Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

6. Система тваринництва та її організаційно-економічна оцінка

Тваринництво - одна з найбільш важливих галузей сільського господарства. Вона забезпечує населення продуктами харчування (молоко, м’ясо, яйця та ін.), виступає джерелом сировини для хар­чової промисловості. Забезпечує відповідною сировиною легку, хімічну і фармацевтичну промисловості (вовна, шкіра, хутрова си­ровина, шовк-сирець, пух-перо, віск, жири тощо). Дана галузь вико­нує значну частину вантажоперевезень в сільському господарстві та інших робіт з допомогою живої тяглової сили (коні, воли, вер­блюди, мули та ін.), а також забезпечує рільництво цінним видом органічних добрив. Із відходів переробки продуктів тваринництва одержують кісткове борошно, перегін та інші корми тваринного по­ходження, які знаходять використання в цій же галузі. Звідси, тва­ринництво є комплексною галуззю сільського господарства, в склад якої входить: скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, ко­нярство, бджільництво, звірівництво та інші галузі, які між собою суттєво відрізняються технологією виробництва, засобами праці, організацією виробництва і виробленою продукцією.

Основними завданнями на сучасному етапі розвитку галузей тваринництва є:

  • впровадження в практику виробництва ресурсо-ощадних технологій виробництва продукції кожної галузі тварин­ництва;
  • широке використання різних-форм господарювання на базі приватної власності;
  • підвищення якості продукції завдяки використанню породної худоби і птиці, підвищення рівня селекцій­но-племінної роботи;
  • скорочення затрат праці і коштів за раху­нок механізації виробничих процесів, в тому числі і засобів малої механізації в умовах дрібнотоварного виробництва;
  • всемірне зміцнення кормової бази, підвищення якості кормів;
  • розвиток пе­реробних формувань і сервісного обслуговування основних вироб­ників;
  • вдосконалення економічних взаємовідносин виробників продукції тваринництва з підприємствами переробки і агросервісного обслуговування.

В цілому, загальні завдання, які слід вирішу­вати при розвитку усіх галузей тваринництва полягають в тому, щоб забезпечити підвищення продуктивності тварин і збільшення до раціональних розмірів поголів’я худоби і птиці, і на цій основі збіль­шити обсяги виробництва високоякісної продукції при найменших затратах праці і коштів. Поряд з цим, перед тваринницькими галу­зями кожного аграрного формування стоять конкретні завдання, які визначаються його зональним розміщенням, спеціалізацією, за­безпеченням трудовими і матеріальними ресурсами. В різних при­родних і економічних зонах (регіонах) держави і виробничих типах аграрних формувань неоднаковий склад і виробничий напрям галу­зей тваринництва, поєднання їх між собою і з галузями рослинниц­тва. Суттєвий вплив на завдання, які стоять перед тваринницькими галузями на сьогодні, мають процеси роздержавлення існуючих організаційних структур і приватизації, що призвело до розвитку дрібнотоварного багатогалузевого тваринництва.

Під системою тваринництва слід розуміти склад і співвідно­шення галузей тваринництва в сільськогосподарському форму­ванні, а також комплекс технічних, технологічних і організаційно-економічних заходів (елементів) щодо їх раціонального ведення. Ефективна система тваринництва – це система, яка забезпечує найбільш інтенсивне використання тварин, ріст їх продуктивності і поголів’я з метою збільшення виробництва високоякісної продук­ції при найменших трудових і матеріально-грошових затратах.

Технічні заходи (елементи) - це відповідні типи приміщень для утримання тварин і птиці, система машин для виконання робочих процесів із обслуговування тварин, обладнання ферм та інші засо­би виробництва. З підвищенням рівня інтенсивності тваринниц­тва, зростає і значення цих елементів. В зв’язку з цим на крупних спеціалізованих фермах використовується комплексна механізація виробничих процесів та їх автоматизація. В умовах дрібного розвит­ку галузей тваринництва (селянські і фермерські господарства) над­звичайно важливе значення має на забезпеченість цих ферм засоба­ми малої механізації, особливо на базі використання мотоблоків.

