Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

5. Організація нафтогосподарства та електрогосподарства сільськогосподарських підприємств

Організація нафтогосподарства. На виробництво сільськогос­подарської продукції підприємства витрачають багато нафтопро­дуктів, тому правильне їх використання і зберігання, а також за­побігання втратам – важлива умова ефективного їх використання.

Раціональна організація нафтогосподарства у сільськогоспо­дарських підприємствах забезпечує:

  • визначення науково обґрунтованої потреби в паливо-мас-тильних матеріалах;
  • постачання і зберігання нафтопродуктів у сільськогоспо­дарських підприємствах;
  • найбільш раціональну заправку ( відпуск нафтопродуктів) відповідно до встановлених норм і кількісний їх облік при будь-якому способі доставки в господарство;
  • облік надходження і витрачання нафтопродуктів, контроль їхньої якості, раціональне обслуговування нафтогосподарства;
  • дотримання правил протипожежної безпеки та техніки безпеки й охорони праці при роботі з нафтопродуктами;
  • утримання обладнання та ємностей у технічно справному
  • стані;
  • розробка і впровадження заходів щодо економії палива та мастил, організація збирання відпрацьованих нафтопродуктів для їх регенерації і т.д.

Усі нафтопродукти поділяють на основне паливо (дизель­не, бензин, керосин) і мастильні матеріали (моторне і тракторне масло, консистентні, індустріальні та інші мастила).

Потребу в основному паливі визначають двома способами. Перший спосіб (найпростіший, його часто використовують в перспективному плануванні) для розрахунку беруть загаль­ний обсяг механізованих робіт в умовних еталонних гектарах (трактори) чи загальний обсяг тонно-кілометрів (автомобілі) і перемножують на нормативи витрат паливо-мастильних матеріалів на умовну одиницю роботи. Проте цей спосіб не зовсім точний і у поточному плануванні застосовується рідко, крім автотранспорту.

Другий спосіб ґрунтується на обчисленні потреби у паливо-мастильних матеріалах на кожну виробничу операцію, визначе­ну за технологічними картами. При цьому розрахунки викону­ються за окремими марками тракторів, комбайнів, стаціонарних двигунів та інших механізмів. Крім того, визначають потребу на ремонти, технічне обслуговування, обкатування, холості пере­їзди тощо. Для тракторів, автомобілів і комбайнів розрахунки роблять за основним паливом, на 100 кг якого потім визначають потрібну кількість мастильних матеріалів, пускового бензину, нігролу, солідолу, тощо.

Потребу в пальному для автомобілів визначають залежно від середньої норми витрат на 100 т-км автоперевезень і загального обсягу пробігу за окремими марками машин. При цьому врахо­вують їх технічний стан, характер виконуваної роботи, клас доріг і вантажів, що перевозяться, заходи економії і ощадливості.

Для легкових автомашин і мотоциклів витрати пального виз­начають виходячи із норм його витрат на рік. Для стаціонарних двигунів потреба в пальному розраховується виходячи із норм витрат пального за годину.

Потреба в мастильних матеріалах визначається у відсотках до основного пального. Потреба в мастильних матеріалах для про­ведення ремонтів і технічних доглядів визначається виходячи з норм витрат нафтопродуктів на одиницю ремонту чи техдогляду.

Потреба в мастильних матеріалах для змазування сільсько­господарської техніки визначається виходячи з обсягу робіт і норм витрати мастил на одиницю роботи в грамах.

Потреба в пальному на холості переїзди тракторів, комбайнів і самохідних косарок обчислюють виходячи із їх кількості і норм витрат на одну машину в рік, або віддалі їх переїздів і норм вит­рати пального на 1 км холостих переїздів.

Крім потреби господарства в нафтопродуктах необхідно пе­редбачити їх нормативний запас на кінець року (десь біля 10%). Отже, загальний план заводу нафтопродуктів буде являти собою величину різниці між потребою в паливі і мастильних матеріа­лах на плановий рік (збільшеною на величину нормативного за­пасу) і їх наявністю (залишок ) на початок року.

