Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

Основні фактори грунтоутворення

В.В. Докучаєв уперше встановив, що грунт як природне тіло формується в результаті тісної взаємодії таких факторів: клімату, рослинності, грунтотворних порід, рельєфу місцевості і віку країни (часу). Сукупна дія цих факторів у конкретних природних умовах – це комбінація екологічних умов для розвитку процесів грунтоутворення та утворення грунтів.

Наявність різних грунтів у природі – це результат тривалого природного розвитку основних процесів грунтоутворення: підзолистого, дернового, болотного, солонцевого, ферралітного та ін. Різноманітність грунтів пояснюється тим, що інтенсивність розвитку процесів грунтотворення та їх комбінацій залежить від розвитку у часі факторів грунтотворення за певних природних умов. Процеси грунтотворення розвиваються одночасно і взаємообумовлено. В наслідок процесу грунтотворення в грунтах формуються різні генетичні горизонти залежно від природних умов, характеру грунтотворної породи, типу рослинності, рельєфу і т.д. Різні напрямки розвитку процесу грунтотворення зумовлюють неоднакову будову профілю для різних типів грунтів.

До основних факторів грунтотворення належать:

- грунтотворні породи (материнські ) – їх механічний і хімічний склад впливає на всі процеси формування органічної і мінеральної частини грунту, а отже, й на його будову, склад і родючість. Від нього залежать особливості розкладу органічної речовини, що надходить у породу, і, як наслідок,  нагромадження  в грунті перегною. Тому на одних і тих же грунтотворних породах в умовах однакового клімату, рослинності та рельєфу формуються різні грунти. Грунтотворні процеси значною мірою пов’язані з біохімічними і хімічними реакціями перетворення мінеральної та органічної частини грунту. ці перетворення пов’язані з температурою і вологістю, які визначаються кліматичними умовами. Тому в різних кліматичних умовах утворюються неоднакові грунти.

–                   тип рослинності визначає не тільки особливості та напрям процесів синтезу та розкладу органічної речовини і нагромадження перегною, а й водно-повітряний, тепловий і поживний режим грунту. Тому під різною рослинністю за інших однакових умов формуються різні грунти.

–         рельєф  впливає на грунтотворний процес через перерозподіл світла, тепла, вологи, які надходять  на поверхню грунту.

Від рельєфу залежить і склад грунтотворних порід. Як правило, зміна порід за механічним складом спостерігається зверху вниз по схилу.

В.Р. Вільямс відмічав, що при цьому по схилу зверху вниз цей показник стає більш глинистим.

Розрізняють три форми рельєфу:

  • Макрорельєф- це така будова поверхні, коли окремі елементи займають більш-менш великі території і найчастіше розрізняються значними коливаннями висот.
  • Мезорельєф- коли на невеликих площах ( у заплавах річки) трапляються нерівності з різницею висот у кілька метрів.
  • Мікрорельєф- якщо нерівності поверхні землі вимірюються сантиметрами.

Відповідно до форм рельєфу формується і комплексність грунтів.

- вік країни або території – один із основних факторів грунтоутворення. грунтотворний процес, як і всі інші явища природи, відбувається не лише в просторі, а й у часі. За В.Р. Вільямсом,  грунтотворний процес на території України почався з моменту відходу льодовика і поселення на поверхні, яка звільнилась, болотно-тундрової рослинності. Оскільки відхід льодовика з південних і північних територій почався в різні періоди (на півдні раніше, на півночі – пізніше), початок і тривалість грунтотворного процесу доля різних територій не однакові.

Період, що минув з початку грунтотворного процесу на певній території і до наших днів, є абсолютним віком грунту. Виходячи з сказаного вище, грунти південних широт мають більший абсолютний вік, ніж грунти північних. Абсолютний вік грунту залежить від рельєфу. Грунти вододілів у районах, які не зазнали зледеніння, мають більший абсолютний вік, ніж грунти на схилах. При цьому абсолютний вік грунтів на схилах більший, ніж грунтів  річкових заплав.

Розрізняють також і відносний вік грунтів. в міру переміщення південної границі льодовика на північ на утворення болотно-тундрових грунтів накладався підзолистий грунтотворний процес, який характерний для тундрової зони. Потім він змінювався дерновим, і ,нарешті, напівпустельним і пустельним, характерним для зони сучасних сіроземних грунтів. Отже, грунти еволюціонують не тільки в просторі, а й у часі. Відносний вік грунту зумовлюється періодом грунтотворного процесу і особливостями інших факторів грунтотворення. Відповідно до поєднання цих факторів на різних частинах абсолютно одновікової території в грунтовому покриві є кілька різних за своїм стадійним розвитком або віком грунтів. Це і визначає комплексність грунтового покриву будь-якої грунтової зони.

Розглянувши основні фактори, можна виділити ще такі наступні чинники, які значно впливають на процес грунтотворення:

–                   тваринні організми – це грунтова фауна, яка по – різному впливає на мінеральну і органічну частини грунту (черв’яки, комахи, хребетні). Вони здатні розпушувати грунтові породи, перемішувати, що сприяє хімічному і біологічному вивітрюванню, поліпшення повітряного і водного режиму, збагачення на органічну речовину.

- мікроорганізми – сюди входять бактерії, азотофіксуючі мікроорганізми, гриби, актиноміцети  ( променисті грибки – проміжне місце між бактеріями та грибами), водорості, лишайники. Їх роль полягає у розкладі рослинних решток.

