Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

5. Організація птахівництва

Птахівництво є скороспілою галуззю з високим коефіцієнтом розмноження. Так, кури починають яйцекладку в 4,5-5 місяців, а в 2,5-3 місячному віці цілком придатні для забою на м’ясо. Крім яєць і м’яса, як основних видів продукції, птахівництво дає пух і перо, які використовують у легкій промисловості.

Типи птахівничих господарств. Птахівництво – це галузь, яка включає розведення курей, індиків, качок, гусей та інших видів птиці. Птахівничі господарства і ферми поділяються на такі напрямки: яєчний, м’ясний, яєчно-м’ясний і племінний.

Яєчний напрям характерний при розведенні тільки курей. Яйця індиків, качок і гусей в зв’язку із високими затратами кормів на їх виробництво і низькими смаковими якостями на харчові потреби не використовуються. Тому, господарства, які розводять індиків, качок і гусей, яйця використовують тільки для інкубації, а молодняк птиці вирощують тільки на м’ясо.

М’ясний напрям є основним при розведенні індиків, качок і гусей. Основною товарною продукцією є м’ясо птиці (курчата бройлери, індичата, качата, гусенята).

Яєчно-м’ясний напрям - найбільш поширений в птахівництві Господарства цього напрямку виробляють яйця і м’ясо птиці.

В племінних птахівничих господарствах основною товарною продукцією є яйця від племінної птиці для інкубації або племін­ний молодняк курей, індиків, качок, гусей для відтворення ста­да. Тому і сформовано дві групи виробничих типів птахівничих господарств: племінні і товарні.

Племінні господарства поділяються на:

  • селекційно-генетичні станції і експериментальні господарс­тва в наукових установах, в яких створюються кроси спеціалізованих поєднаних ліній для вирощування високопродуктивної гібридної птиці, вдосконалюються і виводяться нові породи, розробляються різні методи і прийоми селекційної роботи;
  • державні контрольно-випробовувальні станції, які випро­бовують і оцінюють промислові гібриди і кращі кроси поєднаних ліній і передають племінним заводам;
  • племінні заводи, вдосконалюють птицю створених ліній, кросів і порід, розмножують її і передають відповідні батьківські форми для гібридизації господарствам-репродукторам;
  • племінні   господарства-репродуктори   вирощують   бать­ківські форми гібридної птиці, схрещують їх для одержання гіб­ридної птиці і забезпечують нею промислові цехи птахофабрик і господарств;
  • племінні ферми-репродуктори господарств одержують гіб­ридну птицю і постачають нею товарні ферми своїх та інших гос­подарств і селянським господарствам;
  • інкубаторно-птахівничі станції інкубують яйця, одержані від гібридної птиці, і постачають гібридний молодняк товарним фермам господарств і селянським господарствам.

Спеціалізовані товарні підприємства з виробництва продук­ції птахівництва включають:

  • державні птахофабрики - вузькоспеціалізовані підприємс­тва промислового типу, які використовують корми з державних фондів, на основі потокової технології, комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, здійснюють одержання і рівномірне протягом року постачання в торгову мережу дієтич­них яєць і м’яса птиці;
  • птахівничі господарства - це господарства з поглибленою спеціалізацією, де розвиток птахівництва поєднується з іншими галузями, зокрема з молочним скотарством, що дає можливість ефективно використовувати землю, трудові і матеріальні ресурси;
  • міжгосподарські підприємства створюються шляхом доб­ровільного об’єднання частини грошових і матеріальних ресурсів для сумісного виробництва продукції птахівництва, особливо м’яса. Одержаний приріст і прибуток розподіляється між господарствами-учасниками кооперації;
  • виробничі об’єднання здійснюють свою діяльність на основі спеціалізації і концентрації поголів’я птиці, кооперування під­приємств на виконанні окремих стадій єдиного технологічного процесу виробництва продукції (інкубації яєць, вирощування ре­монтного молодняку, виробництва харчових яєць і м’яса птиці);
  • птахівничі ферми господарств всіх форм власності, де птахівництво є додатковою галуззю, виробляють харчові яйця і м’ясо птиці, використовуючи корми власного виробництва.

Розміщення птахівництва залежить від стану кормової бази, попиту на продукцію та умов утримання. Промислове птахів­ництво розміщують переважно у зернових районах та примісь­ких зонах, використовуючи для цього привізні корми.

Розміри птахівничих ферм залежать від зональних умов та розмірів і спеціалізації господарств. В умовах спеціалізованого виробництва розміри ферм коливаються від 6 тис.голів до 60 тис.голів птиці яйцевого напрямку, м’ясо-яйцевого напрямку до 250 тис.голів. Розміри інкубаторно-птахівничих станцій зале­жать від потреби господарств і населення в добовому молодняку і повинні бути не менше як 90 тис.яєць одночасного закладання. В умовах дрібнотоварного виробництва дана галузь має не­значні розміри і розвивається як допоміжна.

