Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ, ДЖЕРЕЛА ТА ФУНКЦІЇ ПРАВА.

Право зароджувалося і розвивалося разом із державою як основний регулятор суспільних відносин у ній, спосіб надання державній волі, яка виражається у законах та інших нормативних актах, обов’язкового характеру.

Право — це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових правил поведінки (норм), які охороняються силою державного примусу і забезпечують юридичну регламентацію суспільних відносин у масштабах усієї країни.

Ознаки права:

1.)норми права виникають разом із державою і офіційно встановлюються чи санкціонуються державою. Право — це правила поведінки, які походять уже не від суспільства, а від держави, виступаючи втіленням волі держави, тобто державної волі політичних сил, які перебувають у влади;

2.)норми права, у випадках невиконання їх добровільно, забезпечуються державною владою; держава охороняє їх від порушень шляхом державного примусу;

3.)норми права регулюють і охороняють найбільш важливі, з позицій інтересів суспільства, держави та особи, суспільні відносини і соціальні цінності. Ці відносини і цінності визначаються державною владою;

4.)норми права чітко фіксують правила поведінки в системі чинних законодавчих актів, в особливих письмових юридичних документах, що їх ухвалюють уповноважені органи та посадові особи в особливому порядку;

5.)норми права є загальнообов’язковими до виконання всіма суб’єктами суспільних відносин, оскільки держава виступає від імені панівної частини суспільства чи всього населення; інші соціальні норми можуть поширюватися тільки на певні соціальні групи, класи тощо;

6.)норми права встановлюють юридичні права та обов’язки учасників суспільних відносин, або офіційно-правовий статус суб’єктів відносин;

7)      норми права виражаються тільки в певних офіційних формально визначених формах (закони, постанови, укази, декрети) і мають свою чинність у часі й просторі;

8)      правові норми тісно пов’язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права.

Джерела (форми) права:

1. Правовий звичай — звичаєве правило поведінки, яке санкціонується та забезпечується державою. Значна роль належала правовим звичаям у рабовласницькому суспільстві, в умовах феодалізму. Так, Закони XII таблиць, “Салічна правда”, “Руська правда” є переважно збірками звичаєвого права. Правовий звичай був дуже поширений в Україні і діяв у сільських місцевостях до XX ст.

2. Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент — рішення компетентного органу держави, якому надалі надається формально обов’язковість при розв’язанні всіх аналогічних судових чи адміністративних справ. Ця форма права поширена в США, Великобританії та інших країнах, де діє система загального права.

3. Нормативний договір - об’єктивні формально обов’язкові правила поведінки загального характеру, що встановлені за домовленістю і згодою двох чи більше суб’єктів і забезпечуються державою (наприклад, договір про утворення федерації, колективний договір). Це продукт узгодження, компромісу сторін, який містить правила, обов’язкові для його учасників.

4.  Міжнародно-правові акти — норми міжнародного співтовариства, які за санкцією держави поширюються на її території.

5. Нормативно-правовий акт – документ державного органу, прийнятий у певному порядку в межах компетенції цього органу. Це основна, а іноді майже єдина форма права в багатьох державах, у тому числі в Україні. Правові акти поділяються на закони і підзаконні акти, які складають систему писаного права.

Функції права – це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Основними функціями є регулятивна та охоронна.

Регулятивна – полягає у закріпленні в нормах права бажаної поведінки. Вона поділяється на регулятивно – динамічну, яка передбачає, що в нормах права закріплюються бажані моделі поведінки людей та регулятивно – статистичну, яка полягає в тому, що норми права закріплюють ті відносини, що вже фактично склалися.

Охоронна функція -  спрямована на припинення і попередження протиправної поведінки.

Правовідносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами права. Основні ознаки правовідносин такі:

а)      вони виникають на основі норм права;

б)      характеризуються наявністю сторін, які мають суб’єктивні права
та юридичні обов’язки;

в)      вони є видом суспільних відносин фізичних чи юридичних
осіб, організацій і спільнот;

г)       здійснення суб’єктивних прав чи додержання юридичних обо
в’язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Правовідносини мають складну будову і включають у себе такі елементи:

— суб’єкти;

—об’єкти;

—зміст правовідносин;

—юридичні факти.

