Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ РИНКОВИХ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ

  1. Особливості планування та організації сільськогосподарського виробництва.
  2. Предмет та об’єкти науки.
  3. Методи науки і прийоми їх дослідження.
  4. Поняття та складові ланки аграрного підприємства і їх взаємодія.
  5. Реформування відносин власності в аграрних підприємствах.
  6. Організаційно-правові форми підприємств в умовах ринку.
  7. Установчі документи та реєстрація нових формувань.
  8. Агропромислова інтеграція.
  9. Економічна безпека, санація, банкрутство підприємства.

1. Особливості планування та організації сільськогосподарського виробництва.

Виробництво сільськогосподарської продукції було і залишається первинною основою життя і є основою будь-якого матеріального виробництва. Воно задовольняє постійно зростаючі потреби населення в продуктах харчування, а промисловість – у сировині для виробництва продовольчих і промислових товарів широкого вжитку.

У сільському господарстві України виробляється майже три чверті товарів народного споживання і біля третини національного доходу, тому від темпів розвитку аграрного сектору значно залежать темпи розвитку економіки держави.

Галузь народного господарства( підприємства) – це частина  виробництва, яка відрізняється від інших, видом продукції, складом засобів виробництва і знарядь праці, технологією та організацією виробничих процесів. Галузі поділяють на прості та комплексні, основні  та допоміжні .

Сільське господарство – це галузь народного господарства найвищою мірою інтегрована в певну природну та економічну системи.

Основні особливості с.г. виробництва:

  • • окремі галузі с.г.  мають неоднакову рентабельність та  по-різному поєднуються в різних  природних та кліматичних зонах;
  • • не зважаючи на необхідність поєднання галузей,  підприємство намагається віддати перевагу одній галузі, щоб зосередити на ній свій виробничий потенціал;
  • • цілорічна споживча потреба в продуктах  харчування та сировині , вимагає різних методів і способів вирощування, зберігання і її переробки;

• кожна галузь  потребує ресурсного забезпечення відповідно до особливостей технології та кінцевого продукту;

2. Предмет та об’єкти науки.

Рівень організації виробництва значно зумовлює кінцеві результати діяльності підприємства будь-якої форми власності і господарювання.

Планування та організація  діяльності підприємства – це економічна наука, яка на підставі об’єктивних законів природи і розвитку суспільства вивчає закономірності планування, раціональної побудови й ефективного ведення господарства у підприємствах та об’єднаннях з метою найбільш повного використання виробничого потенціалу, забезпечення максимального виходу високоякісної продукції та надання послуг, які б відповідали попиту споживачів і забезпечували отримання прибутку.

Наука  вивчає закономірності розвитку і  вдосконалення виробництва в господарствах, тобто предметом вивчення  є конкретні підприємства й  їх об’єднання. Вона тісно пов’язана з економічними, технічними та технологічними науками.

Об’єктам науки є сільськогосподарські підприємства різних форм власності: сільськогосподарські кооперативи, асоціації, акціонерні товариства закритого та відкритого типу, різні господарські товариства, селянські (фермерські) господарства, малі та спільні підприємства, інші фізичні й юридичні господарюючі суб’єкти.

3. Методи науки і прийоми їх дослідження.

Під методом науки розуміють спосіб пізнання явища, що вивчається. Основні прийоми дослідження:

Аналіз - це розкладання предмета або явищ на складові частини та елементи з метою детального вивчення кожної частини окремо, дослідження зв’язків між ними.

Монографічний метод – це  вивчення досвіду роботи  передових сільськогосподарських підприємств , прогресивних технологій і прийомів роботи, систем ведення землеробства й тваринництва.

Статистичний метод – дослідження масових даних для встановлення впливу окремих факторів  на кінцеві результати виробництва.

Розрахунково-конструктивний (варіантний) метод дозволяє порівняти декілька варіантів вирішення організаційно-економічних завдань і вибрати з них найдоцільніший та найефективніший.