Способи утримання птиці. На птахофабриках і фермах птахівничих господарств залежно від природних та економічних умов застосовують різні способи утримання поголів’я: кліткове, підлогове (на глибокій підстилці або на сітчастій підлозі), ви­гульне, вольєрне або комбіноване.

Кліткове утримання практикується на птахофабриках і в спе­ціалізованих господарствах, які виробляють харчові яйця при виро­щуванні ремонтного молодняку, бройлерів і відгодівлі молодняку. Поголів’я розміщують в одноярусних чи багатоярусних клітках.

При підлоговому утриманні птиця знаходиться в широкога­баритних пташниках без вигулів або з ними. Цей спосіб засто­совують для промислового стада курей на невеликих птахофаб­риках, в спеціалізованих господарствах і на товарних фермах. Птиця утримується на незмінюваній підстилці або на сітчастій чи планчастій підлозі.

Вигульне утримання застосовується переважно в племінних птахівничих господарствах, на птахофабриках, для маточного поголів’я птахівничих господарств і племінних фермах госпо­дарств. Птиця на вигулі знаходиться в постійному русі на свіжо­му повітрі і під дією сонячних променів, що позитивно впливає на її здоров’я, підвищує інкубаційні якості яєць і збереження курчат при їх вирощуванні.

Вольєрне утримання використовують в районах з м’яким клі­матом. При цьому способі птиця знаходиться в будівлях легкого типу без фасадної стіни, суміщеної з вольєром – невеликим май­данчиком, огородженим сіткою із сітчастою або планчастою під­логою. Для захисту птиці можна опускати поліетиленову плівку, яка розміщена під дахом по довжині будівлі.

Комбіноване утримання застосовується для молодняку в птахівничих господарствах і на крупних товарних фермах, де курчат до 60 днів утримують в клітках, а пізніше в табірних умовах.

Організація виробництва яєць. За технологічним процесом птахівничі господарства яєчного напрямку поділяються на: з повним, закінченим (замкнутим) виробничим циклом; з непов­ним циклом і спеціалізовані на окремих виробничих процесах.

Птахофабрики яєчного напрямку здебільшого мають закін­чений цикл виробництва.

Неповний цикл виробництва характерний для птахофабрик невеликих розмірів, деяких птахівничих господарств і основної маси ферм господарств. Вони не мають батьківського стада, не займаються інкубацією яєць, забоєм і переробкою птиці.

При яєчному напрямку із закінченим виробничим циклом в птахівничому господарстві створюються цехи: промислово­го стада курей-несучок, батьківських форм, інкубації, вирощу­вання молодняку до 60-денного віку, ремонтного молодняку до 150-денного віку, відгодівлі, кормоприготування, сортування і упаковування яєць, бойневої переробки птиці з холодильником, утилізації відходів.

Цех промислового стада курей-несучок є основним. Його продукція – товарні яйця. Утримання курей тут кліткове, але в ряді випадків застосовують і підлогове. Пташники і окремі зали цеху промислового стада комплектують одночасно одновіковими партіями поголів’я. Тут кури утримуються в клітках, які з’єднані в одноярусні (ОБН-1, АПЛ-14,5) або багатоярусні (КБН-1-4-5, АПЛ-30) батареї.

При підлоговому утриманні курей-несучок використовують обладнання “Промисловий-1″, “Промисловий-2″. Птиця знахо­диться на підлозі на глибокій підстилці до 5 голів на 1 м2, а при використанні сітчастої і планчастої підлоги – до 6 голів.

Цех батьківського стада наявний тільки на тих птахофабри­ках, де проводиться інкубація яєць і вирощування ремонтних молодок. Основна продукція цеху – інкубаційні яйця. В цеху курей утримують в широкогабаритних пташниках на глибокій незмінюваній підстилці, випускаючи їх на вигули.

Цех інкубації призначений для виводу курчат. При цілоріч­ному комплектуванні промислового стада інкубацію проводять постійно за мінусом одного місяця для проведення профілакти­ки. Виведених курчат передають в добовому віці у цех вирощу­вання молодняку до 60-денного віку або в цех утилізації відходів (півників). Залишки курчат продають іншим господарствам.

Цех вирощування молодняку до 60-денного віку одержує одноденних курчат з інкубаторного цеху свого господарства або від місцевої інкубаторно-птахівничої станції. Молодняк, при­значений для ремонту стад батьківських форм і промислового, вирощують окремо. Молодняк утримують в клітках. В 60-денно-му віці когутиків передають в цех відгодівлі, а курочок – в цех вирощування ремонтного молодняку.

