Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

Організація племінної роботи

Племінна робота — це система організаційно-зоотехнічних захо­дів, спрямованих на поліпшення породних якостей тварин із метою підвищення їхньої продуктивності.

Зоотехнічний та племінний облік

Успішна селекційно-племінна робота неможлива без чіткої організації точного, систематичного обліку продуктивності, походження тварин, їх предків і нащадків. Для індивідуального контролю продуктивності й обліку необхідні зручні і надійні методи мічення тварин. Тому всім новонародженим (телятам, поросятам, ягнятам тощо) у перший день привласнюють індивідуальний номер. Існує декілька методів мічення: вушними бірками, нашийниками, вищипами на вухах, таврування холодом, татуювання, випалювання номерів на рогах (рис.1). За будь-якого методу мічення не допускається повторюваності номерів.

а) вищипами                             б) холодом

Рис. 17. Мічення тварин

Статева та господарська зрілість. Одним із важливих елементів відтворення поголів’я є організація і проведення пару­вання тварин. Розмноження їх стає можливим лише з настанням статевої зрілості, тобто коли вони вже здатні давати потомство

Ві­домо, що статева зрілість настає у свиней в 4 — 6 міс, овець і кіз — 5-8, великої рогатої худоби — 6-9, коней — 15-18 міс, тобто знач­но раніше, ніж закінчується ріст та загальний розвиток організму.

Наведені дані є орієнтовними і стосуються середньоспілих тва­рин, оскільки статева зрілість залежить від породи, статі, умов годів­лі, вирощування, клімату. У самок скороспілих порід при повноцін­ній годівлі, а також в умовах теплого клімату вона настає раніше. Як надто раннє парування, так і затримка його призводять до нега­тивних наслідків — недорозвиненості, зниження продуктивності, сповільнення темпів відтворення стада, перевитрат кормів у процесі вирощування поголів’я.

Вік тварин, їхній фізіологічний стан, при досягненні якого вони стають придатними до відтворення без шкоди для здоров’я та по­дальшого нормального розвитку, можуть дати повноцінний приплід і проявити високу продуктивність, називається господарською зрілі­стю.

Оптимальним віком першого парування вважають такий: для свинок — 8-10 міс, кнурів — 10 – 12, ярок — 12 – 18, баранів — 18, бугаїв — 14 — 16, телиць — 16—18 міс, кобил і жеребців — 3 — 4 ро­ки. Господарська зрілість тварин визначається не тільки їхнім ві­ком, а й розвитком. Наприклад, для теличок молочних порід жива маса при першому паруванні (осіменінні) повинна становити при­близно 70 % від живої маси повновікових нормально розвинених корів (третє отелення).

Способи парування та осіменіння. Застосовують вільне і руч­не парування тварин та штучне осіменіння. При вільному паруван­ні маток і плідників утримують разом в одному стаді. Практикують його в умовах екстенсивного ведення тваринництва, де переважає табунно-пасовищний спосіб утримання і здійснюється груповий під­бір. У такому разі плідник використовується нераціонально, швидко виснажується й установити походження приплоду, якщо в стаді бу­ло кілька плідників, неможливо. Крім того, вільне парування при­зводить до поширення інфекційних захворювань статевих органів, що завдає економічних збитків господарству. В племінних господар­ствах його не застосовують.

При ручному паруванні плідників утримують окремо від маточ­ного поголів’я. Проводять його у спеціальних загонах, манежах, станках. Це дає змогу регулювати підбір тварин, кількість пару­вань, контролювати фізіологічний стан маток і плідників, парувати їх за наміченим графіком у певні строки, вести зоотехнічні записи про походження приплоду і дату парування. Однак при ручному паруванні плідника використовують на обмеженій кількості маток.

