Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТВА-РИННИЦТВА

9.1. Витрати на утримання худоби і птиці (без витрат на незавершене  виробництво  на  кінець року та вартості побічної  продукції,  методика оцінки якої наведено в додатку 2) ста­­­новлять собівартість продукції тваринництва, причому:

а) вартість тварин,  що загинули внаслідок стихійного ли­­­ха, відноситься на надзвичайні витрати;

б) вартість тварин, що загинули з інших причин (без сум, віднесених на матеріально відповідальних осіб), відображається за окремою статтею в складі витрат на утримання відповідних ви­­­дів і груп тварин.

9.2. Вартість гною, одержаного від групи тварин, визнача­­­ється виходячи з нормативно-розрахункових витрат, витрат на його прибирання та до ставки до місця зберігання вартості підстилки. Собівартість тонни гною визначається діленням загальної суми витрат на його фі­­­зичну масу. Кількість рідкого гною переводиться в звичайний  гній виходячи з вмісту сухих речовин.

Інша побічна продукція, така як: вовна-линька, пух, перо, міражні яйця, м’ясо півників яєчних курей , забитих в добовому  віці,  м’ясо забитих звірів, шкури загиблих тварин, оцінюється за цінами можливої реалізації чи іншого використання. Її вар­­­тість відноситься на зменшення витрат на утримання відповідних видів і груп худоби (птиці).

9.3. Продукцією  вирощування  та відгодівлі худоби і птиці  (великої рогатої худоби,  свиней, овець, кролів, птиці) є при­­­ріст живої маси, одержаний в звітному періоді, та жива маса.

Витрати на утримання молодняка тварин, який не зважується (молодняк робочих коней, звірів тощо), відносяться на збільшення вартості цих тварин, виходячи з кількості кормо-днів та собівартості кормо-дня.

9.4. Приріст живої маси молодняка тварин і тварин на від­­­годівлі та птиці певного виду та групи визначається як різниця між масою поголів’я,  яке було на кінець року та яке ви­­­було протягом року (включаючи загиблих), і масою тварин і птиці, які надійшли в групу протягом року, включаючи приплід, та які були на початок року.

Собівартість  центнера  приросту живої маси визначається  діленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.

9.5. Собівартість живої маси молодняка тварин і тварин  на  відгодівлі  та птиці всіх вікових груп визначається виходячи з  витрат на їх вирощування і відгодівлю в  поточному  році  (без  вартості побічної продукції), вартості худоби і птиці, що були  в групі на початок року та надійшли з основного стада чи з ін­­­ших груп,  ферм і підприємств,  та вартості приплоду (без вар­­­тості загиблих тварин).

Кількість живої маси становитиме масу тварин, що реалізо­­­вані, забиті,  переведені в інші групи та залишені на  кінець року.

Собівартість центнера живої маси худоби і птиці визна­­­чається діленням їх вартості на кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули).

На підставі розрахованої собівартості центнера живої маси обчислюється фактична собівартість худоби, яка реалізова­­­на, переведена в основне стадо, забита на м’ясо, а також та, що залишилася в підприємстві на кінець року. Вартість худоби, що загинула з різних причин, в кінці року не уточнюється.

Сільськогосподарські підприємства мають право визначати собівартість живої маси тварин в розрізі партії (реалізованих, переведених в старшу вікову групу, забитих тощо) на підставі даних про вартість тварин, одержаних від приплоду, переведених з молодших груп, придбаних тощо, та вартість приросту маси тварин цієї партії.

9.6. У молочному скотарстві розраховується собівартість центнера молока і однієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплоду розраховується за вартістю 60 кормо-днів утри­­­мання корови.

Собівартість одного кормо-дня розраховується діленням всієї суми витрат на утримання основного стада корів на кіль­­­кість кормо-днів.

Для визначення собівартості центнера молока необхідно загальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду та побічної продукції) розділити на кількість центнерів одер­­­жаного молока.

9.7. У підприємствах, які спеціалізуються на вирощуванні призначених для реалізації корів-первісток, витрати на їх ут­­­римання до розтелення (без вартості побічної продукції) відно­­­сяться на приріст живої маси корів-первісток і живу масу одер­­­жаного приплоду, а витрати на їх утримання з часу розтелення до релізації становитимуть собівартість одержаного від них мо­­­лока.

9.8. Собівартість приросту маси та живої маси молодняка                               ­­­великої рогатої худоби і тварин, вибракуваних з основного ста­­­да,  в молочному скотарстві розраховується відповідно до пунк­­­тів 9.4 – 9.5 цих рекомендацій.

