Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

Екологічні основи економіки природокористування

Економіка природокористування базується на ряді понять екології. За визначенням німецького біолога Е. Геккеля екологія - це пізнання економіки природи, одночасне дослідження всіх взаємозв’язків живого з органічними і неорганічними компонентами середовища. Тобто, екологія ~ це наука, що вивчає всі складні взаємозв’язки в природі, що Дарвін розглядав як умови боротьби за існування. У цьому визначенні необхідно відмітити поняття “економіка природи”, що передбачає необхідність кількісного підходу до аналізу екологічних взаємодій. Але теоретичний зміст терміну “екологія” в Геккеля знаходиться виключно в рамках фізіології (тобто, Геккель аналізує фізіологічний механізм взаємовідносин живих організмів), а отже, за Геккелем, екологія не має ніякого відношення до проблем цивілізації.

У подальшому в поняття екологія вносились різноманітні змістові відтінки, що розширювали або звужували компетенцію цієї галузі науки, але так чи інакше поступово розмивали її межі.

Вже під кінець XIX століття поняття екології виходить за межі фізіології, у першій чверті XX століття – біології, потрапляє у сферу фізіології, антропогеографії. Таким чином, поступово в об’єкти екології було включено людину (вид Homo sapiens) і екологією почали називати весь комплекс взаємовідносин людини і оточуючого середовища.

Поступово виділилась екологія людини, соціальна екологія, а також такі відгалуження як урбоекологія (екологія міста), промислова екологія, агроекологія й ін,, тобто відбулось проникнення екології в різні галузі науки і практики – екологізація знань та діяльності.

Екологізація – процес впровадження систем технологічних, ^управлінських та інших рішень, що сприяють підвищенню ефективності / використання природних ресурсів та умов поряд із збереженням якості \ природного середовища.

Необхідність у науковому обгрунтуванні конкретних форм природо­користування призвела до формування комплексної системи знань про взаємовідносини людського суспільства з природою Землі і, передусім, її біосферою. Концепцію взаємодії суспільства та природи назвали гло­бальною екологією – наукою про структуру і функції природи в цілому або науки й життя біосфери. З екології відокремилися ряд наукових галу­зей і дисциплін, в основі яких лежать фундаментальні ідеї біоекології. За розмірами об’єктів вивчення виділяють аутекологію (організм і його сере­довище), демекологію (популяція і її середовище), симекологію (екоси­стема та її середовище), ландшафтну, або географічну (великі геосистеми та їх середовище) та глобальну екологію (вчення про біосферу Землі).

По відношенню до предметів вивчення екологію поділяють на екологію мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини, сільськогосподарську, промислову, загальну (теоретичну). Є три напрями екологічної науки; загальна (або теоретична), спеціальна, прикладна.

Крім   того,   що   сучасна   екологія   –   це   наука   про   загальні

закономірності взаємодії природи і суспільства, вона також є спеціальною

сферою діяльності суспільства, спрямованою на охорону оточуючого

/  середовища та доцільне використання природних ресурсів. Саме ці два

і   напрями детально розглядаються в курсі “Економіка природокористування” з

v точки зору економічних процесів на різних рівнях (мікро-, макрорівні,

світове господарство).

Біосфера (мегаекосистема) – оболонка життя, жива речовина якої виконує роль трансформатора, що перетворює космічну енергію в земну,

електричну, хімічну, механічну, теплову та ін. Структурні одиниці біосфери: екосистеми і біогеоценози. Фундаментальним поняттям екології є екосистема – це єдиний природний комплекс, утворений живими орга­нізмами і середовищем їх існування, в якому живі й неживі елементи пов’язані між собою обміном речовин та енергії. Біогеоценоз — це просто­рова (територіальна) екологічна система, певна однорідна ділянка поверх­ні Землі з притаманним їй складом живих організмів і абіотичних компо­нентів, пов’язаних процесом взаємодії у вигляді обміну’ речовин та енергії.

загрузка...