В цеху вирощування ремонтного молодняку утримується поголів’я у віці 61-150 днів в клітках або на підлозі на глибокій підстилці. Молодняк, який досягне 150-денного віку, передається в цех промислового стада або батьківських форм.

Організація виробництва м’яса птиці. Організація вирощування бройлерів. Бройлер – це м’ясне курча 60-70-денного віку живою масою 1,2-1,8 кг. Вирощування бройлерів досить ефективне тому, що забезпечує високу якість м’яса, скороспілість птиці, низькі витрати кормів, високий рі­вень механізації і автоматизації виробництва, швидку оборот­ність оборотних фондів, окупність капітальних вкладень і висо­кий рівень рентабельності.

Птахівничі підприємства з вирощування бройлерів із за­мкнутим циклом виробництва мають такі цехи: батьківського стада, інкубації, вирощування бройлерів, вирощування ремонт­ного молодняку, забою і обробки тушок, утилізації відходів.

Основним є цех вирощування бройлерів, в якому застосо­вують інтенсивну систему вирощування великих партій пти­ці безперервно протягом року у пташниках з високим рівнем механізації і автоматизації виробничих процесів. Бройлерів вирощують у широкогабаритних пташниках на глибокій під­стилці при щільності посадки курчат 12-14 голів на 1 м2 під­логи. При клітковому утриманні щільність посадки курчат складає 10-13 голів у клітці. Пташник заповнюють добовими курчатами за 1-2 дні.

Вирощування качок на м’ясо. Каченят вирощують крім пта­хофабрик, спеціалізовані підприємства, а також ферми інших господарств усіх форм власності. У складі підприємств з вироб­ництва м’яса качок виділяють такі цехи: батьківського стада, інкубації, вирощування м’ясних каченят, ремонтного молодняку, забою і переробки, утилізації відходів, допоміжні цехи.

Батьківське стадо качок утримують 4-6 місяців і використо­вують тільки перший цикл несучості, тому що в подальшому їх несучість значно знижується.

При вирощуванні каченят виділяють три періоди. У перші 10 днів їх утримують в клітках за високої температури у приміщенні. Наступні 20 днів каченят утримують на глибокій підстилці. При досягненні 30-денного віку каченят переводять у відгодівельники, а через місяць забивають на м’ясо. Качок забивають на м’ясо у віці 60-65 днів, живою масою 2,0-2,5 кг до початку линьки.

При вирощуванні качок у водоймищах, птицю протягом дня утримують на них, а на ніч заганяють у пташники. На березі водоймища обладнують навіси для захисту каченят від сонця. При утриманні качок на хороших водоймищах потреба птиці в кор­мах значно знижується, їх годують тільки вранці та ввечері.

Вирощування індиків на м’ясо. У підприємствах з повним циклом виробництва виділяють такі цехи: батьківського стада, інкубації, вирощування індиченят до 20-денного віку, до 120-де-нного віку, ремонтного молодняку, забою і переробки, утилізації відходів, допоміжні цехи.

У цеху батьківського стада індиків утримують на підлозі з глибокою підстилкою. Поголів’я батьківського стада залежить від потреби в інкубаційних яйцях, яйценосності птиці і від ін­ших факторів. Індички інтенсивно несуться 4-5 місяців з піком на другий місяць яйценосності.

У цеху вирощування індиченят до 20-денного віку їх утриму­ють у клітках по 12-15 голів.

Індиків вирощують різними способами залежно від пори року та інших умов: узимку в приміщеннях без вигулів, улітку – у таборах на пасовищі, а також комбіновано – індичата до 20-денного віку в клітках, а потім – на підлозі з глибокою підстилкою.

Молодняк індиків вирощують до 4-місячного віку і реалізу­ють масою 4-5 кг, у віці 6-7 місяців жива маса сягає 9-12 кг.

Вирощування гусей на м’ясо. Важливою особливістю даного виду птиці є те, що гуси використовують як основний вид кор­му у літньо-осінній період зелену масу лук і пасовищ, а також стерню зернових культур, що позитивно впливає на зниження собівартості продукції. Вода для гусей необхідна для купання і активного моціону.

Батьківське стадо гусей розміщують у секціях пташників по 25 голів, або 1,5 голови на 1 м2 підлоги. Біля пташника об­ладнують вигули з розрахунку 15-20 м2 на одну голову. У при­міщенні птиця утримується на глибокій підстилці. Гуси почи­нають нестись у віці 9-10 місяців. Гусей утримують 3-4 роки, а яйця для інкубації використовують з весняно-літньої і осін­ньо-зимової яйцекладки.

Товарний молодняк вирощують з добового до 60-денного віку на підстилці або до 20 днів в клітках, а потім у приміщенні на глибокій підстилці чи сітчастій підлозі. В теплу погоду гусенят 5-6- денного віку випускають на вигул, який обладнують кана­вою з водою для купання шириною до 1 м, глибиною 25-30 см.

