Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

  1. Види планів, зміст та організація внутрішньогосподарського планування.
  2. Зміст і методика стратегічного і перспективного планування.
  3. Суть та організація поточного і оперативного планування.
  4. Обґрунтування виробничої програми підприємства.
  5. Планування витрат і собівартості продукції.
  6. Складання фінансового плану підприємства.

1. Види планів, зміст та організація внутрішньогосподарського планування.

Система планування містить:

  • види планів;
  • об’єкти планування;
  • підсистеми управління плануванням.

Розрізняють такі форми планування і відповідно види планів:

  • Директивне планування –  рішення обов’язкові для виконання об’єктами планування.
  • Індикативне планування – рішення не обов’язкові для виконання об’єктами планування.

Залежно від тривалості планового періоду розрізняють планування:

  • перспективне планування буває довгострокове (стратегічне, більше 2 років) і середньострокове (менше 2 років). Такі клани визначають  довгострокову стратегію підприємства, включаючи соціальний, економічний, науково-технічний розвиток.
  • поточне планування полягає в розробці річних планів на всіх рівнях управління підприємством та з усіх напрямів   діяльності, а і також планів на коротші періоди (квартал, місяць).

За змістом планових рішень виділяють:

  • стратегічні орієнтується на довгострокову перспективу і визначає основні напрями розвитку об’єкта господарювання.
  • тактичні - відображаються заходи, спрямовані на розширення виробництву і підвищення його технічного рівня, оновлення і зростання якості продукції, якомога повніше використання науково-технічних досягнень.
  • оперативно-календарні завершальний етап планування господарської діяльності фірми. Основним його завданням є конкретизація показників тактичного плану з метою організації повсякденної планомірної і ритмічної роботи підприємства та його структурних підрозділів.

За ступенем охоплення об’єктів планування:

  • загальний план підприємства ;
  • плани усіх видів діяльності .

За черговістю в часі:

  • упорядковане планування, за якого після завершення одного плану розробляють інший;
  • перехідне планування, коли після закінчення певного запланованого строку план продовжується на наступний період;
  • позачергове  планування, коли план розробляють за необхідності, наприклад, у разі реконструкції або санації підприємства.

Планування на підприємстві — це процес пошуку і використання резервів підвищення ефективності виробництва  і вирішення соціальних проблем колективу.

Основними видами діяльності плановиків на підприємстві є:

  • розробка стратегії підприємства ;
  • аналізу  зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.
  • розробка прогнозів щодо майбутнього фірми;

2.  Зміст і методика стратегічного і перспективного бізнес-планування.

Бізнес-план – це документ, в якому викладено суть підприємницької ідеї, шляхи і засоби її реалізації, а також подано характеристику ринкових, виробничих, організаційних і фінансових аспектів передбачуваного бізнесу та особливості його управління.

Бізнес-план, як і стратегічний план підприємства, охоплює досить тривалий період, звичайно

3-5 років,  розробляють бізнес-плани з метою залучення інвесторів .

Зміст і обсяг бізнес-плану залежить від:

  • цілей розробки плану ;
  • сфери діяльності;
  • розміру бізнесу ;
  • конкретних характеристик майбутнього продукту.

Резюме, головна його мета—зацікавити читача в більш детальному вивченні бізнес-плану.

Галузь, підприємство та його продукція – переконати  в перспективності галузі і викликати довіру  описом позитивних якостей і особливостей запропонованого вами продукту.

Дослідження ринку і маркетинг-план.

  • Визначення потенційних споживачів .
  • Обґрунтування вибору місця розміщення підприємства.
  • Визначення загальної місткості  ринку .
  • Прогнозна оцінка річного продажу.

План виробництва містить :

  • опис технологічного процесу ;
  • обґрунтування розміщення виробництва ;
  • засоби виробництва

Організаційний план:

  • юридичну форма для організації  бізнесу ;
  • потреба бізнесу в персоналі;
  • керівний склад підприємства;
  • форми оплати праці
  • організаційна схема підприємства

Фінансовий план, має чітко  показати:

  • звідки і коли підприємство одержуватиме гроші;
  • на що і коли ці гроші витрачатимуться;
  • яким буде фінансовий стан підприємства

3. Суть та організація поточного і оперативного планування.

Річний бізнес-план —це науково обґрунтована програма його виробничо-фінансової діяльності .

