Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

3. Організація польового кормовиробництва

Польове кормовиробництво забезпечує більше 2/3 надходжен­ня кормових ресурсів від загальної їх потреби. Під кормовими і зернофуражними культурами зайнято більше 60% орних земель.

Звідси, завданням польового кормовиробництва є вироб­ництво різноманітних кормових культур при забезпеченні мак­симального виходу кормових одиниць, перетравного протеїну та інших поживних речовин з 1 га ріллі або кормової площі при най­меншій собівартості кормових одиниць і перетравного протеїну.

Раціональна організація польового кормовиробництва в господарстві передбачає:

  • визначення оптимального обсягу і складу одержуваних кормів на ріллі;
  • вибір найбільш урожайних і ефективних зернофуражних і кормових культур;
  • обґрунтування оптимальної структури посівів і реальної планової урожайності кормових культур;
  • організація розміщення сівозмін на території господарства;
  • розробка і впровадження ресурсоощадних технологій виро­щування культур;
  • впровадження наукової організації праці та ефективної системи її стимулювання;
  • організація насінництва кормових культур.

Обсяг виробництва кормів на орних землях визначається ви­ходячи із їх загальної потреби і з врахуванням їх можливого над­ходження від інших внутрішньогосподарських та інших джерел.

При обґрунтуванні структури посівних площ кормових культур необхідно правильно визначити їх місце в загальній оптимальній структурі посівних площ господарства. Для різних раціональних типів господарств можна рекомендувати таку структуру посівних площ, яка однак коректується у кожному господарстві зокрема, з врахуванням його індивідуальних умов і особливостей.

У більшості типів господарств питома маса зернових і зер­нобобових культур займає в структурі посівів 48-52%, у сви­нарських господарствах 60-65%. Група кормових культур коливається в структурі посівів за типами господарств в межах 28-32%. Що стосується структури посівів внутрі групи кормо­вих, то вона значно коливається в розрізі культур – силосні, кормові коренеплоди, багаторічні і однорічні трави, в залежності від конкретних особливостей тих чи інших господарств, зокре­ма, співвідношення орних земель і природних кормових угідь, їх продуктивності, урожайності кормових культур, надходження побічної продукції (солома, гичка, жом тощо). Проміжні і пов­торні посіви повинні займати 10-15% землі в обробітку (за винят­ком тих господарств, де кліматичні умови або структура посівів не дозволяють мати такий відсоток цих культур).

Важливим завданням сільського господарства є збільшен­ня виробництва зерна як для продовольчих так і кормових потреб. Основною зернофуражною культурою є ярий ячмінь. Поряд з цим на кормові цілі в нашій країні доведеться і надалі використовувати озиму пшеницю, яка забезпечує в наших умо­вах високі врожаї. Там, де вдаються посіви кукурудзи на зерно, необхідно збільшити її виробництво (південь Тернопільської області, північно-східна частина Івано-Франківської області, Закарпатська низовина).

З метою збільшення вмісту білку в кормах необхідно розширю­вати посіви різноманітних урожайних зернобобових культур (го­роху, вики, кормових бобів, а там, де це можливо – сої і люпину).

В районах розвинутої комбікормової промисловості струк­туру посівних площ необхідно орієнтувати на задоволення потреб цієї галузі. Адже, для виготовлення комбікормів необ­хідний набір зернових і зернобобових культур у відповідному співвідношенні – ячмінь, овес, пшениця, кукурудза, зернобо­бові, трав’яне борошно тощо.

Посіви багаторічних бобових і злаково-бобових трав по­винні стати одним з основних джерел кормів. їх використову­ють у літній період для підгодівлі худоби, виготовлення сіна, сінажу, трав’яного борошна і гранул, тому багаторічні трави в структурі посівів повинні займати – 12-20% у низинних госпо­дарствах і до 40% у гірських районах. Багаторічні трави більш продуктивні від однорічних трав (конюшина, люцерна). З од­норічних трав найбільш розповсюджена вика яра. її висівають у суміші з вівсом, ячменем на зелений корм. У лісостеповій зоні добре вдається вика яра з горохом і вівсом. Таку суміш можна використовувати раніше, ніж вико-овес. Яру вику висівають також з вівсом і однорічним райграсом.

Основною силосною культурою залишається кукурудза мо­лочно-воскової стиглості. Щоб збільшити вміст у силосі протеї­ну, цю культуру краще висівати з бобовими – соєю, кормовими бобами, кормовим люпином (в залежності від зони).

Ранньою весною тварин забезпечують кормами озимих про­міжних культур. Восени ряд господарств одержує непогані вро­жаї післяукісних і пожнивних посівів. Однак, площі цих культур в господарствах ще не достатні.