Для розрахунку загальної потреби в нафтопродуктах підприємс­тва в цілому на різні цілі підсумовують їхню потребу за окремими виробничими і господарськими підрозділами і додають норматив­ний двотижневий запас. Постійний мінімальний запас паливо-мас-тильних матеріалів у підприємстві має становити 10-15% (якщо є місткості то краще 20-25%). Для зберігання нафтопродуктів, як пра­вило, на центральній садибі створюють нафтобазу, або паливо підво­зять мобільними автозаправниками до місця роботи.

Нафтове господарство сільськогосподарських підприємств включає місце зберігання нафтопродуктів (майданчик І сховища), тару, зливний, заправний і протипожежний інвентар. На цент­ральній садибі господарства створюють центральну нафтобазу, а у бригадах – нафтосховища або стаціонарні пости заправки машин.

Нафтобазу розміщують не ближче 100 м від житлових і ви­робничих будівель, обкопують канавою, обгороджують і обсаджують деревами. Тара повинна вміщувати запас нафтопродуктів на 7-10 днів роботи всіх машин у найбільш напружений період. Пальне зберігають в цистернах (дизельне у цистернах з відстій­никами) і бочках, рідкі мастила – в бочках і бідонах, а консистен­тні – в ящиках або невеликих бочках. Щоб зменшити нагрівання цистерн, їх фарбують в білий колір.

Заправний інвентар - це насоси, мірні відра і кварти, лійки, шприці. До заправних засобів належать спеціальні машини і віз­ки. Протипожежний інвентар – це ящики з піском, вогнегасни­ки, багри, лопати, кирки, брезент. Місце для куріння відводять на відстані не менше 50 м.

Заправка тракторів в бригадах, розміщених недалеко від цен­тральної садиби (10-15 км) проводиться з допомогою пересувних постів заправки.

Обслуговує нафтогосподарство певний штат працівників, його встановлюють залежно від обсягу паливо-мастильних матеріалів, які зберігаються на базі. Коли на нафтобазі сіль­ськогосподарського підприємства зберігається 1200-600 м3 матеріалів, то призначають завідуючого нафтогосподарством І комірника, додатково може бути введена посада заправника, якщо щодня обслуговується 25-30 машин. При обсязі 300-150 м3 нафтопродуктів призначають лише завідуючого нафтобазою, а при 80-40 м3 палива призначають комірника за сумісництвом.

Важливим резервом економії паливо-мастильних ма­теріалів є: раціональне їх зберігання: при наповненні резер­вуару від 40 до100% втрати палива збільшуються з 0,3 до 9,6%, звідси доцільніше заповнювати резервуар на 90-95%; якщо резервуар відкритий, за добу випаровується 6 кг з 200 л, що може призвести до втрат 2-3 % за рік; якщо резервуар чорного кольору, втрати палива становлять 1,24%, сріблястого – лише 0,83% раціональне використання і економія паливо-мастиль­них матеріалів: транспортування у герметичних ємкостях; за­правлення машин лише закритим способом; чітка організація роботи машинно-тракторного парку; скорочення холостих пе­реїздів; встановлення оптимальної довжини загінок; виконан­ня робіт у міру можливості на високих швидкостях; усунення простоїв агрегатів з працюючими двигунами; раціональне комплектування агрегатів; максимальне використання по­тужності тракторів, комбайнів і автомобілів; підтримування роботи двигунів і паливної апаратури у найбільш оптималь­ному режимі; чіткий контроль за використанням усіх видів нафтопродуктів, тощо.

Використання електроенергії в сільськогосподарських під­приємствах відіграє важливу роль у створенні матеріально-технічної бази та дає змогу значно скоротити затрати живої праці. Наприклад, при розвантажувально-навантажувальних роботах транспортерами, розмелюванні і подрібненні концен­тратів за допомогою електродвигунів затрати праці знижу­ються на 20-30%; використання електроенергії при очищенні і сушінні зерна, переробці овочів, силосуванні, в тваринництві знижує затрати праці на 60-80%.