Головними завданням  є мобілізація внутрішніх резервів підприємства , підвищення  конкурентоспроможності, зростання продуктивності праці, зниження собівартості , збільшення прибутку , підвищення рівня рентабельності виробництва, зростання добробуту працівників підприємства.

Суть оперативного планування полягає в детальній розробці планів підприємств та їхніх підрозділів (цехів, бригад, ферм, навіть робочих місць) на короткі проміжки часу – окремий виробничий період, місяць, декаду, робочий тиждень, добу, зміну.

Особливості оперативного планування в сільському господарстві пов’язані з сезонним характером виробництва, необхідністю виконання певних видів робіт у чітко визначені агротехнічні строки.

Тому в рослинництві розробляються оперативні робочі плани на періоди найважливіших с.г. робіт (весняних, догляду за посівами і насадженнями, збирання врожаю та ін.), а також плани-наряди на виконання робіт.

У робочих планах на періоди окремих с.г. робіт передбачається:

  • • перелік і обсяги робіт ;
  • • кількість робочих днів, необхідних для виконання обсягу робіт;
  • • склад агрегатів, їх змінний, денний і сезонний виробіток;
  • • денна потреба в робочій силі, тракторах, машинах, комбайнах, транспортних та інших засобах.

4. Обґрунтування виробничої програми підприємства.

Виробнича програма підприємства визначає структуру підприємства, спеціалізацію і темпи розвитку та є основним розділом його плану.  У с/г підприємствах ця програма охоплює виробничі програми з рослинництва, тваринництва і промислових виробництв.

Обґрунтування виробничої програми с.г. підприємства включає в себе планування: структури посівних площ, поголів’я худоби і птиці, план виробництва і розподілу продукції певного асортименту, кількості і якості. Крім того, ця програма містить комплекс агрозоотехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (сорти, насіння, добрива, корми, сировина, засоби захисту рослин і тварин, меліорація тощо).

Планування тваринництва визначають  обсяг і види продукції, яку доцільно виробляти. Враховуючи встановлений обсяг виробництва і визначену продуктивність худоби, планують  поголів’я.

Плануючи структуру стада, враховують такі фактори: спеціалізацію галузі в господарстві, на фермі; рівень інтенсивності вирощування і вік реалізації над ремонтного молодняку; строк виробничого використання маточного поголів’я, систему відтворення стада (проста чи розширена) і темпи росту поголів’я худоби, вік уведення маточного поголів’я в експлуатацію.

Валова продукція вирощування складається з маси приросту тварин за рік, живої маси приплоду за винятком падежу тварин і визначається за формулою

П = (А + Б)-(В + С),

де П – продукція вирощування худоби і птиці в живій масі (приріст);

А – жива маса поголів’я худоби і птиці на кінець планового року;

Б – жива маса худоби птиці, яку планують до вибуття (продаж відповідно до укладених договорів, забій у господарстві, продаж племінної худоби, інше вибуття за винятком падежу худоби;

В – жива маса худоби і птиці на початок планового року;

С- жива маса придбаної худоби і птиці й тієї, що надійшла зі сторони.

Валовий приріст за рік визначають множенням середньорічного поголів’я на середньодобовий приріст живої маси і на 365 днів.

Валовий вихід яєць від курей визначають шляхом перемноження середньорічного поголів’я курей-несучок на заплановану яйценосність однієї середньорічної голови;

Виробнича програма з рослинництва включає в себе планову структуру посівних площ, урожайність, план виробництва продукції певного асортименту, кількості та якості, а також комплекс агротехнічних заходів. Планування рослинництва господарства починають з розробки балансу земельних угідь і визначення напрямів цільового використання їх у плановому періоді.

З метою збереження і підвищення родючості ґрунту господарства планують:

  • проведення культуртехнічних робіт;
  • поліпшення земель, створення культурних пасовищ ;
  • комплекс агротехнічних, агролісомеліоративних і гідротехнічних протиерозійних заходів;
  • внесення органічних добрив;

Вихідними даними для планування врожайності можуть бути:

  • ·середня досягнута її величина за попередні 3-5 років;
  • ·дані про вирощувані сорти, застосовані добрива, засоби захисту рослин, технологію вир. культур;
  • ·наявність ресурсів, які можуть бути використані в плановому році;
  • ·досягнута найвища врожайність у підприємстві, його підрозділах та інших організаціях, що перебувають в аналогічних умовах.

