Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

Поняття, оцінка та види поточних зобов’язань

Визнання та види зобов’язань.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов’язання та її розкриття у фінансовій звітності визначені П(С)БО 11 «Зобов’язання».

Зобов’язання – це заборгованість підприємства, котра виникла внаслідок минулих подій і погашення котрої, як очікується, приз­веде до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі еко­номічні вигоди.

Зобов’язання визнається, якщо його оцінка може бути до­стовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вихід у майбутньому внаслідок його погашення.

Погашення зобов’язання може здійснюватися шляхом сплати грошима, відвантаження готової продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг тощо.

З метою бухгалтерського обліку зобов’язання поділяються на:

— довгострокові;

— поточні;

— забезпечення;

— непередбачені зобов’язання;

— доходи майбутніх періодів.

До довгострокових зобов’язань належать такі зобов’язання, які повинні бути погашені протягом більше як 12 місяців або протягом періоду більшого, ніж один операційний цикл, якщо він становить більш як 12 місяців. Довгостроковими зобов’язаннями є:

— довгострокові кредити банків;

— інші довгострокові фінансові зобов’язання;

— відстрочені податкові зобов’язання;

— інші довгострокові зобов’язання.

П(С)БО 11 «Зобов’язання» передбачає, що зобов’язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом 12 місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зо­бов’язання, якщо первинний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов’язання на довгострокове.

Довгострокове зобов’язання за кредитною угодою (якщо угода передбачає погашення зобов’язання на вимогу кредитора (позико­давця) у разі порушення певних умов, пов’язаних з фінансовим станом позичальника), умови якої порушені, вважається довго­строковим, якщо:

— позикодавець до затвердження фінансової звітності пого­дився не вимагати погашення зобов’язання внаслідок порушення;

— не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Довгострокові зобов’язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю.

Теперішня вартість – дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), що, як очікується, буде потрібна для погашення зобов’язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

До поточних зобов’язань належать:

– короткострокові кредити банків;

– поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями;

– короткострокові векселі видані;

– кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги;

– поточна заборгованість за розрахунками з одержаних аван­сів, з бюджетом, з позабюджетних платежів, зі страхування, з оп­лати праці, з учасниками, внутрішніх розрахунків;

– інші поточні зобов’язання.

Поточні зобов’язання відображаються в балансі за сумою пога­шення.

Зобов’язання виникають при виконанні контрактів. Розрізня­ють звичайний і обтяжливий контракт.

Обтяжливий контракт – контракт, витрати (яких не можна уникнути) на виконання якого перевищують очікувані еко­номічні вигоди від цього контракту.

Окремим видом зобов’язань є забезпечення. Вони не мають чітко визначеного терміну. Сума їх на дату балансу може бути ви­значена тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок.

П(С)БО 11 «Зобов’язання» передбачає, що забезпечення мо­жуть створюватися для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат на:

– виплату відпусток працівникам;

– додаткове пенсійне забезпечення;

– виконання гарантійних зобов’язань;

– реструктуризацію;

– виконання зобов’язань щодо обтяжливих контрактів тощо.

Суми створених забезпечень визнаються витратами. Заборо­няється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства. Сума забезпечення визначається за обліковою оцінкою ресурсів, необхідних для погашення відпо­відного зобов’язання на дату балансу.

Забезпечення використовується для відшкодування витрат на реконструкцію створюється при наявності затвердженого на підприємстві плану реконструкції з конкретними заходами, термінами їх виконання та сумою витрат на їх здійснення.

До зобов’язань відносять також суми цільового фінансування, які отримані підприємством для виконання конкретних цільових програм. Забезпечення використовується для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких воно було створено. Залишок забезпе­чення переглядається на кожну дату балансу та у разі потреби ко­ригується (збільшується або зменшується).

