Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

ОРГАНІЗАЦІЯ І НОРМУВАННЯ ПРАЦІ. АТЕСТАЦІЯ І РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ

  1. Завдання, принципи та методи нормування праці в с.г. підприємствах.
  2. Способи вивчення затрат робочого часу.
  3. Нормування праці на механізованих польових роботах.
  4. Нормування праці на транспортних і ручних роботах.
  5. Нормування праці в тваринництві.
  6. Принципи, завдання, форми наукової організації праці.
  7. Наукова організація праці та атестація робочих місць.

1. Завдання, принципи та методи нормування праці в сільськогосподарських підприємствах.

Під   нормуванням розуміють спостереження, які направлене на вивчення прийомів виконання робіт і встановлення науково обґрунтованих норм виробітку або норм затрат часу на виробництво певного продукту при дотриманні технологічної доцільності, економічної ефективності та встановленої якості робіт.

Завдання нормування – визначення норм затрат праці на виробництво одиниці праці чи готової продукції з урахуванням конкретних умов господарства.

Правильно поставлене наукове нормування в с.г. підприємствах служить важливим засобом удосконалення організації праці та зниження її затрат у процесі виробництва.

Суть нормування праці в тому, щоб визначити величину затрат живої праці на виконання певного виду роботи в конкретних техніко-організаційних умовах і встановити на цій основі міру праці.

У с.г. науково обґрунтовані норми допомагають:

  • правильно розрахувати кількість і склад агрегатів при виконанні певного виробничого процесу,
  • доцільніше розставити за робочими місцями с.г. машини та працівників,
  • добиватися  злагодженості та безперервності в роботі.

На підприємствах агропромислового комплексу нормування праці є об’єктивною необхідністю за будь-яких організаційних форм та умов господарювання. Без визначення обсягів робіт неможливо розрахувати потребу в робочій силі та фонд оплати праці, спланувати необхідну кількість працівників за періодами робіт, визначити показники господарської діяльності.

У нормах праці необхідно враховувати  передовий досвід, раціональні режими праці та відпочинку виконавців. Крім того, норми праці повинні відповідати природноекономічним та організаційно-технологічним умовам виконання трудових процесів, а також бути об’єктивною основою побудови раціональних форм і систем оплати праці.

Нормування праці – це сукупність методів, прийомів та розрахунків за допомогою яких встановлюються обґрунтовані норми праці.

Вихідними величинами, що регламентують встановлення норм, є нормативи часу на виконання окремих елементів операцій за їх складовими: швидкість руху агрегату, ширина захвату агрегату, режим роботи устаткування та ін.

До основних принципів нормування праці, положення яких слід враховувати при визначенні норм виробітку, належить:

  1. Економічне  обґрунтування норм виробітку  проводиться з урахуванням різниці продуктивності праці при входженні в роботу, в інтенсивний її період і при зниженні продуктивності внаслідок втоми.
  2. На однакових роботах враховують дію сукупності всіх нормо утворюючих факторів.
  3. Прогресивність норм парці залежить від технології виробництва, способу організації праці, робочих місць, методів та прийомів праці.

Методи нормування праці – це дослідження трудового процесу за

основними його елементами та визначення способу, за допомогою якого встановлюється норма виробітку.

Існують два принципово відмінні методи нормування праці:

  • сумарний
  • аналітичний (за елементами).

Сумарний – норми виробітку встановлюють експериментальним шляхом не на окремі елементи трудового процесу, а відразу на весь процес, тобто сумарно, шляхом середнього фактичного виробітку групи працівників. Цей метод  можна застосовують на обмежене коло робіт, термінові роботи на які норм виробітку немає.

Аналітичний метод нормування праці за елементами є основним методом нормування праці в с.г. він передбачає поділ процесу праці на окремі складові з наступним детальним вивченням методів та прийомів праці, затрат часу по кожному з них та визначенням раціональної послідовності виконання трудового процесу. Аналітичний метод має два різновиди:

  • аналітично-експериментальний
  • аналітично-розрахунковий.

Аналітично-експериментальне нормування виключає проведення певних спостережень та досліджень безпосередньо при виконанні того процесу, на який встановлюється норма виробітку, ним користуються тільки для уточнення окремих та розроблення тимчасових норм, при різкій зміні умов виробництва, або при надходженні в господарство нових технічних засобів, на які немає норм у відповідних збірниках.