Улітку для вирощування молодняку іноді облаштовують від годівельні майданчики, де встановлюють годівниці для вологих мішанок і зелених кормів або автогодівниці для сухих кормів При пасовищному утриманні з гусей формують гурти по 250- 500 голів на 1 га. Пасуть гусей уранці і увечері, удень гуси перебувають на воді або в чагарниках, вночі – у зимових або пересувних літніх приміщеннях. Гусенят вирощують до 60-70-денного віку і реалізують живою масою 4-5 кг.

Організація   праці. Доглядають   птицю   у   господарства, птахівничі бригади або ланки. У господарствах, де є в наявності високо розвинуте птахівництво, організовують окремі спеціальні бригади з догляду за дорослим стадом, ремонтним і відгодівельним молодняком. Очолює бригаду бригадир, якого не звільняють від виконання основної роботи. За керівництво бригадою він одержує доплату.

На птахофабриках створюють спеціалізовані птахівничі бри­гади для обслуговування дорослої птиці (маточної, несучок); ін­кубації яєць; вирощування молодняку (ремонтного, відгодівельного); приготування і доставки кормів; сортування і пакування яєць; забою і переробки птиці.

Навантаження на пташниць у звичайних умовах складає: до­рослих курей – 1000 голів, качок – 800, гусей та індиків – 500; молодняку до 2 місяців: курчат – 900 голів, каченят – 750, гусе­нят та індичат – 550; молодняку 2-6 місяців: курей – 2000-3000, качок – 1000-1500, гусей та індиків – 700-900. На великих ме­ханізованих птахівничих фермах і птахофабриках навантажен­ня на одного працівника сягає 6-12 тис. курок-несучок, 15-20 тис. м’ясних курчат (бройлерів), 3-4 тис. голів ремонтного молодня­ку (при вільновигульному утриманні), 1-1,5 тис. курок-несучок племінного стада з індивідуальним обліком продуктивності.

Обов’язки членів птахівничих бригад та характер організа­ції їх праці залежить від рівня розвитку птахівництва. У зви­чайних умовах (на невеликих птахівничих фермах) птахівнича бригада доглядає свою групу птиці спільно: доставляє корми і підстилку, годує птицю, збирає яйця, очищає приміщення, здає продукцію. Якщо одночасно виконують різні роботи, тоді вда­ються до поділу праці.

На великих механізованих птахівничих фермах за пташни­цями закріплюють велику кількість птиці і вони виконують усі роботи: годівлю, подачу води, очищення, збирання яєць.

Розпорядок робочого дня на птахофермах складають окремо для кожної виробничої і вікової групи птиці залежно від строків годівлі, збирання яєць, прибирання пташників. На великих ме­ханізованих птахівничих фермах організовують двохзмінну ро­боту, а на дрібних – однозмінну.

Рис. 17.1. Схема відтворення стада

Рис. 17.2. Схема класифікації структури і обороту стада.

Рис. 17.3. Класифікація виробничих типів спеціалізованих скотарських господарств.

Рис. 17.4. Виробничі зв’язки між спеціалізованими скотарськими підприємствами.

Рис. 17. 5. Способи утримання тварин.

Рис. 17.6.- Класифікація виробничих типів спеціалізованих свинарських господарств.

Рис. І7.7. Схема потокової організації виробництва.

Рис. 17.8. Класифікація виробничих типів спеціалізованих вівчарських господарств і ферм

Рис. 17.9. Схема виробничих зв’язків між племінними і товарними господарствами

Рис. 17.10. Типи спеціалізації галузі вівчарства.

Рис. 17.11. Організація виробничо-економічних зв’язків племінних і товарних птахівничих господарств.

Рис. 17.11. Організація процесу виробництва на птахофабриках яйцевого напрямку

Рис. 17.12. Технологічний процес виробництва яєць на птахофабриці.

Рис. 17.13. Закінчений технологічний процес виробництва бройлерів.

Рис. 17.14. Організація процесу виробництва бройлерів

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1.  Що таке відтворення стада тварин та його типи?

2. Які біологічні та організаційно-економічні умови вплива­ють на відтворення стада.

3. Перерахуйте основні вимоги до правильної організації від­творення стада.

4. Дайте характеристику видів обороту стада.

5. Розкрийте організацію виробничих процесів при вирощу­вані продукції скотарства.

6. Розкрийте організацію виробничих процесів при вирощу­вані продукції свинарства.

7.  Розкрийте організацію виробничих процесів при вирощу­вані продукції вівчарства.

8. Розкрийте організацію виробничих процесів при вирощу­вані продукції птахівництва.

загрузка...