Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

3. Види земельних угідь, їх призначення, облік та ефективність використання

Важливим народногосподарським показником є землезабезпеченість. Її визначають як відношення площі відповідних угідь до наявного населення країни. У володінні і користуванні аграрних формувань знаходяться земельні ділянки для певних виробничих потреб. В залежності від способу використання землі поділяють­ся на сільськогосподарські і несільськогосподарські угіддя.

При цьому під угіддями необхідно розуміти ділянки землі, які планомірно і систематично використовуються для відповід­них виробничих, культурно-побутових і інших потреб, мають характерні природні відмінності або заново набуті властивості.

Сільськогосподарські угіддя - це угіддя, які мають конкретне сільськогосподарське призначення і придатні для виробництва певних видів сільськогосподарської продукції. Сюди належать:

  • орні землі – рілля(посіви + пар) і перелоги;
  • багаторічні сільськогосподарські насадження – сади, ягід­ники, виноградники, хмільники, горіхоплідні, чайні, тутові;
  • сіножаті – заливні, суходільні, заболочені, штучні;
  • вигони і пасовища – степові, гірські, низинні, штучні.

До несільськогосподарських угідь відносяться слідуючі:

  • ліси і чагарники, включаючи ґрунтозахисні насадження;
  • землі під будівлями, вулицями, дворами, площами і шляхами;
  • землі під водою, ставками, ріками і озерами;
  • землі непридатні до використання у сільському господарс­тві – болота, яри, піски, змиті солонці, гірські хребти, льодовики;
  • інші землі.

Землі запасу - це ті ділянки землі, що не передані у влас­ність або не надані в постійне користування, вони перебувають у віданні Рад народних депутатів і призначаються для передачі у приватну власність.

Серед земельних угідь найбільшу господарську цінність ма­ють сільськогосподарські угіддя. Під структурою земельних угідь розуміється відсоткове співвідношення їх площ у загаль­ній площі всіх, або тільки сільськогосподарських угідь. Склад і співвідношення земельних угідь не залишаються незмінними. До виробництва сільськогосподарської продукції залучають­ся ділянки землі, які раніше не оброблялись. Зокрема, осушу­ються болота, розкорчовуються чагарники для вирощування сільськогосподарських культур. Тобто мають місце процеси трансформації земельних угідь.

Трансформація земель переведення угідь з одного виду в інший або зміна їх функціонального призначення.

Необхідно, щоб трансформація земель була інтенсивною, тобто передбачала перехід менш продуктивних угідь в більш продуктивні(пасовища в ріллю, болота в сіножаті і т. д.)

Отже, при розробленні планів складається експлікація і трансформація земельних угідь, а також земельний баланс.

Експлікація земель –таблиця з даними про розміри й склад земельних угідь, що додається до планових матеріалів і документів. У ряді випадків у таблицю вносять умовні знаки, якими на плані позначають умовні угіддя або ґрунтові відмінності.

Земельний баланс - це співвідношення використання земельних угідь з їх наявністю на початок і кінець планового року. З метою визначення плану посівних площ розраховується площа землі в обробітку, яка включає ріллю, міжряддя садів при їх використанні не за прямим призначенням та в окремі роки – площу кормових угідь на яких співпадає польовий період при їх докорінному поліпшенні.

В Україні державний облік земель здійснює землевпорядна служба Міністерства аграрної політики як у цілому з країні, так і за кожним підприємством чи установою. Державний земельний кадастр в Україні містить систему необхідних відомостей і доку­ментів про правовий режим земель, розподіл їх серед власників і користувачів. Земельно-кадастрова документація включає кни­ги реєстрації державних актів на право колективної власності, приватної власності на землю, право постійного користування землею, договорів на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Облік кількості і якості землі ведеться х за існуючою класифікацією земельних угідь.

Державний облік земель ведеться з метою: забезпечення де­ржавного факту виникнення або припинення існування об’єкту обліку; державного обліку земель та контролю за їх використан­ням і охороною; державного управління земельними ресурсами; планування і регулювання раціонального використання земель­них ресурсів; оцінки земель і встановлення обґрунтованої плати за землю; забезпечення державної реєстрації прав на нерухомість і угод з нею; захист прав громадян і юридичних осіб на землю; ін­формаційного забезпечення цивільного обігу земель.

Облікова документація поділяється на основну, допоміжну і похідну. Основна складається з єдиного державного реєстру земель, кадастрових справ, кадастрових планів (карт). До допо­міжної документації належать: книги обліку документів і книги обліку виданих відомостей, каталоги координат і пункти межо­вої мережі. До похідної документації належать: реєстр держав­них земель фізичних і юридичних осіб та комунальної власності, виписки встановленого зразку, статистичні земельні звіти, ка­дастрові плани (карти) та інше.

