Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОПОМІЖНИХ І ОБСЛУГОВУЮЧИХ ВИРОБНИЦТВ

  1. Особливості планування обслуговуючих виробництв.
  2. Планування роботи живого тягла.
  3. Планування потреби та використання електроенергії.

1. Особливості планування обслуговуючих виробництв

Обслуговуючі виробництва виконують роботи які забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних та допоміжних виробничих процесів.

У сільськогосподарських підприємствах до них належать: автопарк, жива тяглова сила, ремонтні майстерні, будівельні виробництва, електро-, водопостачання, газове і теплове господарство, житлово-комунальна служба тощо.

Основне їх призначення – продовження процесу виробництва, підтримання основних засобів у технічно справному стані, забезпечення транспортних технологіч­них зв’язків між етапами робіт, ремонт будівель і споруд, будівництво нових об’єктів виробничого і житлово-комунального призначення, надання інших соціальних послуг населенню.

Роль обслуговуючих виробництв для сільськогосподарських підприємств за сучасних умов значно підвищується. Обумовлено це:

  • по-перше, інтенсифікацією виробництва, упровадженням інтенсивних технологій і нової, більш продуктивної техніки;
  • по-друге, розширенням у виробництві продукції сільського господарства, її переробці й реалізації участі багатьох спеціальних галузей, зв’язаних між собою економічно, а нерідко і технологічно.
  • По-третє, поряд із забезпеченням функціонування основної сфери обслуговуючі виробництва дедалі більше вирішують питання благоустрою життя працівників господарства: будівництва та ремонту житла, водо-, газо-, електрозабезпечення тощо.

Планування обслуговуючих виробництв має певні особливості:

  • По-перше, їхні розміри і планові обсяги робіт та послуг визначаються насамперед потребою головних і допоміжних галузей господарства, а також його соціальної інфраструктури в певних послугах.
  • По-друге, собівартість продукції обслуговуючих виробництв є частиною витрат на виробництво продукції, тому планування її має бути завершено раніше планування собівартості продукції рослинництва, тваринництва і промислового виробництва, до розподілу цехових і загальногосподарських витрат.
  • По-третє, на обслуговуючі виробництва не розподіляються цехові та загально­господарські витрати.

2. Планування роботи живого тягла

Гужовий транспорт використовується на внутрішньо садибних перевезеннях, в умовах бездоріжжя і під час виконання робіт на присадибних ділянках. Головною передумовою ефективної організації роботи живого тягла є встановлення відповідності між наявністю поголів’я коней і потребою господарства в них.

Підвищенню ефективності використання живого тягла сприяє правильне планування його роботи, періодичний контроль за відпрацьованими коне-днями та їх собівартістю. Зниження останньої досягають, забезпечуючи більш повне і раціональне використання робочої худоби протягом року, для чого порівнюють можливий запас днів роботи живого тягла з плановими потребами галузей господарства в його послугах. Загальний річний запас коне-днів обчислюють виходячи з наявності робочої худоби і кількості днів роботи за рік однієї голови.

Для визначення кількості днів роботи живого тягла треба із загальної кількості фуражних днів у році відняти дні відпочинку (близько 60 днів на коня), простоїв жеребних маток (60 днів), використання жеребців для парування (половина кількості робочих днів), дні на обслуговування коней – підвезення кормів і відвезення гною зі стайні (близько 8 днів), а також неробочі дні через непогоду (залежно від місцевих умов).

У рослинництві затрати коне-днів визначають за технологічними картами. Потребу в живому тяглі на обслуговуванні тваринництва визначають виходячи з навантаження на коня і поголів’я тварин. Затрати коне-днів на загальногосподарських роботах, в особистому підсобному господарстві, під час виконання робіт на будівництві на сторону обчислюють за окремими розрахунками, ураховуючи дані за минулі роки, а також можливі зміни в плановому році.

При плануванні витрат на утримання кожного виду робочої худоби визначають витрати на оплату праці конюхів, вартість кормів та підстилки, амортизаційні відрахування, витрати на поточний ремонт стаєнь, транспортних засобів та збруї, медикаменти, кування коней, електроенергію. Собівартість одного дня роботи живого тягла визначають у перерахунку на коне-день. При цьому робочий день коня і вола умовно приймають за одиницю.

Витрати на оплату праці по догляду за робочою худобою визначають за кількістю коней, закріплених за одним конюхом, та його тарифною ставкою.

