Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

Аналіз продуктивності праці. Вплив головних факторів на показники продуктивності праці.

Трудові ресурси є основною складовою частиною продуктивних сил підприємства. Цим визначається значення аналізу трудового потенціалу підприємства, продуктивності праці й оплати праці.
Основні завдання аналізу.
• Вивчити забезпеченість підприємства трудовими ресурсами за кількісними і якісними показниками.
• Зробити аналіз ефективності використання трудових ресурсів.
• Визначити рівень продуктивності праці, трудомісткості виробництва, дослідити фактори, від яких він залежить.
• Зробити аналіз використання фонду оплати праці за категоріями працівників і видами продукції.
• Дослідити співвідношення темпів росту продуктивності праці й оплати праці.
Для здійснення аналізу використовують такі джерела інформації:
• табель обліку робочого часу;
• накопичувальні відомості обліку використання машинно-тракторного парку, автотранспорту, працівників тваринництва, будівельних працівників, працівників промислових підприємств тощо;
• виробничі звіти;
• первинні документи обліку оплати праці;
• статистична звітність: форми №50, 24, 29 тощо;
• дані відділу кадрів.
Наслідки господарської діяльності у вирішальній мірі залежать від забезпеченості підприємства трудовими ресурсами й ефективності їх використання. Забезпеченість визначають за окремими категоріями працівників шляхом порівняння фактичної наявності їх з плановою потребою.
По кожній категорії працівників досліджують також їх якісний склад за статтю, віком, стажем роботи, освітою, кваліфікацією. На якісний склад працівників певний вплив робить рух трудових ресурсів – прийом на роботу та звільнення з роботи. Внаслідок руху відбувається якісна зміна трудових ресурсів: старіння чи омолодження, підвищення або зниження загального і кваліфікаційного рівня, а також стажу роботи в даному господарстві. Показники, що характеризують рух трудових ресурсів.
• Коефіцієнт найму (надходження) працівників – це відношення кількості працівників найнятих на роботу до чисельності працівників підприємства на початок року.
• Коефіцієнт вибуття робочої сили – це відношення кількості вибулих працівників до кількості їх на підприємстві на початок року.
Ці показники дають можливість визначити темп зміни кількості працівників на підприємстві та коефіцієнт валового обороту робочої сили. Темп зміни – це різниця між коефіцієнтами найму і вибуття робочої сили. Валовий оборот – це сума коефіцієнтів найму і вибуття.
Кожне підприємство має бути зацікавленим у стабільності трудового колективу, бо це сприяє підвищенню продуктивності праці. А тому бажаною для підприємства є тенденція цих показників до зниження. Але це не означає, що підприємство повинне штучно зменшувати показники руху робочої сили. Часто підприємство зацікавлене в наймі більш кваліфікованих робітників, працівників нових професій, високопрофесійних спеціалістів. У таких умовах зростання коефіцієнта найму робочої сили є позитивним явищем.
Для характеристики інтенсивності використання робочої сили визначають і досліджують такі показники:
• коефіцієнт використання запасу праці;
• коефіцієнт трудової активності працівників;
• коефіцієнт виконання норми виробітку;
• коефіцієнт використання робочого часу зміни;
• показники сезонності виробництва;
• рівень продуктивності праці працівників.
Коефіцієнт використання запасу праці визначають діленням фактичної кількості відпрацьованих постійними працівниками людино-годин у цілому по підприємству на запас праці. Запас праці визначають множенням кількості постійних працівників на річний фонд робочого часу одного працівника. При раціональному використанні трудових ресурсів коефіцієнт використання запасу праці може дорівнювати одиниці.
Коефіцієнт трудової активності працівників визначають діленням кількості фактично відпрацьованих людино-годин одним працівником на 1885, тобто на нормативний запас праці одного працівника. Наближення фактичного показника до нормативного характеризує інтенсивність використання трудових ресурсів.
Коефіцієнт виконання норм виробітку визначають діленням фактичного обсягу виконаних робіт на змінну норму виробітку. Його визначають за окремими технологічними операціями. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці або більший за неї, то це свідчить про раціональне використання трудових ресурсів. Коефіцієнт виконання норм виробітку визначають не лише за окремими технологічними операціями, а й за
господарством в цілому шляхом ділення кількості виконаних змінних норм на кількість відпрацьованих нормо змін.