Вирощування кормових культур здійснюється в системі сі­возмін господарства – польових (польово-кормових), приферм­ських (притабірних), овоче-кормових (комбінованих), лукопасо­вищних, спеціальних або сидеральних. В основу проектування сівозмін, в тому числі і кормових покладається обґрунтована планово-перспективна структура посівних площ господарства, визначена перспективним планом організаційно-господарсько­го впорядкування чи бізнес-планом.

Сівозмінні масиви закріплюються за бригадами (комплек­сними чи галузевими). В умовах дрібнотоварного виробництва, в невеликих за площею земель господарствах і розосередженості тваринницьких приміщень по всій території господарства, недо­цільне проектування і освоєння прифермських сівозмін, оскільки це приводить до виникнення сівозмін з дрібними за площею поля­ми. Причому, в цих випадках радіус підвезення кормів є невели­ким, що істотно не впливає на збільшення транспортних витрат.

В умовах крупного виробництва виникає необхідність у наближенні виробництва польових кормових культур, зокрема малотранспортабельних (трави на зелений корм і сінаж, куку­рудза на зелений корм і силос, кормові коренеплоди) до місць їх споживання або переробки і зберігання, тобто до тваринницьких ферм. В таких випадках доцільно проектувати і впроваджувати кормові – прифермські (притабірні) сівозміни.

Лукопасовищні сівозміни вводяться переважно на лучних землях для вирощування трав на сіно і деяких зернових і технічних культур. Причому, частина кормових культур (багаторічні трави на сіно і насіння, кукурудза, проміжні і повторні посіви, переважна частина зернофуражних культур) і надалі вирощу­ватимуться в системі польових сівозмін, де вони потрібні як від­повідні попередники. З цих сівозмін широко використовуються на корм відходи польових культур – солома, полова, гичка, жом. Радіус перевезення кормів на тваринницькі ферми не повинен пе­ревищувати 10 км (у більшості господарств він складає 2-5 км). Причому, при збільшенні радіусу перевезення значно знижується якість кормів і збільшуються їх втрати при транспортуванні. Для крупних тваринницьких ферм доцільно запроваджувати три типи інтенсивних кормових сівозмін (в залежності від виду тварин і структури раціону): 1) трав’яні; 2) просапні; 3) зерно-трав’яні.

У трав’яних сівозмінах, призначених головним чином для виробництва зелених кормів, сінажу, кормових гранул і бри­кетів до 80-85% площі відводиться під багаторічні трави. Решту (15-20%) займають однорічні трави і силосні культури.

Просапні сівозміни призначені для забезпечення виробниц­тва соковитих кормів. Відповідно, значне місце в них відводить­ся кормовим коренеплодам, картоплі, силосним культурам (50% і більше всієї площі посіву).

У зерно-трав’яних сівозмінах, призначених для одержання концентрованих і грубих кормів до 70-75% площі відводиться під зернофуражні культури і 25-30% під багаторічні і однорічні трави на сіно і сінаж.

Така спеціалізація кормових сівозмін забезпечує більш раціо­нальне територіальне розміщення посівів кормових культур від­носно місця їх споживання і дозволяє істотно скоротити транс­портні витрати на їх перевезення до ферм, що в умовах крупних тваринницьких ферм має особливо важливе значення.

Організація зеленого конвеєра. Основою годівлі тварин про­тягом літнього періоду є зелені корми з посівів кормових куль­тур і природних кормових угідь. Ці корми дешеві і повноцінні за якістю. Для рівномірного забезпечення худоби зеленою масою протягом літнього (пасовищного) періоду в господарствах ор­ганізовується так званий зелений конвеєр. В тих господарствах, де мало природних кормових угідь або їх продуктивність невисока, роль зеленого конвеєра особливо велика. Зелений конвеєр передбачає надходження зеленої маси з природних кормових угідь (пасовищ, сіножатей та інших) і поповнення її недостат­ньої щоденної і декадної кількості за рахунок посівів однорічних і багаторічних трав на орних землях, інших кормових культур на орних землях, проміжних і повторних посівів, а також вико­ристання відходів рільництва на зелені корми.

Потребу в зелених кормах на кожен місяць літнього (пасовищ­ного) періоду розраховують на основі щомісячних оборотів стада тварин і відповідних норм потреби корму на голову худоби.

Після визначення потреби зелених кормів в розрізі декад за рахунок сіяних культур визначають їх площу посіву. При цьому користуються схемами зеленого конвеєру для різних природноекономічних зон, які рекомендують науково-дослідні установи.

загрузка...