Найбільш істотно на врожайність впливають кількість внесених добрив та впровадження нових сортів і прогресивних технологій.

При плануванні посівних площ сільськогосподарських культур на підприємстві виходять з:

  • потреби в конкретних видах продукції рослинництва;
  • конкурентоспроможності;
  • обмежень у сівозмінах, земельних, трудових, фінансових і матеріальних ресурсах.

Обчислюючи планову потребу в продукції рослинництва, враховують попит на продукцію певного виду, асортименту та якості на ринку.

5. Планування витрат і собівартості продукції.

У практиці планування витрат і собівартості продукції використо­вуються декілька методів:

  • Кошторисний – складаються кошториси витрат відповідно до їх статей за культурами  видами тварин (групами) тощо. Витрати розраховуються на основі технологічних карт або планових нормативів за елементами витрат на гектар площі, голову худоби, одиницю продукції.
  • Нормативний – планування витрат і собівартості продукції базується на розроблених відповідно до конкретних умов виробництва науково обґрунтованих нормативах.
  • Розрахунково-конструктивний – базується на фактичній собівартості й визначенні розмірів зниження (підвищення) втрат за рахунок впливу певних техніко-економічних факторів.

Собівартість продукції (робіт, послуг) – це витрати підприємства, пов’язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт та наданням послуг .

Планування собівартості продукції передбачає найбільш ефективне і раціональне використання наявних сільськогосподарських угідь, основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів відповідно до вимог систем землеробства і тваринництва .

Витрати виробництва, що включаються до собівартості продукції, групують так:

відповідно до їх економічного змісту за такими елементами:

– матеріальні витрати ;

-витрати на оплату праці;

-відрахування на соціальні заходи;

-амортизація основних засобів та нематеріальних активів;

-інші витрати;

  • залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяють на основні, що пов’язані з безпосереднім виконанням техноло­гічних операцій з виробництва продукції, і на витрати з управління й обслуговування виробництва (бригадні, загально виробничі та загальногос­подарські витрати);
  • за статтями – з метою обґрунтованого визначення і всебічного аналізу собівартості

До статті “Витрати на оплату праці” включають основну і додаткову оплату праці працівників, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі виробництва .

До статті “Вирахування на соціальні заходи” включають обов’язкові відрахування на державне соціальне страхування, до Пенсійного фонду, до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, соціального захисту населення, фонду сприяння зайнятості населення, також інші відрахування.

До статті “Вартість насіння та садивного матеріалу” включають вартість насіння та садивного матеріалу власного виробництва і придбаного.

“Вартість добрив і засобів захисту рослин та тварин” обчислюють виходячи із запланованої маси їх виконання по культурах, групах тварин і чинних цін.

У статті “Роботи і послуги” планують витрати на роботи, виконані вантажним автомобільним транспортом, на використання живої тяглової сили і послуги з електро-, тепло-, водо- і газопостачання та використання холодильних установок.

У статті “Витрати на утримання основних засобів :

  • • витрати на оплату праці;
  • • витрата на поточний ремонт основних засобів;
  • • вартість пального та мастильних матеріалів;

У статті “Інші витрати” відображають витрати, що безпосередньо пов’язані з виробництвом певної продукції і не включені до жодної з вищенаведених статей, а саме:

  • •знос спецодягу, спецвзуття та інших малоцінних і швидкозношуваних предметів;
  • •вартість підстилки для тварин (соломи, торфу, тирси);
  • •витрати на штучне осіменіння тварин ;
  • •платежі за обов’язкове страхування майна, тварин, урожаю;

Планування витрат на управління та обслуговування виробництва

Загальновиробничі витрати включають:

  • •оплату праці з нарахуванням галузевих спеціалістів (агрономів, зоотехніків, ветеринарних працівників), бригадирів тракторно-рільничих і рільничих бригад, завідуючих тваринницькими фермами; та інших працівників;
  • •утримання основних засобів загально виробничого призначення.

• знос малоцінних предметів та предметів, які швидко псуються;

  • • витрати на переїзди та переміщення ;
  • • транспортне обслуговування робіт ;

До загальногосподарських витрат належать такі, що пов’язані з управлінням та організацією виробництва в цілому по підприємству:

  • оплата праці апарату управління та господарського персоналу з відрахуванням на соціальні заходи:
  • утримання пожежної та сторожової охорони;
  • канцелярські витрати;
  • витрати на утримання основних засобів загальногосподарського призначення;
  • витрати, пов’язані з підготовкою  і перепідготовкою кадрів та з найманням робочої сили;
  • витрати на службові відрядження, транспортне обслуговування працівників;
  • • поточні витрати на утримання й експлуатацію засобів природоохоронного призначення;
  • витрати на оплату послуг банків та фінансових установ.