Коефіцієнт використання робочого часу зміни визначають діленням фактичного чистого робочого часу зміни на нормативну тривалість зміни в годинах (7 годин).
Раціональність використання трудових ресурсів до певної міри характеризують також показники сезонності виробництва, особливо такий показник як помісячний розподіл затрат праці по місяцях у відсотках до річних затрат.
Узагальнюючими показниками ефективності використання трудових ресурсів є показники продуктивності праці.
Продуктивність праці вимірюють кількістю виробленої продукції за одиницю робочого часу або кількістю затраченого часу на виробництво одиниці продукції. Підвищення продуктивності праці є головним шляхом збільшення виробництва продукції і зниження її собівартості. А тому проводять детальний аналіз продуктивності праці, відшукуючи резерви її зростання.
Найбільш узагальнюючим прямим показником рівня продуктивності праці колективу працівників є вартість валової сільськогосподарської продукції в порівнянних цінах на одного середньорічного працівника, що бере участь в її виробництві. Модифікацією цього показника в умовах ринкової економіки може бути вартість товарної продукції у фактичних цінах реалізації на одного працівника.
Отже, на продуктивність праці по господарству в цілому впливають фактори.
1. Вартість валової сільськогосподарської продукції в порівнянних цінах.
2. Середньорічна кількість працівників, що брали участь в її виробництві.
Продуктивність праці – частка від ділення першого фактора на другий, а тому перший фактор впливає на продуктивність праці прямо, а другий – обернено. При збільшенні вартості валової продукції та зменшенні кількості працівників продуктивність праці підвищується і навпаки.
Вплив факторів на зміну показника продуктивності праці визначають методом ланцюгових підстановок. Крім рівня продуктивності праці в базисному і звітному періоді визначають додатковий показник – умовну продуктивність праці діленням вартості валової продукції звітного періоду на кількість працівників базисного періоду. Різниця між умовною і базисною продуктивністю праці показує вплив першого фактора на зміну продуктивності праці, а різниця між умовною і звітною продуктивністю праці показує вплив другого фактора.
Для підвищення продуктивності праці по господарству в цілому потрібно насамперед збільшувати вартість валової с.-г. продукції в порівнянних цінах. Головним шляхом тут є збільшення виробництва продукції рослинництва і тваринництва (порівнянні ціни на протязі років є сталими).
Що стосується другого фактора, кількості працівників, то під час поглиблення аналізу важливо дослідити такі питання:
• вивчити забезпеченість підприємства працівниками окремих категорій (трактористи, водії, тваринники тощо);
• дослідити можливості виконання того самого обсягу робіт меншою кількістю працівників, що впливає на підвищення продуктивності праці.
Економісти пропонують також інший шлях дослідження показника продуктивності праці по господарству в цілому. На вартість виробленої продукції на одного працівника впливають фактори:
• кількість відпрацьованих днів одним працівником за рік;
• вартість виробленої продукції за один день.
Другий фактор у свою чергу залежить від тривалості робочого дня і вартості виробленої продукції за одну людино-годину.
Ці фактори впливають на продуктивність праці прямо пропорційно. Годинну продуктивність праці визначають по господарству в цілому, а також по галузях рослинництва і тваринництва. При поглибленні аналізу цього показника потрібно мати на увазі, що вартість виробленої продукції за 1 людино-годину залежить:
• у рослинництві – від вартості виробленої продукції з 1 га і затрат людино-годин на 1 га;
• у тваринництві – від вартості виробленої продукції від одної голови і затрат людино-годин на 1 голову.
Отже, перший фактор впливає на годину продуктивності праці прямо, а другий – обернено.
Вартісний показник продуктивності праці по господарству в цілому є дуже загальним. А тому більш глибокий і конкретний аналіз продуктивності праці проводять за окремими видами продукції рослинництва і тваринництва. Для визначення рівня продуктивності праці за видами продукції в практиці використовують обернений показник – кількість затрачених людино-годин на одиницю продукції. Цей показник називають ще трудомісткістю продукції. Зменшення трудомісткості означає підвищення продуктивності праці і впливає на зниження собівартості продукції і навпаки.
