Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

2. Поняття ринку праці, його елементи і функції

Під ринком в широкому понятті розуміють систему економіч­них відносин і сфери вільного обігу товарів, капіталів і робочої сили, які формуються в процесі виробництва. В більш вузькому розумінні розрізняють ринки: цінних паперів, валюти, інвестицій, сировини, матеріалів, палива, готової продукції, ідей, інформації і т.д.. Сукупність взаємопов’язаних ринків, які охоплюють різно­манітні сфери людської діяльності окреслюють ринкову систему.

Ринок праці (робочої сили) - це система суспільних відно­син, пов’язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім цього, ринок праці є сферою працевлаштування, форму­вання попиту й пропозиції на робочу силу, його можна тракту­вати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов пра­ці між роботодавцями і найманими працівниками. Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює.

У ринковій економіці ринок охоплює всіх здатних працюва­ти: як зайнятих, так і незайнятих найманою працею. Це:

1) особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які ма­ють вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шука­ють заняття після перерви у роботі);

2) особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

3) особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.

Вказані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці. Отже, ринок праці — це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників па робо­ту до їхнього звільнення.

Для виникнення, формування та функціонування ринку пра­ці повинні бути забезпечені правові засади функціонування цьо­го ринку: можливість вільного пересування на ньому громадян; можливість вільного вибору роботи (юридична свобода робітника), можливість самостійно розпоряджатись своєю здатністю працювати. Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця – інтересам працівника.

Суб’єктами ринку праці є роботодавці і наймані робітники. Ро­ботодавці – це ті, хто володіє засобами виробництва, ними можуть бути: окремі особи, підприємства, держава. Роботодавець наймає робітників на певних умовах з метою одержання додаткової вар­тості. Робітник в умовах ринкових відносин вільно йде у найм і продає свою робочу силу з метою отримати дохід у грошовій або іншій формі з тим, щоб задовольнити особисті потреби. Таким чи­ном, ринок праці являє собою взаємовідносини між роботодавця­ми і найманими працівниками на підставі договору або контракту щодо купівлі-продажу спеціального товару “робоча сила”.

Необхідними умовами ефективного функціонування ринку праці є:

  • організація єдиної, замкненої на території країни й ефек­тивно діючої системи бірж праці;
  • широкомасштабна система професійної орієнтації, про­фесійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки;
  • наявність у територіальних органів виконавчої влади необ­хідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для органі­зації ефективної роботи системи працевлаштування; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні.

Елементами ринку праці є: товар (який він пропонує), попит, пропозиція та ціна. Основна частина вчених-економістів схиль­ні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила (сукупність фізичних та духовних якостей людини, які ви­користовуються у процесі виробництва товарів і послуг). Отже, робоча сила є об’єктом купівлі-продажу. Купівля товару (робоча сила) називається найманням на роботу.

Найманий працівник і підприємець юридично рівноправ­ні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформляються трудовим договором (контрактом). У цьому доку­менті вказуються взаємні права й обов’язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організа­ції (підприємстві) підприємця за певною професією, кваліфіка­цією, мати певне робоче місце й дотримуватись режиму праці даного підприємства. Підприємець зобов’язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і викопаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість трудовим договором (контрактом) про зайнятість.

Елементом ринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути індивідуальним та сукупним. Су­купний попит на робочу силу – це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку. Індивідуальний по­пит на робочу силу – це попит окремого роботодавця (підприєм­ця), він залежить від:

  • попиту на продукцію підприємства, тому що робоча сила необхідна як виробничий ресурс для виробництва і надання послуг;
  • стану виробництва, зокрема, особливостей технологічного процесу, розмірів і ефективності капіталу, який використовуєть­ся, методів організації виробництва й праці тощо;
  • якості праці, що визначається рівнем освіти, професійніс­тю, продуктивністю працівника;
  • фонду заробітної плати, який може роботодавець запро­понувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше най­маних працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою цього фонду зарплати буде найнята.

