яких поголів’я тварин утримується в  зимовий період.

В умовах відгінного способу тварин розміщують у літніх таборах.

При безприв’язному способі із вільно-вигульним утриман­ням на глибокій незмінній підстилці тварини перебувають без прив’язі у приміщеннях і на вигульно-кормових майданчиках. У приміщеннях немає стійл, прив’язі, індивідуальних напувалок, підвісних доріг та іншого обладнання. Тварини на вигульних майданчиках мають вільний доступ до грубих кормів і силосу. В годівниці, які розміщують навколо вигульних майданчиків, з кормоцеху подається спеціально приготований комбінований корм. Годівлю корів концентрованими кормами здійснюють зі спеціальних годівниць під час доїння. Напувають тварин з групових напувалок. У приміщеннях тварини утримуються на глибокій підстилці, яку щодня поповнюють з розрахунку 2,5-3 кг на одну голову худоби. Гній прибирають 1-2 рази на рік з до­помогою бульдозера.

Способи утримання надремонтного молодняку при виро­щуванні, дорощуванні і відгодівлі залежать від віку, прийнятої на фермі технології виробництва і типів годівлі. Здебільшого молодняк до 6 міс. вирощують невеликими групами, 6-12 міс. в групових станках, а на завершальній стадії відгодівлі він знаходиться в приміщеннях з решітчастою підлогою або на не­змінюваній підстилці в приміщеннях чи на відкритих майдан­чиках з навісами.

До загальних принципів раціональної організації виробни­чих процесів належать: пропорційність, узгодженість, ритміч­ність, потоковість. Особливістю робіт у цій галузі є те, що біль­шість з них виконують на місці (у тваринницькому приміщенні, доїльному цеху, кормоцеху). Це створює сприятливі умови для комплексної механізації і автоматизації процесів виробництва та ведення тваринницьких галузей.

Способи організації виробничих процесів і виконання ок­ремих операцій зумовлюється прийнятими системами ведення тваринництва, способами утримання худоби, рівнем механізації робіт, біологічними особливостями окремих видів і груп тварин, які у свою чергу зумовлюють відмінності в технології і організа­ції виробництва. Зокрема, організація годівлі тварин в умовах стійлової системи включає операції приготування і доставки кормів, тоді як при пасовищній системі їх не виконують.

У молочному скотарстві вже багато років найбільш перспек­тивною вважається потоково-цехова система виробництва молока і відтворення стада, яка вперше в країні впроваджувалася у Львівській області. Основними елементами є цехова організація виробничого процесу, індивідуально-групової годівлі та роздою­вання тварин, особлива система зооветеринарних заходів, опера­тивна технолого-диспетчерська служба. При цьому виробничий процес поділяється на окремі технологічні цикли відповідно до фізіологічного стану тварин та періоду їхньої лактації.

Найбільш доцільним вважається поділ на три- чотири групи (цехи): підготовки корів і нетелей до отелення (сухостійний); отелення; роздою та осіменіння корів; виробництва молока.

Якщо в господарстві виділяють три цехи, то два останніх об’єднують в один. При цьому для утримання окремих груп тва­рин виділяють окремі приміщення чи їх частини. Для розрахун­ку графіків руху тварин і формування технологічних схем вико­ристовують такі середні строки перебування тварин в окремих цехах: сухостійний – 60 днів; отелення — 25, роздоювання і осі­меніння — 100, виробництва молока — 160-190 днів.

Годівля тварин повинна бути оптимальною відповідно до їх фізіологічного стану та потенційної продуктивності. Структура раціону повинна враховувати особливості організації кормови­робництва в конкретному господарстві.

Цех підготовки корів і нетелей до отелення призначається для створення тваринам нормальних умов у сухостійний пе­ріод, забезпечення їм відпочинку після лактаційного періоду, відновлення живої маси, поновлення резерву поживних речовин в організмі, підготовки до отелення і наступної високої продук­тивності тварин. Оптимальна тривалість сухостійного періоду 42-60 днів, він є вирішальним для нового фізіологічного циклу тварини. За два місяці перебування в цеху тварини повинні до­дати у вазі 50-60 кг.

В цеху підготовки корів і нетелей до отелення (цеху сухо­стійних корів) тварин утримують без прив’язі, групами по 25-30 голів. В зимовий період забезпечують вільний вихід тварин на вигульні майданчики з тим, щоби забезпечити їм обов’язковий щоденний активний моціон на відстань 3-4 км. Ці майданчики повинні мати тверде покриття і годівниці з навісами для згодо­вування кормів. У літній період доцільне табірно-пасовищне ут­римання сухостійних корів.

Цех отелення призначається для забезпечення нормального перебігу отелу, одержання і збереження новонароджених телят, підготовки корів до наступної лактації, запобігання захворювань статевої системи та вим’я. Він включає в себе дородову секцію, бокси для отелення і дві змінних післяродових секції, секційний профілакторій для телят, ветеринарну аптеку, мийку та підсобні споруди. До цеху отелення тварини переводяться за 8-10 днів до очікуваного дня отелення. Утримання тварин прив’язне із що­денним вигулюванням на майданчиках.

Безпосередньо перед отеленням тварин розміщують у спе­ціальних денниках розміром 3,0 х 3,0-3,5 м і висотою 1,2-1,8″м. З розрахунку на 100 корів повинен обладнуватися не менше, ніж один такий денник з годівницею та автонапувалкою. Утримання корів у денниках безприв’язне із застосуванням підстилки. Після отелення корову ставлять на прив’язь і з третього дня забезпечу­ють вигулювання на вигульному майданчику. В деннику корову з новонародженим телям утримують одну добу. Опісля корову переводять у післяродову секцію цеху отелення, а теля — у про­філакторій, в якому його утримують в індивідуальних клітках. Через 10-20 днів телят з профілакторію переводять у телятник.