9.9. У м’ясному скотарстві собівартість приросту живої маси телят до 8-місячного ві­­­ку (включаючи масу одержаного приплоду) складається із витрат на утримання корів і нетелів (останні за 2 місяці до розтелен­­­ня переводяться в основне стадо) і телят до 8-місячного віку (без вартості побічної продукції та молока, яке оцінюється за реалізаційними цінами).

Собівартість центнера живої маси визначається діленням суми витрат,  віднесених на приплід і приріст живої маси телят до 8-місячного віку, і балансової вартості телят, що були в цій групі на початок року та надійшли в групу протягом року, на загальну живу масу телят до 8 місяців, відлучених від маток (без маси тварин, що загинули), та тих, що залишилися під мат­­­ками на кінець року. Розрахована собівартість центнера вико­­­ристовується  для  оцінки телят, що залишилися під матками на кінець року та переведені в старші групи.

Собівартість приросту маси та живої маси молодняка старше 8 місяців та худоби на відгодівлі визначається відповідно до пунктів 9.4 і 9.5 цих рекомендацій.

9.10. Витрати на утримання основного стада свиней  (свино­­­маток  з  поросятами до їх відлучення та кнурів) становитимуть  собівартість приросту живої маси і ділового приплоду.

­­­Собівартість приросту живої маси і однієї голови приплоду на момент його відлучення від свиноматок визначається діленням загальної  суми  витрат на утримання основного стада (без вар­­­тості побічної продукції) на кількість центнерів приросту жи­­­вої маси при відлученні (включаючи живу масу одержаного прип­­­лоду).

Собівартість центнера живої маси поросят на момент їх відлучення від свиноматок визначається діленням вартості поро­­­сят під матками на початок року і витрат на основне стадо за поточний рік на живу масу (без загиблих) поросят, які відлуче­­­ні та які залишилися під матками на кінець року.

Собівартість центнера приросту маси та живої маси сви­­­ней інших  груп (на дорощуванні та відгодівлі) визначається відповідно до пунктів 9.4 і 9.5 цих рекомендацій.

У неспеціалізованих  підприємствах  собівартість валового  приросту живої маси свиней (включаючи живу масу приплоду) виз­­­начається в цілому по галузі діленням витрат на утримання всіх  груп свиней на кількість приросту. Собівартість центнера жи­­­вої маси свиней визначається відповідно до пункту 9.5 цих рекомендацій.

9.11. Витрати на утримання дорослого поголів’я і молодняка овець розподіляються між видами основ­­­ної продукції (вовною, приростом живої маси, приплодом). Моло­­­ко, а також шкури загиблих тварин вважаються побічною продук­­­цією і оцінюються за реалізаційними цінами, а гній – за норма­­­тивно-розрахунковою вартістю.

9.12. На собівартість приплоду ягнят відноситься в рома­­­нівському  вівчарстві 12 відсотків,  каракульському – 15,  а в  усіх інших напрямах – 10 відсотків загальної суми на утримання овець основного стада. В підприємствах, де вівці всіх груп утримуються разом, на приплід відноситься частина (у зазначеному розмірі) загальної суми витрат.

9.13.  Витрати на утримання овець  (без  вартості  побічної  продукції  та  приплоду) розподіляються між вовною ( центнер  вовни прирівнюється до 5 одиниць) та приростом живої маси, один центнер якого береться за одиницю.

9.14. Витрати на утримання стригального пункту, стрижку овець, класування, пакування, маркування вовни відносяться прямо на собівартість вовни.

9.15. Вартість ягнят на момент відлучення від маток скла­­­дається з  собівартості приплоду та витрат на приріст їх живої маси до відлучення.

Собівартість центнера живої маси інших груп молодняка і овець на відгодівлі визначається відповідно до пунктів 9.4 і 9.5 цих рекомендацій.

9.16. Собівартість продукції птахівництва визначається діленням витрат на утримання чи вирощування відповідної групи птиці (без вартості посліду та іншої продукції) на кількість відповідної продукції. По основному стаду птиці калькулюється собівартість 1 тис. яєць, а по молодняку птиці – 1 центенр приросту живої маси та 1 центнер живої маси відповідно до пунктів 9.4 і 9.5 цих рекомендацій (кількість приросту живої маси визначається розрахунко­­­во).

9.17. Яйця батьківського стада птиці, не придатні для­                          інкубації, оцінюються за собівартістю яєць промислового стада, а за його відсутності – за реалізаційними цінами. За цими ж ці­­­нами оприбутковуються яйця, одержані від молодняка птиці.