Експериментальний метод – застосовується при обґрунтуванні ефективності нових форм організації праці, систем землеробства і тваринництва, технології виробництва .

Економіко-математичний метод – дозволяє, шляхом розробки математичних моделей і застосування  (ЕОМ)  швидко порівняти багато варіантів будь-якого процесу.

Балансовий метод використовують при зіставленнях : надходження і витрачання кормів, потреба в оборотних засобах , у робочій силі, тваринницьких приміщеннях та їх наявності тощо.

4 . Поняття та складові ланки аграрного підприємства і їх взаємодія

Підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, який має права юридичної особи і здійснює свою діяльність (виробничу, комерційну, науково-дослідну) з метою одержання прибутку.

Сільськогосподарське (аграрне) підприємство – це юридична особа, основним видом діяльності якої є виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки.

Підприємства в Україні функціонують відповідно до їх правового статусу, визначеного законами:

  • “Про підприємства в Україні”
  • “Про підприємництво”
  • “Про селянське (фермерське) господарство”
  • “Про господарські товариства”
  • “Про сільськогосподарську кооперацію”

В умовах ринкової економіки підприємство може ефективно працювати на принципах економічної свободи у виборі видів діяльності та ринків збуту своєї продукції, партнерів (постачальників, споживачів, страхових компаній, банків та ін.), найму працівників і встановленні ціни.

Підприємства працюють в умовах конкуренції, яка є необхідною властивістю ринкової економіки. Конкуренція між підприємствами ведеться насамперед за споживача, тобто за завоювання, розширення й утримання своєї позиції на ринку.

Роль підприємств в економіці  у тому, що в них відбувається поєднання засобів виробництва з робочою силою.

Як юридична особа підприємство має право самостійно від свого імені укладати

угоди, мати майнові й особисті немайнові права, бути позивачами та відповідати в судах, мати обов’язки, які відповідають напрямам діяльності, зафіксованим в установчих документах, насамперед у статуті підприємства.

На діяльність підприємства державний вплив здійснюється через податки, податкові пільги та економічні санкції відповідно до чинного законодавства.

Підприємство має право самостійно визначати форми та системи оплати праці, встановлювати розміри тарифних ставок і посадових окладів відповідно до економічних і фінансових можливостей.

Основна мета діяльності підприємства – одержання прибутку.

5. Реформування відносин власності в аграрних підприємствах.

Реструктуризація та реорганізація аграрних підприємств. У процесі діяльності підприємств може здійснюватися їх реструктуризація під якою розуміють впровадження організаційно-економічних, фінансових, правових, маркетингових, технічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на вдосконалення організаційної структури, структури управління підприємством та внутрішньогосподарського економічного механізму, реконструкцію й оновлення виробництва, стабілізацію фінансово-економічного стану з метою досягнення ефективного функціонування підприємства та його конкурентоспромож­ності на ринку. За такої форми реструктуризації підприємство зберігає право юридичної особи і не змінює своєї організаційної форми господарювання.

Істотно відрізняється від розглянутої така форма реструктуризації підприємств, як їх реорганізація. Вона може здійснюватися різними способами: шляхом поділу, приєднання, злиття, виділення, перетворення. У результаті реорганізації підприємства, як правило, втрачають право юридичної особи.

Підприємство за різних причин, наприклад, банкрутство, може бути ліквідоване. При цьому воно припиняє свою діяльність як юридична особа без права створення на його основі підприємств-правонаступників.

Паювання майна та сільськогосподарських угідь

Реструктуризація КСП у нові організаційно-правові форми господарювання ринкового типу здійснювалася у формі реорганізації шляхом поділу і припинення діяльності цього підприємства як юридичної особи.

Для визначення індивідуальних майнових паїв необхідно:

  • визначити пайовий фонд майна, що має бути розподілений між суб’єктами майнових відносин;
  • розрахувати проіндексований трудовий внесок працівників за всі роки їх роботи на підприємстві;
  • визначити для кожного працівника-суб’єкта майнових відносин – його індивідуальний майновий пай, який є його власністю.

