Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

Наукові основи системи землеробства, та її складові частини

1. Складовою частиною системи ведення господарства є система землеробства.

Система землеробства — це комплекс взаємопов’язаних агротехнічних, меліоративних і організаційних заходів, спрямованих на ефективне використання землі, підвищення родючості грунту, вирощування високих і сталих урожаїв сільськогосподарських культур. Вона передбачає використання не лише орних земель, а й лук і пасовищ, заболочених земель та чагарників, а також непридатних для землеробства угідь, якщо їх можна окультурити.

Кожна сучасна система землеробства, як правило, включає комплекс ланок чи елементів, спрямованість та інтенсивність вираження яких визначає її особливості. В. П. Нарцисов виділяє       такі ланки сучасних систем землеробства:

– порядок використання землі у сівозмінах (польових, кормових і спе­ціальних), а також на ділянках поза сівозмінами (культурні пасовища і сіножаті, вивідні поля, паркові пасовища в лісах тощо). Це -центральна ланка будь-якої системи;

-система механічного обробітку грунту (зяблевого, передпосівного і догляду за посівами);

– система застосування добрив (органічних, мінеральних і бактеріальних);

– меліоративні і культуртехнічні заходи (зрошення, боротьба з перезволоженням, несприятливою реакцією ґрунтового розчину, суховіями, закам’янілістю, снігомеліорація, агролісомеліорація тощо);

– комплекс агрохімічних і хімічних заходів боротьби з хворобами і шкідниками сільськогосподарських культур, з бур’янами в посівах і забур’яненістю грунту;

– система запобіжних заходів щодо ерозії грунту і боротьби з її наслідками;

– заходи охорони навколишнього середовища від забруднення, а корисної мікро- і макрофлори — від знищення;

– система сортового насінництва і посівів найбільш продуктивних у місцевих умовах культур і сортів;

– спеціальні агротехнічні заходи (строки сівби, норми висіву насіння, змішані посіви тощо).

2. Розрізняють примітивні, екстенсивні, перехідні та інтенсивні системи землеробства.(Додаткова інформація)

При примітивних системах землеробства обробляли і займали послами незначну частину придатних для оранки земель (звичайно не більше 1/4 та 1/5) і, як правило, виключно під зернові культури. Родючість грунту відновлювалася внаслідок природних проце­сів під впливом рослинності, яка з’являлась при залишенні ріллі в заліж або переліг після 3—4-річного використання. До примітивних систем землеробства належать заліжна, перелогова, підсічно-вогнева і лісопільна.

Заліжна система була поширена дуже давно в степових районах, де були великі земельні площі і незначна заселеність. Суть цієї системи полягав в тому, що під посіви використовували землі, які раніше ніколи не оброблялися. Такі грунти мали сприятливі фізичні властивості, високий вміст органічних речовин, були чистими від бур’янів і забезпечували значні врожаї. Коли урожайність зменшувалась настільки, що вже не окупалися затрати праці, земельний масив залишали і під посіви розорювали нові ділянки.

Заліжна система землеробства була найбільш поширеною при первіснообщинному ладі, коли ще не існувало приватної власності на землю і можна було щоразу розорювати ділянки, які раніше ніколи не оброблялися.

Підсічно-вогнева система. Суть її полягала в тому, що ліс вирубували і використовували для будівництва, на дрова, а хмиз і пеньки спалювали. На звільненій площі висівали культурні рослини. Однак після збирання 1—2 урожаїв грунт швидко втрачав родючість. Погіршувалися також його фізико-хімічні властивості, сповільнювалися мікробіологічні процеси. Після цього землероби залиша­ли цю ділянку і освоювали іншу.

Перелогова система. З виникненням приватної власності на землю у міру збільшення площі ріллі виникла необхідність у розорюванні земель, які раніше використовувалися. Це призвело до еволюції заліжної системи в перелогову. Остання майже не відрізнялась від заліжної —так само залишали землю після кількох років її використання. Слід зазначити, що при такій системі використовували не цілинні землі, а ті, які 10—20 років тому вже використовували (перелоги) .