Технологічні заходи (елементи) - це система відтворення поголів’я, поліпшення породних і племінних якостей худоби, типи її годівлі, спосіб утримання тварин, а також заходи із проведення дезінфекції, профілактики і боротьби із хворобами тварин. Ор­ганізація відтворення стада в кожному окремому випадку здійс­нюється виходячи з конкретних завдань аграрного формування і його економічних можливостей. При цьому встановлюються строки використання маточного поголів’я, його продуктивного потен­ціалу. Система відтворення поголів’я знаходиться в тісному зв’язку із поліпшенням породних і племінних якостей худоби завдяки використанню високопродуктивних порід, відповідних способів схрещування худоби чи інших способів підвищення їх продуктив­них якостей. Тип і рівень годівлі тварин мають надзвичайно важ­ливий вплив на рівень продуктивності тварин і якість продукції. Тип годівлі тварин залежить в значній мірі від місця розташуван­ня господарства, розвитку відповідних галузей рослинництва. Що стосується рівня годівлі, то, звичайно, в умовах раціонального роз­витку кормової бази годівля тварин високоякісними і збалансо­ваними кормами за вмістом всіх видів поживних речовин сприяє росту продуктивності тварин, збільшенню виробництва продукції та її здешевленню. Спосіб утримання тварин має важливий вплив на рівень трудових затрат щодо заготівлі і використання кормів, а також рівень витрат кормів на одиницю продукції. Запровадження ресурсоощадних технологій виробництва вимагає і прогресивних способів утримання худоби, які були б направлені на підвищен­ня продуктивності худоби при раціональному використанні кор­мових ресурсів. Рівень заходів щодо дезінфекції, профілактики і боротьби з хворобами пропорційний рівню концентрації поголів’я і повинен забезпечити схоронність і життєздатність тварин.

Організаційно-економічні заходи (елементи) - це структура і виробничий напрям галузей тваринництва, щільність поголів’я ху­доби на одиницю земельної площі відповідного конкретних умов виробництва і спеціалізації господарства. Структура стада і пород­ний склад галузі повинен відповідати її господарському напряму, Відображати мету розвитку даної галузі. До організаційно-економіч­них елементів системи тваринництва відносяться також рівень спеціалізації, розміри і розміщення ферм, організація праці, прогнозування і облік, внутрішньогосподарські і міжгосподарські зв’язки між окремими групами тварин і галузями. Отже, в кожній системі  Тваринництва у певному співвідношенні взаємодіють матеріально-технічні, технологічні та організаційно-економічні елементи, які і забезпечують найбільш доцільне використання тварин, підвищення продуктивності, збільшення поголів’я і поліпшення його якості з метою збільшення виробництва високоякісної продукції при найменших затратах праці та матеріально-грошових засобів. Ці елементи притаманні всім галузям тваринництва, хоча їх дія може бути спе­цифічною стосовно конкретної системи. Причому ці елементи теж по-різному впливають на формування систем виробництва. Напри­клад, різні типи годівлі тварин відрізняються між собою не тільки набором і питомою масою окремих видів кормів в раціоні, але і тех­нікою, технологією та організацією виробництва кормів. При вико­ристанні безприв’язного утримання великої рогатої худоби техніка, технологія та організація виробництва докорінно відрізняється від тих, що застосовуються при прив’язному способі утримання. А ось профілактика хворіб як необхідний елемент системи тваринництва, не визначає характеру системи, тому що ветеринарні заходи прово­дяться при любій технології та організації виробництва і у всіх га­лузях. Хоча, звичайно, із підвищенням рівня інтенсивності розвитку тваринництва повинен і зростати рівень цих заходів.

На різних етапах розвитку тваринництва значення окремих елементів системи не однакові. Наприклад, в умовах роздержав­лення існуючих організаційних структур і формування дрібно­товарного виробництва на засадах приватної власності важливе значення в розвитку тваринництва матиме забезпечення галузі збалансованими кормами в переробленому вигляді і рівець цін на продукцію тваринництва.

Значення окремих елементів системи тваринництва неодна­кове також і для різних природних та економічних умов діяль­ності аграрних формувань. В зв’язку з цим, розрізняють зональ­ні системи кормовиробництва, способи утримання тварин, типи годівлі тварин і т.д. Неоднакове значення окремих елементів і для різних галузей тваринництва. Тому неможливо розробити єдину систему тваринництва для всіх господарств, які знахо­дяться в об’єктивно різних умовах і для окремих галузей.

В різних природних та економічних зонах країни історично розвинулись відповідні системи ведення тваринництва: пасо­вищна (кочова, відгінно-пасовищна, стаціонарно-пасовищна, культурно-пасовищна); стійлово-пасовищна (екстенсизщ, ор­ганізована на природній кормовій базі, інтенсивна в основному на посівній або високопродуктивній кормовій базі); стійлова (ці­лорічна стійлова, стійлово-табірна) -. рис. 2.5.

При пасовищній системі людина мало вмішується у виробни­чі процеси тваринництва (годівля тварин, їх розведення, вирощування молодняку, виробництво кормів). Характерними ознаками цієї системи і, зокрема, найбільш екстенсивної її форми – кочової є перегін худоби з одного пасовища на інше в пошуках трави, відсут­ність страхових запасів кормів, приміщень для тварин, стихійне парування тварин і одержання приплоду. В зв’язку з цим для даної системи характерні низький рівень продуктивності тварин і рівень виробництва продукції в розрахунку на одиницю площі. Застосо­вується, вона лише в районах із безсніжними і малосніжними зи­мами, де худоба може цілий рік добувати собі пасовищний корм.

