Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ ВИРОБНИЦТВА

1.Класифікація засобів виробництва.

2.Обґрунтування потреби підприємства  засобах виробництва.

3.Планування та організація використання машинно-тракторного парку.

4.Планування та організація використання вантажного авто­транспорту.

5.Організація технічного обслуговування  технічних засобів.

6.Планування потреби в оборотних засобах.

1. Класифікація засобів виробництва.

Засоби і предмети праці розрізняють за роллю їх у процесі виробництва, строком використання та вартістю і поділяють  на основні й оборотні, виробничі та невиробничі.

Ті  елементи, що беруть безпосередню участь у виробництві продукції , називають виробничими засобами.

Залежно від галузі, в якій вони функціонують, розрізняють виробничі засоби сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення, які задовольняють культурно-побутові потреби населення.

За строком використання та вартістю засоби праці поділяють на основні й оборотні.

До основних належать ті, що служать кілька років, зберігаючи початкову фізичну форму. Спрацювання їх відбувається поступово, у міру використання. Тому вартість цих засобів переносять на вироблений продукт протягом усього строку існування частинами пропорційно до їхньої участі в процесі виробництва.

Оборотні засоби беруть участь у виробництві або в невиробничій сфері протягом одного року або навіть одного виробничого циклу, після чого припиняють своє існування, їх вартість повністю переноситься на створений продукт. До цієї групи засобів умовно відносять також малоцінні предмети довгострокового використання.

Амортизація основних засобів – це процес втрати ними своєї вартості й поступового перенесення її на вартість виробленої продукції з наступним нагромадженням грошових коштів для відтворення основних засобів.

2. Обґрунтування потреби підприємства та його підрозділів у засобах виробництва

Засоби виробництва на підприємстві створюються залежно від спеціалізації, розміру території, географічного положення, природних умов, прийнятої технології виробництва і забезпеченості трудовими ресурсами.

Підприємствам тваринницького напряму потрібні приміщення для утримання худоби і птиці, кормоцехи, силосні та сінажні споруди, приміщення для первинної обробки або сортування продукції, гноєсховища тощо.

При розвинутому овочівництві споруджують теплиці й парники, овочесховища, пункти переробки продукції.

Зернові підприємства потребують токів, системи машин для сушіння та очищення зерна, приміщень для його зберігання тощо.

Оскільки виробництво на сучасних сільськогосподарських підприємствах є високомеханізованим, їм необхідно мати ремонтні майстерні, навіси та спеціальні майданчики, гаражі для зберігання техніки, нафтобази, складські приміщення різного призначення тощо.

Розміри виробничих приміщень визначаються їхньою місткістю:

  • тваринницьких – у головомісцях;
  • складських – у тоннах або кубічних метрах;
  • гаражів і навісів – в умовних машино-місцях ( становить 8 м2);
  • майданчиків – у квадратних метрах;
  • ремонтних майстерень – у квадратних метрах та умовних ремонтах тощо.

При визначенні потреби в тваринницьких приміщеннях певного призначення виходять із кількості поголів’я і продуктивності тварин на найближчі 5-6 років та найбільш прийнятної технології їх утримання.

Визначаючи потребу в гаражах для зберігання технічних засобів, виходять із найраціональнішої форми зберігання певних об’єктів у закритих чи відкритих приміщеннях, на майданчиках.

Вибір проектів складських приміщень ґрунтується на таких показниках, як обсяг продукції або матеріалів, що підлягав одночасному зберіганню, технологія зберігання, рівень механізації вантажно-розвантажувальних робіт та зручність використання механізмів.

Проект ремонтної майстерні вибирають, виходячи з планової кількості й трудомісткості ремонтів і технічного обслуговування, що будуть виконуватись у цій майстерні.

Будівництво на сільськогосподарських підприємствах здійснюється господарським чи підрядним способом.

3. Планування та організація використання машинно-тракторного парку.

Машинно-тракторний парк-це сукупність тракторів, комбайнів, інших сільськогосподарських машин і знарядь, що використовуються для механізації технологічних процесів .