Лісопільна система є аналогом перелогової системи у лісовій зоні, суть її полягає в тому, що під посіви повторно використовували ділянки землі через багато років (коли вони вже заросли лісом.

Отже, примітивні системи землеробства передбачали нетривале використання грунтів (при виснаженні поля залишали). Під впливом природної рослинності, яка поступово змінювалася, поле очищалося від бур’янів, у грунті збільшувався вміст гумусу і азоту, він поступово ставав структурним і відновлювалася його родючість. Такі самі, але менш виражені процеси відбувалися і при заростанні полів лісами (особливо листяними).

Примітивні системи землеробства збереглися в наш час у деяких землеробських районах Центральної Африки, Індонезії, Південної та Центральної Америки.

При екстенсивних системах землеробства половина і більше придатних земель використовувалася під посіви. Серед вирощуваних культур переважали зернові, високопродуктивні кормові і технічні культури зовсім не вирощувалися або їх було дуже мало. Для відновлення родючості грунту використовували такі заходи, як обробіток парів, травосіяння, внесення гною. Використання мінеральних добрив і машин було незначним. Майже не здійснювалися меліоративні заходи.

Серед екстенсивних систем землеробства виділяють парову і багатопільно-трав’яну.

Парова система. На зміну перелоговій прийшла парова система землеробства. Період перелогу при цьому скоротився до одного року. Однорічний переліг почали називати паром, а систему землеробства, при якій родючість грунту відновлювалася в паровому полі,— паровою.

Перехід від перелогової і лісопільної систем землеробства до парової, або, як її ще називали, парозернової чи трипільної, був у свій час прогресивним явищем у землеробстві. При цьому різко збільшилися площі посіву (до 1/3 ріллі) і виробництво зерна, з’явилися  перші сівозміни   (трипільні: 1—пар чистий; 2—озима пшениця чи жито; З—ярі зернові), поліпшився обробіток грунту, стали більше вносити гною.

Багатопільно-трав’яна     система. У XVII і XVIII ст. у деяких країнах Західної Європи і в окремих маєтках російських поміщиків робилися спроби поліпшити парову систему землеробства. Поступово змінювалася структура посівів. У сівозмінах почали вирощувати багаторічні трави, коренеплоди, картоплю. При цьому зменшувалися площі під чистим паром, розорювалися малопродуктивні луки.

У зв’язку з цим подекуди сформувалася вигінна, або багатопільно-трав’яна, система землеробства. При цій системі половину ріллі займали сіяні багаторічні трави, які використовували на сіно і випас, на решті площі вирощували зернові культури. Багатопільно-трав’яна система була поширена у приморських і гірських районах, де умови сприятливі для вирощування трав. Наприклад, у господарстві   О. М. Енгельгардта в Смоленській губернії застосовували таку сівозміну: 1 —6—багаторічні трави; 7 — льон, 8— пар; 9жито; 10ярі зернові; 11 —пар; 12—жито; 13ярі зернові; 14пар; 15—жито.

Багатопільно-трав’яна система землеробства застосовується і тепер у багатоземельних, але   малонаселених країнах, наприклад в Австралії.

При перехідних системах землеробства використовують усі орнопридатні землі, в сівозмінах переважають зернові з багаторічними травами або просапними культурами і чистим паром. Серед перехідних розрізняють поліпшену зернову, плодозмінну і травопільну системи.

Поліпшена зернова система. Одним із засобів удосконалення парової системи землеробства було запровадження у сівозміні поля просапних культур (цукрові буряки, картопля, кукурудза, соняшник тощо). Це вже були парозернопросапні сівозміни. Такого типу сівозміни (1— пар, 2 — озимі, 3—просапні, 4—ярі) були поширені до революції на Україні в районах, де вирощували цукрові буряки, картоплю та інші просапні культури. Запроваджували такі сівозміни і після революції у посушливих районах України.