Окрему групу становлять непередбачені зобов’язання. До них належать:

— зобов’язання, що може виникнути внаслідок минулих подій, але лише тоді, коли в майбутньому відбудеться або не відбудеться подія, над якою підприємство не має повного контролю. Наприк­лад, підприємство видало гарантійне зобов’язання банку щодо по­гашення кредиту іншим підприємством. Якщо кредит не буде по­гашено ним через неспроможність сплати, то підприємство-гарант погашає цей кредит за власні кошти;

— теперішнє зобов’язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визнається в даний час через те, що воно є мало­ймовірним. Наприклад, підприємству пред’явлено судовий позов, але результат розгляду справи на час складання балансу ще не відомий.

Непередбачені зобов’язання відображаються на позабалансо­вих рахунках: 03 «Контрактні зобов’язання», 04 «Непередбачені активи й зобов’язання», 05 «Гарантії та забезпечення надані».

Одержані доходи майбутніх періодів відносять до зобов’язань, які мають бути погашені в майбутньому.

Для відображення зобов’язань у пасиві балансу використову­ють чотири розділи:

— розділ II «Забезпечення наступних витрат і платежів»;

— розділ III «Довгострокові зобов’язання»;

— розділ IV «Поточні зобов’язання»;

— розділ V «Доходи майбутніх періодів». Тобто пасив балансу включає власний капітал і зобов’язання. Нагадаємо рівняння балансу, яке виражене наступною формулою: Активи = Власний капітал + Зобов’язання Для обліку зобов’язань призначені три класи рахунків:

— клас 4 «Власний капітал та забезпечення зобов’язань»;

— клас 5 «Довгострокові зобов’язання»;

— клас 6 «Поточні зобов’язання».

Для обліку кожного виду зобов’язань є відповідні рахунки. Ці рахунки пасивні. По дебету в них відображають виконання (змен­шення) зобов’язань, а по кредиту утворення (збільшення) зо­бов’язань.

Заборгованість з оплати праці становить зобов’язання перед працівниками підприємства. Враховуючи значний обсяг і спе­цифічність цих зобов’язань, облік розрахунків з оплати праці розглядається в окремому розділі посібника.

Економічний зміст та облік кредитів банку

Кредит виник на певному етапі розвитку суспільства у сфері обміну. Між товаровиробниками іноді складалися особливі взаємовідносини: продавцеві потрібно продати товар, а покупцеві його купити, але в певний момент у покупця не було грошей, бо він ще не виготовив або не продав свій товар чи з інших причин. За таких умов для здійснення акту купівлі-продажу товару потрібний був кредит, побудований на довірі продавця до покупця і передачі товару з наступною оплатою, тобто в кредит. Розвиток товарного виробництва і пов’язаного з ним товарного обігу диктує необхідність кредиту.

В умовах товарного виробництва в діяльності підприємства відбувається тимчасове вивільнення і нагромадження коштів. У процесі постачання витрачаються кошти для придбання сиро­вини, матеріалів, палива, мінеральних добрив, запасних частин та інших цінностей. На стадії виробництва вони використовують­ся для здійснення технологічних процесів. Одночасно виникає потреба у виплаті заробітної плати. Отже, в цей період під­приємство потребує додаткових асигнувань.

Після одержання і реалізації продукції на підприємство надходить виручка, яка покриває проведені витрати і містить одер­жаний прибуток. У цей період підприємство має достатньо коштів для своєї поточної діяльності і з’являються «вільні гроші».

Норматив оборотних коштів визначається по тому періоду, в якому їх потрібно найменше. Недостача їх в окремі періоди має покриватися за рахунок кредиту. Звичайно, підприємство могло б мати розмір власних оборотних коштів у сумі їх максимальної по­треби і тоді кредит не потрібний. Але за таких умов у окремі періоди на підприємстві були б вільні гроші, які не використовуються ефек­тивно. Досвід свідчить, що коли є вільні кошти, то виникає спокуса їх витратити без особливої потреби, що порушує режим економії. Більш ефективно використовуються кошти, коли підприємство пе­ребуває на «голодному фінансовому пайку». Тому йому доцільно мати власні оборотні кошти у розмірі мінімальної потреби – норма­тиву, а потреби понад норматив покривати за рахунок кредитів.

Таким чином, на підприємстві в окремі періоди виникає потре­ба в залученні додаткових коштів зі сторони, що і відбувається шляхом одержання кредитів.

