Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

4. Організація вівчарства

Організація вівчарства в аграрних формуваннях включає спе­ціалізацію і розміщення тварин у господарстві, розміри вівцеферм, поділ овець на отари та розміри отар, способи утримання овець, відтворення стада, організацію праці та виробничих процесів.

Вівчарство в ряді господарств є головною галуззю тварин­ництва, а в інших розвивається як додаткова галузь. Спеціалі­зація вівчарства в окремих господарствах залежить від зони їх розташування та завдань з виробництва продукції вівчарства (вовни, м’яса, смушків).

Типи вівчарських господарств. Галузь вівчарства дає такі цінні види продукції як вовна, каракульські смушки, шубні і хутрові овчини, які є сировиною для легкої промисловості, а та­кож баранину, сало, молоко.

Всі породи овець за основним видом продукції поділяються на: тонкорунні, напівтонкорунні, грубововнові, шубні, смуш­кові, м’ясо-сальні, м’ясо-вовно-молочні грубововнові, м’ясо-вовнові грубововнові.

За якістю основної продукції (вовни) розрізняють такі типи спеціалізації вівчарства: тонкорунне, напівтонкорунне і грубо-вовнове. Ці типи спеціалізації в свою чергу поділяються на ви­робничі напрямки залежно від співвідношення між основною і супутніми видами продукції (м’ясо, сало, молоко та ін.).

Тонкорунне вівчарство дає найціннішу вовну. Дане вівчарс­тво має такі виробничі напрямки: вовнове, вовново-м’ясне і м’ясо-вовнове.

Від овець вовнового напрямку одержують найбільшу кіль­кість чистої вовни. Тонкорунне вівчарство різних напрямків має Неоднакову структуру стада. У вівчарстві м’ясо-вовнового на­прямку частка маток у стаді зростає до 65-75%. Це дає змогу от­римувати від них молодняк для відгодівлі і забою на м’ясо у віці Й-Н міс. Вартість баранини у загальній вартості продукції вівчарства складає 35-40%. Перетримування валухів не вигідне.

У напівтонкорунному вівчарстві баранина складає 50% і більше від загальної вартості продукції. М’ясо-вовнові напівтон­корунні породи овець за виходом вовни не багато поступаються Тонкорунним і значно переважають їх за виходом баранини. У напівтонкорунному вівчарстві виділяють ще менш розвинений вовново-м’ясний напрямок, який представлений цигейською породою. Ці вівці вимогливі до кормової бази, дають кращу вовну для виробництва технічних тканин і багато молока.

Грубововнове вівчарство може бути овчинного, смушко­вого (каракульського), м’ясо-вовнового і м’ясо-сального на­прямків. Овчинне вівчарство - один з інтенсивних напрямків (романівська та інші породи). Головна його продукція – теп­лі овчини та вовна. Для одержання овчин ягнят забивають у віці 6-8 місяців, коли овчини мають найвищу якість. Маток у стаді 60-70% від загального поголів’я овець. М’ясо-вовновий напрямок у грубововновому вівчарстві України слабо розви­нений. Смушковий напрямок представлений каракульськими породами овець. Для одержання смушок баранчиків забивають у віці 1-3 дні. Маток у стаді до 80% загального поголів’я. М’ясо-сальний напрямок представлений різними породами курдюч­них овець. У структурі стада маток 60-70%.

Залежно від характеру і рівня спеціалізації у вівчарстві виділяють дві групи виробничих типів господарств: племінні і товарні.

Племінні господарства включають:

  • племзаводи, які займаються вдосконаленням відповідних порід овець, виведенням нових ліній тварин і вирощуванням високопродуктивного поголів’я для продажу племінним госпо­дарствам, станціям з племінної справи і штучного осіменіння, племінним фермам;
  • племінні репродукторні господарства, які розводять овець породних ліній і типів із племінних заводів. Вони вирощують високоякісний молодняк і реалізують його племінним фермам, а залишки – товарним господарствам для ремонту стада;
  • племінні ферми господарств, які є основними постачаль­никами ярок для ремонту стада свого та інших господарств;
  • станції з племінної роботи і штучного осіменіння здійс­нюють керівництво племінною роботою на вівчарських фермах господарств, здійснюють штучне осіменіння маточного поголів’я цих господарств.

Товарні вівчарські господарства — це спеціалізовані госпо­дарства і ферми багатогалузевих господарств.

Розміри вівцеферм у різних зонах і господарствах різні. Вони коливаються від 300 голів до 20 тис.голів і більше, що залежить від спеціалізації галузі та інших факторів. Розміри ферм повин­ні поєднуватись з відповідними розмірами отар овець, які обслу­говують окремі чабанські бригади.

Поділ стада овець на отари. Отари є основними організацій­но-виробничими одиницями у вівчарстві. їх створюють за озна­ками однорідності статі, віку, породності, класності, призначення тварин. Це – отари маток, ярок, валухів, ремонтного і нагульного молодняку, баранів-плідників.

Звідси, розмір та спосіб формування отар визначаються поголів’ям овець на фермі, породою, умовами утримання, рівнем механізації виробничих процесів і кваліфікацією працівників. При формуванні отар необхідно дотримуватись таких вимог:

  • •  вони мають бути однорідними за статтю, віком і в міру можливості за породою тварин;
  • формуватися після відлучення ягнят, як правило, восени на строк не менше одного року;
  • протягом року не рекомендується переформування отар, щоб не допустити знеособлення і зниження відповідальності чабанів;
  • розміри отар повинні забезпечити найкраще обслугову­вання овець у певних умовах при максимальній економії робочої сили і засобів виробництва.