Штучне осіменіння — найефективніший спосіб масового поліп­шення тварин за рахунок використання найцінніших плідників. Він полягає в одержанні за допомогою штучної вагіни сперми від плідників, перевірених за якістю потомства, її оцінці, розрідженні та введенні різними способами у статеві органи самки. Розрідженою спермою одного плідника можна за сезон осіменити від кількох со­тень до кількох тисяч маток.

Спосіб тривалого, протягом десятків років, зберігання сперми в стані глибокого заморожування у рідкому азоті (- 196 °С) дозволяє одержувати потомство завдяки банкам сперми від найцінніших плідників, які давно вже вибули із стада, транспортувати її на ве­ликі відстані, завозити навіть із-за кордону, уникати ряду захворю­вань, значно скоротити кількість плідників.

Підбір тварин

Підбір тварин - цілеспрямована система спаровування тварин з метою якісного їх вдосконалення.

Мета підбору: знання конкретних спадкових особливостей тварин, що їх спаровують; можливість їх поєднання; передбачення одержаних результатів, М.Ф.Іванов відзначав, що підбір має здійснюватися з таким розрахунком, щоб нащадки були кращі за своїми якостями, ніж батьки, недоліки одного з батьків повинні компенсуватися позитивними якостями іншого, а всі цінні якості обох батьків закріплятися, тобто передаватися в спадок.

Підбираючи пари, насамперед оцінюють маточне поголів’я, виявляють його цінні якості й недоліки, потім групують маток і намічають, які саме їхні ознаки треба зберегти, які поліпшити і усунути. Маючи на увазі ці вимоги, підбирають до маток певного плідника. При цьому завжди дотримуються принципу: плідник за своїми якостями повинен бути на клас вище маток, з якими його спаровують. Прогрес у племінній справі значною мірою досягається максимальним використанням найкращих, перевірених за якістю нащадків плідників.

Підбір є індивідуальний, коли до кожної матки підбирають такого плідника, в поєднанні з яким можна сподіватися нащадків бажаних якостей. Такий підбір найскладніший і використовується в племінних заводах і племінних господарствах.

При індивідуально-груповому підборі до групи однорідних щодо якості й споріднення маток прикріплюють одного плідника, що стоїть на клас вище маток. Цю форму підбору широко використовують на товарних фермах. Якщо за групою маток закріплюють 2-3 плідники, то підбір буде груповий.

Методів підбору є два: однорідний або гомогенний, і різнорідний або гетерогенний. У будь-якій високопродуктивній породі є визначні тварини, що мають великий вплив на її подальше вдосконалення. Щоб закріпити цінні якості таких тварин у нащадків, використовують однорідний підбір. При цьому підбирають матку й плідника, найближчих за рядом ознак: за типом конституції, напрямом продуктивності, віком, походженням. Прикладом однорідного підбору може бути спаровування кнура беконного типу з маткою такого ж типу.

Однорідний підбір застосовують з метою закріплення характерних властивостей вихідного племінного матеріалу, підсилення наявних переваг тварин, створення більш стійкої спадковості цінних ознак. В однорідному підборі відомі дві основні формули: “Подібне з подібним народжує подібне”, “Краще з кращим дає краще”. Перша формула не може цілком задовольняти вимоги тваринника, тому що подібне може бути не завжди добре. Найдоцільніше проводити однорідний підбір за другою формулою, яку ввів у зоотехнію П.М.Кулєшов. Це дає можливість не тільки зберегти цінні якості обох батьків, а й підсилити їх у нащадків. Однорідний підбір ведуть як за однією (жирномолочність, тонина вовни тощо), так і за комплексом ознак. Підбір за кількома ознаками, що доповнюють одна одну, дає значно кращі результати. Застосовують однорідний підбір найчастіше на першому етапі породоутворення, коли закріплюють тип родоначальника нової лінії тощо.

Однорідний підбір має й недоліки: він лише підсилює існуючі корисні ознаки, але не створює нових якостей в нащадків; застосовуючи його, не можна виправити ті чи інші недоліки. Нерідко спостерігається, що тварини, які відзначаються однорідними цінними якостями, мають і схожі дефекти. Однорідний підбір мимоволі нагромаджує їх у нащадків. Наприклад, тривалий однорідний підбір голландської худоби за молочністю без урахування міцності конституції призвів до ослаблення будови тіла.

