Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

Класифікація бур’янів. Характеристика найбільш поширених бур’янів

Класифікація бур’янів. Посіви сільськогосподарських культур в Україні засмічують близько 700 видів бур’янів, серед яких 150 найбільш поширені та шкідливі. Щоб полегшити розробку системи боротьби з бур’янами, виникла необхідність об’єднати їх за основними ознаками в окремі групи, тобто класифікувати їх.

Наукові основи класифікації бур’янів розробили І.К. Пачорський,        Г.М. Висоцький, О.І. Мальцев, С.О. Котт, І.Н. Шевелєв, Д.К. Ларіонов, І.О. Макордеба та ін. В основу класифікації покладено спосіб живлення рослин, тривалість їх життя і спосіб розмноження.

У класифікації бур’янів виділяють три рівні. Першим класифікаційним рівнем є три біологічні типи за способом живлення. Другий класифікаційний рівень поділяє бур’яни за тривалістю життя і кратністю плодоношення на малорічні і багаторічні підтипи. Третій класифікаційний рівень враховує відмінності між бур’янами у вимогах до умов середовища, в якому вони нормально розвиваються, а також різницю у вегетативних органах розмноження, тощо.

За характером живлення всі бур’яни поділяють на:

-автотрофи;

- напівпаразити;

- паразити.

Автотрофи — зелені рослини створюють органічну речовину з СО2, води і мінеральних солей в результаті фотосинтезу.

Напівпаразити — зелені рослини, здатні до самостійного фо­тосинтезу, але використовують ксилемний сік рослини-хазяїна.

Паразити — незелені рослини, які не здатні до фотосинтезу, а поживні речовини використовують з рослини-хазяїна, зберігаючи її життя до закінчення свого життєвого циклу.

За тривалістю життя бур’яни поділяються на:

- малорічні;

- ба­гаторічні.

Малорічні бур’яни - – це зелені бур’яни, які розмножуються лише насінням, що достигає в кінці одно-дворічного життєвого цик­лу з наступним відмиранням надземних і підземних органів.

Багаторічні бур’яни — це зелені бур’яни, життєвий цикл яких триває понад два роки. Після визрівання насіння відмирає лише надземна частина рослини, а підземні органи живуть довго, щоріч­но відновлюючи плодоносні стебла.

Малорічні бур’яни за особливостями біології і тривалістю життя поділяють на кілька біологічних груп:

- ефемери;

- ярі ранні;

- ярі пізні;

- озимі;

- зимуючі і дворічні.

Ефемери — це малорічні бур’яни з дуже коротким періодом ве­гетації, які здатні давати протягом року декілька поколінь. Найпо­ширенішим представником цієї біологічної групи на території України є зірочник середній (мокрець).

Зірочник середній (Stellaria media) — однорічний бур’ян. Стебло лежаче або висхідне 5 — 30 см завдовжки, розгалужене. Корінь роз­галужений, тонкий, у ґрунт проникає неглибоко. Мінімальна тем­пература проростання насіння +2…+4 °С. Переважна більшість схо­дів з’являється в березні – травні. Цвіте в квітні – вересні, плодоно­сить з травня до жовтня, даючи за літо 2 — 3 покоління. Максима­льна плодючість однієї рослини 25 тис. насінин, які в свіжостиглому і недостиглому стані проростають з глибини не більш як 4 – 5 см, зберігають життєздатність у ґрунті до 30 років. Особливо високою схожість свіжостиглого і недостиглого насіння буває в посушливі роки (від 27 до 53 %). Літньо-осінні сходи добре перезимовують. По­ширений в садах і на овочевих культурах.

Специфічним заходом боротьби з бур’янами цієї біологічної гру­пи є частий поверхневий обробіток для підтримання грунту в роз­пушеному стані, особливо у дуже вологих місцях.

Ярі ранні бур’яни з однорічним циклом розвитку, насіння яких здатне проростати рано навесні за відносно низької температури ґрунту. Рослини плодоносять і відмирають цього ж року. Вегетація бур’янів часто закінчується раніше, ніж ярих зернових культур (пшениці, ячменю, вівса, гороху) або разом з ними. До цієї біологіч­ної групи належать: вівсюг звичайний, гірчиця польова, гречка вит­ка березковидна, редька дика тощо).