9.18. При інкубації може бути незавершене виробництво. Для його оцінки планову собівартість однієї голови добового молодняка птиці слід поділити на тривалість інкуба­­­ції в днях і одержаний результат помножити на кількість яєць, що залишилися в інкубаторах на кінець року, та фактичний пері­­­од їх інкубації в днях.

Для визначення  суми витрат, віднесених на одержану про­­­дукцію інкубації, необхідно до вартості незавершеного виробництва на по­­­чаток року додати витрати за рік і відняти вартість незаверше­­­ного виробництва на кінець року. Розділивши цю суму (без вар­­­тості яєць, вилучених при першому і другому міражі, шкаралупи, тушок півників, забитих в добовому віці,  за цінами можливого  використання) на кількість голів, визначають собівартість го­­­лови ділового добового молодняка птиці.

9.19. Витрати на утримання основного стада племінних коней (без вартості гною за встановленою оцінкою, іншої про­­­дукції за реалізаційними цінами та вартості виконаних робіт, оцінених за нормативною або плановою собівартістю робочого дня робочих коней) становитимуть собівартість приплоду на момент відлучення.

Собівартість приплоду робочих коней визнача­­­ється згідно п. 7.10.

9.20. Річні витрати на вирощування молодняка коней (без вартості побічної продукції) приєд­­­нуються до  балансової вартості молодняка, який був у групі на початок року та який надійшов в поточному році, включаючи приплід.

Собівартість молодняка коней, переведеного в основне ста­­­до,  реалізованого і залишеного на кінець року для подальшого вирощування, визначається додаванням до його вартості на поча­­­ток року, в момент придбання чи відлучення від маток, витрат на утримання лошат у звітному році,  розрахованих за кількістю  кормо-днів і середньою їх собівартістю.

9.21. Собівартість  однієї голови приплоду кролів визнача­­­ється в розмірі 50 відсотків планової собівартості однієї  го­­­лови молодняка на момент його відлучення. При відлученні прип­­­лід дооцінюється на 50 відсотків планової собівартості.

Собівартість однієї голови ділового приплоду визначається діленням загальної суми витрат на утримання дорослих кролів основного стада та молодняка до відлучення (без  вартості по­­­бічної продукції – гною, шкурок забитих звірів) на кількість голів ділового (відлученого) приплоду.

Якщо в підприємстві на кінець року залишається певна кількість невід­­­лученого молодняка, його вартість (на рівні 50 відсотків пла­­­нової собівартості голови при відлученні) виключається із за­­­гальної суми витрат.

Собівартість приросту маси та живої маси молодняка після відлучення  визначається відповідно до пунктів 9.4 і 9.5 цих рекомендацій.

9.22. У звірівництві собівартість однієї голови приплоду визначається  в розмірі 50 відсотків планової собівартості од­­­нієї голови молодняка на час відлучення. При відлученні при­­­плід дооцінюється ще на 50 відсотків.  Собівартість однієї го­­­лови молодняка на час відлучення визначається діленням витрат на утримання дорослих звірів з приплодом до відлучення (без вартості шкурок загиблих тварин та м’яса забитих звірів за ре­­­алізаційними цінами) на кількість відлученого молодняка. За­­­гальна сума  витрат без вартості молодняка, що залишився під матками на кінець року,  становитиме собівартість ділового приплоду.

Молодняк звірів після відлучення дооцінюється виходячи із середніх витрат на утримання однієї голови протягом дня та відповідної кількості кормо-днів.

Вартість молодняка звірів приплоду минулих років (забитого на шкурки, переведеного в основне ста­­­до, реалізованого та залишеного на кінець року) визначається на основі вартості молодняка на початок року і вит­­­рат на його утримання, які розраховуються виходячи із витрат на утримання голови протягом дня та кількості кормо-днів.

9.23. Собівартість товарної риби, що вирощуєть­­­ся в ставках та інших водоймах, складається із витрат на за­­­риблення водоймищ (включаючи вартість мальків), витрат на ви­­­рощування та вилов риби. В спеціалізованих  підприємствах з повносистемним рибним господарством (включаючи ­­– риборозведення) визначається собівартість 1 тис. мальків шля­­­хом ділення суми витрат на утримання плідників, що знаходяться  протягом року в маточниках і нерестових ставках, на кількість мальків, пересаджених з нерестових ставків. Собівартість одного центнера цьоголіток визначається діленням  загальної вартості мальків та витрат на вирощування риборозсадницького матеріалу (цьоголіток) на кількість центнерів обчисленої продукції. При цьому середня маса цьоголітки приймається за 30 грамів.