Аналітично-розрахунковий метод полягає в тому, що норми виробітку  встановлюють за типовими нормативами, диференційованими за природно-організаційними умовами, цей метод є основним, бо він менш трудомісткий, ніж аналітично-експериментальний, і дає змогу при ретельному підборі нормативів встановити досить обґрунтовані норми виробітку. Проте обидва методи взаємопов’язані й доповнюють один одного.

У довідниках типові норми подаються диференційовано за групами, що відображають особливості різних природноекономічних зон. Це дозволяє спеціалістам підприємств підібрати відповідно до своїх умов достатньо обґрунтовані й точні норми виробітку для робіт за аналітичними технологіями та технічними засобами з метою, дотримання принципу рівної оплати за однакову працю.

2. Способи вивчення затрат робочого часу.

Для вивчення затрат робочого часу використовують три способи: хронографія (фотографію) робочого дня, хронометраж і фотохронометраж.

Хронографія (фотографія) – це замір  затрат  часу за операціями та їх елементами в порядку послідовності їх використання з урахуванням всіх нормо утворюючих факторів протягом усього робочого дня.

Фотографію провадять з метою одержання вихідних даних для:

  • • удосконалення організації праці та скорочення нераціональних затрат часу;
  • • встановлення нормативів часу на виконання окремих елементів трудового процесу (підготовчо-заключні роботи, основну роботу, додаткову, особисті потреби та відпочинок протягом зміни);
  • • взаємоузгодження у виконанні робіт окремими робітниками.

Розрізняють індивідуальну і групову фотографію, самофотографію.

Хронометраж - це спосіб вивчення використання робочого часу на виконання окремих елементів операцій:  прийомів, дій, рухів (один поворот агрегату; встановлення однієї рослини овочевих культур у саджалку).

Фотохронометраж – це комбінований вид спостережень, що включає фотографію робочого часу і хронометраж.

Виконавець, який обирається для спостережень, повинен мати відповідну кваліфікацію та певний досвід роботи на даному процесі і відповідати середнім показникам фізичної сили, бути типовим за статтю, віком та іншими параметрами. Розрахунки норм виробітку за всіх умов здійснюються на робочу зміну тривалістю 420 хвилин.

3. Нормування праці на механізованих польових роботах.

Під час виконання трудового процесу на продуктивність праці виконавця або машинного апарату діють фактори, які прийнято називати нормоутворюючими. Під ними  розуміють умови виробництва, які прямо або посередньо впливають на норму виробітку. До них належать природні, агротехнічні, біологічні, організаційно-технічні та соціально-економічні.

Вони бувають:

  • Постійні:    механічний склад ґрунту.
  • Тимчасові: відхилення у вологості, рештки попередньої культури, забур’яненість, кліматичні умови.

До основних нормо утворюючих факторів  належать:

  • · вимоги агротехніки і якість виконання робіт;
  • · питомий опір машин-знарядь;
  • · врожайність та стан культур ( вологість, забур’яненість, полеглість та ін.);
  • · тягові показники тракторів і самохідних машин;
  • · експлуатаційні особливості с.г. машин : ширина захвату, місткість насіннєвих ящиків, експлуатаційна надійність,  санітарно-гігієнічні умови роботи механізаторів (жорсткість сидінь, зусилля на важелях і педалях та ін.);
  • · постійні показники полів(площа, довжина гону, конфігурація, рельєф, наявність перешкод);
  • · рівень кваліфікації механізаторів.

Продуктивність тракторних агрегатів при виконанні с.г. робіт у рільництві, а отже, і норма виробітку залежить від швидкості їх пересування по полю, ширини захвату робочих органів і питомої ваги часу продуктивної роботи  протягом робочої зміни:

Н = V * Ш * Т * 0,1,  ширину захвату визначають у метрах, швидкість руху – в кілометрах на годину, а виробіток – у гектарах.

4. Нормування праці на транспортних і ручних роботах

Для правильного застосування норм у господарствах при транспортних роботах проводять паспортизацію доріг, класифікацію вантажів, вивчення маршрутів перевезень.

Транспортні роботи в с.г. підприємствах виконуються в основному двома видами транспортних засобів:

  1. тракторно-транспортними агрегатами (норму перевезень розраховують у тоннах);
  2. автомобільним транспортом (норму перевезень розраховують у т/км).

До основних нормо утворюючих факторів вантажоперевезень будь-яким видом транспортних засобів належать:

  1. вид транспортного засобу та його вантажопідйомність;
  2. швидкість руху, відстань перевезень;
  3. спосіб навантаження і розвантаження
  4. дорожні (група доріг) і метеорологічні умови (сприятливі, несприятливі).