Суб’єктами правовідносин вважають їх учасників, що є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Розрізняють такі суб’єкти правовідносин:

—фізичні та юридичні особи;

—державні та громадські організації (профспілки, партії, фонди, земляцтва, ветеранські, молодіжні організації тощо);

—різні спільноти (трудовий колектив, нація, народ, населення
відповідного регіону тощо).

Суб’єкти правовідносин повинні володіти правосуб’єктністю (правоздатністю, дієздатністю й деліктоздатністю).

Правоздатність — це здатність суб’єкта бути носієм суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Дієздатність — це здатність суб’єктів своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб’єктивні права та виконувати юридичні обов’язки.

Деліктоздатність — це обумовлена нормами права здатність суб’єктів нести юридичну відповідальність за вчинені правопорушення.

Об’єкти правовідносин — це ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси і потреби людей і з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються суб’єктивні права та юридичні обов’язки, їх поділяють на матеріальні й духовні блага, дії суб’єктів правовідносин, результати їх діяльності, в тому числі й духовні.

Зміст правовідносин складають права та обов’язки його учасників (суб’єктів)

Юридичними фактами є конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення. Вони є необхідною умовою правовідносин.

Події — це те, що відбувається незалежно від волі учасників правовідносин (стихійне лихо, закінчення строків, народження чи смерть людини тощо).

Дії — це активна поведінка суб’єкта з його волі. Дії бувають правомірні (відповідають вимогам правових норм) і неправомірні (протиправні: злочини, проступки). Результатом правомірних дій можуть бути правомірні акти (визнання людини померлою судом), юридичні акти, що вчиняються з метою виникнення юридичних наслідків (подання заяви про прийом на роботу).

Юридичним фактом можуть бути і вчинки (знахідка скарбу).

Бездіяльність — це стан абсолютної пасивності, відсутність дії. Вона теж може спричинювати певні правовідносини (наприклад, ненадання лікарем медичної допомоги хворому).

Станом (юридичного характеру) можуть бути: сп’яніння, вагітність, громадянство тощо, за наявності яких можуть виникати певні правовідносини.

Право тісно пов’язане зі свідомістю людей. Правосвідомість є формою суспільної свідомості, сукупністю світоглядів, ідей, що виражають ставлення людей, соціальних груп, класів до права, його мети, до законності, правосуддя, їх уявлення про те, що є правомірним і що є неправомірним.

Право — особливий вид соціальних норм. Єдність та відмінність права і моралі.

Право належить до соціальних норм, що регулюють суспільні відносини між людьми та їх організаціями (суспільними утвореннями, об’єднаннями людей). Усі соціальні норми залежно від їх ролі й місця в системі соціального регулювання поділяються на правові, або юридичні, моральні, релігійні, корпоративні, політичні норми, естетичні звичаї та традиції.

Моральні норми вказують на принципи поведінки, мають ідейне обґрунтування в ідеалах справедливості та несправедливості, добра і зла, честі, совісті, обов’язку і забезпечуються певним духовним впливом, громадською оцінкою у формі схвалення або осуду.

Релігійні норми — це такі норми, які регулюють відправлення релігійних культів, ставлення людей до Бога і навколишнього світу. Вони викладені в Біблії, Корані, Талмуді, інших джерелах, в яких поряд із релігійними канонами знайшли вираз загальнолюдські норми, правила людського співжиття. Так, у біблійних заповідях встановлюються зобов’язання працювати протягом шести днів, а відпочивати на день сьомий, вимога поваги дітей до своїх батьків, заборона вбивства, злодійства, лихосвідчення, засуджується заздрість тощо.