Вартість цьоголіток, що залишилися в ставках-зимівниках, розглядається як витрати на незавершене виробництво,  що пере­­­ходить на майбутній рік. До витрат на утримання вигульних ставків включається вартість випущених цьоголіток і витрати на їх вирощування до вилову і реалізації. Собівартість центнера товарної риби визначається діленням всіх витрат на її  вирощу­­­вання на кількість одержаної товарної риби.

У риболовецьких підприємствах визначається собівартість одного центнера валової риби, що складається із витрат на виловлення, транспортування та підготовки її до зберігання (охолодження, підмороження та підсолення риби) та на утримання суден і флоту, а також засобів виловлення.

Витрати суден і флоту, які виконують функції транспортних або пошукових, враховуються в загальних транспортних витратах.

Крім того, розраховується собівартість тонни готової рибопродукції, яка включає в себе вартість сирцю або морожено­­­го напівфабрикату та витрати на обробку, починаючи з операцій приймання риби до випуску готової продукції.

9.24. Собівартість окремих видів продукції бджільництва визначається шляхом розподілу витрат, включаючи вартість неза­­­вершеного виробництва на початок року, між видами продукції пропорційно її вартості за реалізаційними цінами. Собівартість приросту кількості сот розраховується за собівартістю топлено­­­го кондиційного воску.

Нові бджолині сім’ї оцінюються за цінами продажу. Собівартість кілограма бджіл прирівнюється до собівартості 10 кілограмів меду. У бджільництві калькулюється валовий вихід меду, до складу якого входить товарний мед і мед, залишений у вуликах, що розглядається як вартість незавершеного виробницт­­­ва на кінець календарного року.

Певна частина витрат на утримання бджіл повинна бути від­­­несена  на роботи із запилення сільськогосподарських культур. Тому одним з перших етапів калькулювання собівартості продук­­­ції бджільництва медово-запилювального напряму є розмежування витрат, що відносяться на вироблену продукцію і на запилюваль­­­ні культури згідно затверджених нормативів.

У разі використання на опилення більшої кількості бджолиних сімей,  ніж передбачено нормами, витрати бджільництва, віднесені на запи­­­лювальні культури, не збільшуються.

9.25. Собівартість грени складається з вартості племінних коконів і витрат на приготування грени (без вартості гренажних коконів з метеликами, що не вийшли, оцінених за цінами реалі­­­зації).

До собівартості сирих коконів включається вартість грени                        ­­­за собівартістю її приготування або за ціною придбання, витра­­­ти на інкубацію грени, вигодовування черв’яків і одержання ко­­­конів. Собівартість  центнера сирих коконів визначається ді­­­ленням витрат (без вартості побічної продукції) на масу виро­­­щених сирих коконів.

9.26. На підприємствах і в організаціях з племінної справи і штучного  осіменіння сільськогосподарських тварин собівар­­­тість сперми розраховується за видами плідників. Готовою про­­­дукцією є вироблена і реалізована в звітному періоді  спермо­­­продукція.

До собівартості розбавленої свіжоодержаної і реалізованої сперми плідників включають витрати на їх утримання та техно­­­логічні витрати  (вартість хімікатів і азоту, оплата праці спеціалістів, включаючи відрахування на соціальні заходи то­­­що). Для визначення собівартості сперми із загальної суми вик­­­лючаються вартість побічної продукції.

Собівартість 1 дози розбавленої сперми визначається діленням суми витрат поточного року на фактично реалізовану сперму певного виду тварин.

Собівартість 1 дози розбавленої сперми плідників власного виробництва та придбаної визначається діленням за­­­гальної суми витрат, що складаються із собівартості сперми власного виробництва і вартості придбаної сперми, на загальну кількість реалізованої розбавленої сперми.

Повна собівартість однієї дози реалізованої замороженої сперми визначається діленням загальної суми витрат поточного року та вартості реалізованої придбаної сперми на кількість ­­­проданої в поточному році продукції.

Заморожена сперма плідників, одержана в поточному році, відображається в оперативному обліку на забалансовому рахунку за кількістю (без вартісної оцінки).

Облік витрат на заморожену сперму ведеться за окремими галузями тваринництва.

Витрати на доставку рідкого азоту і сперми та вартості азоту, що  використовується для дозаправлення посудин Д’юара, на пунктах штучного осіменіння щомісяця списуються на  витрати з реалізації.

загрузка...