Паювання сільськогосподарських угідь

Площа, що підлягає розподілу (паюванню), дорівнює різниці між загальною площею земель, що знаходиться у віданні відповідної ради, і площею земельних ділянок, переданих до резервного фонду, державного запасу (15 відсотків), для організації фермерських господарств (7-10 відсотків), земель присадибного фонду і загального користування, зайнятих сортодільницями, населеними пунктами з майданами, вулицями, а також гідротехнічними спорудами, полезахисними смугами, землями лісового і водного фондів, історико-культурного призначення.

Основне завдання паювання землі – визначення розміру земельного паю (частки) у власності на землю кожного члена сільськогосподарського підприємства.

Власники сертифікату на право на земельну частку (пай) можуть передати право на них в оренду, спадщину, дарувати, обмінювати і головне — безперешкодно отримати свою земельну частку в натурі з одночасною видачею на неї Державного акта на право власності.

Середній розмір земельного паю по Україні становить 4,2 га сільськогосподарських угідь .

6. Організаційно-правові форми підприємств в умовах ринку.

Ринкові відносини передбачають функціонування різних організаційних форм:

Акціонерне товариство – це підприємство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості.

Акціонерне товариство може бути двох видів:

•   відкрите, акції якого розповсюджуються без обмежень для придбання;

• закрите, акції якого розповсюджуються тільки між засновниками.
Товариство з обмеженою відповідальністю – це підприємство, яке має статутний фонд, поділений на частки в розмірах, визначених установчими документами.

Сільськогосподарський виробничий кооператив (СВК) – це підприємство, створене  фізичними особами для спільного виробництва  на засадах обов’язкової трудової участі в процесі виробництва.

Особисте підсобне господарство – форма ведення сільськогосподар­ського виробництва, що здійснюється особистою працею громадянина та членів сім’ї з метою задоволення власних потреб у продовольстві і реалізації лишків сільськогосподарської продукції.

Державне підприємство засноване на державній, загальнодержавній або комунальній власності.

Спільне підприємство – це підприємство, що базується на спільній власності українського та іноземного учасника з метою одержання прибутку.

Селянське (фермерське) господарство (СФГ) – це підприємство, форма підприємництва громадян, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну продукцію сільського господарства, займатися її переробкою і реалізацією.

7. Установчі документи та реєстрація нових формувань

Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи: засновницький договір між учасниками та  статут, які являють собою добровільно укладені угоди економічно-правового характеру.

Розробка установчих документів здійснюється з дотриманням принципів: добровільності, відкритості, пріоритетності, обов’язковості соціальної захищеності працівників.

Засновницький (установчий) договір містить принципові засади створення і функціонування підприємства, визначати порядок спільної діяльності, умови формування майна.

Статут підприємства визначає питання його діяльності, містить приблизну схему і принципи побудови, включає найменування юридичної особи, відомості про місце її знаходження, адресу, визначає органи управління, їхню компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього.

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності провадиться уповноваженими державними органами влади за процедурою передбаченою Законом України “Про підприємництво” та Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності.

8. Агропромислова інтеграція.

Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Асоціація – це договірне об’єднання підприємств, створене з метою постійної координації господарської діяльності з метою поєднання інтересів підприємств.

Агрофірма – с.г. підприємство, яке додатково займається переробкою, виробництвом продуктів харчування, має  власні магазини, кафе, ресторани, де реалізовують свою продукцію.

Холдингова компанія –  це така форма акціонерного володіння капіталом, при якому материнська (головна) компанія, володіючи контрольним пакетом акцій дочірніх компаній, об’єднаних в єдину структуру, забезпечує собі управління і контроль за всіма підприємствами, що входять до її складу.