Різнорідний підбір застосовують, щоб створити в тварин нові, цінні ознаки, які потім підсилюватимуть і закріплюватимуть однорідним підбором. Різнорідний підбір характеризується великими відмінностями в ознаках тварин, що їх спаровують. Плідник і матка відрізняються одне від одного за типом конституції і напрямом продуктивності. Наприклад, корів молочного напряму спаровують з плідниками м’ясного типу.

Різнорідний підбір дає можливість: створити нові, цінні ознаки, яких немає в батьків; виправити недоліки, властиві одному з батьків; підсилити цінні господарськокорисні ознаки, що є в одного з батьків; отримати нащадків проміжного типу за однією ознакою; підвищити мінливість і життєздатність тварин.

Добір тварин

Мета добору – вибір кращих за продуктивними і спадковими якостями та вибракування гірших особин, які не задовольняють поставлених вимог. Існують різні способи добору тварин:

– за індивідуальними властивостями (продуктивність, екстер’єр, конституція),

– походженням (якість предків),

– за якістю нащадків.

Розрізняють добір масовий, коли із стада відбирають велику групу особин за їх ознаками, та індивідуальний, коли вибирають кращих тварин за якістю нащадків. Масовий добір застосовують у стадах корів м’ясної худоби, у великих отарах овець, коли неможливо зробити комплексну оцінку тварин. В цьому випадку задовольняються оцінкою за екстер’єром. Масовий добір хоча й простий щодо форми, але малоефективний, бо при ньому продуктивність зростає повільно.

У племінних господарствах, де налагоджено зоотехнічний облік за походженням і продуктивністю, застосовують індивідуальний добір тварин за комплексом ознак. Основні ознаки добору такі: продуктивність, конституція, племінна цінність. Добір може бути ефективний в тому разі, коли для тварин створено певні умови годівлі та утримання.

Велике значення має кількість ознак за якими ведуть добір. Розрізняють добір:

– однобічний (за одним показником),

– комплексний (за рядом ознак).

У племінних господарствах ведуть комплексний індивідуальний добір за рядом найважливіших ознак.

Найпростіша форма добору -це добір за продуктивністю, коли тварин оцінюють за молочністю й живою вагою, настригом вовни тощо.

Добір починають з оцінки тварин за походженням. Відомо, що від кращих за якістю батьків одержують кращих нащадків. Важливе значення при доборі має оцінка тварин за якістю нащадків. Давно відомо, що однакові за зовнішнім виглядом матки, вирощені в одних і тих самих умовах, дають різних за якістю нащадків. Відтворювальну частину будь-якого стада становлять матки й плідники. Роль маток і плідників у племінній справі неоднакова. Один плідник дає за рік сотні і навіть тисячі нащадків, а матки – одиниці, тому плідник відіграє важливішу роль у вдосконаленні продуктивних якостей стада й породи. Це положення беруть до уваги, залишаючи плідників, які перевірені за якістю нащадків. На випробовування ставлять молодих, доброго походження, цінних за своїми індивідуальними якостями плідників. Оцінка плідників за якістю нащадків потребує створення на фермах добрих умов годівлі й утримання.

Контрольні запитання

  1. Дайте визначення розведення сільськогосподарських тварин?
  2. Що таке порода?
  3. Класифікація порід?
  4. Дайте визначення екстер’єру і конституції тварин?
  5. Що ви розумієте під підбором і добором тварин?
  6. Дайте визначення росту і розвитку тварин?

7. Які є види продуктивності сільськогосподарських тварин?

  1. Дайте визначення методів розведення тварин?
  2. Схрещування і його біологічна суть?

10.Яка суть гібридизації тварин?

загрузка...