Основні шляхи раціонального використання МТП:

  • забезпечення відповідності кількісного і марочного складу технічних засобів розмірам, спеціалізації та природним умовам господарства;
  • правильний розподіл робіт між тракторами і комбайнами різних марок.
  • раціональне комплектування агрегатів із метою повнішого використання тягової потужності тракторів.
  • правильна підготовка робочого місця та робочої зони;
  • підвищення кваліфікації механізаторів і допоміжних працівників та  матеріальної заінтересованості в кінцевому результаті виробництва.

В загальний обсяг тракторних робіт включають польові, стаціонарні, транспортні, навантажувально-розвантажувальні та земляні роботи і обчислюють в умовних еталонних гектарах.

Річний обсяг робіт у рослинництві  визначають множенням планових посівних площ  на нормативи умовних  гектарів з розрахунку на 1 га .

Норму виробітку в еталонних гектарах визначають множенням коефіцієнта перерахунку фізичних тракторів в еталонні на тривалість зміни 7 год.

Кількість нормо-змін визначається діленням обсягу  робіт на норму виробітку трактора певної марки.

Щоб перевести фізичні гектари в еталонні необхідно перемножити кількість виконаних нормо-змін тракторами конкретної марки на змінну норму виробітку в еталонних гектарах

Собівартість механізованих робіт складається з прямих і накладних витрат.

До прямих витрат належать оплата праці механізаторів, вартість палива і мастильних матеріалів, амортизаційні відрахування по силових і робочих машинах, витрати на їх поточний ремонт і техогляди.

До накладних – оплата праці управлінсько-обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування на обладнання і приміщення, витрати на їх поточний ремонт, на заходи техніки безпеки, спецодяг, страхові платежі та ін.

Загальну собівартість механізованих робіт обчислюють діленням суми витрат на обсяг робіт (умовний еталонний гектар).

Основним завданням при комплектуванні машинно-тракторного парку господарства є його достатність для своєчасного виконання всіх виробничих операцій.  Слід уникати багато марочності однотипних машин, а купуючи нові, треба дбати про те, щоб вони за своїми параметрами доповнювали існуючий парк.

Потребу виробничого підрозділу в засобах механізації розраховують за технологічними картами вирощування, збирання культур та обслуговування тваринництва. Відповідно до прийнятої технології та строків виконання механізованих робіт складають графік завантаження техніки у певні періоди сільськогосподарських робіт, підсумовують за періодами потребу в агрегатах і окремих силових та робочих машинах й визначають потребу кожного виду і марки машин на весь сільськогосподарський рік.

При складанні агрегатів беруть до уваги лише ті з можливих варіантів, які за економічною оцінкою найдоцільніші.

Для визначення кількості агрегатів і машин, що входять до їхнього складу, користуються формулами
К = О / Д • Н • К ; К = К • Ч ,

де К – кількість агрегатів;

О – обсяг роботи певного виду;

Д – кількість днів у періоді;

Н – змінна норма виробітку;

К –коефіцієнт змінності;

К – кількість машин, необхідних для комплектування агрегатів;

Ч – кількість машин у складі одного агрегату.

Для визначення річної потреби в тракторах і сільськогосподарських машинах господарства в цілому, розраховують кількість тракторів в еталонному вимірі за формулою:

Ч   =О / Д * К * Н *  К, де

Ч – кількість тракторів в еталонному вимірі;

О – обсяг роботи в умовних еталонних гектарах;

Д – кількість робочих днів на рік або в періоді;

К – середній коефіцієнт змінності;

Н – змінна норма виробітку еталонного трактора в умовних (еталонних) гектарах;

К – нормативний коефіцієнт технічної готовності.

Після визначення загальної потреби в тракторах в еталонному вимірі розраховують потребу в них за типами і марками. При цьому виходять із структури посівних площ та фактичного завантаження тракторів спеціального призначення (просапних, у тому числі бурякових) і підраховують потребу в цих типах силових машин.