Кредит – це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається фізичним або юридичним особам у тимчасове корис­тування на умовах забезпечення повернення, строковості, плат­ності та цільового характеру використання.

Основні ознаки, що визначають сутність кредиту, такі:

а) учасники кредитних відносин повинні бути економічно са­мостійними – функціонувати на основі самоокупності;

б) кредитні відносини є добровільними і рівноправними;

в) кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з при­воду яких вони виникають;

г) кредитні відносини є безперервними та платними і здатні за­безпечувати зростання вільної вартості, що формує позиковий капітал.

Об’єктом кредиту є позичена вартість, яка передається в пози­ку одним суб’єктом іншому. Позичена вартість може бути у формі грошей, товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Позика поро­джує кредитні відносини між партнерами.

Суб’єктами кредиту є кредитори і позичальники. Кредитори – це учасники кредитних відносин, які мають вільні кошти і пере­дають їх у тимчасове користування іншим суб’єктам – позичаль­никам. Учасниками кредитних відносин можуть бути фізичні осо­би, юридичні особи, держава.

Основні принципи кредитування: цільове призначення, строковість, поверненість, забезпеченість, платність.

Цільове призначення кредиту полягає в тому, що суб’єкти кре­дитних відносин повинні наперед чітко визначити, для якої мети будуть використані позичені кошти.

Строковість кредиту передбачає, що кредитор передає пози­чальнику кошти на визначений термін, який сторони узгоджують у момент вступу в кредитні відносини.

Поверненість кредиту означає, що позичальник повинен повер­нути його кредитору.

Забезпеченість кредиту передбачає при наданні позики прий­няття кредитором заходів, які гарантують її повернення у визна­чені терміни.

Платність кредиту полягає в тому, що позичальник повертає кредитору не тільки основну суму боргу, а ще й сплачує додаткові кошти у формі відсотків за користування позикою.

Види кредитів та їх оформлення

Кредит може надаватися у товарній і грошовій формі, які між собою тісно пов’язані: позики в товарній формі можуть погашати­ся в грошовій або навпаки.

У товарній формі кредит надається при продажу товарів з нас­тупною оплатою, при оренді майна, погашенні міждержавних боргів поставками товарів тощо.

У грошовій формі кредит надають банки, уряди, населення, розміщуючи свої вільні кошти у банківські депозити. Види кредиту класифікують за різними критеріями.

Залежно від суб’єктів кредитних відносин виділяють міжгос­подарський, банківський, державний, споживчий, міжнародний кредити.

Міжгосподарський кредит – це такий кредит, який існує між суб’єктами господарювання. Його види – комерційний кредит, дебіторська і кредиторська заборгованість, аванси, тимчасова фінансова допомога, лізинг.

Комерційний кредит виникає між підприємствами шляхом продажу товарів з відстроченням платежу. При такому кредиті, як правило, офіційно не передбачається використання позикового процента. Але плата за кредит може бути включена в ціну товару, яка визначається за згодою покупця і продавця.

Дебіторська і кредиторська заборгованість подібна до ко­мерційного кредиту, але відрізняється від нього тим, що виникає всупереч волі сторін, не має родових ознак кредиту, а саме: доб­ровільності, рівноправності та платності.

Аванс — грошова сума, сплачена наперед з метою забезпечення гарантії отримання покупцем товарів, а продавцем – грошей за то­вари, роботи, послуги. За користування авансом відсотки офіційно не платять.

Тимчасова фінансова допомога надається окремим суб’єктам господарювання на умовах повернення та, як правило, без сплати відсотків за користування.

Лізинг визначає відносини між суб’єктами господарської діяльності, які виникають у разі оренди основних засобів або землі. Лізингові операції здійснюються у вигляді оперативного, фінансового та зворотного лізингу, оренди землі та оренди житло­вих приміщень.

Банківський кредит – це такий кредит, при якому однією зі сторін кредитної угоди є банк. Банк може бути позичальником (залучає вклади на депозити) і кредитором (надає кредити).