С.г. вантажі поділяють на чотири класи залежно від можливості використання номінальної вантажопідйомності транспортного засобу.

    • до І класу належать ті види вантажів, якими можна завантажити транспортний засіб на його технічну вантажопідйомність (мінеральні добрива, гній, земля, будівельні матеріали та ін.);
    • до II класу – вантажі, якими можна завантажити транспортний засіб на 80 відсотків (зерно, силос, зелена маса тощо);
    • до III класу – відповідно на 60 відсотків (затарені овочі, фрукти, пресоване сіно та ін.);
    • до IV класу – на 50 відсотків (сіно, солома, саджанці, розсада тощо).

Усі типи доріг за їх станом об’єднують у три групи:

  1. дороги з асфальтним твердим покриттям без вибоїн і пошкоджень;
  2. дороги гравійні, щебеневі, ґрунтові укатані, стерня зернових культур;
  3. ґрунтові розбиті, з глибокою колією.

Від зазначених факторів (клас вантажів та групи доріг) значно залежить норма перевезень, що необхідно враховувати при розрахунках.

Норма автоперевезень обумовлена часом зміни, підготовчо-заключних робіт, відпочинку і особистих потреб, рейсу, номінальною вантажопідьємністю, коефіцієнтом її використання, відстанню перевезень:

Н= (Тзм-Тпз-Твоп) Вн*к*В / Тр

Ручні роботи – це основні чи допоміжні роботи виконані за допомогою найпростіших знарядь виробництва (лопат, серпів, ножів) та без залучення сторонніх джерел енергії. Це садіння, догляд за рослинами, збирання врожаю тощо.

Нормоутворюючі фактори: вид рослин, технологія, забур’яненість, густота насадження тощо.

Норма виробітку залежить від  часу зміни, підготовчо-заключних робіт, особистих потреб; обслуговування робочого місця , відпочинку , продуктивності праці за годину: Н= (Тзм-Тпз-Топ) П / Тобс+Тв+60.

5. Нормування праці в тваринництві

Для вивчення робочих процесів у тваринництві і розробці норм часу та норм обслуговування тварин велике значення має правильний облік нормоутворюючих факторів, які суттєво впливають на рівень продуктивності праці.

Нормоутворюючі фактори – це причини та умови, які обумовлюють продуктивність праці.

Кількість таких факторів у тваринництві та його галузях дуже велика, але впливають вони на норми праці неоднаково. Тому необхідно враховувати не всі нормоутворюючі фактори, а лише найбільш важливі.

У тваринництві нормоутворюючі фактори класифікуються так:

  • •технологія виконання робіт;
  • •рівень та засоби механізації;
  • •тип тваринницького приміщення;
  • •кваліфікація та досвід виконавців;
  • •вид тварин та напрями їх продуктивності;
  • •продуктивність тварин;
  • •спосіб та період утримання тварин;
  • •тип годівлі тварин.

Робочий час зміни – це час для виконання роботи без часу на обідню перерву.

За характером використання робочий час зміни поділяють на нормований та ненормований:

  • До нормованого часу належать цілеспрямовані його витрати, які враховують при розробці технічно обґрунтованих норм.
  • До ненормованих затрат робочого часу належать різні його втрати, а також час на виконання робіт, не передбачених виробничим завданням.

Час роботи – це час цілеспрямованих дій виконавців, спрямованих на досягнення виробничого результату. Він поділяється на підготовчо-заключний, основний та допоміжний.

  • підготовчо-заключний час, це час на підготовку до роботи та її закінчення (наприклад, у молочному скотарстві збирання, підготовка та піднесення апаратів, миття посуду,  здача продукції).
  • основний час витрачається на безпосередню роботу виконавців та знарядь праці спрямовану на зміну предметів праці для досягнення кінцевого результату даного трудового процесу.
  • додатковий час витрачається на забезпечення основної роботи: догляд за знаряддями та обладнанням, станом робочого місця.
  • до часу регламентованих перерв у роботі належить час на особисті потреби виконавців та їх короткочасний відпочинок під час роботи, а також час перерв, обумовлених технологією та організацією процесу.

Заключним етапом нормування праці у тваринництві є встановлення поголів’я окремого виду худоби або птиці, яке повинне обслуговувати виконавець.