Залежно від потужності тракторів, видів і строків виконання робіт, наявності техніки на підприємстві комплектують агрегати:

  • прості (з однією причіпною або начіпною машиною),
  • складні (більш як з однієї машини певної марки),
  • комбіновані (в їхньому складі різні машини, що водночас виконують кілька технологічних операцій: сівба з одночасним боронуванням, коткуванням тощо) агрегати.

З технічного погляду основною вимогою до раціонального агрегату є найповніше використання тягової потужності трактора і робочого часу при роботі на оптимальній швидкості, а з економічного – найвища продуктивність агрегату за 1 годину роботи й найменші витрати коштів на її одиницю.

4. Планування та організація використання вантажного автотранспорту

Транспортні роботи на сільськогосподарських підприємствах характеризуються великою номенклатурою вантажів, більша частина яких є терміновими, порівняно невеликою середньою відстанню перевезень, різницею у фізичних і хімічних властивостях вантажів, неоднаковими дорожніми умовами перевезень.

Ці особливості зумовлюють застосування різних видів транспортних засобів, а саме:

  • автомобілі
  • трактори
  • робоча худоба

Автомобілі розрізняють за вантажопідйомністю (3; 4; 5 т і більше) і типом кузова (бортові, самоскиди, цистерни, трайлери та ін.).

Тракторний транспорт - це переважно колісні трактори різної потужності з бортовими або самоскидними візками вантажопідйомністю 4-12 т. їх використовують для перевезення досить великих партій вантажів на відстань 10-12 км або для систематичного обслуговування тваринництва в агрегаті з машинами лише на тракторній тязі (наприклад, кормороздавачі).

Робочу худобу (коні, воли тощо) використовують для перевезення невеликих партій вантажів на короткі відстані.

Види перевезень:

Зовнішні перевезення – найбільш віддалені, їх здійснюють переважно власним чи залученим автотранспортом.

Внутрішньогосподарські перевезення практикують при обслуго­вуванні виробничих і господарських підрозділів: перевезенні сировини або готового продукту з поля й на поле чи на тваринницьку ферму. Для цього призначений тракторний (малої потужності) і гужовий транспорт.

Внутрішньосадибні перевезення – це транспортування кормів із сховища на ферму чи гною з ферми у гноєсховище. Для їх виконання використовують здебільшого гужовий транспорт.

Вантажів класифікують за фізико-механічними властивостями (тверді, рідкі, газоподібні), способом навантаження і розвантаження (навалочні, насипні, наливні, штучні), об’ємною масою (за класами) і терміновістю.

Потребу в автомобілях визначають за кількістю перевезених вантажів, відстанню їх перевезення, строками виконання робіт, змінною продуктивністю однієї машини.

Кількість автомобілів, потрібних для виконання певної роботи, можна обчислювати за формулою

К   = О : П  * Д *    К,

де К – кількість автомобілів

О – обсяг вантажів, які підлягають перевезенню, т

П – продуктивність за зміну

Д – кількість днів роботи

К - коефіцієнт змінності.

Для планування річної потреби в автотранспорті й використання його протягом року доцільно скласти план-графік.

Послідовність розрахунків при плануванні може бути така:

  • Визначають вид і масу вантажу , відстань його перевезень, календарні строки перевезення вантажу та кількість робочих днів, марку автомобіля і його вантажність , кількість рейсів за зміну і за день.
  • Потім, помноживши масу вантажу, який перевозить один автомобіль даної марки за один раз, на кількість рейсів за день, обчислюють його денну продуктивність (тонн). Після множення денної продуктивності на строк виконання роботи (днів) дістають продуктивність автомобіля за зазначений період перевезення вантажу.
  • Поділивши загальну масу вантажу на продуктивність одного автомобіля відповідної марки за весь період, матимемо кількість автомобілів для перевезення вантажу в зазначений термін.

Планування вантажоперевезень включає визначення їх загального обсягу, раціональний розподіл за часом, за напрямами і видами транспортних засобів. В аграрних підприємствах обсяг вантажів у тоннах визначають за технологічними картами вирощування сільськогосподарських культур і виробництва продукції тваринництва з одночасним урахуванням перевезень різних матеріалів (наприклад, будівельних), мінеральних добрив, нафтопродуктів, палива тощо, обсягу робіт з обслуговування соціальної сфери.