За схемою надання розрізняють такі банківські кредити: кре­дитна лінія, револьверні, контокорентні, овердрафт. Кредитна лінія дає можливість позичальнику використовувати визначену суму кредиту поступово в межах обумовленого терміну. Револь­верні кредити – це такі, які автоматично поновлюються в межах обумовленого договором розміру. Контокорентний кредит перед­бачає відкриття банком контокорентного рахунку, з якого здійснюються платежі клієнта у межах обумовленого ліміту та на який зараховуються надходження клієнту, в тому числі і в ра­хунок погашення кредиту. Банки України на сьогодні не вико­ристовують контокорентні рахунки. Овердрафт – різновид кон­токоренту.

За забезпеченістю повернення кредити є забезпечені та незабезпечені Забезпеченням кредиту може бути нерухоме майно, цінні папери, страховий поліс, поручительство (гарантія) третьої особи тощо. До забезпечених відносять іпотечні кредити – це вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Предметом іпотеки є житлові будинки, квартири, споруди, магазини, земельні ділянки, що е власністю позичальни­ка. Незабезпечений (бланковий) кредит надається в межах наяв­них власних коштів під зобов’язання повернути кредит із застосу­ванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений ав­торитет у банківських колах.

За ступенем ризику кредити поділяються на стандартні, тобто надані позичальникам, які раніше своєчасно розраховувалися з банком за позиками, та з підвищеним ризиком, тобто надані клієнтам з нестійким фінансовим становищем або які допускали прострочені платежі банку.

Державний кредит – це такий кредит, одним з учасників якого (позичальник або кредитор) є держава.

Споживчий кредит – це такий кредит, який надається фізич­ним або юридичним особам для споживчої мети. Він може надава­тися банками, а також іншими юридичними і фізичними особами. До кредитних небанківських установ, які надають споживчий кредит, належать ломбарди, кредитні спілки, підприємства зв’яз­ку (розмови у кредит), торговельні організації (продаж товарів із розстрочкою платежу). На споживчі цілі можуть надавати кредит фізичні особи одна одній.

Міжнародний кредит – це кредитування з однієї країни в іншу. Тут обов’язковою умовою є належність кредитора і позичальника до різних країн. Міжнародний кредит залежно від кредитора є фірмовим, банківським та урядовим. При фірмовому кредиті іно­земний експортер продає товар вітчизняному імпортеру в кредит. Якщо однією зі сторін у міжнародному кредиті є банк, то це нази­вається банківським кредитом, а якщо уряд – урядовим кредитом.

Під час кредитування виникають взаємні зобов’язання між банком і позичальником.

Зобов’язання поділяються на довгострокові (понад один рік) і поточні (до одного року).

Довгострокові зобов’язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Поточні зо­бов’язання відображаються в балансі за сумою погашення.

Термін кредиту, а також відсотки за його користування розра­ховуються з моменту отримання до повного погашення кредиту та відсотків за його користування. Короткострокові кредити можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з вит­ратами виробництва та обігу не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді. Довгострокові кредити надаються на поточні потреби і для капітальних інвестицій.

При проведенні кредитної політики банки виходять з не­обхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і власників та суб’єктів господарської діяльності із урахуванням загальнодержавних інтересів. Банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, про­ведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок.

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кре­дитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальни­ком у письмовій формі. В договорі передбачаються взаємні зо­бов’язання та відповідальність сторін.

Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заяви на одержання кредиту. Клієнт, який звертається в банк для одержан­ня кредиту, подає лист, клопотання або заяву, в якій містяться вихідні дані про суму кредиту, його мету, розмір, термін користу­вання кредитом, коротка характеристика заходу, що кредитуєть­ся, та економічний ефект від його здійснення, запропоноване забезпечення, конкретні дати погашення.

У банк подається техніко-економічне обґрунтування заходу, що кредитується, і розрахунок очікуваних надходжень від його реалізації, копії контрактів, договорів та інших документів, що стосуються заходу, що кредитується, зобов’язання із забезпечен­ня своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво тощо), бухгалтерську звітність, виписки по рахунках, що відкриті в інших банках (табл. 4.1).

Якщо клієнт вперше звертається за кредитом, він подає копію установчого договору, статуту, положення, інші документи, що підтверджують його правомочність в одержанні кредиту.

