Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

Аналіз можливості формування портфеля замовлень

Для визначення обсягів виробничої програми підприємства, об’єднання, фірми повинні насамперед вивчити ринок продукції, оцінити дієвість його економічних та правових регуляторів.

Одночасно проводиться глибоке дослідження виробничих можливостей підприємства, засобів виробництва, трудових ресурсів, капіталу.

Саме комплекс таких досліджень дає змогу накреслити параметри виробничої програми, що у свою чергу, визначають можливості формування портфеля замовлень.

Головними з них є:

  • попит на продукцію підприємства;
  • конкурентоспроможність продукції;
  • можливості укладення договорів поставки на менш вигідних умовах;
    • напруженість виробничої програми;
    • діапазон коливань ціни на продукцію;
    • критична маса продажу.

Попит визначається сукупністю потреб людей щодо певного товару чи послуг, тобто це та кількість товарів (послуг), яку покупці мають бажання та можливості купити за такою ціною.

Попит на продукцію залежить від впливу факторів:

  • насиченість ринку продукцією;
  • конкурентоспроможність продукції;
  • реклама;
  • платоспроможність населення;
  • ціна на продукцію;
  • якість продукції;
  • смаки й уподобання покупців.

В умовах ринкової економіки підприємства (товаровиробники) самостійно визначають ціни на продукцію, яку вони виробляють. Це зумовлює виникнення цінової конкуренції між виробниками. Кожний з них намагається продати вироблений товар і цим самим зміцнити своє становище на ринку.

В умовах цінової конкуренції зміцнюють своє становище на ринку ті підприємства, які виробляють товар з високою ціновою конкурентоспроможністю, під якою розуміють ступінь можливого зниження товаровиробником ціни на свій товар порівняно з ринковою ціною.

Максимальну ціну визначає попит на товар. Вона в значній мірі залежить від якості товару. Мінімальну ціну визначають витрати на одиницю продукції, тобто собівартість продукції, яка відображає критичну точку продажу. Ціна нижча собівартості зумовлює збитковість виробництва продукції. Чим більша різниця між ціною і собівартістю, тим більший прибуток на одиницю продукції, тим вища конкурентоспроможність підприємства.

Цінову конкурентоспроможність продукції визначають за формулою: ЦК=Ц-С   /Ц

де ЦК – цінова конкурентоспроможність;

Ц – ціна продажу одиниці продукції;

С – собівартість одиниці продукції.

Цінова конкурентоспроможність відображає частку прибутку, яка припадає на 1 грн. виручки від реалізації продукції.

Чим більший коефіцієнт, тим вища конкурентоспроможність продукції.

Аналізуючи конкурентоспроможність АК “Золота нива” і СТОВ “Гостинне” (табл. 37) можна зробити висновок, що найбільший коефіцієнт конкурентоспроможності в АК “Золота нива” по озимій пшениці – 0,44 грн., оскільки прибуток на 1 ц становить – 14,09 грн., а реалізаційна ціна 1 ц – 31,75. У СТОВ “Гостинне” коефіцієнт у два рази менший, по причині одержаного прибутку на 1 ц – 6,23 грн., у порівнянні з АК “Золота нива” на 7,86 грн. менше. М’ясо ВРХ в АК “Золота нива” збиткове, тоді, коли в СТОВ “Гостинне” прибуток на 1 ц – 5,17 грн., а коефіцієнт конкурентоспроможності – 0,013. Крім цього в даному підприємстві прибуткове молоко, на 1 ц – 14,93 грн., коли в АК “Золота нива” – 2,39 грн., а коефіцієнти становлять аналогічно 0,25 і 0,04.

Таблиця 37 Аналіз конкурентоспроможності________________________________

Показник АК “Золота нива” СТОВ “Гостинне”
Реаліза­ційна ціна 1 грн. Вироб­нича

собівар­тість ,

1 ц, грн.

Прибу­ток на 1 «і, грн. Коеф. цінової конку-ренто-спро-можності Реаліза­ційна ціна 1 грн. Вироб­нича

собівар­тість

1 ц, грн.

Прибу­ток на ІЦ, грн. Коеф. цінової конку­ре нто-спро-можності
Зерно, у т. ч. озима пшениця 31,17

31,75

21,07

17.66

+ 10,01

+ 14,09

+0,32

+0,44

29,40

29,27

19,84

23,04

+9,56

+6.23

0,32

0,21

Привіс ВРХ 342.14 668,63 -326,49 -0,95 387,8 382,63 +5.17 0,013
Молоко 64,83 62,44 +2,39 +0,04 58.89 43,96 + 14,93 0,25

Максимальний прибуток можна одержати не обов’язково при встановленні максимальної ціни на товар. І тут виникає проблема оптимізації ціни, тобто потрібно знайти таку ціну на товар (при певному об’ємі його продажу), при якій прибуток буде максимальний (цільовий).