Загально виробничі витрати за галузями розподіляють тільки на продукцію відповідної галузі. Загальногосподарські витрати відносять на витрати з рослинництва, тваринництва, підсобних промислових виробництв, а також на собівартість тієї частини продукції обслуговуючих виробництв, які виконані на стороні або для потреб капітального будівництва.

Собівартість продукції тваринництва

Собівартість продукції – це грошово матеріальні затрати, які підприємство несе на виробництво продукції, при цьому витрати планують по окремих статтях, а собівартість по кожному виду визначають дотримуючись певних методик.

Зниження собівартості продукції тваринництва можна досягнути, якщо зміцнювати кормову базу й забезпечувати повноцінну годівлю тварин, підвищувати їхню продуктивність праці, поглиблювати спеціалізацію, впроваджувати матеріальне заохочення та інші заходи.

  1. 7. Складання фінансового плану підприємства.

Фінансовий план, його будова і зв’язок з іншими розділами плану

Фінансовий план – узагальнює результати у вартісному виразі, і дозволяє судити про те, наскільки план взагалі прийнятний з економічного погляду; обґрунтовує загальні потреби бізнесу в інвестиціях;  складається для управління поточною та стратегічною діяльністю підприємства.

Фінансовий план включає такі складові:

  • • план обсягів реалізації продукції;
  • • план доходів і втрат (прибутків і збитків);
  • • план руху грошових коштів (бюджет руху готівки);
  • • плановий баланс активів та пасивів підприємства;
  • • розрахунок точки беззбитковості;

Основними етапами фінансового планування є:

  • аналіз фінансових показників підприємства за попередній період.
  • планування реалізації продукції, прибутків і збитків.

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами поділяють на внутрішні та зовнішні. Про використання зовнішніх джерел свідчать надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку.  Внутрішні грошові надходження  включають:

  • • виручку від реалізації продукції, робіт і послуг;
  • • виручку від іншої реалізації;
  • • доходи від позареалізаційних операцій (проценти, перераховані за зберігання грошей у банку, плата за передане в оренду майно, доходи на акції тощо).

Основним джерелом грошових надходжень кожного сільськогос­подарського підприємства є виручка від реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг .

Визначають результати реалізації: прибуток чи збиток та рентабельність по окремих продуктах, галузях і господарству в цілому.

Визначення точки беззбитковості

Таким є метод “витрати – обсяг – прибуток”, що його частіше називають аналізом беззбитковості або аналізом точки розриву.

Він дозволяє:

• визначити планові обсяги виробництва і продажу товару з точки зору їх беззбитковості;

• прийняти рішення щодо цільових розмірів прибутку;

  • збільшувати гнучкість фінансового планування, ураховуючи можливі зміни в ціні реалізації, обсягу продажу, постійних і змінних витрат.

Суть методу аналізу беззбитковості полягає в пошукові критичного обсягу реалізації продукції, при зменшенні якого підприємство починає зазнавати збитків. Це можна визначити одним із двох способів – графічним чи за допомогою формули норми беззбитковості:

О=ПВ : (Ц-ЗВ); де О- обсяг продажу, ПВ- величина постійних витрат, ЗВ- величина змінних витрат, ЦР- ціна реалізації.

Методика аналізу беззбитковості  застосовують  також для визначення обсягу виробництва і продажу, необхідного для одержання цільової величини прибутку, а також для пошуку раціонального співвідношення між постійними і змінними витратами.

Валовий дохід підприємства – це новостворена вартість. Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами. Обчислюють валовий дохід у такій послідовності:

♦ визначають валову продукцію за собівартістю, яка включає всі витрати на виробництво продукції, робіт і послуг планового року, а також приріст або зменшення незавершеного виробництва і витрати майбутніх періодів порівняно з попереднім роком. Цей розрахунок виконується окремо для рослинництва, тваринництва, промислових виробництв, робіт і послуг. У результаті отримують перші дві складові вартості валової продукції С + V;

♦ до одержаної суми додають (віднімають) прибуток (збиток) від реалізації продукції;

♦ від одержаного результату потрібно відняти всі матеріальні витрати (амортизацію основних засобів, виробниче спожиті предмети праці та витрати на оплату послуг, наданих підприємству зі сторони), тобто виконати дію: (С + V) -С=V  До отриманого результату (витрат на оплату праці)слід додати (відняти) прибуток (збиток), що був одержаний від певних товарних галузей підприємства. У підсумку дістанемо вартість валового доходу підприємства (V + М). Обчислення матеріальних витрат вимагає складних і трудомістких розрахунків.