Наступний етап процесу кредитування передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта й оцінку ризику з позики.

Потім здійснюється підготовка до складання кредитного дого­вору, що називається структуруванням позички. При цьому банк визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, термін і спо­соби видачі і погашення, забезпечення, ціна кредиту та інші.

Наступний етап видачі кредиту – це складання кредитного договору. Для самих банкірів проблема не в тому, щоб видати по­зичку, а в тому, щоб її повернути. Кредити тут поділяються на два види: які повертаються з великими труднощами та які взагалі не повертаються. При нормальних економічних взаємовідносинах більш зацікавлений видати кредит, ніж клієнт його взяти. Адже для банку видача кредитів – це його діяльність, яка прино­сить основний дохід.

При отриманні одноразового кредиту на придбання товарів і матеріальних запасів у банк надаються копії контрактів, угод та інші документи, які стосуються придбання цінностей.

Для отримання кредиту на спорудження об’єктів для зберіган­ня товарів, виробництва та переробки продукції позичальник по­дає в банк проект будівництва та інші документи, які необхідні для обґрунтування кредитування.

Кредити надаються підприємствам у безготівковій формі шля­хом сплати платіжних документів з позичкового рахунку або шляхом перерахування на поточний рахунок позичальникам, а також у готівковій формі.

Таблиця 4.1

Документи, які подаються підприємствами в банк

для одержання кредиту

Призначення документів Назва документів
1. Підтвердження    юридичного статусу Установчий договір

Статут

Свідоцтво про реєстрацію

2. Матеріальна гарантія повер­нення кредиту Контракт на поставку продукції

Ліцензія на експорт

Баланс

Звіт про фінансові результати

Техніко-економічне обґрунтування

Накладні на поставку товарів

Гарантії, поручительства

3. Оформлення кредиту Строкове зобов’язання

Кредитний договір

Договір про заставу

Картка зразків підписів і печатки

До того, як звертатися в банківську установу за кредитом, потрібно чітко усвідомити, для якої саме мети потрібний кредит. Брати його тільки тому, що на підприємстві немає грошей, озна­чає вести справу економічно безграмотно. Перед тим, як звернути­ся за кредитом, потрібно чітко порахувати, яку користь він прине­се підприємству. Кредит вигідно взяти тоді, коли в результаті використання додаткових коштів буде одержано такий дохід, який дозволить погасити кредит, проценти за нього і залишити частину прибутку. Тільки маючи правильний розрахунок про доцільність кредиту, можна звертатися за його фактичним одер­жанням.

Наприклад, у підприємства з’явився реальний замовник, який бажає купити товар за 12 000 грн. Щоб підприємству самому та­кий товар придбати з метою подальшого продажу, потрібно 10 000 грн. Операція зможе відбутися за один місяць, процентна ставка за кредит 5% на місяць. За таких умов робимо підрахунок доцільності кредиту на купівлю товару.

Ця операція передбачає одержання доходу в розмірі 2000 грн. (12 000 грн. ціна продажу – 10 000 грн. ціна покупки = 2000грн до­ходу). З цього доходу потрібно зняти: 500 грн. – оплата процентів банку за кредит (5% від 10 000 = 500); 400 грн. – податок на дода­ну вартість (20% від 2000 = 400); 500 грн. – витрати, пов’язані з купівлею та продажем товару. Прибуток становитиме 600 грн. (2000 – 500 – 400 – 500 = 600). З прибутку потрібно заплатити по­даток 150 грн. (25% від 600 = 150). Отже, в результаті проведення такої операції підприємство одержить чистого прибутку 450 грн. (600 – 150 = 450). За таких умов підприємець вирішує, чи є сенс звертатися до банку за кредитом в сумі 10 000 грн. на придбання товарів.

За користування кредитом береться плата у вигляді процента, яка сплачується позичальником на користь кредитора.

Гроші мають ціну, кожний їх рахує і вкладає з вигодою для себе. Жодний інвестор не погодиться дати в кредит, наприклад, 100 000 грн., щоб через рік йому повернули таку саму суму.

Розрахунок майбутньої вартості здійснюють за формулою:

FV =PV x (1+R) n , де

FV – майбутня вартість;

PV – теперішня вартість;

R – відсоткова ставка, поділена на 100;

n – кількість періодів.

