Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

Годівля та утримання овець

Повноцінна годівля і добре утримання овець – важливі умови успішного розведення, поліпшення їх племінних і продуктивних якостей, підвищення рентабельності галузі.

Потреба в поживних речовинах для овець залежить від їх живої маси, виду продукції, рівня продуктивності та особливостей утримання. Необхідність використання певних кормів визначається належністю овець до жуйних та віком, особливо ягнят від наро­дження до відлучення та молодняку в перші два-три місяці після відлучення від вівцематок. Враховується також зона розведення та виробничі й економічні умови конкретного господарства.

Структура річного балансу поживних речовин для овець залежить від зональних умов господарства і може коливатися в широких ме­жах: концентровані корми — 15 — 20 %, сіно — 18 — 22, солома — 4 — 12, силос і сінаж — 20 — 25, зелені корми — 38 — 40 %. Загальне співвідношення кормів за поживністю може бути й іншим. Усього для вівці на рік необхідно: концентрованих кормів — 1 — 1,2 ц, сі­на — 2-2,5, соломи — 1-1,5, силосу і сінажу — 6-7, зеленого кор­му — 14 – 16 ц.

Норми годівлі та раціони овець залежать від статі й віку тварин, рівня їх продуктивності, фізіологічного стану, пори року, системи утримання. В нормах годівлі передбачають витрати поживних ре­човин і енергії на кожний вид продукції чи специфіку фізіологічно­го стану овець та на підтримання життя тварин у певних умовах технології виробництва конкретного господарства.

■ Раціони склада­ють з урахуванням забезпечення тварин необхідною кількістю по­живних речовин, вмісту сухої речовини та окремих компонентів кор­му, які визначають високий рівень перетравності й ефективності їх використання.

Протягом річного виробничого циклу раціони дорослих овець за­лежать від їх статі, живої маси, очікуваної продуктивності й специ­фіки відтворного навантаження (парування, лактація та ін.).

Для баранів-плідників розрізняють непарувальний і парувальний періо­ди, а вівцематок — холостий та перший період кітності, другий пе­ріод кітності, перший та другий періоди лактації. З підвищенням фізіологічного навантаження овець у зв’язку з процесами відтворення зростають і норми годівлі.

Так, баранам-плідникам (жива маса 90 – 120 кг) за сучасними нормами годівлі в непарувальний період потрібно на добу 1,7 — 2,0 к. од. і 160 — 190 г перетравного протеїну, а в парувальний — відповід­но 2,2 – 2,5 к. од. та 245 – 275 г пере­травного протеїну.

Для холостих вівцематок (жива маса 50 — 60 кг) потреба на добу становить 1 – 1,2 к. од. і 90 – 100 г перетравного протешу. Це мінімальні потреби вівцематок протягом річного виробничого циклу, а максимальні припадають на перший період лактації — відповідно 1,9-2,4 к. од. та 200 – 240 г перетравного протеїну.

Специфіка годівлі ягнят і молодняку овець залежить від віку, статі, живої маси та очікуваної продуктивності. Ягнят протягом першого місяця життя привчають до поїдання концентрованих (50 г на добу), сіна та інших кормів. Протягом другого місяця поживність підгодівлі збільшують до 0,2 к. од. і доводять на час відлучення яг­нят від вівцематок у 4-місячному віці до 0,6 к. од.

Після відлучення від вівцематок норми годівлі ярок і баранчиків також поступово зростають. У 4 – 6-місячному віці для ярок потрібно на добу 0,7 — 0,9 к. од. та 100— 110 г перетравного протеїну, а баранчикам — близько 1,1-1,2 к. од. та 115 – 120 г перетравного протеїну. При досягненні 14 – 18-місячного віку ці потреби становлять відпо­відно для ярок і баранчиків — 1,1-1,2 і 1,6-1,8 к. од. та 115 – 120 і 180 – 190 г перетравно­го протеїну.

Утримання.

Існують дві системи утримання овець:

—   пасовищна й стійлова.

Пасовищну, як правило, практикують у теплу вегетаційну пору року (кінець весни, літо, початок осені);

Стійлову — в холодний невегетаційний період (кінець осені, зима, початок весни).

Пасовищна система утримання буває відгінної форми, коли пасовища розміщені за межами госпо­дарства і мають сезонний характер (літні гірські пасовища — поло­нини, осінні передгірні тощо).

Залежно від тривалості використання пасовищ і стійла протягом року розрізняють стійлово-пасовищну, пасовищно-стійлову, стійлову та пасовищну системи утримання.

При стійловому утриманні для овець потрібні приміщення різ­них нескладних конструкцій (норма для дорослої тварини — 2, мо­лодняку — 1 м2 на одну голову) та вигульні майданчики — бази (норма для дорослої тварини — 3, молодняку — 2 м2 на одну голо­ву). Для цього утримання характерне широке використання мобі­льного обладнання: переносних щитів різного розміру (1,0; 1,5 і 3 м), рештаків (годівниці для концентрованих кормів), ясел (годівниці для сіна, соломи, силосу). В кошарі й на базу встановлюють і стаціо­нарне обладнання (годівниці, напувалки, перегородки тощо).

Кошари для овець повинні бути світлими, сухими, з вентиляцією. Для одержання чистої і якісної вовни регулярно змінюють підстилку.

На вівчарських комплексах існує цехова організація виробництва баранини:

–         цех окоту маток і вирощування ягнят до 20- добового віку;

–         цех вирощування молодняку – 20-60 добового віку;

–         цех штучного вирощування ягнят – багатоплідних і мало молочних маток та ягнят сиріт.

Інтенсивна технологія виробництва баранини – це вирощування і відгодівля, нагул ягнят. Молодняк вирощують під матками до 4-х місячного віку. З 10-денного віку їх привчають до грубих і концентрованих кормів. Узимку і навесні ягнят утримують у кошарах, а маток – на баз

загрузка...