Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

3. Обґрунтування раціонального поєднання галузей сільськогосподарських підприємств

Сільське господарство є багатогалузевим, як у територіаль­ному плані, так і у внутрішньогосподарському, що зумовлено самою природою сільськогосподарського виробництва. Вироб­ництво різних видів продукції відрізняється технологією вироб­ництва, організацією процесів праці, засобами праці, кінцевим продуктом та іншими показниками. Це дає можливість виділити відокремлені ділянки сільськогосподарського виробництва, які прийнято називати галузями.

Галузь - це сфера матеріального виробництва, яка харак­теризується видом і призначенням кінцевої продукції, певною технологічною схемою виробництва, системою машин та особ­ливістю організації, а також професійним складом працівників. За економічним значенням і обсягами виробництва галузі поді­ляють па головні, додаткові та підсобні.

Раціональне та ефективне функціонування галузей можли­ве лише за умови їх правильного поєднання, що обумовлюється взаємозалежністю використання спорідненої продукції, однотипних технічних засобів, рівномірністю використання трудо­вих ресурсів протягом року та грошових надходжень.

Як бачимо, поняття галузі є досить складним, особливо коли мова йде про сільське господарство. Адже на рівні держави воно розглядається як галузь народного господарства. Водночас сільське господарство являє собою таку сферу матеріального вироб­ництва, яка сама складається з комплексу галузей різних рівнів (рис.9.3). На кожному з виділених рівнів галузь розглядається, як поняття, що об’єднує в собі певну групу галузей нижчого по­рядку з притаманними їм спільними рисами.

В сільськогосподарських підприємствах не вся продукція набуває товарну форму. Частина її споживається в процесі вироб­ництва іншими галузями і насамперед головними, тому для оцін­ки структури кожного підприємства необхідно використовувати такий показник, який би характеризував склад і співвідношення всіх галузей незалежно від напрямку використання їх продукції. Таким показником є структура валової продукції. Даний показ­ник характеризує значення окремих галузей у виконанні вироб­ничої програми господарства і у формуванні її товарного фонду.

Раціональне поєднання галузей є необхідною умовою веден­ня сільськогосподарського виробництва. Воно сприяє планомір­ному надходженню коштів протягом року, забезпечує поступове скорочення кількості галузей І розширення тих з них, які дають найбільший вихід продукції при мінімальних затратах.

Особливість аграрного сектора в тому, що вся сукупність ре­сурсів, які тут використовуються і має безпосередній вплив на спеціалізацію підприємства, має різне походження і досить різ­нобічне призначення, а саме:

  • за походженням їх можна поділити на природні та штучні;
  • за способом відтворення — на відтворювальні та не відтворювані;
  • за відношенням до виробництва — на функціонуючі та по­тенційні;
  • за характером використання — виробничі та невиробничі.

Така строкатість ресурсів вимагає досить чіткого підходу до їх формування і використання з урахуванням особливостей кожного окремо взятого виду та об’єктивної потреби їх спільного комплектування в рамках технологічного процесу.

У ринкових умовах виникає потреба оптимізації співвідно­шення між різними видами ресурсів, бо нестача чи надмірне за­безпечення одних ресурсів природно позначиться на проблемі можливостей,  створення  певних економічних пропорцій (табл. 9.1.).

З наведеної схеми видно, що незалежно від конкретної органі­заційної побудови об’єкта результативність господарювання ви­значається умінням кваліфіковано і синхронно поєднувати між собою конкретні елементи всіх означених ресурсів (про це вже йшлося, коли розглядався виробничо-технологічний аспект струк­тури АІ1К). Тут варто лише наголосити на тому, що наявність в структурі економічного потенціалу ресурсів сільськогосподарсь­кого походження справляє свій специфічний вплив на строки і черговість надходження  ресурсів  промислового  походження, організацію виробництва в конкретних агро виробничих оди­ницях, можливості постачання сільськогосподарської сирови­ни на переробку. За будь-яких умов аграрно підприємство для організації виробництва конкретного продукту визначальними критеріями формування і комплектування ресурсів має брати їх склад, структура, якість, строки і способи використання, які, в свою чергу, реалізуються в технічній, технологічній, організа­ційно-економічній і соціальній системах поєднання ресурсів.

Економічна ефективність галузевої структури підприємства проявляється через економічну ефективність його товарних га­лузей. Щоб здійснити її оцінку необхідно порівняти структуру товарної продукції Із структурою прибутку підприємства.

Загальною закономірністю, яка завжди проявляється за нор­мальних умов господарювання, є поглиблення спеціалізації під­приємства на виробництві певного виду продукції, Що приводить до зниження собівартості продукції та поліпшення її якості. В результаті дії даного фактору питома маса спеціалізованих га­лузей у структурі прибутку підвищується порівняно з її часткою в структурі товарної продукції. Якщо ж спостерігається зворот­не явище, це є свідченням відносно низького рівня економічної ефективності виробництва продукції головної галузі.

Б умовах ринкової економіки і насичення ринку сільськогос­подарською продукцією проблема вдосконалення галузевої структури не повинна випадати з поля зору аграрних підпри­ємств. Під впливом внутрішньої і зовнішньої конкуренції, зміни кон’юнктури ринку часто виникає необхідність у прискорено­му розвитку одних галузей і скороченні виробництва продукції інших. Проте за будь-яких обставин підприємство, як правило, має певні альтернативи у виборі галузей, а отже, і у формуванні галузевої структури виробництва. Вирішення даної проблеми полягає у тому, щоб підібрати такі галузі рослинництва та тва­ринництва, на продукцію яких існує попит, які забезпечують у даних умовах найвищу прибутковість виробництва.

загрузка...