При відгінно-пасовищній системі, як більш інтенсивній формі ведення пасовищного тваринництва, частина поголів’я (вівці,, молодняк великої рогатої худоби) перегонять протягом року з одних сезонних пасовищна інші. Але в місцям зимового і літнього випасання на випадок несприятливих погодних умов створюють запаси і кормів, приміщення для худоби» механізують водопостачання, ор­ганізують ветеринарний нагляд, побутові у моди для працівників. При даній системі є можливість найбільш повно і продуктивно використовувати земельні угіддя і одержувати дешеву продукцію.

Якщо в наявності господарства є в границях невеликого радіу­су всі види сезонних пасовищ або цілорічні випаси, тоді дана сис­тема виступає як стаціонарно-пасовищна. При цьому вже бу­дують тваринницькі будівлі, механізують напування, стрижку овець та інші процеси, створюють нормальні житлово-побутові умови для працівників.

Культурно-пасовищна система поєднує цілорічне пасовищ­не утримання худоби на природних або поліпшених кормових угіддях з активним втручанням людини у виробничі процеси (догляд, годівля, розведення) в найбільш відповідальні періоди. Зимою і літом вводиться додаткова підгодівля тварин, особли­во молодняку, сіном, силосом; концентратами, зимою молодняк утримується в поліпшених приміщеннях. При порівняно не­значних додаткових затратах ці заходи дають можливість значно підвищити продуктивність тварин. Ця система широко застосо­вується в смужковому і м’ясо-сальному вівчарстві, табунному конярстві і частково в м’ясному скотарстві.

Стійлово-пасовищна або пасовищно-стійлова (в залежності від тривалості періоду) система виникла в районах, де цілорічне випа­сання худоби неможливе через природні умови, і тому зимова годів­ля тварин і догляд виконується людиною. Це викликає додаткові за­трати праці і засобів, обсяги яких залежать від тривалості і суворості стійлового періоду. При найбільш інтенсивній формі даної системи тварини в стійловий період забезпечуються різноманітними повно­цінними кормами, утримуються в упорядкованих приміщеннях з механізацією робочих процесів (роздавання кормів, напування, при­бирання гною і т.д.). При цьому в господарстві повинні бути в достат­ній кількості високопродуктивні літні випаси, і використовуватись прогресивний (загінний) спосіб випасання. Дана система характери­зується високою щільністю поголів’я на 100 га кормової площі, вико­ристанням високопродуктивних порід, які реагуіоть на поліпшення умов годівлі і утримання, високим рівнем виробництва тваринниць­кої продукції на гектар кормової площі. В даний час високоінтенсивні форми стійлово-пасовищної системи широко використовуються в скотарстві та вівчарстві різних районів країни, що мають в наявності високопродуктивні або культурні пасовища.

Стійлова система характеризується високим рівнем втручання людини у виробничі процеси, що веде до збільшення затрат праці і засобів, які окупляються відповідно виходом продукції на голову худоби і гектар кормової площі. Це найбільш інтенсивна система тва­ринництва. При даній системі проводиться нормована годівля, утри­мання тварин в капітальних зимових приміщеннях і літніх таборах. При даній системі тварини значну частину року, а іноді і цілий рік, утримуються в приміщеннях і випускаються тільки на прогулянку. Цілорічне стійлове утримання веде в ряді випадків до різних захворювань. Тому досить часто замість цілорічного стійлового утримання використовують стійлово-табірну систему з широким використан­ням культурних пасовищ. Цілорічна стійлова система використо­вується в основному у інтенсивному молочному скотарстві і при від­годівлі тварин, стійлово-табірна – в молочному скотарстві.

Взагалі система тваринництва тісно зв’язана з рівнем інтенсив­ності кормовиробництва. Крім цього відповідний вплив на систе­му тваринництва має науково-технічний прогрес. Тому завданням кожного аграрного формування є впровадження раціональної сис­теми тваринництва. Ефективність системи тваринництва необхід­но обґрунтовувати за рядом показників: вихід продукції і затрати на фізичну або умовну голову, вихід валової продукції тваринництва на одиницю затрат. Крім того, використовують допоміжні показни­ки (вихід продукції, валового доходу і прибутку на одну людино-годину, на гектар землі, на одиницю вартості фондів виробництва; продуктивність тварин, собівартість продукції, прибуток і рівень рентабельності окремих видів продукції і галузі в цілому).

загрузка...