У паропросапних сівозмінах зернові культури займали 50—70 % ріллі, просапні, зернобобові і круп’яні — 15— 20, чисті пари—15—25%. Родючість грунту підвищували інтенсивним обробітком парових і просапних полів, внесенням добрив, застосуванням заходів зберігання і нагромадження вологи. Боротьба з бур’янами велася на парових і просапних полях. Продуктивність сівозмін підвищувалася в результаті запровадження просапних культур. Однак і при такій системі багато угідь відводили під чисті пари (до 25 %) і мало висівали просапних, тобто рілля використовувалася не інтенсивно.

При плодозмінній системі землеробства не більше половини площі ріллі займають посіви зернових, а решту— просапні та бобові культури. У сівозмінах планомірно чергуються зернові, бобові і просапні культури, які потребують різного обробітку грунту і удобрення. Виникла плодозмінна система землеробства одночасно з розвитком торгівлі та промислового капіталізму в Західній Європі. Поширилася вона з Нідерландів в Англію та інші країни. Основними принципами плодозмінної системи, сформульованої А. Юнгом і А. Теером, були такі:

1) вся рілля щороку використовується для вирощування різних культур (без чистого пару);

2) зернові культури, які, на думку авторів плодозмінної системи, виснажують грунт, і культури, які збагачують його (просапні і багаторічні бобові трави), займають у сівозміні однакові площі;

3) культури цих груп повинні чергуватися у посівах, вирощування їх на одному полі навіть протягом 2 років неприпустиме;

4) природні кормові угіддя розорюються і на них організовують виробництво кормів.

В Англії застосовували типову для багатьох районів норфолькську сівозміну:1- озима пшениця, 2 – кормові коренеплоди, 3 –  ячмінь з підсівом конюшини, 4- конюшина. У цій сівозміні найбільш типове для плодозмінної системи землеробства співвідношення культур: зернові—50%, просапні — 25 і бобові — 25 %.

Плодозмінні сівозміни за умови старанного обробітку грунту, більшого і систематичного застосування добрив виявилися досить ефективними. Так, в Англії, Бельгії, Німеччині, Нідерландах за 70—80 років освоєння плодозміни врожайність зернових підвищилася і досягла в середньому 16— 17 ц/га.

Травопільна система землеробства. При цій системі частина ріллі в польових і кормових сівозмінах використовується під багаторічні трави. Теоретичною основою травопільної системи землеробства стало вчення про процеси ґрунтоутворення під природною рослинністю. Основним принципом цієї системи була періодична зміна однорічних культур у сівозміні багаторічними.

Крім того, у травопільній системі землеробства велику увагу приділяли обробіткові грунту. Найбільше поширення мала система зяблевого обробітку, яка складалася з лущення стерні і оранки. Значно підвищилася якість обробітку завдяки впровадженню плугів з передплужниками і поглиблення орного шару, особливо на підзолистих грунтах.

Проте травопільна система землеробства мала і серйозні недоліки, її визнавали універсальною, придатною для всіх районів країни, незалежно від природних і економічних умов.

Сучасні інтенсивні системи землеробства передбачають високопродуктивне використання придатних земель для вирощування найбільш цінних високоврожайних культур, сортів і гібридів, широке запровадження ефективних методів підвищення родючості грунту з урахуванням найновіших досягнень сільськогосподарської науки, передового досвіду. При інтенсивних системах землеробства родючість грунту поліпшується в результаті застосування добрив, меліорації, вдосконалення знарядь тощо.

Оскільки сучасні системи землеробства розробляються на основі глибокого аналізу і всебічного врахування природних і економічних умов сільськогосподарського виробництва, то в основі їх визначення повинна бути насамперед природна зональність, яка б відображала місцеві грунтові, кліматичні і ландшафтні умови, особливості землеробства.

Одночасно з визначенням системи за природною зональністю для детальнішої характеристики її треба підкреслювати і найбільш важливі моменти, які визначають загальний напрям (незрошуване землеробство, зрошуване, ґрунтозахисне, на меліорованих землях, гірське тощо).

Беручи до уваги, що в межах однієї природної зони може бути різна структура посівів, при визначенні системи землеробства слід зазначати групу провідних культур (зернова, технічна, кормова, просапна тощо). Наприклад, для Лісостепу республіки вона може мати назву зернобурякова сівозміна  для  Лісостепової  зони України.

загрузка...