Збільшення попиту на робочу силу можна досягти шляхом його стимулювання через: створення нових постійних чи тимча­сових робочих місць; розвиток нестандартних форм зайнятості; прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць; впровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість ро­бочих місць; відшкодування підприємству витрат, пов’язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впли­вом таких факторів:

  • приросту величини трудових ресурсів;
  • співвідношення зайнятого і незайнятого населення;
  • використання мало конкурентних груп населення;
  • використання особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.

Пропозиція робочої сили характеризує чисельність пра­цездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації і т.д.

Співвідношення попиту і пропозиції прані на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення називається кон’юнктурою ринку. Виділяють три кон’юнктури ринку:

  • трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається неста­ча пропозиції праці;
  • трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;
  • рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції.

В Україні співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією свідчить про загострення ситуації на ринку праці. Триває стійка тенденція до зростання пропозиції робочої сили та зростання попиту на неї. В останні роки па кожне вільне місце претендувало майже 20 осіб.

Щоб передбачити наслідки міграції робочої сили, кон’юнкту­ру ринку на неї, слід визначити дію факторів, які впливають на неї. їх можна об’єднати у дві групи: ті, що зумовлюють пропози­цію робочої сили; ті, що зумовлюють попит робочої сили.

Пропозиція робочої сили залежить від соціально-економіч­них, психологічних, демографічних та інших факторів.

Демографічні безпосередньо впливають па відтворення тру­дових ресурсів. Сільське населення є основним джерелом по­повнення трудових ресурсів для аграрного сектору економіки. Проте відтворення сільського населення відбувається в умовах кризової демографічної ситуації, яка характеризується старін­ням та міграцією жителів, відпливом молоді в місто. Соціально-економічні формуються під дією таких чинників, як рівень життя населення, умови праці, можливість працевлаштування за бажанням, розмір заробітної плати, що дає можливість задовільними певні життєві потреби, можливість розвивати підсобне гос­подарство, здійснювати підприємницьку діяльність.

Проте престиж аграрної праці завжди був низьким через складні й непривабливі її умови. Відзначимо, що нині ситуація змінюється, чому сприяють такі чинники: складніше знайти ро­боту в місті у зв’язку із зниженням попиту на робочу силу; поява безробіття міського населення; скорочення державного житло­вого будівництва; високі ціни на продукти харчування; надзви­чайно висока ціна кооперативного будівництва. Тобто ці умови дають надії на зменшення відпливу робочої сили з села, зумо­влюють потребу в створенні додаткових робочих місць у сільсь­когосподарських підприємствах за рахунок розвитку додаткових виробництв та збільшення видів та обсягів продукції, повнішо­го задоволення потреб населення країни в продуктах та товарах власного виробництва. Отже, кон’юнктура ринку робочої сили на перехідному етапі реформування економіки в сільському гос­подарстві ґрунтується не на нестачі чи надлишку робочої сили, а на необхідності усунення негативних тенденцій у використан­ні трудового потенціалу та визначенні її вартості за умов раціо­нального використання на підставі попиту і пропозиції.

Слід зазначити, що нині справжній стан на ринку праці при­хований, оскільки у багатьох сільськогосподарських підприємс­твах утримується значний надлишок робочої сили, а існуючий механізм господарювання не спонукає скорочувати зайві робочі місця. За розрахунками Г.І.Купалової, рівень прихованого без­робіття становить в середньому 11-13% на рік, а в окремих захід­них областях він у 2-3 рази вищий.

Утримання в підприємствах зайвих трудових ресурсів зу­мовлене недостатнім рівнем механізації виробничих процесів і надзвичайно високою ціною на сільськогосподарську техніку.

Перехід до ринкових відносин у зв’язку з реформуванням власності та створенням нових приватних підприємств спри­ятиме вивільненню зайвої робочої сили, причому це супровод­жуватиметься підвищенням вимог до кваліфікації працівників, удосконаленням технологій виробництва та організації праці.