На трудомісткість продукції рослинництва (кількість затрачених людино-годин на 1 ц) впливають два фактори:
• кількість затрачених людино-годин на 1 га посівної площі;
• урожайність.
Трудомісткість продукції – це частка від ділення першого фактора на другий. Перший фактор впливає на трудомісткість прямо, а другий – обернено. При зростанні затрат праці на 1 га затрати праці на 1 ц збільшуються, а при підвищенні врожайності – зменшуються. Вплив головних факторів на зміну трудомісткості продукції визначають методом ланцюгових підстановок і методом обчислення різниць.
Отже, є два шляхи зменшення трудомісткості продукції (підвищення продуктивності праці) в рослинництві:
• зменшення затрат праці на 1 га;
• підвищення врожайності.
Затрати праці на 1 га називають ще непрямим або неповним показником продуктивності праці. Прямий показник трудомісткості продукції в рослинництві визначають лише в кінці року, а тому протягом року проводять оперативний контроль затрат праці за видами робіт (підготовка грунту до посіву, посів, догляд за посівами, збирання). Відшукуючи резерви зменшення затрат праці на 1 га потрібно враховувати, що вони залежать від рівня механізації виробництва, обсягу виконаних робіт під культуру, зміни структури робіт з різною трудомісткістю, рівня виконання працівниками норм виробітку та інших факторів.
Дуже позитивним є зменшення трудомісткості робіт за рахунок підвищення врожайності шляхом дотримання правильних сівозмін, впровадження високоврожайних культурних рослин, засівання площі високоякісним насінням, внесення достатньої кількості добрив, виконання всіх робіт в оптимальні строки, здійснення захисту рослин від хвороб, бур’янів і шкідників, зменшення втрат на збирання вирощеного врожаю, впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур тощо.
Аналогічно аналізують трудомісткість продукції (продук¬тивність праці) в тваринництві. Тут на трудомісткість впливають такі фактори:
• затрати праці на 1 голову худоби;
• продуктивність 1 голови.
Трудомісткість продукції – частка від ділення першого фактора на другий. Вплив факторів на зміну трудомісткості визначають методом ланцюгових підстановок і методом різниць.
Для зменшення трудомісткості потрібно зменшувати затрати праці на 1 голову і підвищувати продуктивність 1 голови. Зменшення затрат праці досягається підвищенням рівня механізації робіт, удосконаленням організації й оплати праці. Для підвищення продуктивності тварин потрібно впроваджувати високопродуктивні породи тварин, поліпшувати забезпеченість тварин кормами, приміщеннями, здійснювати належний зоотехнічний і ветеринарний догляд, зменшувати яловість корів, впроваджувати інтенсивні технології відгодівлі тварин тощо.
Отже, рівень трудомісткості продукції залежить від двох величин: урожайності культур (продуктивності тварин) і затрат праці на 1 га посівної площі (1 голову тварин). Зміна співвідношення між цими величинами веде до зміни трудомісткості продукції. Під час аналізу потрібно пам’ятати, що можливі різні варіанти як збільшення, так і зменшення трудомісткості. Трудомісткість продукції зменшується за таких умов:
• урожайність (продуктивність тварин) збільшується, а затрати праці на 1 га (1 голову) зменшуються;
• урожайність (продуктивність тварин) збільшується при незмінних затратах праці на 1 га (1 голову);
• затрати праці на 1 га (1 голову) зменшуються при незмінній урожайності (продуктивності тварин);
• урожайність (продуктивність тварин) збільшується і затрати праці також збільшуються, але темпи росту врожайності (продук¬тивності тварин) переважають над темпами росту затрат праці;
• урожайність (продуктивність тварин) зменшується і затрати праці також зменшуються, але темпи зменшення затрат праці вищі за темпи зменшення врожайності (продуктивності тварин).
Найсприятливіший для господарства перший варіант. Задовільними є другий, третій і четвертий варіанти. Не цілком прийнятний для підприємства є п’ятий варіант, коли трудомісткість продукції зменшується при зменшенні рівня врожайності.

загрузка...