Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

3. Система сівозмін

Основним елементом раціональної системи землеробства є правильна сівозміна. Під сівозміною розуміють науково-обгрунтований і чітко визначений порядок чергування культур у просторі та в часі. Чергування культур має забезпечити раціо­нальне використання землі і підвищення родючості ґрунтів, зрос­тання врожайності культур і виконання договірних зобов’язань з продажу продукції, створення міцної кормової бази для тварин­ництва і збільшення виробництва продукції на гектар сівозмін­ної площі при мінімальних затратах праці і коштів.

За призначенням сівозміни поділяються на такі види: польові, спеціальні, кормові, комплексні. Сукупність взаємопов’язаних сівозмін, об’єднаних планом розвитку галузей і організації тери­торії господарства, становлять систему сівозмін аграрного фор­мування.

Польові сівозміни - зернові, бурякові, льонарські та інші. Головне їх призначення – виробництво зернових і технічних культур.

Кормові сівозміни поділяють на прифермські, лучні, па­совищні і лукопасовищні. Вони призначені для вирощування різноманітних кормових культур з метою задоволення потреб в кормах тваринництва.

Спеціальні сівозміни - овочівницькі, тютюнницькі, коноплярські, ґрунтозахисні, протиерозійні та інші. Основне за­вдання їх полягає в тому, щоб забезпечити вирощування культур, які мають особливу агротехніку. Ґрунтозахисні і протиерозійні сівозміни впроваджують на ерозійно небезпечних ділянках або на ділянках, що зазнали ерозії.

Комплексні сівозміни об’єднують овочекормові культури. Вони поширені у приміських овоче-молочних господарствах.

Кількість сівозмін у господарстві залежить від виробничої спеціалізації, площі орних земель, віддаленості земель, наяв­ності різко відмінних за родючістю ґрунтів, кількості населених пунктів та їх розміщення.

Залежно від спеціалізації виробництва у господарстві мо­жуть бути всі основні типи сівозмін або тільки окремі з них. Дві і більше польових сівозмін можуть мати господарства з двома і більше населеними пунктами. Якщо в господарстві є великі пло­щі різко відмінних за якістю ґрунтів, то на них доцільно органі­зувати окремі польові сівозміни. У сівозміні на кращих ґрунтах слід вирощувати більш вимогливі культури – технічні, пшеницю та інші. Коли ж різні за якістю ґрунти займають невеликі площі, тоді нарізують одну польову сівозміну, але чергування культур в ній у процесі ротації періодично змінюють з таким розрахунком, щоб найбільш вимогливі культури (цукрові буряки, льон та ін.) не розміщувати в полях з малородючим ґрунтом.

Кількість овочевих і кормових сівозмін залежить від потреби у відповідних видах продукції, наявності і розміщення низин­них ґрунтів, розмірів і розміщення тваринницьких ферм.

Розміщення сівозмін на території господарства залежить від того, яке значення вони мають у господарстві, від вимог культур щодо типів ґрунтів і вологи, інтенсивності та зручності обслуго­вування. Найбільші за розмірами польові сівозміни, а тому їх розміщують на основних масивах орних земель.

Кормові (прифермські) сівозміни доцільно розміщувати поб­лизу ферм і висівати тут найбільш трудомісткі, малотранспортабельні культури.

Спеціальні (тютюнові, конопляні) сівозміни розміщують на ґрунтах, які відповідають вимогам вирощування цих куль­тур, поблизу водойм і якомога ближче до населених пунктів, що зв’язано з їх високою інтенсивністю.

Ґрунтозахисні сівозміни розміщують на землях, що зазнають водної або вітрової ерозії.

У спеціалізованих (приміських) овочево-тваринницьких господарствах поля овочевих і кормових сівозмін розміщують на основних масивах. Свою назву сівозміни одержують, як пра­вило, за провідною культурою, яка має найбільшу питому масу в структурі посівів. Поділ сівозмін за призначенням умовний, оскільки в польових сівозмінах вирощуються, крім основних культур, кормові, овочеві і технічні, а в кормових І спеціальних сівозмінах – зернові культури.

Обґрунтувати сівозміну означає врахувати під час її проек­тування агрономічні й організаційно-економічні вимоги.

Агрономічні вимоги щодо сівозмін передбачають вико­ристання при чергуванні культур правильних попередників в комплексі з іншими заходами, які повинні забезпечувати підви­щення врожайності культур, боротьбу з хворобами, шкідниками і бур’янами, своєчасне звільнення площі для підготовки ґрунту і сівби наступної культури, підвищення родючості ґрунту.

Організаційно-економічні вимоги полягають у правиль­ному розв’язанні питань щодо розмірів і структури посівних площ культур, обсягу виробництва і собівартості продукції, розміщення сівозмін на території господарства, нарізування полів сівозмін.

Запровадження і освоєння сівозмін це дві стадії єдиного процесу. Запровадження сівозмін включає визначення типів і видів сівозмін, що запроваджуватимуться у господарстві, кількості їх, розроблення схем чергування культур, розміщен­ня сівозмін па земельній території, нарізання полів і польової шляхової мережі.