Для власників землі і землекористувачів у населених пунк­тах основним документом є Державний акт на право власності на землю (приватної, колективної), Державний акт на право постійного користування землею. У містах обласного підпоряд­кування ведеться Державна земельно-кадастрова книга міста. Землі міст і селищ міського типу районного підпорядкування враховують у земельно-кадастровій книзі району. Крім цього, у містах ведеться реєстрова книга документів на право власності, право користування земельними ділянками.

Основними документами для обліку земель у межах населених пунктів, які перебувають в безпосередньому користуванні органів комунального господарства, і земель загального користування, а також земель в забудованих кварталах, є картографічні матеріали. Відомості про землі сільських населених пунктів записують­ся в земельно-кадастровій книзі (поземельній книзі) сільської ради, на території якої вони розміщені.

З метою ефективного використання землі, як засобу виробництва, необхідно не тільки вести облік її кількості, але і робити якісну та економічну оцінку. Якісну оцінку землі здійс­нюють бонітуванням.

Бонітування ґрунтів - це їх агровиробнича класифікація, якісна характеристика природних ознак і властивостей. Якісна оцінка характеризується комплексом фізичних, хімічних і біо­логічних властивостей ґрунту, які визначають його родючість. А родючість – це здатність ґрунту давати врожай. До цих ознак і властивостей відносять: механічний склад і структура ґрунту; вміст гумусу, азоту, фосфору, калію та інших елементів; кис­лотність; кількість і склад мікроорганізмів. Якісна оцінка дає можливість встановити той чи інший бал бонітету ґрунтів, їх порівняльну цінність. В результаті бонітування виявляються найбільш придатні площі для вирощування тих чи інших сіль­ськогосподарських культур, агровиробничі групи ґрунтів.

Якісну оцінку землі роблять спеціалісти в галузі ґрунтоз­навства, агрохімії і землеробства. На основі проведених обсте­жень вони складають картограми ґрунтів, де зазначають якісні показники земельних угідь, особливо орних та кормових і шля­хи їх ефективного використання.

Економічна оцінка землі, на відміну від якісної оцінки землі як природного тіла, характеризує її суспільно-економічну цін­ність. Предметом економічної оцінки землі є вивчення її цінності як засобу виробництва і зокрема її економічної родючості.

Отже, під економічною оцінкою землі слід розуміти визна­чення порівняльної економічної цінності землі як засобу вироб­ництва в сільському господарстві. У процесі економічної оцін­ки визначають відносну дохідність земель різної якості в різних природно – економічних умовах, тобто наскільки одна земля краща або гірша від іншої за розміром доходу з одиниці площі.

Економічна оцінка землі сприяє більш правильній організації сільського господарства в різних природно – економічних зонах: розроблення відповідних систем землеробства; диференціюванню планів урожайності культур; встановленню правильної спе­ціалізації сільськогосподарського виробництва; вдосконаленню ціноутворення і оподаткування.

При визначенні економічної оцінки землі необхідно викорис­товувати такі показники: продуктивність (ВП) – вартість валової продукції в кадастрових цінах (в грн. з 1га земельних угідь) – при загальній оцінці або урожайність (в ц/га) – при частковій оцінці; окупність затрат (03) – вартість продукції в кадастрових цінах або кількість її в натуральному виразі в розрахунку на 100 грн. затрат; диференціальний доход (ДД) – додаткова частина чистого доходу на відносно кращих землях.

За 100 балів приймається найвищий цей середній показник за ряд років на кращих ґрунтах. Оціночний бал (В) визначають за формулою:

ВП(ОЗ,ДД)х100

ВПб(ООб,ДДб) (5.1)

де:

Б - оціночний бал, одиниць;

ВП, ОЗ, ДД - показники на досліджуваних землях, грн., (ц);

ВДб, ОЗб, ДДб – показники на кращих землях, прийняті за 100 балів.

Земля є основним джерелом багатства у сільському господарстві, а тому рівень її використання в значній мірі впли­ває на рівень розвитку всього сільськогосподарського вироб­ництва. Високоефективно використовувати землю – це означає одержувати якомога більше сільськогосподарської продукції з одиниці земельної площі при умові підвищення родючості землі і постійному зменшенні затрат живої і уречевленої праці в розрахунку на одиницю одержаної продукції. Ефективність використання землі, таким чином, зумовлюються постійним взаємозв’язком факторів земля – затрати – продукція. І це за­кономірно, адже основою сільськогосподарського виробництва є праця і земля. Від їх дії і співвідношення рівня тих або інших затрат живої і уречевленої праці (основних засобів, мінераль­них добрив тощо), родючості ґрунту та інших природно – економічних факторів залежить кінцевий результат – кількість сільськогосподарської продукції.

