Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

Аналіз використання земельних угідь як основної складової частини ресурсного потенціалу підприємства.

Земля – основний і незамінний ресурс сільськогосподарського виробництва, один з найважливіших складових ресурсного потенціалу аграрного формування, який, крім землі, включає трудові ресурси, основні та оборотні засоби (основний і оборотний капітал). Наявний ресурсний потенціал, якісні його параметри та раціональне поєднання в процесі господарської діяльності є вихідною передумовою виробництва конкурентоспроможної продукції. Аналіз покликаний дати інформацію для обгрунтування управлінських рішень з погляду того, які виробничі ресурси потрібно придбати (залучити, побудувати тощо), щоб разом з наявними досягти від їх використання максимального ефекту, не завдаючи шкоди навколишньому природному середовищу, поліпшуючи умови праці та життя людей. Зауважимо, що земельна площа є базовим ресурсом, а саме він визначає формування інших ресурсів.
Завдання аналізу полягає в тому, щоб всебічно сприяти найповнішому і найефективнішому використанню земельних угідь при постійному нарощуванні природної родючості й недопущенні шкоди навколишньому середовищу. Розроблені за результатами аналізу рекомендації мають забезпечувати повне й високоефективне використання всіх угідь незалежно від призначення і рівня їх освоєння.
Найважливіші складові аналізу використання земельних угідь такі: визначення їх структури та шляхів поліпшення; вивчення ступеня використання орних земель й обгрунтування їх розширення (скорочення), наявності науково обгрунтованих сівозмін і рівня їх освоєння; визначення технологічної, економічної, екологічної та соціальної ефективності використання земель і можливостей її підвищення.
Основними джерелами інформації для аналізу землекорис¬тування складу, структури і використання земельних угідь є: Земельний кодекс та інші нормативні документи про землекористування; Земельно-кадастрова книга підприємства, господарства, організації, установи; картографічні документи (грунтові карти, картограми, паспорт поля тощо); виробничі програми в галузі рослинництва та її виконання, перелік заходів щодо поліпшення земельних угідь тощо. Крім того, використовують статистичну звітність, дані бухгалтерського, оперативно-технічного, зокрема агрономічного обліку.
Аналіз структури, стану та рівня використання земельних угідь
Земельні угіддя аграрних формувань об’єднують у дві основні групи – сільськогосподарського і несільськогосподарського
призначення. До сільськогосподарських належать земельні угіддя, які систематично використовують для одержання сільськогосподарської продукції: рілля, багаторічні насадження, сіножаті та пасовища. Структура угідь залежить як від рельєфу місцевості, так і від якості ґрунтів. Співвідношення угідь визначає спеціалізацію підприємства і його виробничий напрям. Зараз триває процес переведення (трансформації) частини несільськогосподарських угідь у сільськогосподарські. Поряд з цим і часто навіть у ширших масштабах певна частина угідь сільськогосподарського призначення відводиться під забудову міст, житла, промислових і культурно-побутових об’єктів, доріг, створення (розширення, відновлення) державних заповідних зон, природних замовників, виводиться з господарського обороту внаслідок ерозійних процесів та невмілого господарювання. При відсутності належного контролю це може призвести до абсолютного і відносного (з розрахунку на одного жителя) зменшення продуктивних угідь.
Тому при аналізі структури земельних ресурсів необхідно вивчити зміни в співвідношенні угідь сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення, тенденції, темпи і причини цих змін, що дасть змогу не допустити або обмежити використання сільськогосподарських угідь, насамперед їх інтенсивної частини, для потреб, безпосередньо не пов’язаних з вирощуванням сільсько¬господарських культур. Якщо ж таке явище мало місце, треба виявити його причини та розробити заходи щодо недопущення подібного в майбутньому. Важливе місце відводиться аналізу обгрунтування проектів організації території (особливо при створенні фермерських господарств), розміщення будівель, споруд тощо, тобто, як і в інших випадках, аналіз використання земельних ресурсів повинен мати чітко виражену профілактичну спрямованість. Аналіз повинен закінчуватися обґрунтуванням найефективнішої трансформації угідь відповідно до природних умов, перспективної стратегії розвитку підприємства.