Користуючись наведеною формулою, розраховуємо конкрет­ний приклад. Віддається в кредит 1000 грн. на чотири місяці під місячну ставку 5%. За таких умов сума боргу складе 1215,48 грн., [1000 х (1 + 0,05)4 - 1215,48],

тобто 1000 грн., які є тепер, коштуватимуть через чотири місяці 1215,48грн.

За цією ж формулою: РУ = РУ : (1 + К)п .

Отже, щоб через чотири місяці одержати 1000 грн., зараз потрібно вкласти 822,72 грн.:

[РУ = 1000 : ( 1 + 0,05)4 = 822,72].

Таким чином, перед тим, як брати позику чи вкладати гроші будь-яку справу, потрібно провести детальні розрахунки. Зна­чення факторів майбутньої і теперішньої вартості розраховують на калькуляторі або беруть зі складених таблиць, які є в довідниках.

Користуючись наведеною формулою, розраховують доціль­ність вкладення грошей і отримання кредитів. Наприклад, що краще зробити: взяти готівкою зараз 4000 грн. чи брати по 1500грн чотири роки при річній процентній ставці 30%. Для вирішення цього питання зробимо розрахунок (табл. 4.2).

Таблиця 4.2

Розрахунок теперішньої вартості грошового потоку

Рік Грошовий потік Процентний фактор теперішньої вартості Теперішня вартість
1 1500 0,769 1154
2 1500 0,592 888
3 1500 0,455 683
4 1500 0,350 525
Разом 6000 X 3250

З наведеного розрахунку видно, що щорічне одержання по 1500 грн. за чотири роки дає грошовий потік в сумі 6000 грн., але він оцінюється по теперішній вартості в сумі 3250 грн. Отже, в цьому випадку вигідніше зараз взяти готівкою 4000 грн., ніж от­римувати по 1500 грн. щорічно протягом чотирьох років.

Позиковий процент є платою за користування кредитом, його ціною. Величина доходу, який одержують від надання грошей У борг, називається процентами (процентні гроші). Час, до якого застосовується процентна ставка, називається періодом нараху­вання процентів. Норма позикового процента залежить від норми прибутку. У звичайних умовах вона е максимальною межею для норми про­цента. Прибуток, як відомо, поділяється на процент та підприємницький дохід. Процент привласнює кредитор, а дохід – позичальник. Якщо прибуток дорівнюватиме проценту, то пози­чальнику не залишатиметься прибутку, а тому йому не буде ніякого сенсу брати кредит під такий процент.

Крім норми прибутку, на норму процента впливають також інші фактори: розміри грошових нагромаджень та заощаджень, масштаби виробництва, циклічність коливань виробництва, тем­пи інфляції, своєчасність повернення кредиту, міжнародні чин­ники тощо.

Рівень норми позикового процента залежить від попиту та про­позиції позичкового капіталу. Динаміка норми позичкового капіталу визначається ринком позичкових капіталів і певною мірою залежить від державного регулювання економіки.

Різниця між процентними ставками за наданий кредит і за за­лучені ресурси називається маржею, яка залишається кредитору.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здій­снюється позичальником з поточного рахунку. Банк контролює виконання позичальником умов кредитового договору, цільове використання кредиту, своєчасне і повне його погашення. У ви­падках порушення кредитного договору банк має право на засто­сування штрафних санкцій, передбачених договором.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносять будь-які витра­ти, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за боргови­ми зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депо­зитами або у вигляді орендної плати) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з ве­денням господарської діяльності платника податку.

Проте згідно з П(С)БО 16 «Витрати» витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випуще­ними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприєм­ства, пов’язані із залученням позикового капіталу, відносять до фінансових витрат, а тому не включають у собівартість виробни­цтва продукції.

Бухгалтерський облік повинен забезпечити своєчасне і пра­вильне складання і подання банку документації, необхідної для одержання кредитів, контроль за цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів, інформацію про ефективність залучення кредитних коштів, яка необхідна для прийняття пра­вильних управлінських рішень.

загрузка...