Валовий дохід поділяють на фонди споживання і фонди нагромадження. Обґрунтування правильного співвідношення між ними є важливою передумовою забезпечення необхідних темпів розширеного відтворення. Кожне підприємство встановлює це співвідношення самостійно, ураховуючи при цьому абсолютний розмір валового доходу, ступінь ресурсозабезпеченості виробництва, зношеності основних фондів, забезпеченість оборотними засобами, досягнутий рівень оплати праці персоналу, ступінь розвитку соціальної інфраструктури, співвідношення між фондом оплати праці й прибутком у валовому доході.

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його балансовий прибуток. Він відображається в балансі підприємства і включає в себе прибуток від усіх видів діяльності за плановий (звітний) період від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, зматеріалізова­них активів, цінних паперів, валютних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій тощо. Щоб визначити балансовий прибуток підприємства, потрібно розрахувати його для кожного виду діяльності й одержані результати підсумувати.

Бюджет готівки

Бюджет готівки є заключним етапом планування діяльності підприємства і показує його фінансову спроможність щодо виконання господарських планів. У ньому дається перелік усіх грошових надходжень та витрат підприємства за певний період часу.  Головним призначенням бюджету готівки і є забезпечення позитивного сальдо грошових коштів після сплати всіх зобов’язань шляхом планування обсягів і термінів надходження коштів та здійснення витрат, розрахунку достатності власних грошових коштів для фінансування витрат та визначення потреби в кредитах.

Відмінності бюджету готівки від інших планів господарської діяльності:

  • •у ньому відображаються лише готівкові потоки підприємства і не включаються не грошові надходження і витрати (амортизація основних засобів, оплата праці натурою, бартер, вартість власних кормів, насіння тощо);
  • •у бюджеті особливої вага набувають строки отримання надходжень та здійснення втрат. Тому бюджети плівки розробляють на квартальній чи місячній основі.

У розробці бюджету готівки, як і в складанні всього фінансового плану, велика роль належить аналізові, зокрема, джерел покриття витрат підприємства (банківська і касова готівка, бартерні операції, оплата праці натурою тощо).

Складання бюджету починається з визначення грошового балансу на початок періоду планування, який показує залишок коштів на рахунках і в касі підприємства на кінець попереднього періоду. Далі планують усі грошові надходження підприємства за рік і за періодами, в яких вони фактично очікуються. При цьому враховують, що всі грошові надходження і витрати плануються за фактом здійснення, платежу, а не за фактом виникнення чи перерахування їх, тобто всі дані вводяться на основі обґрунтованих припущень щодо терміну отримання грошей чи здійснення платежів. Саме цим можна пояснити (провали) у третьому кварталі як з надходженням виручки від реалізації молока (щороку в цей час виникає дебіторська заборгованість молочних заводів), так і з виплатою зарплати (кредиторська заборгованість).Після завершення планування всіх грошових надходжень і витрат здійснюють розрахунок забезпеченості підприємства власними грошовими коштами та визначають потребу в кредитах окремо для кожного періоду планування. Значення рядка “Наявні грошові кошти” визначається як різниця між сумою грошових надходжень (ураховуючи початковий грошовий баланс) та сумою грошових витрат. Якщо витрати на кінець певного періоду перевищують надходження, тобто значення рядка “Наявні грошові кошти” г від’ємним, необхідно запланувати отримання нових кредитів. У протилежному разі вільні кошти можна використати для погашення частини нових (узятих у плановому році) короткотермінових кредитів та відсотків по них (якщо такі кредити плануються). Після цього визначають залишковий грошовий баланс на кінець даного періоду планування як суму наявних грошових коштів підприємства та нових кредитів, отриманих у цьому періоді (місяці, кварталі), за вирахуванням суми оплаченого короткотермінового кредиту та відсотків з нього. Водночас він стає початковим грошовим балансом наступного періоду планування.

загрузка...