Найбільшу питому вагу в структурі земельних угідь мають сільськогосподарські угіддя, які можна об’єднати в дві основні групи: інтенсивні (орні землі, багаторічні насадження, поліпшені сіножаті, культурні пасовища) й екстенсивні (малоцінні луки і пасовища). Завдання полягає в тому, щоб у процесі господарської діяльності забезпечити зростання площ інтенсивних земель за рахунок екстенсивних і якнайефективніше використовувати всі угіддя.
При аналізі використання земельних угідь найчастіше застосовують показники.
1. Рівень освоєння земель – відношення сільськогосподарських угідь до загальної земельної площі
2. Рівень розораності – відношення площ ріллі до сільськогосподарських угідь
3. Рівень розораності орних земель – відношення площі ріллі до суми площ ріллі, цілини і перелогів
4. Відсоток посівної площі від площі землі в обробітку – відношенням площі посіву до ріллі .
5. Питома вага природних кормових угідь у площі сільськогосподарських угідь
Зусилля землекористувачів повинні спрямовуватись на поліпшення сільськогосподарських угідь, без чого неможливо підвищити їх продуктивність. Це стосується не тільки малоцінних, екстенсивних угідь, а й орних земель. Добиваються цього внесенням підвищених норм добрив, особливо органічних, вапнуванням, гіпсуванням, застосуванням прогресивних способів обробітку ґрунту та іншими заходами. Тому в процесі аналізу визначають питому вагу поліпшених земель у загальній площі і стан контролю за здійсненням заходів щодо поліпшення угідь за строками, обсягом, вартістю, якістю, а також економічною й екологічною ефективністю.
Найефективнішим видом земельних угідь є рілля, від правильного використання якої залежать результати сільсько¬господарського виробництва і соціальний розвиток підприємства. Значну питому вагу в структурі ріллі займають площі посіву сільськогосподарських культур, які аналізують у різних варіантах: в розрізі всіх сільськогосподарських культур, всередині кожної групи сільськогосподарських культур, по групах сільськогосподарських культур (зернові, технічні, картопля і овочі, сіяні кормові).
На відміну від показника загальної площі посівів, структура їх є рухомішим фактором. Як правило, вона не залишається постійною, а змінюється і вдосконалюється відповідно до попиту і пропозиції на певну продукцію, виробничого напряму підприємства, врожайності різних культур, а також залежно від кліматичних умов.
Раціональне використання ріллі передбачає добір найефективніших культур, які забезпечують найбільший вихід продукції при високій окупності витрат на їх виробництво. Для цього оцінюють економічну ефективність сільськогосподарських культур, використовуючи такі показники: для товарних культур – урожайність, собівартість продукції, прибуток з 1 га посіву, рівень рентабельності.
Аналізуючи економічну ефективність товарних сільськогосподарських культур, треба врахувати, що вона з року в рік змінюється внаслідок зміни врожайності культур, цін і витрат на 1 га посіву. За умови систематичного підвищення врожайності, поліпшення якості продукції і при стабільному попиті і цінах, підприємства можуть підвищувати економічну ефективність культур та використання землі.
Для одержання об’єктивних даних згадані показники беруть у середньому за 3-5 років. Проте слід постійно враховувати кон’юнктуру ринку, яка досить динамічна, особливо на плодоовочеву продукцію.
Економічну ефективність кормових культур оцінюють за показниками: вихід кормових одиниць перетравного протеїну або кормопротеїнових одиниць на 1 га посіву, їх собівартість та затрати праці на виробництво відповідної одиниці корму.
Детальний аналіз економічної ефективності вирощування окремих культур дає можливість поліпшити структуру посівних площ.
Аналіз ефективності використання сільськогосподарських угідь. Резерви її підвищення
Для оцінки ефективності використання земельних ресурсів застосовується система узагальнюючих, індивідуальних і допоміжних показників.
Узагальнюючі показники – це вартість виробленої продукції (у тому числі рослинництва), вихід кормових одиниць, розмір прибутку на 100 га сільськогосподарських угідь (за 100-бальною кадастровою оцінкою).
Індивідуальні показники — це врожайність культур, вихід продукції в кормових одиницях з 1 га окремих угідь, обсяг виробництва молока, м’яса на 100 га порівняльних сільгоспугідь. Порівняльна (кадастрова) площа визначається множенням площі кожного виду угідь на бал грунту та діленням отриманого результату на 100.
Допоміжні показники — це собівартість продукції, фондомісткість, трудомісткість, прибутковість 1 га землі, окупність витрат (відношення вартості продукції, отриманої з 1 га, до середніх витрат на 1 га).
