Для правильного визначення спеціалізації слід враховувати особливості сільськогосподарського виробництва і функціону­вання його галузей. Тому при оцінці даного процесу застосову­ють дві групи економічних показників. Перша включає структу­ру товарної і валової продукції, посівних площ, поголів’я тварин, затрат праці, рівень товарності. В свою чергу дані показники поділяються на прямі і непрямі. До прямих відноситься струк­тура валової і товарної продукції. До непрямих належать такі по­казники, як структура посівних площ і багаторічних насаджень, поголів’я тварин, наявність засобів виробництва, рівень інтенси­фікації тощо.

В Другу групу входять показники, які характеризують рі­вень спеціалізації: виробництво валової і товарної продукції з одиниці земельної площі, продуктивність праці, собівартість продукції, рівень рентабельності. За допомогою даних показни­ків визначається рівень виробництва в тих галузях, на яких спе­ціалізується підприємство.

Основним показником, який характеризує рівень спеціаліза­ції як процесу суспільного поділу праці, є питома маса галузей в структурі товарної продукції. Але, оскільки, процес спеціалізації складний і багатогранний, і на нього впливають природні і еко­номічні умови, необхідно додатково залучати і інші показники.

Ефективність виробництва в аграрних підприємствах зале­жить не лише від розміру галузей, які в них є повідними, а й від того, як розвинуті й інші галузі, що мають товарний характер. Чим більше в господарстві таких галузей, тим, як правило, менші їх розміри і нижча концентрація виробництва. Це інколи не­гативно відбивається на результатах господарювання.

Для цього необхідно визначити і проаналізувати коефіцієнт зосередження товарного виробництва за формулою:

(9.1.)

де

К_сп - коефіцієнт спеціалізації;

У_т - питома маса кожної галузі в структурі товарної про­дукції, %;

п - порядковий номер виду продукції у розрахунковому ряді за питомою масою у сумі вартості товарної продукції (1,2,3…п).

Якщо за допомогою показника структури товарної продукції роблять висновок про рівень розвитку окремих галузей і ступінь спеціалізації господарства на виробництві продукції, то за ко­ефіцієнтом товарного зосередження галузей судять про рівень спеціалізації аграрного підприємства з урахуванням усіх його товарних галузей. За рівнем спеціалізації сільськогосподарські підприємства поділяються на чотири групи. До першої групи належать господарства з низьким рівнем спеціалізації – значен­ня коефіцієнта до 0,35; до другої групи – з середнім рівнем спе­ціалізації – від 0,36 до 0,50; до третьої групи – з високим рівнем спеціалізації – від 0,51 до 0,60; до четвертої групи – господарства з поглибленою спеціалізацією – понад 0,60. Отже, чим вищий ко­ефіцієнт спеціалізації, тим вищий її рівень.

При оцінці найвищого варіанту спеціалізації використову­ють такі основні критерії: обов’язкове виконання плану про­дажу згідно договорів (контрактів); збільшення виробництва продукції при мінімальних затратах; досягнення мінімуму капітальних-вкладів на одиницю продукції, або на одиницю площі чи голову худоби при постійному підвищенні врожай­ності сільськогосподарських культур і продуктивності тва­рин; максимальний прибуток сільськогосподарського вироб­ництва та його галузей.

У сільськогосподарських підприємствах для визначення рівня внутрішньогосподарської спеціалізації застосовують коефіцієнти

абсолютного і відносного рівня спеціалізації. Абсолютний рівень внутрішньогосподарської спеціалізації обчислюють за формулою:

(9.2)

де

К_абссп – абсолютний коефіцієнт внутрішньогосподарської спеціалізації;

∑Г - сума галузей усіх виробничих підрозділів;

К_п - кількість виробничих підрозділів у господарстві.

Відносний коефіцієнт внутрішньогосподарської спеціаліза­ції визначають за формулою:

(9.3)

де

К_віднсп - відносний коефіцієнт внутрішньогосподарської спеціалізації;

∑ТН_г - сума товарних і натуральних галузей господарства;

К_абссп - абсолютний коефіцієнт внутрішньогосподарської спеціалізації.

Наближення розміру даного коефіцієнту до одиниці свідчи­тиме про поглиблення спеціалізації підрозділів на товарному виробництві.

Ведення сільськогосподарського виробництва в ринкових відносинах неможливе без науково-обгрунтованої спеціалізації. На ці процеси впливають природні, організаційні, економічні та технічні фактори, а саме:

• потреба народного господарства країни у різних видах сільськогосподарської продукції (продуктах харчування, а про­мисловості в сировині);
• природнокліматичні умови сільськогосподарського ви­робництва (рельєф, клімат, склад і структура земельних угідь, ґрунтовий покрив, природна рослинність і т.д.);
• особливості  землі  як  основного  засобу  сільськогоспо­дарського виробництва, що обмежена в просторі і поліпшує ро­дючість, якщо правильно нею користуватись;
• потреба у збільшенні виходу продукції з одиниці земельної площі при постійному зменшенні витрат виробництва;
• розвиток науково-технічного прогресу в промисловості, яка виробляє засоби виробництва для сільського господарства, електрифікація, механізація і хімізація сільськогосподарського виробництва;
• залежність розвитку однієї галузі від іншої, зокрема сіль­ського господарства від переробної промисловості, і навпаки;
• будівництво міст, які потребують створення спеціалізова­них зон виробництва сільськогосподарської продукції;
• повне і раціональне використання трудових ресурсів, ос­новних і оборотних засобів, виробництво продукції на високій технічній основі і в результаті цього забезпечення високої про­дуктивності праці;
• сезонність сільськогосподарського виробництва;
• рівень транспортних засобів та стан шляхів;
• використання побічної продукції однієї галузі іншою;
• фінансовий стан сільськогосподарських підприємств, мож­ливості капітальних вкладень і нагромадження для розширено­го відтворення в сільському господарстві;
• прискорення оборотності оборотних засобів;
• встановлення правильних пропорцій між виробництвом і споживанням;
• розміри підприємства і підрозділів повинні забезпечувати зручність для керівництва ними;
• максимальний абсолютний вихід продукції, досягнення максимального рівня продуктивності праці і т.д.