Консорціум - це тимчасові статутні об’єднання, форма господарювання, заснована на кооперації аграрних і промислових підприємств, а також банків з можливою участю в спільній діяльності підприємств та організацій інших галузей – будівельних, торгових, наукових тощо.

Концерн – статутне об’єднання підприємств, наукових організацій, банків тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

9. Економічна безпека, санація, банкрутство підприємства

Безпека підприємництва – це сукупність організаційно-правових, режимно-охоронних, технічних, технологічних, економічних, фінансових, інформаційно-аналітичних та інших методів, спрямованих на усунення потенційних загроз та створення умов щодо забезпечення ефективного функціонування суб’єктів підприємницької діяльності відповідно до їх цілей та завдань.

За джерелом походження загрози безпеці підприємництва можна поділити на:

Зовнішні загрози: робота спеціальних служб іноземних держав щодо добування інформації про економічні процеси в сфері підприємництва з метою здійснення анти конкурентних заходів; робота служб безпеки суб’єктів підприємницької діяльності як вітчизняних, так і зарубіжних, з метою придушення конкурентів, заволодіння ринками збуту чи майном конкурентів; протиправна діяльність організованих злочинних формувань та окремих осіб з метою заволодіння майном суб’єктів підприємницької діяльності.

Внутрішні загрози: протиправні чи інші негативні дії персоналу суб’єкта підприємницької діяльності; порушення встановленого режиму захисту інформації з обмеженим доступом для сторонніх осіб; порушення порядку використання технічних засобів; інші порушення правил режиму безпеки, діловодства тощо, які створюють передумови щодо реалізації протиправних цілей злочинними елементами чи іншими зацікавленими фігурантами; низький рівень кадрового, організаційно-правового, інформаційно-аналітичного забезпечення управління потенційними ризиками як від внутрішніх, так і від зовнішніх загроз.

За напрямками роботи ризики потенційних загроз умовно можна, поділити ще на дві великі групи: економічні та режимно-охоронні.

З викладеного випливають завдання системи економічної безпеки підприємства:

  • захист законних прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності та їх співробітників;
  • збір даних, їх аналіз, оцінка і прогнозування оперативної обстановки на підприємстві;
  • вивчення та перевірка партнерів, клієнтів і конкурентів;
  • своєчасне виявлення можливих зазіхань на об’єкт чи його співробітників;
  • недопущення проникнення на об’єкт структур промислового шпіонажу, злочинних формувань чи осіб із протиправними намірами;
  • протидія технічному проникненню на об’єкт чи його комунікаційні системи;
  • захист співробітників від насильницьких посягань;
  • виявлення, попередження можливої протиправної чи іншої негативної діяльності співробітників суб’єкта підприємництва на шкоду його безпеці;
  • збереження матеріальних цінностей, відомостей з обмеженим доступом; пошук та здобування необхідної інформації для прийняття оптимальних управлінських рішень з питань стратегії і тактики подальшої підприємницької діяльності;
  • фізична і технічна охорона будов, споруд, територій, транспортних засобів;
  • формування у партнерів та клієнтури через засоби масової інформації позитивного іміджу про суб’єкт підприємницької діяльності, що повинно сприяти реалізації бізнес-проектів;
  • відшкодування матеріальних та моральних збитків, спричинених неправомірними діями юридичних чи фізичних осіб; контроль за ефективністю функціонування системи безпеки.

Для вирішення цих завдань суб’єкти підприємницької діяльності створюють власні або використовують міжвідомчі служби безпеки.

Санація - це комплекс фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційних, соціальних заходів, які тісно пов’язані між собою і спрямовані на виведення підприємств із кризи й відновлення або досягнення ними прибутковості та конкурентноздатності.

Під банкрутством розуміють визнану арбітражним судом неспроможність боржника – суб’єкта підприємницької діяльності – відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури. При цьому боржником вважається такий суб’єкт підприємницької діяльності, який неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

загрузка...