В цеху отелення особливу увагу звертають на годівлю корів. Тваринам дають досхочу доброякісного сіна, концентрованих і соковитих кормів. Соковиті корми в раціоні дещо обмежують, але повністю виключати їх не рекомендується.

Цех роздоювання і осіменіння корів призначається для роз­доювання новотільних корів, перевірки первісток, своєчасного плодотворного осіменіння тварин, профілактики захворювання вим’я, статевої системи, порушення обміну речовин. Сюди тварини надходять через 10-15 днів після отелення. Крім того, в цеху роз­доювання і осіменіння проводиться оцінка продуктивності корів-первісток за перші 100 днів лактації і визначається їх подальше1 господарське використання. Годівля тварин повинна бути органі­зована таким чином, щоб досягти найвищої продуктивності.

Цех виробництва молока призначається для забезпечення максимальної продуктивності тварин протягом усієї лакта­ції, нормального перебігу тільності, проведення своєчасного запуску корів із збереженням здорового вим’я. У цьому цеху корови перебувають найтриваліший період аж до переведення

в цех сухостійних корів. Оскільки в цех виробництва молока поступають, головним чином, тільні корови, то в ньому слід не допускати значного зниження надоїв.

У м’ясному скотарстві застосовуються різноманітні техно­логії. Досвід зарубіжних країн показує, що вони завжди повин­ні  тісно пов’язуватися з місцевими природнокліматичними умовами. Вони різняться між собою за інтенсивністю вирощу­вання і строком реалізації тварин на м’ясо, способами утри­мання і типами годівлі.

В розвинутих зарубіжних країнах застосовують інтенсивний, напівінтенсивний і пасовищний типи відгодівлі великої рогатої худоби. Інтенсивний тип базується на переважанні в кормових раціонах тварин комбікормів (до 80% в США). При пасовищній відгодівлі питома маса концентратів мінімальна. Хоча середньо­добові прирости тварин при цьому значно нижчі, а вік їх реаліза­ції на м’ясо становить 20-24 місяці, в результаті такої відгодівлі отримують високоякісну і дешеву яловичину.

Зазначимо, що в таких країнах з розвинутим м’ясним ско­тарством як США, Канада, переважаючу частину поголів’я ве­ликої рогатої худоби відгодовують на відгодівельних майданчи­ках (фідлотах). На кожній з них утримують від 500-1000 до 32 тис. і більше голів. Загалом на цих майданчиках у США щоріч­но відгодовують 24-25 млн. голів молодняку, який надходить з навколишніх фермерських господарств, а також із центрів з ви­рощування телят після їх відлучення. В сучасних економічних умовах у нашій країні потрібен пошук нових технологій вирощу­вання і відгодівлі великої рогатої худоби. Основна вимога до цих технологій — вони повинні бути ресурсоощадними, насамперед енергоощадними. У зв’язку з цим не може не викликати інтересу досвід вирощування телят на відкритому повітрі.

Як відомо, найкритичнішим періодом вирощування молодня­ку великої рогатої худоби є перші два місяці після народження. Саме цей період характеризується високим падежем тварин. Ви­рощування тварин на відкритому повітрі дозволяє використати природні загартовуючі фактори для молодого організму тварин. Цей метод широко застосовують в Чехії, Болгарії, Угорщині та інших країнах. При цьому значно підвищується резистентність тварин, знижується захворюваність і падіж.

Пасовища можуть ефективно використовувати лише в тому разі, коли вони огороджені. Огороджують колючим дротом або обладнують так званими «техаськими воротами». Вони завжди відкриті, оскільки тварини бояться через них пройти. Роблять такі ворота шляхом настилання на заздалегідь викопану тран­шею глибиною 30-40 см дерев’яних брусів з відстанню між ними 15-17 см. Тварини через таку решітку не проходять, а людина і засоби механізації переміщуються легко.

Інтенсивно-пасовищна ресурсоощадна технологія має бага­то ознак вирощування поголів’я великої рогатої худоби м’ясного напряму в СІЛ А і Канаді. В умовах нашої країни її використання доцільне також в молочному скотарстві, особливо в районах по­ширення симентальської комбінованої породи.

У скотарстві основною формою організації праці є постійна виробнича спеціалізована бригада. Форми внутрішньо бригадної організації праці залежать від кількості поголів’я, технології виробництва, способу утримання худоби, рівня механізації ви­робничих процесів та інших умов.

При наявності в господарстві великої кількості худоби органі­зовують окремі спеціалізовані бригади для обслуговування мо­лочного стада, молодняку, тварин на відгодівлі та нагулі. Можли­вий ще більш поглиблений поділ праці за постадійною ознакою.

На молочних фермах основною категорією працівників є до­ярки або оператори машинного доїння. При ручному доїнні до­ярка обслуговує 12-15 корів, а за скотарем закріплюють 40-50 корів. Бригаду в кількості 16-20 осіб створюють на 150-200 корів, розміщених в одному корівнику.

При механізованому доїнні за дояркою закріплюють 40-50 і більше корів. До складу бригади входять доярки, скотарі і механізатори. За такою бригадою закріплюють 200-400 корів. За  телятницями і скотарями, які обслуговують молодняк у звичних умовах закріплюють по 30-35 телят підсисного віку і 80-100 голів молодняку старше року. З підвищенням рівня механізації виробничих процесів навантаження збільшують.

Вирішальну роль в удосконаленні організації праці та підвищенні її продуктивності в галузі скотарства відіграють подалі. ший розвиток механізації виробничих процесів, поліпшення способів утримання тварин, запровадження прогресивних ресурсоощадних технологій.

загрузка...