Корпоративні норми — це правила поведінки, що встановлюються та забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та іншими об’єднаннями людей. Корпоративними нормами є, наприклад, статути профспілок, статути партій, молодіжних, ветеранських, національних, культурних та інших громадських організацій.

Політичні норми — це норми, що регулюють політичні відносини між різними суб’єктами політичної діяльності.

Звичаї — це правила поведінки, які склалися внаслідок історично тривалого повторення людьми певних дій, що закріпилися як стійкі звички (весілля, хрестини, звичай “толоки” в селах, відвідування могил померлих у поминальні дні, “перший дзвоник” у школі тощо). Різновидом звичаїв є традиції, що вказують на епізодичне правило, стиль поведінки (вітання при зустрічі, поздоровлення із святами, відзначення “Дня матері”, “Дня вчителя”, “Дня медика” тощо).

Естетичні норми відображають ставлення людей до порядку оформлення й оцінки предметів духовної чи матеріальної культури з позицій краси, гармонії, якості тощо. Тут важливу роль відіграють усталені погляди людей на естетичне та неестетичне, красиве й потворне тощо.

У регулюванні суспільних відносин, поведінки людей право взаємодіє із мораллю. Мораль як форма суспільної свідомості зародилася раніше за правову форму свідомості.

Норми моралі — це продукт історичного розвитку людства, вони формувалися в боротьбі зі злом, за ствердження добра, людяності, щастя людей. Загальнолюдське у змісті моралі знайшло вираз у мудрому й найсправедливішому правилі: “Стався до інших так, як ти хотів би, щоб вони ставилися до тебе”.

Спільні риси права і моралі:

—вони є частиною надбудови над економічним базисом;

—мають нормативний зміст (виражені через правила поведінки) і є регулятором суспільних відносин;

—мають спільні економічну, соціальну, політичну та ідеологічну бази;

—входять у зміст культури суспільства і є ціннісними формами свідомості.

Відмінні риси права і моралі:

—мораль виникає раніше за право;

— у нормах права закріплено волю держави, в моралі воля виступає як форма суспільної думки;

—норми моралі регулюють значно більше коло суспільних відносин, ніж право;

—норми права характеризуються конкретністю, норми моралі дають значно більший простір для тлумачення;

—норми моралі утворюються й зберігаються в суспільній думці, норми права закріплюються в офіційних актах;

—внутрішнім гарантом виконання норм моралі є совість люди ни, зовнішнім — сила суспільної думки, а норми права забезпечуються примусовою силою держави;

—моральні норми не регламентують конкретні міри покарання за той чи інший вчинок, а правові норми можуть передбачати вид і міру покарання.

Право має впливати на укріплення суспільної моралі, моральне становлення особистості. Слід підкреслити значення моральних норм у професійній діяльності юриста. Покликання професійного юриста — діяти в інтересах суспільства, виховувати в людині повагу до інших людей, перевиховувати громадян, які порушили закон. Чесність, непідкупність і справедливість мають бути його невід’ємними якостями.

Мораль і право пов’язані також із політичною і правовою культурою.

Політична культура — це сукупність політичних поглядів, переконань, цінностей, норм, традицій, які находять прояв в участі громадян у суспільно-політичному житті, в діяльності державних органів, політичних, державних діячів, політичних партій, рухів, об’єднань громадян.

Правова культура є часткою духовної культури, яка відображає якісний рівень розвитку й досконалість правових відносин, систему права і законодавства, дотримання законності, ступінь правової інформованості, соціально-правової активності людей тощо. Прояви правового нігілізму є виявами низької правової культури, вони послаблюють вплив права на суспільство, перешкоджають зміцненню законності.

Правове виховання, предметом якого є право і мораль, — один з найважливіших засобів впливу на правову поведінку людей, формування правової культури і зміцнення законності.

Основними завданнями правового виховання є ознайомлення громадян із змістом правових норм, переконання їх у справедливості цих норм/ навчання методів і засобів їх застосування, формування навичок правової поведінки, привернення особи до цінностей правової культури.

загрузка...