Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

3. Місце особистого селянського господарства в системі аграрного виробництва

Складовою частиною аграрного сектора України є господарс­тва населення. Державна статистика відносить до них особисті підсобні господарства громадян та господарства членів колек­тивних садівничих і городницьких товариств. Практично все сільське населення і частина міського мають особисті підсобні господарства – сім’я на відведеній їй у” власність, постійне чи тимчасове користування ділянці землі виробляє продукцію. Ко­лективні сади та городи є формою землекористування, за якою земля відводиться колективам громадян (як правило, міських жителів), організованих в основному на кооперативних засадах для дачного будівництва, садівництва, городництва.

У відповідності до Закону України “Про особисте селянсь­ке господарство” від 15 травня 2003 року, ці господарства іме­нуються, як особисті селянські господарства. Економічна їх функція в тому, що продукція, яку вони виробляють, стано­вить основу продовольчого балансу країни на сьогодні. Реалі­зація частини цієї продукції є важливим джерелом грошових надходжень для багатьох селянських сімей. Сьогодні особисті селянські господарства є сферою мобілізації трудових і фінансових ресурсів сільського населення, яке недостатньо задіяне в інших видах діяльності.

Особисті селянські господарства є і, очевидно, залишати­муться протягом тривалого часу одним з основних джерел до­ходів для переважної більшості селянських сімей, тому часто означення “підсобне” не відповідає дійсному статусу цих госпо­дарств. Для оцінки перспективності даної форми господарюван­ня необхідно врахувати, під впливом яких обставин вони розви­валися впродовж останнього десятиліття.

Основним зовнішнім чинником, який стимулював розви­ток особистих селянських господарств, стало зниження рівня соціальної захищеності населення країни. Падіння реального рівня зарплатні, ріст безробіття, криза сільськогосподарських підприємств призвели до зміщення епіцентру трудової актив­ності сільського населення в особисті підсобні господарства. Очевидно, така ситуація зберігатиметься до тих пір, доки, по-перше, не зменшиться рівень явного і прихованого сільського безробіття, по-друге, рівень зарплатні зайнятих в різних сферах економіки сільських жителів не зросте настільки, що дозволить їм у більшій мірі споживати покупні продукти харчування, і по-третє, сільськогосподарські підприємства не виробляти­муть достатню для забезпечення суспільних потреб кількість дешевої продукції.

Водночас особисті селянські господарства не можна вважа­ти формою сільськогосподарського виробництва, яка повин­на відігравати провідну роль у перспективній організаційній структурі галузі. Це пов’язано з непристосованістю дрібних гос­подарств до застосування сучасних прогресивних технологій виробництва сільськогосподарської продукції.

Лише високий рівень концентрації виробництва дозволяє ефективно використовувати технології індустріального типу з високим рівнем механізації, а в окремих галузях – і автоматиза­ції виробничих процесів. Такі технології є необхідною умовою зниження собівартості сільськогосподарської продукції до рів­ня, здатного забезпечити її конкурентоспроможність на зовніш­ніх ринках. Орієнтація на дрібні особисті селянські господарс­тва, навіть якщо вона й обґрунтовується посиланням на певні соціально-економічні обставини, суперечить раціональним напрямам розвитку сільського господарства.

Не можна беззастережно сприймати аргументи про вищу ефективність виробництва продукції у особистих селянських господарствах порівняно з сільськогосподарськими підпри­ємствами. Дійсно, за статистичними даними обсяг виробниц­тва сільськогосподарської продукції з розрахунку на одиницю земельної площі у них більший, ніж у інших категоріях госпо­дарств, тут вищий рівень продуктивності тварин і урожайності культур. Однак необхідно звернути увагу й на такі обставини:

  • збільшення площі землекористування особистих селянсь­ких господарств не супроводжується адекватним збільшенням обсягів виробництва ними сільськогосподарської продукції;
  • у особистих селянських господарствах у структурі посів­них площ велику питому вагу займають площі під картоплею та овочами, які дають вихід з 1 гектара на порядок більше продукції у вартісному виразі, ніж зернові чи кормові культури, а це впли­ває на показник виробництва валової продукції сільського гос­подарства з розрахунку на одиницю площі;
  • значна кількість кормів у особистих селянських господарс­твах надходить з сільськогосподарських підприємств, тому ви­сокі показники виробництва тваринницької продукції з розра­хунку на одиницю використовуваної площі є некоректними;
  • високі показники урожайності культур і продуктивності тварин у особистих селянських господарствах базуються на великих затратах праці з розрахунку на одиницю площі та поголів’я, а не на ефективному використанні усіх видів ресурсів.

Необхідно відзначити те, що особисті селянські господарства виробляють у даний час більшість сільськогосподарської про­дукції, що є наслідком не їх високої ефективності, а критичного стану переважної більшості сільськогосподарських підприємств.

