Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

Економічний зміст необоротних активів

У процесі діяльності підприємство використовує оборотні та не­оборотні активи. П(С)БО 2 «Баланс» містить таке визначення: «Обо­ротні активи – грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу». Необоротні активи – всі активи, що не є обо­ротними. Операційний цикл – проміжок часу між придбанням за­пасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Необоротні активи включають основні засоби, нематеріальні активи, капітальні інвестиції, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокову дебіторську заборгованість, відстрочені податкові активи, інші необоротні активи. Вони відображаються в активі балансу за розділом І «Необоротні активи».

Залежно від способу перенесення вартості на готову продукцію засоби поділяють на основні та оборотні. Основні засоби обслуго­вують виробництво протягом тривалого періоду, беручи участь у декількох виробничих циклах, зберігають свою натуральну форму, переносять свою вартість на готову продукцію по части­нах, по мірі свого зносу. Оборотні засоби повністю споживаються в одному виробничому циклі і всю свою вартість одноразово пере­дають на створюваний продукт. Для продовження процесу вироб­ництва потрібно мати знову оборотні засоби, в той час як основні засоби залишаються функціонувати тривалий час підряд у декіль­кох виробничих циклах.

Частина вартості основних засобів, яка ввійшла у вартість го­тової продукції, відшкодовується по мірі реалізації продукції, ви­ручка від якої включає спожиті основні та оборотні засоби, витра­ти на оплату праці і суму одержаного прибутку. Таким чином, вартість основних засобів скуплюється поступово по мірі їх зносу.

Частина об’єктів довготермінового використання може не брати участі у процесі виробництва, зберігаючи свою натуральну форму і поступово зношуючись. Це об’єкти для задоволення культурно-побутових потреб населення, лікувальних закладів, шкіл тощо. Такі засоби є також основними, але невиробничого призна­чення.

Отже, основні засоби підприємства, установи – це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері.

Як бачимо, основні і оборотні засоби в процесі використання обертаються, але лише порядок відображення обертання одних і других не однаковий. Тому, на нашу думку, введення новими по­ложеннями (стандартами) бухгалтерського обліку [П(С)БО] терміна «Необоротні активи» і назва в балансі розділу І «Необо­ротні активи» е некоректними, бо вони не відображають реальної суті економічних явищ.

Більш логічним є поділ активів на поточні і не поточні, як пе­редбачено міжнародними стандартами бухгалтерського обліку.

В офіційних документах та економічній літературі часто ототожню­ють поняття «основні засоби» і «основні фонди». Наприклад, в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» записа­но: «Під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у гос­подарській діяльності платника податку протягом періоду, який пере­вищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом».

У законі стверджується, що під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності. У бухгалтерському обліку, коли йдеться про матеріальні цінності, використовують поняття «засо­би», а не «фонди».

П(С)БО 7 «Основні засоби» містить таке визначення терміна «ос­новні засоби»: «Матеріальні активи, які підприємство утримує з ме­тою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких – більше одно­го року (або операційного циклу, якщо він довший за рік)».

До основних засобів належать будівлі, споруди, передавальне устаткування, машини і обладнання, транспортні засоби, інстру­мент, виробничий і господарський інвентар, доросла робоча і про­дуктивна худоба (крім дрібних тварин), багаторічні насадження та інші. До основних засобів включають також капітальні вкла­дення на поліпшення земель (меліоративні, осушувальні, іри­гаційні та інші роботи) і в орендовані будівлі, споруди, обладнан­ня та інші об’єкти.

З метою спрощення економічних взаємовідносин та бухгал­терського обліку частину знарядь праці (об’єктів) не відносять до основних засобів. Це так звані малоцінні і швидкозношувані пред­мети, які обліковують у складі оборотних активів. Малоцінні пред­мети — це такі, ціна придбання яких за одиницю не перевищує встановлений розмір. Офіційними документами не визначено ціну, згідно з якою предмети відносять до малоцінних. У П(С)БО 7 «Основні засоби» записано: «Підприємства можуть установлювати вартісні ознаки предметів, що не входять до складу малоцінних не­оборотних матеріальних активів».

Податковим законодавством передбачено вартісну межу основ­них засобів у сумі 1000 грн за одиницю, на яку доцільно орієнту­ватися і в бухгалтерському обліку. Швидкозношувані предмети – це такі, термін служби яких менше одного року незалежно від їх вартості.

До основних засобів не відносять готову продукцію на підприємствах, де вона виготовляється, а також товари, які при­дбані для подальшої реалізації. Наприклад, підприємство виготов­ляє холодильники. Вони на цьому підприємстві є готовою про­дукцією, яка призначена для реалізації, а тому не включаються в склад основних засобів. Торгівельне підприємство, яке купило у виробника холодильники з метою подальшої реалізації, теж не відносить їх до основних засобів, бо це звичайні товари. Але якщо такі ж холодильники використовують для господарських потреб на підприємствах (включаючи і виробників) або в торговельних ор­ганізаціях, то вони є об’єктами основних засобів. Однаковий об’єкт може бути віднесений до основних чи оборотних засобів залежно від мети його використання, а не тільки фізичних можливостей.

Об’єкт основних засобів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому еко­номічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Об’єкти основних засобів, які тимчасово перебувають на підприємстві і не є його власністю, прийняті в операційну оренду, для монтажу, у довірче управління, обліковуються поза балансом (на рахунку 01 «Орендовані необоротні активи»). Об’єкти, що перебувають у фінансовій оренді, обліковують на балансових ра­хунках (рахунки 10 «Основні засоби», 11 «Інші необоротні ма­теріальні активи») в орендаря.

Основні засоби обліковують за об’єктами. П(С)БО 7 «Основні засоби» визначає, що об’єкт основних засобів – це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для вико­нання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів однакового або різного при­значення, що мають для їх обслуговування загальні пристосуван­ня, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого ко­жен предмет може виконувати свої функції, а комплекс – певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, Що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.

Наприклад, будівля має конструктивні елементи з різним терміном експлуатації: основна конструкція – 50 років; система опалення – 25 років; ліфт – 20 років. Підприємство може прийня­ти рішення про виділення таких конструктивних елементів у ок­ремі об’єкти обліку. А це означає, що всі об’єкти будуть розгляда­тися як окремі основні засоби з різними термінами експлуатації, за якими нарахування амортизації передбачається здійснювати різну кількість років. По них буде нараховуватись амортизація, виходячи з терміну експлуатації кожного такого об’єкта. Таким чином, основна конструкція (за мінусом вартості системи опален­ня і ліфта буде амортизуватись 50 років, система опалення -25 років, ліфт – 20 років.

Проте потрібно пам’ятати, що об’єкт має бути конструктивно відокремлений і призначений для виконання певних самостійних функцій. Отже, у будівлі не можна виділяти в окремі об’єкти двері, вікна, панелі, бо це її конструктивні елементи, без яких не­має будівлі. Аналогічно не можна виділяти в окремі об’єкти мо­тор, кузов, колеса, коробку передач та інші частини, з яких скла­дається автомобіль. Автомобіль в цілому (а не його частини) є ок­ремим об’єктом основних засобів.

Отже, на основну конструкцію, разом із системою опалення і ліфтом (тобто на загальну вартість будівлі) необхідно нарахову­вати амортизацію, виходячи з терміну її експлуатації, що становить 50 років.

Бухгалтерський облік повинен забезпечити контроль за збере­женням основних засобів, їх надходженням, вибуттям, ремонтом, нарахуванням зносу, а також давати інформацію, необхідну для економічної оцінки ефективності використання конкретних об’єктів основних засобів.

загрузка...