Одним із найважливіших факторів підвищення ефективності використання земель є розширене відтворення родючості грунту. Науці і практиці відомі засоби швидкого (регулювання вологості грунтів, внесення швидкодіючих мінеральних добрив, її розпушування) і довгострокового впливу на ґрунт (систематичне збагачення ґрунту органічними добривами, вапнування кислих ґрунтів, меліорація земель, Що мають несприятливі природні властивості).
Головне джерело поповнення гумусу в грунті – органічні добрива і пожнивні залишки. При внесенні тільки мінеральних добрив без
органічних вміст гумусу в грунті знижується щорічно. Для підтримки в грунті оптимальної концентрації гумусу варто щорічно вносити не менше 13-15 т органічних добрив на 1 га ріллі. Для забезпечення позитивного балансу гумусу (0,01 % у рік) необхідно щорічно вносити по 20 т/га органічних добрив, у тому числі в травопільних сівозмінах -10-12, плодозмінних – 14-18, просапних – 70-80 т.
Для підтримки бездефіцитного та створення позитивного балансу гумусу необхідно розширювати посіви багаторічних трав, сидератів, покривних і пожнивних культур. Після оранки багаторічних трав уміст гумусу в орному шарі підвищується на 0,2-0,3 %. Продуктивність земель за рахунок посіву сидеральних культур у сполученні з внесенням гною підвищується на 18-20 %. Сидерати збагачують грунт легкорозчинними органічними речовинами, є діючим засобом боротьби з бур’янами і шкідниками рослин. Цьому сприяють також чисті пари, при використанні яких врожайність зернових культур збільшується на 20-30 %.
Істотним фактором підвищення продуктивності земель є регулювання водного режиму: відвід фільтраційних вод у вологі роки і зрошення в посушливу пору. Меліорація – невід’ємний і могутній засіб підвищення стійкості і продуктивності землеробства.
Важливою умовою охорони і раціонального використання землі є система заходів щодо захисту грунту від водної і вітрової ерозії: мінімальна і безвідвальна обробка ґрунту, ґрунтозахисні сівозміни із стрічковим розміщенням посівів і парів.
Одним із факторів підвищення продуктивності земель є боротьба з переущільненням грунтів. Під впливом важких колісних тракторів, збиральної і транспортної техніки рівень ущільнення значної частини орних земель перевищує оптимальний. У таких умовах коренева система рослин слабко функціонує, у результаті чого погіршується їхня життєдіяльність, підвищується засміченість полів, що призводить до значного недобору врожаю. Ущільнення земель зменшується при використанні більш легкої техніки, широкозахватних ґрунтообробних машин.
Великий вплив на підвищення продуктивності земель робить боротьба з бур’янами і шкідниками сільськогосподарських культур. За оцінкою фахівців, потенційні втрати врожаю з цієї причини складають до 35 %. Основні способи захисту рослин – біологічні, механічні і хімічні. Перші два – екологічно безпечні. Однак останнім часом стає все більш очевидним нахил убік застосування хімічних засобів, небезпечних для людини і природи. їх бажано застосовувати
тільки в тих випадках, коли вичерпані альтернативні варіанти, зокрема біологічні методи.
Підвищенню ефективності використання земельного фонду сприяє вапнування кислих і гіпсування засолених грунтів. За п]драхунками фахівців, через несприятливу кислотність грунту втрати врожаю щорічно складають близько 10 %.
Подальше підвищення продуктивності угідь тісно пов’язане з кардинальним поліпшенням природних кормових угідь-косовиць і пасовищ, що займають значну питому вагу в загальній площі сільськогосподарських угідь. Як свідчить досвід передових господарств, інтенсивні форми луківництва, створення багаторічних культурних пасовищ можуть дати не менший ефект, чим перетворення їх у ріллю.
Підвищенню ефективності використання земель сприяють також застосування інтенсивних технологій вирощування культур, використання більш врожайних районованих сортів, удосконалювання структури посівів, проведення всіх польових робіт в оптимальний термін, підвищення кваліфікації працівників, культури землеробства тощо.
Аналіз галузевої структури (спеціалізації) підприємства
Спеціалізація – це переважаючий розвиток кількох або однієї галузі з метою масового виробництва ряду чи одного виду продукції з урахуванням природо-економічних умов певної зони. Вона визначає напрям розвитку сільського господарства і сприяє концентрації певної продукції по природо-економічних зонах і певних підприємствах навіть по окремих виробничих підрозділах.