Планування витрат і собівартості автотранспортних робіт

До витрат на утримання і використання власного вантажного автотранспорту належать:

–          оплата праці шоферів і працівників гаража;

–          вартість палива і мастильних матеріалів;

–          амортизація і поточний ремонт автомобілів, причепів, гаражів і обладнання;

–          знос і ремонт авто шин;

–          інші витрати (матеріали, інструмент, електроенергія тощо).

Для визначення собівартості одиниці роботи загальну суму витрат (у цілому по автопарку і для окремих марок автомобілів) ділять на плановий обсяг перевезень, пробігу і вантажообігу (собівартість 1 т перевезень, 1 км пробігу, 1 т/км, 1 год).

Складання плану роботи автопарку має на меті розробку організаційно-технічних заходів щодо підвищення його продуктивності й зниження собівартості перевезень. Ці заходи спрямовані на економію палива і мастильних матеріалів, шин, підвищення технічної швидкості руху автомобілів і збільшення строків міжремонтних пробігів, поліпшення обліку та вдосконалення стимулювання працівників автопарку.

5. Організація технічного обслуговування  технічних засобів.

Ремонтна база сільського господарства складається з власних ремонтних майстерень підприємств, спеціалізованих та майстерень загального призначення, а також районних і обласних ремонтних заводів.

Обсяг роботи майстерні визначають у натуральних одиницях (за видами ремонтів і марками машин та двигунів, які ремонтують), в людино-годинах та вартісних показниках (валова і товарна продукція).

Виробничу потужність майстерні визначають в умовних ремонтах.

За умовний ремонт беруть обсяг ремонтних робіт трудомісткістю 300 люд.-год. Для обчислення виробничої потужності (програми) в умовних ремонтах необхідно розрахувати всю програму за трудомісткістю й поділити результат на 300 год.

Загальну трудомісткість програми встановлюють множенням кількості робіт кожного виду на нормативну трудомісткість цієї роботи.

Собівартість ремонту складається з таких статей витрат:

–          оплата праці ремонтних працівників, інженерно-технічного персоналу, службовців і обслуговуючих робітників з нарахуваннями;

–          вартість запасних частин та ремонтних матеріалів;

–          відрахування на амортизацію будівель і обладнання майстерні та на їхній поточний ремонт;

–           інші прямі витрати, пов’язані із придбанням інструментів, предметів протипожежної охорони, техніки безпеки і охорони праці.

Організація зберігання техніки. Умови, в яких зберігається техніка, значно впливають на строк використання, технічну готовність машин, витрати на ремонти і технічне обслуговування, а також на витрати пально-мастильних матеріалів при виконанні робіт.

Залежно від тривалості розрізняють:

–          міжсезонне (при перерві у використанні до 10 днів),

–          короткострокове (від 10 днів до 2 міс),

–          довгострокове зберігання (більше як 2 міс).

Відповідно до способу зберігання і типу техніки базою зберігання можуть бути:

–          гаражі,

–          навіси,

–          спеціальні майданчики з твердим покриттям.

6. Планування потреби в оборотних засобах

Нафтогосподарство має свою територію, матеріальну базу й робочу силу. До його складу входять споруди та обладнання для зберігання і видачі нафтопродуктів.

Основні функції нафтогосподарства:

  • одержання, зберігання й видача нафтопродуктів;
  • облік надходження і витрачання нафтопродуктів, контроль якості;
  • розробка і впровадження заходів щодо економії палива та мастил.

Усі нафтопродукти поділяють:

  • основне паливо (дизельне, бензин, керосин);
  • мастильні матеріали (моторне й трансмісійне масло, консистентні, індустріальні та інші мастила).

Нафтопродукти витрачають на виконання механізованих робіт, холості переїзди тракторів, комбайнів і автомобілів, доставку сільськогосподарських машин на поле та з поля до місць тимчасового або постійного зберігання, змащування робочих машин і механізмів, обкатування нової техніки, під час ремонтів та технічного обслуговування тощо.