Ярі пізні (післяжнивні) — група рослин, насіння яких проростає в разі стійкого прогрівання грунту, а рослини плодоносять і відмира­ють цього самого року в другій половині літа. До них належать ми­шій сизий і зелений, куряче просо (плоскуха звичайна), різні види лободи і щириці, чистець однорічний, галінсога дрібноквіткова тощо.

Озимі бур’яни — малорічні рослини, обов’язковими складовими життєвого циклу яких є осіння вегетація, перезимівля і весняно-літній період росту і розвитку. Бур’яни зимують у фазі куща і заве­ршують цикл розвитку наступного року. Насіння достигає водночас з озимими культурами і під час збирання засмічує зерно і ґрунт. Представниками цієї біологічної групи є бромус житній, метлюг звичайний тощо.

Зимуючі бур’яни — малорічні рослини, які в разі ранніх весня­них сходів закінчують вегетацію влітку цього самого року, а піз­ніх — після перезимівлі наступного року. В Україні з цієї біологіч­ної групи поширені грицики звичайні, талабан польовий, сокирки польові, ромашка непахуча, підмаренник чіпкий, кучерявець Софії тощо. Засмічують посіви озимих і ранніх ярих культур.

Для попередження поширення зимуючих бур’янів уникають по­вторних посівів озимих культур, а для боротьби з ними проводять боронування ярих і посівів озимих хлібів після весняного відростан­ня рослин.

Дворічні бур’яни малорічні рослини, життєвий цикл яких відбувається за два повні вегетаційні періоди.

Сходи цих бур’янів з’являються навесні, протягом літа рослини залишаються у вигляді розетки, накопичуючи у коренях поживні речовини у вигляді вуглеводів. Після перезимівлі утворюють стеб­ла, цвітуть і дають насіння. Якщо сходи з’являються наприкінці лі­та і в коренях не накопичилось достатньої кількості поживних речо­вин, рослини зимують двічі і лише після цього утворюють стебла, цвітуть і плодоносять. Це — будяк акантовидний і пониклий, бур­кун лікарський, лопух справжній, синяк звичайний, татарник зви­чайний тощо. Окремі дворічники залежно від екологічних умов ве­дуть себе ще й як зимуючі бур’яни, діставши назву факультативних. Це — гикавка сіра, дурман звичайний, глуха кропива пурпурова, люцерна хмелевидна, морква дика, свербига східна, смілка вилчаста, смілка звичайна.

Багаторічні бур’яни за способом розмноження поділяють на дві групи:

▲Бур’яни, які розмножуються переважно за допомогою насіння, а вегетативне розмноження їх дуже обмежене. Стебла в них від­
ростають  з  кореневої  шийки.

За  будовою  кореневої  системи  ці бур’яни об’єднуються в такі біологічні групи:

* стриж некореневі;

* китицекореневі;

* мичкуватокореневі (дернові).

▲ Бур’яни з добре виявленим вегетативним способом розмноження, хоча вони розмножуються і насінням.

За органами вегета­тивного розмноження ці бур’яни об’єднують в такі біологічні групи:
*коренепаросткові;

* кореневищні; повзучі,

* бульбові і цибулинні.

Стрижнекореневі бур’яни — багаторічні рослини з довгим і потовщеним головним коренем і обмеженою здатністю до вегетатив­ного розмноження.

Кульбаба лікарська (Taraxacum officinale) — багаторічна росли­на із стеблом у вигляді порожнистої стрілки 15 — ЗО см заввишки, яка закінчується великим кошиком. Найчастіше трапляється у зріджених посівах
багаторічних трав.

Для знищення бур’янів цієї біологічної групи застосовують гли­боке підрізання кореневих шийок з вивертанням їх на поверхню ґрунту для висушування і виморожування.

Китицекореневі бур’яни - – багаторічні рослини з обмеженою здатністю до вегетативного розмноження з кореневою системою у ви­гляді тонких китиць, які відходять від кореневої шийки. Найпошире­ніші з цієї біологічної групи подорожник великий та жовтець їдкий.

Запобігти забур’яненості полів цим бур’яном можна утриманням ґрунту в розпушеному стані.

Мичкуватокореневі (дернові) бур’яни — багаторічні рослини з обмеженою здатністю до вегетативного розмноження і добре роз­виненою мичкуватою кореневою системою, яка, переплітаючи верх­ній шар ґрунту, утворює дернину. До цієї біогрупи належать вівся­ниця овеча, біловус стиснутий (мичка), щучник дернистий. Основним заходом боротьби з мичкуватокореневими бур’янами є знищення дернини дисковими знаряддями з наступним обробітком фрезами.