Утримання овець та організація виробничих процесів. За­лежно від природно-економічних умов застосовують різні системи утримання тварин: пасовищну, пасовищно-стійлову і стій­лово-пасовищну.

При пасовищному утриманні вівці цілий рік використову­ють підніжний корм. На ніч і в непогоду їх заганяють в кошари, під навіси чи інші укриття. При недостачі природних кормів на пасовищі в зимовий період тварин підгодовують. Різновидністю пасовищного утримання є відгінно-пасовищний спосіб утри­мання, який в наших умовах мало поширений.

Пасовищно-стійлове утримання передбачає, що протягом пасовищного періоду вівці перебувають на пасовищах, а зимою знаходяться у вівчарнях, де їх годують сіном, силосом, соломою, концентратами.

Стійлово-пасовищне утримання передбачає утримання овець в приміщеннях, а в літній період здебільшого цілодобово на огороджених культурних пасовищах. В залежності від систем і способів утримання тварин, спеціалізації ферм, їх розмірів, ти­пів приміщень і годівлі застосовують різні машини і обладнання для комплексної механізації виробничих процесів. Для годівлі овець на крупних фермах широко використовуються розсипні і гранульовані кормосуміші. Готують їх в кормоцехах. Роздаван­ня кормів здійснюється мобільними (КТУ-10, ПТУ-10, КУТ-3,0А, КУТ-3,0БМ, РКА-8, РММ-5) і стаціонарними (КОО-5.08.000, ТВК-80А) кормороздавачами.

Для напування овець застосовують спеціальне обладнання: у вівчарнях – групові автонапувалки ГАО-4, АГО-3, на маточних фермах і відгодівельних майданчиках – АГК-4, КВО-8, на пасо­вищах – АВВ-3,6, ВУГ-3, ВУО-3, ВР-3,0.

Для видалення гною з вівчарень, майданчиків використову­ють бульдозери БСН-1,5Л (в агрегаті з трактором ДТ-20), ПБ-35, Д-606 (монтуються на тракторі ДТ-75), для навантаження гною в транспортні засоби навантажувач ПЗ-0,8Б та ін.

Організація стрижки овець. Стрижка овець – заключний процес у виробництві вовни. Дорослих овець з тонкою і напів­тонкою вовною стрижуть один раз в рік, грубововних – весною та осінню, молодняк тонкорунних і напівтонкорунних овець, весняних окотів – весною наступного року, зимових окотів – на початку осені при довжині вовни 4-5 см. Весняну стрижку розпочинають з настанням теплої погоди. Стрижуть овець на спе­ціально обладнаних пунктах, куди входять агрегати ЗСА на 12, 24, 36, 48, 60 і більше машинок, прес ІЇГШ-1,0Б або ЦС-73-3, вер­стаки для заточки ножів ТА-1 або ПЗН-60, ДАС-350, стіл обліку з вагою ВЦП-25 для зважування вовни та інше обладнання.

Організація відгодівлі, нагулу і одержання шубно-хутрової си­ровини. Відгодівлю овець проводять в стійловий період при їх від­годівлі об’ємними кормами з додаванням концентрованих кормів. Під нагулом розуміють випасання тварин на добрих пасови­щах з використанням мінеральної підгодівлі і доброго напування. В тонкорунному вівчарстві вовнового і вовново-м’ясного напрям­ку на м’ясо реалізують вибракуваних маток, валухів і баранів. На початку пасовищного періоду після стрижки ставлять на нагул дорослих валухів. Після відлучення ягнят, на нагул ставлять вибракуваних маток і надремонтний молодняк з наступним переве­денням їх при необхідності на стійлову відгодівлю.

Овчини (шкіри, одержані з овець у віці 5-7 місяців) поділя­ються на шубні (довжина вовни 2,5-6 см), хутрові (від тонкорун­них і напівтонкорунних овець з довжиною вовни 1-5 см) і шкіряні (непридатні для переробки в шубні і хутряні вироби).

Одержання овчини із певними технологічними вимогами (вказаними у відповідних стандартах) досягається за рахунок повноцінної годівлі і доброго утримання тварин, а також дотри­мання технології її одержання.

Смужки (шкурки новонароджених ягнят з волосяним покро­вом у вигляді завитків) одержують при забої ягнят каракульсь­ких овець 1-3 денного віку.

Організація праці на вівчарських фермах. Основною фор­мою організації праці у вівчарстві є постійна спеціалізована чабанська бригада. До складу комплексних бригад у вівчарстві входять ланки з обслуговування отар окремих статево-вікових груп і виробництва кормів.

Чабанська бригада виконує всі роботи, пов’язані з утриман­ням і вирощуванням закріплених овець – взимку у приміщен­нях, а влітку – на пасовищі. Старший чабан (бригадир) організовує роботу бригади, відповідає за проведення зооветеринарних заходів, виконання планових завдань щодо виробництва про­дукції. Він не звільняється від виконання основної роботи.

Норма навантаження на одного працівника у звичайних умо­вах складає 50-75 вівцематок і 200 голів молодняку, а в умовах високого рівня механізації відповідно 150-200 і 500-600 голів.

Розпорядок робочого дня на вівцефермах залежить від видів і строків виконання робіт. Роботи тут організовують здебільшого за однозмінним розпорядком. У період масових окотів на маточних фермах запроваджують двозмінну робо­ту. Вночі у кошарі чергує нічний чабан. На пасовищах один з членів бригади працює у нічну зміну. У вихідні дні члени чабанських бригад підмінюють один одного за встановленим графіком. Лише в період масових окотів виділяють спеціаль­них підзмінних працівників.

загрузка...