Запас праці селянської сім’ї залежить від величини сім’ї та її структури за віком і статтю, зайнятості членів сім’ї за місцем ос­новної роботи чи місцем навчання. На ефективність використан­ня запасу праці впливає сезонність сільськогосподарського виробництва. Праця в особистих селянських господарствах ба­гатофункціональна і переважно фізично важка. Вона вимагає від виконавця значних зусиль, що не може не позначитись на інтенсивності та якості роботи окремих членів господарств за ос­новним місцем їх праці, на підвищення їх освітнього рівня.

Результати функціонування особистих селянських госпо­дарств у значній мірі залежать від їх співпраці з сільськогоспо­дарськими підприємствами. ( рис. 3.2).

Сільськогосподарські підприємства надають особистим се­лянським господарствам різноманітні послуги, з яких найпо­ширеніші – виконання технікою підприємств окремих агротех­нічних робіт, зооветеринарне обслуговування поголів’я тварин, що утримуються в них. Потреба у подібній співпраці зростає по мірі розширення потенціалу особистих підсобних господарств.

Особисті господарства населення є основою його достатку в сільській місцевості. Нерідко вони є основною сферою зайнятості сільських жителів. Але крім чисто виробничої, вони виконують також соціальні та духовні функції. Саме в цих господарствах відбувається процес відтворення трудових ресурсів сільськогосподарських підприємств, тут формується життєва позиція підростаючого покоління.

На відміну від інших типів господарств, воно незнищенне. В усі історичні епохи навіть при найнесприятливіших умовах воно швидко самовідтворюється.

Особисті селянські господарства сьогодні є найбільш масо­вою, динамічною і гнучкою формою господарювання. Вони де­монструють пристосовуваність до складних економічних умов.

Збільшуючи виробництво молока і м’яса, селянські сім’ї нама­гаються забезпечити себе продовольчими продуктами власного виробництва та компенсувати втрати від зменшення заробітків на основних місцях роботи. Виробництво сільськогосподарської продукції в них дійсно можна вважати дешевшим і вигіднішим, ніж у цілому в інших типах господарств.

Виробництво сільськогосподарської продукції приносить селянським сім’ям певну вигоду, тоді як стан галузі в суспільно­му секторі продовжує погіршуватися. У результаті окремі вчені схиляються до думки про доцільність орієнтації на переважний розвиток особистих селянських господарствах.

Сьогодні і в близькій перспективі перекладання виробництва сільськогосподарської продукції на плечі приватного сектору озна­чає зосередження його в особистих селянських господарствах насе­лення, оскільки фермерський уклад відіграє незначну роль, і немає реальних передумов для його швидкого розвитку. Слід відзначити, що лише порівняно високу продуктивність худоби і урожайність сільськогосподарських культур можна вважати однозначно пози­тивною. Інші ж обставини свідчать тільки про тимчасові чи не над­то переконливі вигоди, які не можна розглядати як серйозний аргу­мент при плануванні розвитку багатоукладної аграрної сфери.

Розробка і реалізація заходів, спрямованих на підвищен­ня ефективності раціонального використання ресурсів, зо­середжених в особистих селянських господарствах, є важли­вою складовою програми розвитку сільського господарства. Структурні особливості, специфіка організації виробничого процесу в господарствах населення не дозволяє відносити їх до формувань, спроможних забезпечити стабільний розвиток на віддалену перспективу, надійне забезпечення суспільних потреб продукцією. Однак слід виходити з того, що дана фор­ма господарювання займає і протягом тривалого часу буде ут­римувати провідні позиції у виробництві багатьох важливих видів сільськогосподарської продукції.

Тому необхідна широка підтримка особистих селянських господарств. Цьому повинна сприяти реалізація Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” від 3 грудня 1999 року. Відповідно до цього Указу, для підтримки особистих господарств населення та фермерських господарств передбачаються: надання громадянам, яким із земель сільськогосподарських підприємств відведено ділянки в натурі на основі земельної частки (паю), можливості розширювати особисті підсобні господарства за рахунок цих ділянок, а також одержаних при виході із зазначених підприємств майнових паїв; реалізація громадянами і селянськими (фермерськими) господарствами права вільного викупу земельних ділянок, що надані їм у користування (понад норму, яка приватизується безкоштовно), за ціною нижче визначеної в установленому порядку грошової оцінки землі; створення поблизу населених пунктів із земель запасу та резервного фонду громадських пасовищ для випасання худоби; створення селянам та суб’єктам господарювання обслуговуючих кооперативів; участь на конкурсних засадах сільськогосподарських підприємств, заснованих на приватній власності, у виконанні державних програм, фінансування яких здійснюється за рахунок бюджетних коштів та ін.

В найближчій перспективі існування цих господарств необ­хідне і доцільне. їхній подальший розвиток визначатиметься хо­дом загальноекономічних процесів. Якщо найближчим часом не буде подолано кризові явища в економіці і не вдасться залучити в неї значні інвестиції, то уряд не зможе вирішити проблеми без­робіття і підтримки агропромислового комплексу.

Необхідна розробка спеціальної національної програми сільської зайнятості. Крім того, потрібне створення відповідних юридичних норм, які стимулювали б укрупнення дрібних осо­бистих селянських господарств. Лише в такому разі можна зменшити їхню кількість і збільшити їх розміри.

загрузка...