Важливе значення для зниження собівартості продукції, послуг і робіт має економія нафтопродуктів, основні шляхи якої:

–          транспортування та зберігання у герметичних ємкостях;

–          заправлення машин лише закритим способом;

–          раціональне комплектування агрегатів і скорочення холостих переїздів, завчасною розробкою маршрутів;

–          жорсткий контроль за використанням усіх видів нафтопродуктів.

Планування потреби в кормах. Перший спосіб передбачає використання даних щодо середньорічного поголів’я худоби за статево-віковими групами і нормативи річної потреби різних видів кормів на одну голову. Перемноживши ці величини одержують планову потребу в кормах на поголів’я тварин.

При другому способі потребу в кормах визначають за плановими даними виробництва окремих видів тваринницької продукції, нормами витрат кормових одиниць на виробництво одиниці продукції і раціональної для умов конкретного господарства структури кормів. За вмістом кормових одиниць в 1 ц фізичних кормів обчислюють потребу в них у натуральному виразі

Страховий фонд планують на концентровані корми – 8-10 відсотків, грубі і соковиті – 15 відсотків від річної їх потреби. Покриваються ці фонди тими видами кормів, які добре зберігаються більше року (концентровані, солома, силос).

Планування потреби в насінні. Передбачається розрахунок потреби й вартості насіння, а також сортооновленням, сортозаміною та виробництвом власного насіннєвого матеріалу.

Потребу в насінні планують, виходячи з посівних площ і вагових норм його висіву. Норму висіву зерен на 1 га визначають на підставі досвіду господарства за попередні роки й рекомендацій наукових закладів з урахуванням господарської придатності насіння.

У плані передбачають створення в необхідних розмірах відновлювального страхового фонду насіння розміром 10-15 відсотків від загальної потреби в насінні ярих культур.

Заміну сорту певної культури планують з появою нових продуктивніших районованих сортів порівняно з тими, що їх вирощують. У таких випадках передбачають придбання насіння в спеціалізованих насінницьких господарствах чи науково-дослідних установах.

Планування нагромадження і використання добрив та засобів захисту рослин

Використання добрив дає змогу активно регулювати забезпечення рослин поживними речовинами і програмувати умови одержання запланованого врожаю.

У процесі планування потреби в добривах  застосовують розроблені науково-дослідними установами  норм внесення гною, азотних, фосфорних і калійних добрив на 1 га посівів. Ці норми мають задовольняти потребу рослин у поживних речовинах, високу окупність використання добрив, забезпечити виробництво доброякісної продукції, розширене відтворення родючості ґрунту, запобігати шкідливій дії добрив на навколишнє середовище і якість продукції.

Такі нормативи розробляють для окремих природних регіонів і вони відповідають умовам тих господарств, де експериментально розробляються.

Планування захисту рослин

План підприємства із захисту сільськогосподарських культур розробляється на підставі прийнятої  науково-обгрунтованої системи захисту рослин, яка включає:

  • виконання агротехнічних та інших профілактичних заходів щодо запобігання масовому розвитку бур’янів,  хвороб і шкідників;
  • запровадження стійких до хвороб сортів, біологічних методів захисту рослин, ефективних способів використання пестицидів.

У плані захисту рослин зазначають обсяги робіт, календарні строки їх виконання, норми витрат препаратів на одиницю робіт (га, т), загальну потребу в цих препаратах, спосіб виконання заходів власними засобами, із залученням спеціалізованих організацій, за допомогою сільськогосподарської авіації, а також вартість цих робіт.

Під час розробки плану використовують таку інформацію:

  • площі сільськогосподарських культур;
  • місткість зерносховищ, овоче-картоплесховищ;
  • карти забур’яненості полів;
  • визначають прогноз кількості шкідників, що ввійшли в зимівлю;
  • норми витрат хімічних і біологічних препаратів.

У процесі здійснення планів передбачені роботи не є обов’язковими для виконання. Пестициди застосовують лише після обстеження посівів на виявлення шкідників і хвороб сільськогосподарських культур і встановлення доцільності виконання хімічних робіт.

загрузка...