Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

Аналіз структури, стану та рівня використання земельних угідь

Земельні угіддя аграрних формувань об’єднують у дві основні групи    –    сільськогосподарського і     несільськогосподарського

призначення. До сільськогосподарських належать земельні угіддя, які систематично використовують для одержання сільськогосподарської продукції: рілля, багаторічні насадження, сіножаті та пасовища. Структура угідь залежить як від рельєфу місцевості, так і від якості ґрунтів. Співвідношення угідь визначає спеціалізацію підприємства і його виробничий напрям. Зараз триває процес переведення (трансформації) частини несільськогосподарських угідь у сільськогосподарські. Поряд з цим і часто навіть у ширших масштабах певна частина угідь сільськогосподарського призначення відводиться під забудову міст, житла, промислових і культурно-побутових об’єктів,

доріг, створення (розширення, відновлення) державних заповідних зон, природних замовників, виводиться з господарського обороту внаслідок ерозійних процесів та невмілого господарювання. При відсутності належного контролю це може призвести до абсолютного і відносного (з розрахунку на одного жителя) зменшення продуктивних угідь.

Тому при аналізі структури земельних ресурсів необхідно вивчити зміни в співвідношенні угідь сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення, тенденції, темпи і причини цих змін, що дасть змогу не допустити або обмежити використання сільськогосподарських угідь, насамперед їх інтенсивної частини, для потреб, безпосередньо не пов’язаних з вирощуванням сільсько­господарських культур. Якщо ж таке явище мало місце, треба виявити його причини та розробити заходи щодо недопущення подібного в майбутньому. Важливе місце відводиться аналізу обгрунтування проектів організації території (особливо при створенні фермерських господарств), розміщення будівель, споруд тощо, тобто, як і в інших випадках, аналіз використання земельних ресурсів повинен мати чітко виражену профілактичну спрямованість. Аналіз повинен закінчуватися обґрунтуванням найефективнішої трансформації угідь відповідно до природних умов, перспективної стратегії розвитку підприємства.

Таблиця 5Структура земельних угідь

Види угідь 2001 р. 2002 р. 2003 р. 2003 р. до  1 2001 р.
га % га % га % га %
Загальна
земельна 3100 100 3156 100 3156 100 +56 100
1 плота
у т. ч.
сільськогоспо- 2780 89,7 2803 88,8 2803 88,8 +23 41
дарські угіддя
3 них:
• рілля; 2764 89,2 2787 88,3 2787 88,3 +23
• пасовища 16 0,5 16 0,5 16 0,5 - -
• багаторічні
насадження - - - _ - - -
Несільсько-
господарські 320 10,3 353 11,2 353 11,2 +33 59
_упддя
3 них:
площа лісу; - - - -
|нші угіддя 320 10,3 353 11,2 353 11,2 +33

З таблиці 5 видно, що загальна земельна площа збільшилась на 56 га. Це говорить про те, що при реформуванні, частина* працюючих сусіднього села зі своїми земельними паями приєдналися до земельних угідь аналізованого підприємства. Площа сільськогосподарських угідь у 2003 році становила 2803 га, тобто на 23 га більше, ніж у 2001 році.

У структурі земельної площі сільськогосподарські угіддя займають 88,8 %, у тому числі рілля 88,3 %; питома вага несільськогосподарських угідь – 11,2 %.

У сучасних умовах досить активно змінюється структура землекористування, що зумовлено проведенням в Україні земельної реформи, яка передбачає зміну земельних відносин, а саме створення умов для раціонального використання й охорони земель. Головним напрямом земельної реформи повинно стати перетворення працівників села у власників землі, засобів виробництва та результатів своєї праці незалежно від конкретних умов.

Найбільшу питому вагу в структурі земельних угідь мають сільськогосподарські угіддя, які можна об’єднати в дві основні групи: інтенсивні (орні землі, багаторічні насадження, поліпшені сіножаті, культурні пасовища) й екстенсивні (малоцінні луки і пасовища). Завдання полягає в тому, щоб у процесі господарської діяльності забезпечити зростання площ інтенсивних земель за рахунок екстенсивних і якнайефективніше використовувати всі угіддя.