Скорочення працездатної робочої сили відбуватиметься за рахунок:

  • зниження трудомісткості виробництва внаслідок впровад­ження нових прогресивних технологій І підвищення рівня ме­ханізації виробництва;
  • створення та розвитку додаткових галузей з виробництва різних промислових виробів у зимовий та менш напружений літ­ній період польових робіт із залученням працівників цих вироб­ництв па сільськогосподарські роботи в пікові періоди;
  • удосконалення структури внутрішньо змінних затрат ро­бочого часу внаслідок взаємо узгодженості робіт, суміщення ок­ремих функцій, чітких режимів праці і відпочинку;
  • залучення до праці тимчасових працівників (пенсіонери, підлітки) у пікові періоди польових робіт.

Кон’юнктура ринку праці безпосередньо впливає па ціну робочої сили. Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати, вона повинна забезпечити придбання на ринку такої кіль­кості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг:

  • підтримувати свою працездатність і одержати необхідну про­фесійно-кваліфікаційну підготовку;
  • утримувати сім’ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватись новою робочою силою замість тієї, яка вибуває;
  • підтримувати нормальний для свого середовища рівень куль­тури і виконувати обов’язок громадянина суспільства, що також потребує витрат.

Розрізняють зовнішній (професійний) і внутрішній ринки праці. Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і по­купцями робочої сили, що виникають з приводу наймання пра­цівників відповідної професії (спеціальності), тобто потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх змісту. Внут­рішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватись як по горизонталі (переведення на інше робоче місце без зміни кваліфікації, без підвищення в посаді) так і по вертикалі (переведення на інше робоче місце з підвищенням у посаді або па роботу, що потребує вищої кваліфікації). Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов’язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці. Наприклад, у США переважає зовнішній ринок праці, в Японії добре організований внутрішній ринок.

Ринок праці поділяється на окремі частили – цільові рин­ки, які називаються сегментами. Сегментація ринку праці - цс поділ працівників і робочих місць па замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.

Ознаками сегментації можуть бути:

–         територіальне положення – регіон, місто, район тощо;

–         демографічні характеристики – статево-віковий і сімейний склад населення;

–         соціально-економічні характеристики – рівень освіти, про­фесійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;

–         економічні критерії – розподіл покупців за формами влас­ності, за їхнім фінансовим станом;

–         розподіл продавців за рівнем матеріальної забезпеченості та інше;

–         психологічні показники — особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;

–         поведінкові характеристики – мотивація зайнятості та інше.

Залежно від того, які склались стосунки між найманими пра­цівниками і роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відно­сини, ринок прані може бути жорстким або гнучким. Гнучкість ринку праці передбачає:

  • оперативне регулювання та зміни кон’юнктури ринку пра­ці, тобто зміни попиту, пропозиції і цін, що виявляється від­повідно у зміні обсягу, структури, якості та ціни робочої сили;
  • територіальну та професійну мобільність працівників;
  • гнучкість підприємства, яка виявляється в гнучкому регу­люванні обсягів продукції, що випускається, у використанні но­вих форм організації виробництва і праці, управління кадрами;
  • різноманітність форм наймання і звільнення;
  • різноманітність форм професійно-кваліфікаційної підго­товки;
  • гнучкість диференціації заробітної плати;
  • гнучкість у регулюванні витрат на робочу силу;
  • гнучкість режимів роботи та розподілу робочого часу;
  • різноманітність методів і форм соціальної допомоги;
  • різноманітність методів і форм зайнятості. Ринок праці виконує такі функції:
  • узгоджує економічні інтереси суб’єктів трудових відносин;
  • забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін рин­кової взаємодії;
  • забезпечує пропорційність  розподілу робочої  сили  від­повідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;
  • підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її про­позицією.

Основними суб’єктами ринку праці, є роботодавець і найма­ний працівник, а також посередники між ними (держава, профс­пілки, спілки роботодавців).Ринковий механізм являє собою єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і ре­гулюючого впливу держави на ці процеси для досягнення іх ефективної збалансованості.

загрузка...