Освоєння сівозмін означає освоєння прийнятих схем чер­гування культур у кожній сівозміні, системи обробітку ґрунту і удобрення, проведення лісозахисних насаджень. Насамперед, складають план переходу до прийнятих сівозмін. Для цього з окремих полів виписують попередники за 2-3 останні роки. Вра­ховуючи ці попередники і прийняті схеми чергування, відповід­но розміщують культури, у першу чергу основні в господарстві і вимогливі.

Строки освоєння прийнятих сівозмін недоцільно розтягу­вати більш як на 2-3 роки, оскільки за тривалий період можуть статися істотні зміни у структурі посівних площ і відповідно у схемах чергування культур у сівозмінах.

Сівозміна вважається освоєною, якщо всі культури розміще­но в полях після визначених попередників.

Розробляючи сівозміни, насамперед вивчають земельну територію господарства – розміщення і площу земельних угідь, якість ґрунтів, шляхову мережу, водні джерела, розміщення на­селених пунктів, тваринницьких ферм. Потім за плановим обсягом виробництва окремих видів рослинницької продукції (продовольчої, технічної і кормової) та плановою урожайністю визначають проектну структуру посівних площ відповідних сільськогосподарських культур. Загальна їх площа мас дорівню­вати площі землі в обробітку, що відводиться під посіви (без чис­того пару, в тих господарствах, де його використовують).

Маючи дані про земельні угіддя, склад і площу посівів, розміщення населених пунктів і тваринницьких ферм, спочатку визначають типи сівозмін (польові, кормові, спеціальні), які не­обхідно запровадити у господарстві, їх кількість і розміщення. Потім вирішують питання про кількість полів у кожній сівоз­міні та схеми чергування культур в них.

У кожному полі сівозміни доцільно висівати одну культуру, щоб можна було проводити всі роботи одночасно. Якщо цього забезпечити не можна, тоді цілі поля слід відводити під основні культури, які за планом займають великі площі. Решту культур з невеликими площами посіву, розміщують у так званих збір­них полях. Кількість культур у кожній сівозміні можна змен­шувати, раціонально розподіляючи їх за окремими сівозміна­ми і бригадами.

Культури розмішують відповідно до їх складу, площі та аг­ротехнічних вимог до попереднику. На дерново-підзолистих ґрунтах поліської зони запроваджують 8-10 пільні зерново-льоно-картопляні польові і 5-7 пільні овочеві та кормові сівозміни, а на піщаних – 5-6 пільні льонно-картопляні. В лісостеповій зоні переважають 9-10 пільні зерново-бурякові, 6-8 пільні кормові, 5-6 пільні овочеві і 5-7 пільні ґрунтозахисні сівозміни. У госпо­дарствах степової зони запроваджують 9-12 пільні паро-зерново-соняшникові польові, 6-8 цільні кормові, 5-6 пільні овочеві та ґрунтозахисні сівозміни.

В окремих господарствах, які різняться складом і структу­рою посівних площ культур, схеми сівозмін також відповідно відрізняються. Тому для зон можуть бути рекомендовані лише орієнтовні схеми, які необхідно уточнювати відповідно до ви­робничих умов господарства.

Нарізування полів сівозмін. Кількість полів у сівозмінах за­лежить від розміру сівозмінного масиву, кількості культур та їх площ посіву. Розмір кожного поля має забезпечувати ефективне використання складної техніки.

Якщо в сівозміні надто велика кількість полів, тоді утруд­нюється їх використання, необхідна густіша мережа польових шляхів, а в результаті зменшується розмір кожного поля.

При невеликій кількості полів виникає потреба розмістити в кожному з них кілька культур, а отже порушується правильне їх чергування. За таких; умов неможливо одночасно проводити роботи на кожному полі. Коротку ротацію сівозмін доцільно запроваджувати у сівозмінах з невеликим набором вирощу­вання культур.

Поля сівозмін мають бути рівновеликими, що забезпечує рів­номірність виробництва продукції у процесі чергування культур.  Відхилення розмірів полів від середнього розміру не повин­но перевищувати 3-5%.

Конфігурація полів повинна забезпечувати оптимальну дов­жину гонів для ефективного використання техніки. При площі поля 250-300 га (в багатоземельних степових районах) найдо­цільнішого його формою є квадрат із співвідношенням сторін 1:1. Із зменшенням розміру форма поля має бути прямокутного або подібною до неї. Найбільш доцільне таке співвідношення між шириною і довжиною:

при площі поля 150-250 га – 1:1,5-2; 100-150 га-1:3-4.

Поля потрібно правильно розміщувати відносно рельєфу, шляхів, населених пунктів, сторін та природних перешкод. Щоб зберегти вологу та запобігти ерозійним процесам, поля розміщу­ють упоперек схилів, а в надмірно зволожених районах – під ку­том до схилу. Нарізувати поля слід так, щоб вони виходили до головних шляхів і, де можливо, до населених пунктів. Це змен­шує потребу в додатковій польовій мережі шляхів.

У районах з холодним і помірним кліматом поля сівозмін краще розміщувати з півночі на південь, щоб вони краще про­грівались, а в посушливих районах – із сходу на захід. Поле повинно становити єдиний масив, бажано, щоб його не розчле­новували яри, болота, річки, шляхи, бо це перешкоджає нор­мальному ходу робіт.

загрузка...