Норми обслуговування у тваринництві визначають відніманням від встановленої тривалість робочого дня у хвилинах нормативу часу на підготовчо-заключні операції,  особисті потреби та відпочинок виконавця з розрахунку на повний робочий день поділивши результат на норматив часу на обслуговування однієї голови тварин за зміну. Останній показник включає нормативи часу на доїння, годівлю, очищення приміщень, прив’язування, відв’язування та інші разові роботи.

6. Поняття, принципи, завдання форми наукової організації праці.

Наукова організація праці – комплекс заходів, що забезпечують найефективніші поєднання людей із засобами виробництва в єдиному виробничому процесі на основі досягнень науки, техніки і передового досвіду.

Основні завдання й принципи наукової організації праці:

  • найповніше використання робочої сили працівника;
  • вдосконалення виробничих процесів для збільшення корисного часу зміни;
  • створення для працюючих належних умов праці та відпочинку;
  • безпека праці;
  • зростання відповідальності й матеріальної заінтересованості в кінцевому результаті виробництва.

Розрізняють цехову й бригадну організаційні системи. У великих за розміром, господарствах найчастіше функціонує цехова організація. Цехи виділяються за галузевим принципом. У кожному з цехів створено окремі організаційні підрозділи зі своїми функціями.

За часом існування розрізняють постійні й тимчасові форми організації праці. Основними з них є бригада, ланка або група працівників.

Постійна бригада – це досить великий колектив працівників професійного складу, за яким на тривалий час закріплено землю або тварин і необхідні засоби виробництва для своєчасного виконання всіх робіт переважно власними силами й одержання запланованого обсягу продукції на основі матеріальної заінтересованості в кінцевих результатах виробництва на умовах госпрозрахунку, колективного підряду чи оренди, колективної або приватної власності.

Бригади класифікують за складом галузей (спеціалізовані, галузеві, комплексні) та рівнем механізації (ручна праця, механізована, комплексна механізація).

Формою внутрішньо бригадної організації є ланка. Потреба в них зростає при укрупненні господарств і бригад, створенні нових форм організації праці в умовах реформування сільського господарства.

Члени ланки на закріпленій ділянці виконують основні роботи з виробництва одного-двох видів продукції у рослинництві або на них припадає частина виробничого процесу в тваринництві. Ланки створюють нарік, сезон або невеликий проміжок часу для виконання певної роботи. Залежно від способу виконання виробничих процесів розрізняють ланки ручної праці, механізовані та комплексної механізації. Ланкову систему широко застосовують при вирощуванні всіх культур, особливо технічних і просапних.

На склад і розміри трудових колективів впливають такі основні фактори: природні умови, географічне положення й спеціалізація, розмір закріпленої площі або поголів’я тварин, склад основних засобів та рівень механізації, планова врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин, кваліфікація кадрів, наукова обґрунтованість норм виробітку, умови й прийняті форми організації праці.

Оптимальні розміри постійних виробничих підрозділів визначають за трьома методичними підходами.

  • Перший із них полягає у використанні розроблених науковими установами нормативів розміру площі або кількості поголів’я тварин для конкретних природноекономічних умов зони, де розташоване підприємство. За цими даними на підставі технологічних карт розраховують обсяг кожного виду робіт за періодами, ділять його на прийняту на підприємстві норму виробітку і таким чином визначають кількість працівників у колективі, що зможуть виконати даний обсяг роботи в зазначені терміни.
  • За другою методикою застосовують нормативи навантаження посівів або поголів’я на одного працівника; діленням закріпленої площі або поголів’я тварин на цей норматив визначають необхідну чисельність колективу.
  • Третій спосіб пов’язаний із встановленням оптимальних розмірів підрозділів для умов зони аналізом масових даних. При цьому користуються методом статистичних групувань і виявляють найефективніші розміри підрозділів як за площею посівів чи поголів’ям тварин, так і за кількістю працівників різних професій та кваліфікації. Застосування всіх трьох підходів потребує наявності на підприємстві адекватної умовам нормативної бази.

7. Наукова організація праці та атестація робочих місць

Умови праці – це сукупність факторів виробничого середовища, які в процесі праці впливають на працездатність і здоров’я людини. Тому поліпшенню таких умов, як елемента наукової організації праці, необхідно приділити особливу увагу.

Різноманітні умови праці поділяють на три основні групи: санітарно-гігієнічні, психофізіологічні та естетичні.