Вплив господарської діяльності на процеси грунтотворення накладає також значний відбиток на формування різних типів грунтів і їх властивостей. Розорюючи степи і розкорчовуючи ліси, людина змінює не тільки рослинність, а й інші умови, які визначають водний, повітряний і тепловий режими грунту. Зміна цих умов призводить до зміни мікробіологічної діяльності в грунті, посилення біохімічних процесів мобілізації поживних речовин, що, в свою чергу, змінює поживний режим і родючість грунту. Зміна природної рослинності впливає не тільки на родючість грунтів, а й на процес грунтоутворення.

Грунтоутворення змінюється під впливом:

1)механічного обробітку грунту,                 2) вирощування багаторічних трав, 3) внесення добрив, 4)осушення заболочених і зрошення недостатньо зволожених грунтів і т.д.

Класифікація грунтів. Грунти України та їх якісна оцінка.

На території України розрізняють три грунтово-кліматичні пояси: Полісся, Лісостеп і Степ.

■ На Поліссі переважають підзолисті та дерново-підзолисті ґрунти, які залягають на вирівняних елементах рельєфу. В низинах поширені болотно-опідзолисті з оглеєним нижнім горизонтом, а на заплавах річок – торфово-болотні ґрунти. Ґрунти Полісся бідні на гумус і рухомі форми поживних речовин, мають високу кислотність. Для їх окультурення і підвищення родючості треба застосовувати вапнування, органічні і фосфорно-калійні та мікродобрива, впроваджувати сівозміни з посівами багаторічних трав і люпину. На болотах і торфоболотних ґрунтах необхідний штучний дренаж.

■ У Лісостепу поширені сірі опідзолені гранти, які сформувалися під покривом широколистих лісів. Трапляються також чорноземи, що утворилися на великих просторах під багаторічною степовою рослинністю. Там, де трав’яниста рослинність змінювалася лісовою, посилився підзолистий процес ґрунтоутворення, в результаті якого з’явилися чорноземи вилугувані і опідзолені. На вирівняних елементах рельєфу, де лісова рослинність не розвивається, сформувалися глибокі чорноземи. Родючість грантів Лісостепу підвищують внесенням добрив, своєчасним і якісним обробітком ґрунту, додержанням правильного чергування культур у сівозміні.

■ У Степу переважають чорноземні ґрунти. У північному і центральному Степу поширені чорноземи звичайні і південні середньо гумусні з високим вмістом поживних речовин. У південному Степу в умовах більш сухого клімату утворилися менш гумусова ні чорноземи південні. На узбережжі Азовського і Чорного морів, а також на рівнинах Криму поширені темно-каштанові і каштанові ґрунти, часто солонцюваті, серед яких трапляються солонці і солончаки.

■ У гірських районах Карпат і Криму поширені бурі лісові ґрунти, які утворилися в умовах м’якого вологого клімату під впливом лісової рослинності. Безлісі вершини Карпат вкриті гірсько-лучними ґрунтами та торфовищами. У передгір’ях поширені коричневі, дерново-карбонатні, гірсько-лісові та сірі лісові ґрунти. В горах Південного Криму на висоті до 400 м над рівнем моря переважають коричневі та червоні ґрунти напівсухих субтропіків.

Ерозія грунту – що це?

Ерозія” – це процеси  руйнування верхніх найбільш родючих горизонтів грунту і підґрунтя талими та дощовими водами або вітром. Вона виникає під впливом природних і антропогенних (зв’язаних з господарською діяльністю людини) факторів.

Розрізняють два основних види ерозії: водну і вітрову.

Водна ерозія буває: краплинною – руйнування агрегатів грунту ударами дощових крапель, внаслідок чого пори забиваються дрібними   частинками грунту, зменшується водопроникність і посилюється поверхневий стік та змив грунту; площинною (або ерозія поверхневого   змиву) – більш-менш рівномірний змив грунту невеликими струменями талих та дощових вод; лінійною – (глибинною, яружною), що спричиняє розмиви грунту, підґрунтя, материнських порід концентрованими потоками води; іригаційною, яка виникає в умовах неправильно організованого зрошення на схилових землях, коли по лінії течії поливної води є здатні до розмивання схили.

Вітрову ерозію поділяють: Повсякденна вітрова ерозія – найбільше проявляється на легких і карбонатних суглинкових грунтах без пилових бур. Пилові, або чорні, бурі - характеризуються найбільшою руйнівною дією. Механічне руйнування та переміщення грунту копитами тварин на схилах балок внаслідок збільшення навантаження на обмежену площу пасовища відносять до так званої пасовищної ерозії. Переміщення грунту на схилах  вниз під час оранки, культивації, боронування, сівби називається агротехнічною ерозією.         Руйнування, засипання грунту під час добування відкритим і підземним способами різних копалин, засипання його шаром будівельного сміття під час будівництва житлових та промислових приміщень, використання грунту для утворення насипів під час прокладання транспортних шляхів називають технічною ерозією.

Характеризуючи ерозійні  процеси, розрізняють нормальну і прискорену ерозію.

Нормальна, або геологічна, ерозія проявляється в природних умовах (без втручання людини) і відбувається повільніше, ніж формування профілю грунту під час процесів ґрунтоутворення. Вона спостерігається на цілинних землях, у лісах, на луках і, як правило, це призводить до утворення еродованих грунтів.

Прискорена, або антропогенна, ерозія виникає внаслідок нераціональної господарської діяльності людини і відбувається інтенсивніше процесів ґрунтоутворення. Вона призводить до утворення еродованих грунтів.

Фактори,  які впливають на виникнення та інтенсивність ерозійних процесів, ділять на дві групи:

-природні (клімат, рельєф, грунт, рослинність);

-соціально-економічні (пов’язані з господарською діяльністю людини).

Сучасна ерозія, як правило, проявляється при поєднанні обох груп факторів. Природні фактори створюють умови для виникнення ерозії, а неправильна виробнича діяльність людини  основною причиною виникнення ерозії.

загрузка...