Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

5. Система землеробства як організаційно-технологічна основа рослинництва

Систему ведення сільського господарства розглядають на різних рівнях – для кожного підприємства і для групи одно­типних господарств. Розвиток системи ведення господарства тісно пов’язаний з рівнем розвитку продуктивних сил суспільс­тва. Виникає необхідність обґрунтування зональних систем ве­дення господарства. Важливими складовими елементами сис­теми ведення господарства є системи ведення рослинництва і землеробства.

Система рослинництва - це сукупність технічних, техно­логічних,’організаційних та економічних заходів щодо веден­ня його галузей. Як загальне поняття вона охоплює всі галузі рослинництва і раціональні способи ведення їх за природноекономічними зонами і складається з різних галузевих систем: рільництва, овочівництва, садівництва, лукопасовищного господарства і лісівництва.

Система землеробства - це комплекс агротехнічних, еконо­мічний та організаційних заходів, спрямованих на відновлен­ня та підвищення родючості ґрунту, збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з одиниці земельної площі при мінімальних затратах праці і коштів. Звідси, система землеробс­тва є організаційно-технологічною основою рослинництва. Сис­тема землеробства тісно пов’язана з системою ведення тваринниц­тва, системою механізації та електрифікації, системою підсобних виробництв і промислів.

Система землеробства як комплексне поняття складаєте ся з великої кількості пов’язаних між собою елементів (ла­нок), основними з яких є:

  • раціональна структура посівних площ;
  • система обробітку ґрунту;
  • система боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин;
  • система полезахисного лісорозведення;
  • систе­ма удобрення;
  • система насінництва;
  • система меліорації земель;
  • система заходів підвищення продуктивності при­родних кормових угідь;
  • система комплексної механізації виробництва;
  • раціональна організація території аграрних формувань;
  • заходи з охорони ґрунтів від водної і вітрової ерозії;
  • підвищення якості продукції, поліпшення її збері­гання та ефективної переробки, раціонального використання праці і засобів виробництва.

Система землеробства виникає і змінюється залежно від природних і соціально-економічних умов розвитку виробництва і суспільства. Рівень розвитку продуктивних сил протягом ба­гатьох віків був основним фактором, який впливав на еволюцію систем землеробства. У міру розвитку суспільства і удоскона­лення засобів виробництва поліпшувались і системи землеробс­тва, досягаючи на кожному наступному етапі максимуму інтен­сивності ведення.

Основні системи землеробства: заліжна, перелогова, підсіч­но-вогнева, парова, травопільна, плодозмінна і паропросапна.

Заліжна, перелогова і підсічно-вогнева системи земле­робства характерні для першого періоду розвитку землеробс­тва. Родючість ґрунтів відновлювалась за рахунок природних процесів, без втручання людини. Землі протягом 3-5 років цай-частіще засівались зерновими. Низький вміст гумусу, відсут­ність засобів боротьби з шкідниками, хворобами і бур’янами змушували землероба залишати їх на 20-30 років і освоювати нові землі. Іноді залишені земельні ділянки використовува­лись як пасовища або сіножаті.

Заліжна і перелогова системи розвивались в степових і лісо­степових районах, а підсічно~вогнева в лісовій зоні, де коротко­часно використовувалась родючість звільнених від лісу ґрунтів, удобрених золою спалених дерев.

Парова система землеробства характерна для феодального суспільства. Вона виникла на основі перелогової системи внаслі­док скорочення періоду перелогу до одного року та обробітку його для боротьби з бур’янами. Оброблений переліг називаєть­ся паром, а система землеробства, відповідно, паровою. Це була трипільна зернова система з таким чергуванням культур: пар, озимі, ярі. Порівняно з перелоговою вона була більш інтенсивною. Основними способами відновлення ґрунту тут були спо­чатку тільки обробіток, а потім удобрення парового поля гноєм. Інші два поля, як правило, не удобрювались.

Заліжна, перелогова і парова – це екстенсивні системи земле­робства. В цих системах тільки частина землі (50-66%) викорис­товується під посіви.

Травопільна система землеробства виникла на основі па­рової з введенням посівів багаторічних трав для відновлення і підвищення родючості ґрунту та створення кормової бази для тваринництва. У перший період вона називалась трав’яною ба­гатопільною системою з 5-6 полями багаторічних трав. Най­більш повно травопільна система землеробства була опрацьова­на В.Р.Вільямсом. Вона включала правильну систему сівозмін (з 1-2 полями багаторічних трав), обробітку ґрунту, насінництва, меліоративних заходів, зокрема захисне лісорозведення. Від­новлення і підвищення родючості ґрунту при цьому досягають завдяки посіву багаторічних трав, зокрема бобових, а також вне­сенню під окремі культури органічних і мінеральних добрив.

Деякі положення травопільної системи землеробства не втратили свого значення і сьогодні. Проте, вона, як і будь-яка інша система, не може бути єдиною і найкращою для різних зон нашої країни, які різко відрізняються природними умовами. Ця система відноситься до перехідних, а під Посівами знаходиться 75-90% ріллі.

Плодозмінна система - одна з найбільш інтенсивних. Вона характеризується тим, що під посіви використовують всю площу ріллі, не залишаючи парового поля, тобто здійснюють постійну зміну культур – плодозміну. Відновленню і підвищенню родю­чості ґрунту при цій системі сприяють висока культура земле­робства і, насамперед, внесення органічних і мінеральних доб­рив під усі вирощувані культури.

Плодозмінна система ефективна в умовах високої технічної оснащеності господарства, застосування великої кількості ор­ганічних і мінеральних добрив. Потрібні також сприятливі при­родні умови, зокрема задовільна вологість ґрунту.

Просапна система землеробства характерна для півден­них районів недостатнього зволоження. При цій системі посіви зернових і просапних культур мають високу питому масу в за­гальній земельній площі. Вона має декілька різновидів: влас­не просапна система, зернопросапна, зернопаропросапна. Комплекс агрохімічних заходів просапної системи включає ра­ціональне внесення і використання добрив, боротьбу з ерозією ґрунту, розробку і впровадження в практику системи зрошува­ного землеробства. Ця система створює умови для впроваджен­ня повторних і пожнивних посівів.

Економічну оцінку систем землеробства здійснюють у двох напрямках: за рівнем інтенсивності та економічної ефек­тивності.

Рівень інтенсивності системи землеробства визначають за такими показниками:

  • розміром матеріальних, трудових ресурсів та коштів в розрахунку на одиницю земельної площі;
  • кількість добрив в діючій речовині, внесених на одиницю зе­мельної площі;
  • рівень розораності земель;
  • питома маса пло­щі посіву у площі ріллі;
  • склад культур і структура посівних площ;
  • обсяг механізованих робіт в умовних еталонних гекта­рах на гектар сівозмінної площі;
  • питома маса просапних куль­тур у структурі посівних площ.

Економічну ефективність системи землеробства визначають за такими показниками:

  • вихід валової і товарної продукції на гектар сівозмінної площі, одиницю вартості виробничих фондів і виробничих затрат, людино-годину;
  • розмір прибутку на оди­ницю земельної площі;
  • урожайність сільськогосподарських культур;
  • продуктивність праці на виробництві окремих видів продукції і у господарстві в цілому;
  • собівартість одиниці про­дукції;
  • рівень рентабельності сільськогосподарського вироб­ництва, його галузей і окремих культур.

Найбільш ефективною вважається така система земле­робства, яка забезпечує виробництво максимальної кількості продукції при найменших затратах праці і коштів на її виробу ництво, що адекватно максимуму прибутку на одиницю зе­мельної площі.

загрузка...