В Україні розвиток і розміщення сільського господарства, формування сільськогосподарських зон та їх спеціалізація здійснюється згідно з дією об’єктивних економічних законів і спрямовані на збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з одиниці земельної площі, підвищення товарності виробництва, зниження собівартості продукції, підвищення рентабельності виробництва.
Таким чином, спеціалізація – це форма суспільного поділу праці як між галузями і сферами суспільного виробництва, так і в середині галузі на всіх стадіях виробничого процесу. Наприклад, спеціалізація підприємств та їх підрозділів являє собою господарський, міжгосподарський, внутрішньогосподарський поділ праці.
Внутрішньогосподарська спеціалізація – це поділ праці за виробничими підрозділами (цехами, бригадами, фермами, ланками).
Виробнича спеціалізація підприємства визначається за основними товарними галузями і продуктами, які забезпечують найбільшу виручку від реалізації. Отже, основним показником, що характеризує спеціалізацію підприємства, є структура товарної продукції, допоміжними – структура валової продукції, посівних площ, основних виробничих фондів, поголів’я худоби тощо.
Аналіз інтенсивності виробництва
Розширене відтворення в сільському господарстві здійснюється в двох формах – екстенсивній та інтенсивній. Якщо обсяг виробництва продукції зростає за рахунок розширення посівної площі або збільшення поголів’я тварин, то така форма розширеного відтворення є екстенсивною. Якщо ж виробництво продукції зростає за рахунок підвищення врожайності сільськогосподарських культур та підвищення продуктивності тварин, то така форма розширеного відтворення є інтенсивною.
У сучасних умовах головним шляхом зростання виробництва є інтенсифікація сільського господарства, коли зростання виробництва продукції досягається шляхом додаткових вкладень капіталу на І га використовуваної землі, шляхом вдосконалення технології й організації виробництва.
Для проведення аналізу інтенсифікації сільського господарства визначають і детально вивчають дві групи показників:
• показники, що характеризують рівень інтенсивності виробництва;
• показники, що характеризують економічну ефективність інтенсифікації.
Показники рівня інтенсивності виробництва поділяються на вартісні і натуральні.
Вартісні (головні) показники.
1. Вартість основних засобів (необоротних актів) на 1 га сільськогосподарських угідь.
2. Сума виробничих витрат на 1 га сільськогосподарських угідь.
Натуральні показники.
1. Енергетичні ресурси в кінських силах на 100 га сільськогоспо¬дарських угідь.
2. Кількість умовних еталонних тракторів на 100 га ріллі.
3. Щільність поголів’я тварин на 100 га сільськогосподарських угідь.
4. Кількість внесених добрив на 1 га ріллі.
Зростання цих показників означає підвищення рівня інтенсивності виробництва.

Показники, що характеризують економічну ефективність інтенсифікації, також поділяються на вартісні і натуральні.

Вартісні (головні) показники.
1. Вартість валової сільськогосподарської продукції в порівняних цінах (або товарної продукції в оцінці за фактичними цінами реалізації):
• на 1 га сільськогосподарських угідь (характеризує ефективність використання землі);
• на 1 грн. основних виробничих засобів сільсько¬господарського призначення (фондовіддача, характеризує ефективність використання основних засобів);
• на одного середньорічного працівника, що бере участь у сільськогосподарському виробництві (характеризує рівень продуктивності праці).
2. Сума прибутку на 1 (або 100) га сільськогосподарських угідь.
3. Рівень рентабельності підприємства.
Натуральні (додаткові) економічні показники рівня економічної ефективності інтенсифікації.
1. Рівень урожайності сільськогосподарських культур.
2. Рівень продуктивності тварин.
Зростання цих показників означає підвищення економічної ефективності інтенсифікації.
Під час оцінки інтенсифікації виробництва порівнюють темпи посту показників економічної ефективності інтенсифікації та показників рівня інтенсивності виробництва. Для підприємства важливо, щоб темпи росту показників економічної ефективності були вищі за темпи росту показників рівня інтенсивності виробництва. Така інтенсифікація є ефективною. Але, щоб виявити тенденцію змін названих груп показників потрібно брати їх середнє значення за 3-5 років.

загрузка...