  • До санітарно-гігієнічних умов належать температура, запиленість різноманітними домішками і бактеріями та загазованість повітря, освітленість робочих місць, рівень виробничого шуму й вібрації.
  • Психофізіологічні умови праці повинні підтримувати відповідність між фізичним і психічним станом працівника й сприяти підвищенню продуктивності його праці.
  • Естетичні умови відіграють важливу роль як фактор оздоровлення людини та зростання продуктивності і праці.

Виробнича естетика – це створення комфорту на кожному робочому місці, раціональне розміщення засобів і предметів праці з метою зручності їх застосування (зліва, справа, на певній висоті та відстані від руки тощо), дотримання чистоти і порядку на робочому місці, вибір приємного кольору пофарбування приміщення й усіх предметів навколо робочого місця, місць відпочинку; озеленення і впорядкування території, особливо місць відпочинку; наявність відповідного музичного супроводу. Ці умови тісно пов’язані з санітарно-гігієнічними й психофізіологічними і повинні діяти в комплексі з ними.

Розрізняють внутрішньо змінний, добовий, тижневий, місячний і річний режим. Внутрішньо змінний режим роботи та відпочинку – це порядок чергування їх протягом зміни або робочого дня;

  • добовий – характеризується чергуванням періодів виробничого і особистого часу протягом доби;
  • тижневий – визначається кількістю робочих днів на тиждень;
  • місячний і річний режими – це кількість робочих тижнів, днів чергової відпустки.

Науковими установами рекомендовані правила чергування роботи та відпочинку протягом зміни: на роботах, не пов’язаних з особливим нервовим напруженням – 5 хв. відпочинку через кожні 1-1,5 год. роботи; при нормальній напруженості – перерва 10-15 хв. через 2 год.; на важких або одноманітних роботах – перерви частіші й триваліші.

Тривалість перерви на обід розраховують не лише на приймання їжі, а й з урахуванням часу для відпочинку, відновлення працездатності. На термінових роботах рекомендують застосовувати вахтовий метод при тривалості вахти від 3 до 6 год. У тваринництві замість тривалої перерви між циклами доцільно переходити на двозмінний режим роботи.

У сільському господарстві робоче місце – це зона дії працівника, розміщення засобів виробництва, необхідних для виконання певної роботи. На ньому, залежно від виду роботи, може працювати один чи кілька чоловік. Місце обмежене просторово (кабіна трактора або зерноочисна лінія, що складається з кількох машин і яку обслуговує група людей).

Ширшим є поняття робочої зони. Вона визначається як певна ділянка, на якій переміщуються засоби виробництва, тобто можуть одночасно існувати кілька робочих місць.

Робочі місця класифікують:

  • за часом їх існування (постійні, тимчасові),
  • рівнем механізації праці (ручна праця, механізовані (автоматизовані),
  • кількістю працівників, що їх обслуговують (індивідуальні, колективні).

Атестація робочих місць передбачає визначення фактичного стану організації робочих місць і встановлення ступеня відповідності їх типовим операційним технологіям та вимогам наукової організації праці за такими факторами:

  • відповідність кваліфікації виконавця функціям, які він виконує;
  • забезпечення нормативно-технічною документацією, обладнанням, приладами, інструментом, машинами, а також встановленого технологією рівня механізації робіт;
  • належний облік і аналіз роботи виконавців;
  • відповідність вимогам організації та охорони праці;
  • оцінка якості роботи.

Атестацію робочих місць здійснює атестаційна комісія. Вона складає акт атестації, де зазначається кількість не атестованих або умовно атестованих робочих місць за факторами атестації. На підставі цього акта у десятиденний строк розробляють організаційні й агрозоотехнічні заходи щодо приведення робочих місць у належний стан.

Розрізняють соціальну та економічну ефективність від впровадження заходів щодо наукової організації праці.

Соціальна ефективність полягає у поліпшенні умов праці, підвищенні професійного і культурно-освітнього рівня працівників, а в зв’язку із цим – у зменшенні травматизму та плинності кадрів і підвищенні продуктивності праці, тобто соціальний ефект може переходити в економічний.

Економічний ефект передбачає економію праці, матеріалів, капітальних вкладень і коштів на одиницю продукції або роботи.

Економію праці визначають зіставленням затрат праці на одиницю продукції (роботи) до впровадження накреслених заходів і після них.

Найбільший економічний ефект одержують при впровадженні не окремих пропозицій, а комплексу заходів, що передбачають поліпшення умов і безпеки праці, раціональний режим праці та відпочинку, використання передової техніки й технології виробництва.

загрузка...