При аналізі використання земельних угідь найчастіше застосовують показники.

  1. Рівень освоєння земель - відношення сільськогосподарських угідь до загальної земельної площі   2803 : 3156 • 100 % = 88,8 %.
  2. Рівень розораності - відношення площ ріллі до сільськогосподарських угідь   2787 : 28,03 = 99,4 %.
  3. Рівень розораності орних земель - відношення площі ріллі до суми площ ріллі, цілини і перелогів    2787 : 27,96 = 99,7 %.
  4. Відсоток посівної площі від площі землі в обробітку - відношенням площі посіву до ріллі 2754 : 27,87 = 98,8 %.
  5. Питома вага природних кормових угідь у площі сільськогосподарських угідь 16 : 28,03 = 0,6 %.

У переважній більшості сільськогосподарських підприємств зони лісостепу рівень освоєння земель становить 80-85 %, а розораність сільськогосподарських угідь – 85-90 %, і майже всі орні землі були розорані (тобто залежні були відсутні).

Ці показники тривалий час вважалися бажаними, оптимальними. Але з переходом до ринкових відносин економісти стали порівнювати

ці показники з розораністю в західних фермерів, і виявилось, що на Заході майже половина площ не розорюється, не засівається, а зайнята природними кормовими угіддями. Це робиться з метою захисту ґрунтів від водної, вітрової ерозії, але в них засіяний гектар дає не менше 50-60 ц зернових.

Зусилля землекористувачів повинні спрямовуватись на поліпшення сільськогосподарських угідь, без чого неможливо підвищити їх продуктивність. Це стосується не тільки малоцінних, екстенсивних угідь, а й орних земель. Добиваються цього внесенням підвищених норм добрив, особливо органічних, вапнуванням, гіпсуванням, застосуванням прогресивних способів обробітку грунту та іншими заходами. Тому в процесі аналізу визначають питому вагу поліпшених земель у загальній площі і стан контролю за здійсненням заходів щодо поліпшення угідь за строками, обсягом, вартістю, якістю, а також економічною й екологічною ефективністю.

Найефективнішим видом земельних угідь є рілля, від правильного використання якої залежать результати сільсько­господарського виробництва і соціальний розвиток підприємства. Значну питому вагу в структурі ріллі займають площі посіву сільськогосподарських культур, які аналізують у різних варіантах: в розрізі всіх сільськогосподарських культур, всередині кожної групи сільськогосподарських культур, по групах сільськогосподарських культур (зернові, технічні, картопля і овочі, сіяні кормові).

На відміну від показника загальної площі посівів, структура їх є рухомішим фактором. Як правило, вона не залишається постійною, а змінюється і вдосконалюється відповідно до попиту і пропозиції на певну продукцію, виробничого напряму підприємства, врожайності різних культур, а також залежно від кліматичних умов.

Раціональне використання ріллі передбачає добір найефективніших культур, які забезпечують найбільший вихід продукції при високій окупності витрат на їх виробництво. Для цього оцінюють економічну ефективність сільськогосподарських культур, використовуючи такі показники: для товарних культур - урожайність, собівартість продукції, прибуток з 1 га посіву, рівень рентабельності.

Аналізуючи                економічну                ефективність                товарних

сільськогосподарських культур, треба врахувати, що вона з року в рік змінюється внаслідок зміни врожайності культур, цін і витрат на 1 га посіву. За умови систематичного підвищення врожайності, поліпшення якості продукції і при стабільному попиті і цінах, підприємства можуть підвищувати економічну ефективність культур та використання землі.

Для одержання об’єктивних даних згадані показники беруть у середньому за 3-5 років. Проте слід постійно враховувати кон’юнктуру ринку, яка досить динамічна, особливо на плодоовочеву продукцію.

Економічну ефективність кормових культур оцінюють за показниками: вихід кормових одиниць перетравного протеїну або кормопротеїнових одиниць на 1 га посіву, їх собівартість та затрати праці на виробництво відповідної одиниці корму.

Детальний аналіз економічної ефективності вирощування окремих культур дає можливість поліпшити структуру посівних площ.

загрузка...