Коренепаросткові бур’яни — багаторічні рослини, в яких доб­ре виражений вегетативний спосіб розмноження за допомогою ко­реневих паростків. До цієї біологічної групи належать досить поши­рені і дуже злісні бур’яни: березка польова, гірчак звичайний, осот жовтий польовий, осот рожевий. Забур’янюють всі культури, але більше шкодять ярим.

Знищують ці бур’яни методом виснаження.

Кореневищні бур’яни — багаторічні рослини, які розмножу­ються переважно за допомогою підземних стебел. Найбільш злісни­ми для сільськогосподарських культур в Україні з цієї біологічної групи є пирій повзучий, свинорий, деревій звичайний, основна маса кореневищ яких залягає не глибше як 20 – ЗО см, і хвощ польовий та сорго алепське, кореневища яких можуть проникати в ґрунт на глибину до 1 — 1,5 м.

Основними для знищення таких бур’янів є методи удушення, ви­чісування (видалення), висушування, виморожування.

Повзучі бур’яни — багаторічні рослини з переважаючим веге­тативним способом розмноження за допомогою укорінення повзучих пагонів. Найпоширеніші серед них — жовтець повзучий і перстач гусячий, які часто зустрічаються на городах, сінокосах, у садах та на пасовищах, розміщених на добре зволожених ґрунтах.

Основним заходом боротьби з повзучими бур’янами є поверхне­вий обробіток, який заважає укоріненню відрослих пагонів, з насту­пним глибоким їх приорюванням.

Бульбоплідні бур’яни — багаторічні рослини з добре вираже­ним вегетативним розмноженням за допомогою потовщень на коре­нях або підземних стеблах. Поширені на перезволожених низинних землях. Бульби, як органи вегетативного розмноження, утворюють­ся біля основи стебел (ячмінь цибулястий, тимофіївка лучна), на кореневищах (смиковець круглий, чина бульбиста) і столонах (чис­тець болотний, земляна груша).Основними заходами боротьби з бульбоплідними бур’янами є ча­сте підрізування їх кореневої системи знаряддями обробітку та осу­шення перезволожених ґрунтів.

Цибулинні бур’яни — біологічна група багаторічних бур’янів з добре вираженим вегетативним розмноженням цибулинами. Це цибуля Вальдштейна, виноградникова, часникова, овочева.

Заходи боротьби — обробіток поля культиваторами з боронами, або тільки боронами, що сприяє переміщенню цибулинок на поверх­ню ґрунту, де вони засихають і гинуть.

Напівпаразитні бур’яни рослини, здатні до фотосинтезу, але в зв’язку з відсутністю кореневої системи живляться за рахунок рослини-хазяїна. Вони бувають багаторічними і малорічними.

Багаторічні напівпаразити живуть на деревних породах і не ма­ють відношення до польових трав’янистих рослин.

До малорічних напівпаразитних бур’янів, які воду і поживу ви­користовують з рослини-хазяїна, присмоктуючись до її коріння, на­лежать дзвінець великий, перестріч польовий, кравник пізній, кравник весняний.

Дзвінець великий (Rhinanthus major) — кореневий напівпаразит, на розгалуженнях стрижневого кореня якого є багато присосок (гау­сторій). Стебло пряме гіллясте, 20 — 60 см заввишки. Квітки в коло­соподібних волотях жовті. На одній рослині утворюється близько 700 насінин, які проростають з глибини не більш як 4 — 6 см. Пара­зитує переважно на озимому житі. Насіння в ґрунті зберігає життє­здатність протягом одного-двох років.

Для запобігання засміченню посівів бур’янами цієї біологічної групи проводять очищення насіннєвого матеріалу, а уражувані культури повертають на поле не раніше, ніж через два роки.

Паразити — малорічні незелені бур’яни, що повністю втратили здатність до фотосинтезу і живляться лише за рахунок рослини-хазяїна. Залежно від місця паразитування їх поділяють на стеблові (різні види повитиць — конюшинна, льонова, польова тощо) і кореневі (різні види вовчків — гіллястий, єгипетський, соняшниковий тощо). Поширені в Україні повсюдно в лісостепових і степових районах.

загрузка...