Важливо при цьому встановити показники, які найбіль­ше свідчили б про рівень використання земель господарства в тісному зв’язку з іншими засобами виробництва, і, користую­чись якими, можна було б визначити шляхи поліпшення вико­ристання земель.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів виз­начають за такими показниками:

ступінь господарського використання землі, який розрахо­вується діленням площі сільськогосподарських угідь на всю зе­мельну площу господарства;

ступінь розорюваності, що визначається як частка від ділен­ня площі ріллі і багаторічних культурних насаджень на площу сільськогосподарських угідь;

ступінь меліорованості як відношення площі меліорованих земель (зрошуваних, осушених) до загальної площі сільськогос­подарських угідь;

питома маса інтенсивних культур (зернових, цукрових бу­ряків, льону, картоплі, овочів, соняшнику) у загальній посівній площі господарства; коефіцієнт повторного використання землі, який визначається відношенням посівної площі разом з площею повторних посівів до посівної площі господарства.

При аналізі і оцінці цих показників слід пам’ятати, що зав­дяки трансформації земельних угідь і вдосконаленню їхньої структури, підвищенню (зниженню) частки ріллі, багаторічних культурних насаджень і меліорованих Земель у загальній площі сільськогосподарських угідь, а інтенсивних культур в структурі посівів, зростання коефіцієнту повторного використання землі до оптимального рівня, можливості господарства щодо збіль­шення обсягу виробництва продукції (за однакових інших умов) зростатимуть. Але тут важливо не вийти за раціональні межі кожного з названих показників, оскільки це може призвести до погіршення використання землі, втрати її родючості. Наприклад, надмірне розорювання сільськогосподарських угідь у багатьох господарствах призвело до інтенсивного розвитку вітрової та водної ерозії з усіма відповідними негативними наслідками.

Економічну ефективність використання земель визначають за допомогою натуральних і вартісних показників.

До натуральних показників відносять: урожайність сільсько­господарських культур; виробництво окремих видів тва­ринницької продукції на 100 га відповідних земельних угідь (продукцію скотарства і вівчарства розраховують на 100 га сільськогосподарських угідь, свинарства – на 100 га ріллі, птахів­ництва – на 100 га площі посіву зернових). Натуральні показни­ки, за допомогою яких аналізують рівень використання землі, незважаючи на свою об’єктивність і простоту в обчисленні все ж таки характеризуються обмеженістю застосування. Врожай­ність окремих культур не дає змоги повно судити про ступінь ви­користання всієї ріллі, оскільки не одні і ті ж культури вирощу­ються в господарстві різної виробничої спеціалізації. Крім того, не можна порівняти між собою врожайність на орних землях з урожайністю природних кормових угідь, садів і виноградників і визначити показник сукупної врожайності, який в цілому харак­теризував би рівень використання всіх сільськогосподарських земель. За допомогою натуральних показників (навіть викорис­товуючи дані про затрати праці на одиницю виробленої продук­ції) досить важко врахувати один з факторів інтенсивності ви­користання землі – затрати, а встановити ступінь використання інших засобів тісно пов’язаних з землею, зовсім неможливо.

До вартісних показників відносять: виробництво валової продукції в порівнянних цінах, товарної продукції в поточних цінах реалізації, валового доходу і прибутку в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь; коефіцієнт віддачі, як відношення вартості валової продукції сільського господарства до витрат на її виробництво.

Узагальнюючим показником, який свідчить про ефектив­ність використання земель в цілому у господарстві є вартість всієї валової продукції в порівнянних цінах і землеробства зок­рема, в розрахунку на одиницю сільськогосподарських угідь та ріллі. Однак для порівняння ефективності використання землі господарствами, районами, областями (а саме таке порівняння дозволяє встановити відносний ступінь використання угідь) він недостатній. Для загального визначення ефективності вико­ристання землі розраховують величину валового і чистого до­ходу на одиницю земельної площі, розраховують також і умовного чистого доходу як різницю між вартістю всієї валової продукції та затратами на її виробництво.

Отже, натуральні показники характеризують продуктив­ність лише певної частини сільськогосподарських угідь, а вар­тісні – всієї їхньої площі. Ці дві групи показників (за винят­ком коефіцієнту віддачі) доцільно розраховувати не лише на один гектар фізичної площі, а й на один гектар умовної площі. В першому випадку можна судити про фактично досягнутий рівень використання землі без урахування її якості, а в дру­гому – об’єктивно оцінити результати господарювання. У гос­подарстві умовну площу сільськогосподарських угідь можна визначити за формулою:

п

уп= ПфіБ1 / П                                    (5.2)

і=1

де:

Уп - умовна площа, га;

Пфі - фізична площа і-го виду сільськогосподарських угідь (рілля, пасовища, сіножаті, багаторічні насадження), га;

Б1 - бал економічної родючості і-го виду угідь господарства;

П - фізична площа сільськогосподарських угідь господарс­тва, га.

Поява приватної форми власності викликала необхідність у грошовій оцінці та визначенні ціни землі, оскільки за своїм ста­тусом вона набуває форми товару.

загрузка...