У зв’язку з тим, що на момент обчислення собівартості коне-дня середню собівартість кормів і підстилки не можна визначити (бо затрати живої тяглової сили є однією із статей витрат на корми), корми для робочої худоби прийнято оцінювати умовно: корми, наявні на початок року, – за фактичною собівартістю, а з урожаю планового року – за плановою собівартістю звітного року.

Річну суму амортизації робочих коней, приміщень, транспортного інвентарю і збруї обчислюють за нормами амортизації від їх балансової вартості. При визначенні інших витрат (ветеринарні, кування коней, поточний ремонт стаєнь, транспортних засобів та інвентарю, електроенергії тощо) використовують прийняті в господарстві нормативи. У кожному конкретно­му випадку ці витрати потрібно звіряти з фактичними і враховувати досвід минулих років.

Собівартість коне-дня визначають як частку від ділення всієї суми витрат на утримання живого тягла, крім вартості одержаного приплоду і побічної продукції, на кількість відпрацьованих живим тяглом робочих днів.

Собівартість голови приплоду прирівнюють до собівартості 60 кормо-днів дорослого коня. Розраховуючи собівартість одного кормо-дня із суми всіх витрат віднімають вартість гною і ділять на кількість кормо-днів. Вартість гною визначають за нормативними (розрахунковими) витратами на його прибирання в конкретних умовах і за вартістю підстилки.

3. Планування потреби та використання електроенергії

Планування роботи електрогосподарства має на меті визначення потреби в електроенергії на календарний рік і за періодами року, а також витрат на його експлуатацію. Витрати електроенергії планують для виробничих і невиробничих потреб:

  • Перші включають витрати електроенергії на роботу електродвигунів, електрокотлів та інших струмоприймачів і нагрівальних приладів технологічного (виробничого) призначення для опалення, гарячого водопостачання й освітлення виробничих приміщень (цехів, майстерень, складів, сховищ, гаражів, корівників, свинарників, пташників тощо), а також для освітлення виробничих територій (машинних і скотних дворів) і невиробничих приміщень (приміщення правління підприємства).
  • Невиробничими є потреби електроенергії на комунально-побутові та інші невиробничі витрати споживачів сільського господарства, а саме: житлових будинків, гуртожитків, клубів, будинків культури, кінотеатрів, стадіонів, вулиць, дитячих дошкільних закладів, їдалень, магазинів тощо.

Сільськогосподарські підприємства потребу в електроенергії обчислюють кількома способами:

  • Більшість господарств визначають її за фактичними витратами у попередньому році, ураховуючи тенденції за останні роки.
  • Більш прогресивним, особливо при перспективному плануванні, є нормативний метод визначення потреби в електроенергії, де використовують питомі норми на окремі види робіт і укрупнені нормативи, визначені з розрахунку на 1 га посіву культур, 1 м2 посіву овочів закритого ґрунту, одну голову тварин, 1000 голів птиці, 1т обробленої чи виготовленої продукції, на одного жителя населеного пункту.

Однак зазначені нормативи мають певні недоліки, зокрема вони недостатньо диференційовані за зонами країни і засобами електрифікації. Тому господарства самостійно обґрунтовують питомі нормативи витрат чи обчислюють річну потребу в електроенергії для роботи електроустановок залежно від наявних машин, їхньої продуктивності, потужності електродвигунів. Обчислення здійснюють за формулами:

Qi=Wi*Di*Ti  та  Qi=Wi*Qp/Pi,

де      Qi – потреба конкретної електроустановки в електроенергії;

Wi – її потужність, кВт;

Di – кількість днів роботи установки;

Ті – тривалість роботи установки протягом доби, год;

Рі – продуктивність за 1 год основної роботи, т, м3;

Qp – плановий обсяг робіт.

Водночас визначають планові витрати на експлуатацію електро­господарства. Більшість з них припадає на оплату праці, яку планують відповідно до нормативів штатної чисельності, посадових окладів і тарифних ставок. Чисельність і якісний склад електротехнічної служби формують з урахуванням наявного електроустаткування в перерахунку на умовні одиниці за встановленими коефіцієнтами.

Наступним етапом планування електропостачання є обчислення собівартості 1 кВт- год електроенергії. З цією метою всі витрати електроцеху, в тому числі й вартість одержаної зі сторони електроенергії, ділять на кількість використаної електроенергії в кіловат-годинах.

Якщо в господарстві використовують електроенергію зі сторони і власних електростанцій, то обчислюють середню собівартість 1 кВт-год. При цьому роботу електростанцій, змонтованих з машинами (доїльні, зварювальні та інші агрегати) у складі електрогосподарства не враховують, а витрати на експлуатацію їх відносять на відповідні галузі.

загрузка...