Організація електрогосподарства в сільськогосподарських підприємствах включає: монтаж і експлуатацію електрообладнан­ня; планування потреби електроенергії і її облік; технічне обслу­говування і ремонт електрообладнання; створення електротехніч­ної служби; визначення економічної ефективності електрифікації.

При плануванні електрогосподарства обчислюють потуж­ність електроенергії господарства і потужність, що максимально споживається (сума енергії, яку споживають усі електродвигуни господарства).

Кількість електроенергії, яка споживається господарством на виробничі цілі, визначають з урахуванням сумарної потужності струмоприймачів (кВт) і часу використання електроустановок протягом розрахункового періоду.

Річну потребу в електроенергії можна обчислити за сумар­ною потужністю електродвигунів і електроприладів, загальним бюджетом часу їхньої роботи у перерахунку на семигодинну або іншу зміну і коефіцієнтом використання часу:

(6.35)

де:

Рп - річна потреба в електроенергії, кВт/год.;

Пссумарна потужність електродвигунів і електропри­ладів, кВт;

С6 - загальний бюджет часу роботи електродвигунів і елект­роприладів, год.;

Кв - коефіцієнт використання часу

Визначаючи обсяг електроенергії на побутові потреби врахо­вують загальну чисельність населення і норми витрат електрое­нергії за рік на одного мешканця.

На постачання електроенергії сільськогосподарські підпри­ємства укладають угоди з підприємствами «Сільенерго». Деякі підприємства мають власні електростанції невеликої потуж­ності, і вартість виробленої ними електроенергії переноситься на собівартість вироблюваної продукції.

Діяльність електростанцій сільськогосподарських підпри­ємств оцінюють за такими показниками:

коефіцієнтом корисно-виробленої і відпущеної струмоприй­мачами електроенергії відповідно за формулою:

(6.36)

де:

Кк.в – коефіцієнт корисно-виробленої і відпущеної струмо­приймачами електроенергії;

Вс - вироблена електроенергія, кВт;

С – споживання електроенергії на лінії, у розподільниках, лі­чильниках і т.д., кВт.

Раціональне використання електроенергії і електроустатку­вання в сільськогосподарських підприємствах передбачає: най­більш рівномірне протягом доби використання електроенергії, що ґрунтується на надійності електропостачання господарства; переміщення електродвигунів між машинами в сезонні роботи, основні періоди роботи яких не збігаються; використання мобіль­них електростанцій і електродвигунів, пристосованих до певних умов виробництва; поліпшення стану електричних мереж і спо­собу їх експлуатації; забезпеченість господарства висококваліфі­кованими інженерно-технічними кадрами на всіх рівнях.

Рис. 6.1. Класифікація показників використання виробничих фондів

Рис. 6.2. Схема класифікації вантажів

Рис.6.3. Класифікація вантажів за ступенем використання вантажопідйомності

Рис.6.4. Схема організації технічного обслуговування, ремонту та зберігання техніки

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

  1. 1. Що таке основні засоби підприємства? Наведіть їх класи­фікацію.
  2. 2. Розкрийте зміст структури основних фондів та факторів, що на неї впливають.
  3. 3. В чому полягає сутність обліку і оцінювання основних фондів?
  4. 4. Розкрийте суть “амортизація основних фондів”?
  5. 5. Перерахуйте і охарактеризуйте показники використання виробничих фондів.
  6. 6. У чому полягає суть поняття оборотних фондів та фондів о б бігу.
  7. 7. Які джерела формування основних і оборотних засобів підприємства?
  8. 8. Охарактеризуйте способи визначення потреби господарс­тва в тракторах та комбайнах.
  9. 9. Розкрийте організацію внутрішньогосподарського транс­порту.
  10. 10. Дайте характеристику організації технічного обслугову­вання, ремонту та зберігання техніки.
  11. 11. Розкрийте організацію нафтогосподарства в сільськогос­подарських підприємствах..
  12. 12. Розкрийте організацію електрогосподарства в сільсько­господарських підприємствах.
загрузка...