Для розрахунку оптимальної ціни необхідно визначити залежність собівартості продукції від об’єму виробництва і виручки від об’єму продажу. У загальному вигляді ця залежність при постійній ціні зображена на рис. 1: лінія 1 відображає постійні затрати підприємства (Сп), які не залежать від об’єму виробництва (В). Лінія 2 характеризує зміну перемінних затрат (Спер.), пропорційних об’єму виробництва. Ріст загальних затрат (С = Сп + Спер.) при збільшенні виробництва продукції характеризується лінією 3, а збільшення виручки від реалізації (Р) – лінією 4.

При повному обсязі виробництва (Вх) виручка від реалізації продукції тільки покриває товаровиробнику затрати на її виробництво (точка К), тобто немає прибутку, ні збитку. Таким чином, об’єм виробництва в порівнянні Вх є мінімально необхідним об’ємом продажу, при якому виручка рівна затратам. Збільшення об’єму виробництва Вх забезпечує прибуток, а зменшення – збиток.

Точка Вх називається критичним об’ємом, точка К називається точкою беззбитковості і вимірюється в грошовому виразі.

Точку беззбитковості розраховують за формулою:

В=С/Ц-С1

а поріг беззбитковості – за формулою:              Р=Ц*В

Такий метод дозволяє аналізувати різноманітні варіанти співвідношення об’єму виробництва і цін, які передбачають одержання заданого прибутку і збережуть підприємство від збитків.

В умовах зміни ринкової кон’юнктури іноді виникає необхідність прийняття рішення про випуск і реалізацію відповідної продукції при зниженні ціни. Як поведе себе виробник: скоротить випуск і реалізацію цієї продукції чи буде продовжувати випуск і продавати продукцію за більш низькою ціною.

Для того, щоб прийняти вигідне рішення, необхідно провести аналітичне дослідження.

Наприклад.

Підприємство мало на рік пакет замовлень – 1000 одиниць за ціною 240 грн., а прибуток був передбачений на суму 40 тис. грн. Собівартість у розрізі витрат становить:

  • матеріали – 23 грн./од.                                      23 • 1000 = 23 тис. грн.;
  • зарплата – 54 грн./од.                                        54 • 1000 = 54 тис. грн.;
  • непрямі змінні витрати – 15 грн./од.     15 • 1000 = 15 тис. грн.;
  • непрямі постійні витрати –                                                    88 тис. грн.;

180 тис. грн. Собівартість одного виробу становить 180 грн. (180 тис. грн.: 1000). У результаті скорочення замовлень обсяг виробництва цієї продукції становитиме лише 70 % запланованого. Водночас виникає можливість додаткової реалізації 250 одиниць цієї ж продукції за нижчою ціною – 170 грн. Тобто ціна нижча від собівартості одиниці виробу.

Таблиця 38  Аналітичне дослідження випуску і реалізації продукції

Показники За планом тис. грн. При скороченні

виробництва до

70%,

тис. грн.

При продажу на рівні 70 % і додатковому замовленні, тис. грн.
Продаж 240-1000=240 240-700=168 168+(170-250)=210,5
Собівартість:
■ матеріали; 23 23-700=16,1 16,1+(23-250)=21,85
■ зарплата; 54 54-700=37,8 37,8+(54-250)=5і,3
■ непрямі
змінні витрати 15 15-700=10,5 10,5+(15-250)=14,25
■ непрямі
постійні витр. 88 88,0 88
Разом 180 152,4 175,4
Прибуток 60 15,6 35,1

Розрахунки показують, що підприємству вигідніше прийняти рішення про додатковий випуск продукції в кількості 250 виробів, продати її за ціною, нижчою від собівартості, ніж скоротити випуск до 70 %. Реалізація цього рішення дасть підприємству додатковий прибуток у розмірі 19,5 тис. грн. (31,5 – 15,6) (табл. 38).

Таким чином, підприємство має можливість накреслити оптимальні параметри виробничої програми, а значить – і визначити можливість формування портфеля замовлень лише після  глибокого

вивчення попиту на продукцію, н конкурентоспроможності, розрахунку критичної маси продажів та можливості укладення договорів поставок на менш вигідних умовах.

загрузка...