Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

Поняття про грунт та його родючість. Показники родючості грунту

Теорія грунтотворного процесу розроблялась В.В. Докучаєвим, П.А. Костичевим, Н.М. Сібірцевим, В.Р. Вільямсом, П.С. Колосовичем,

К.К. Гедройцем та іншими.

Грунтом називають верхній шар земної кори, що утворюється і змінюється в результаті вивітрювання гірських порід і безперервного впливу фізико-хімічних і біологічних процесів, а також діяльності людини, який на відміну від гірської породи набув основної своєї ознаки - родючості.

Грунтотворним процесом називають сукупність всіх явищ, які зумовлюють зміни грунтотворних порід і пов’язані з перетворенням та переміщенням речовин і енергії.

Розглядаючи загальну схему грунтотворного процесу і взаємовідношення процесів механічного і фізико-механічного вивітрювання з процесами біохімічного грунтоутворення, В.Р. Вільямс визначив два природних кругообіги речовин у природі: великий геологічний і  малий біологічний.

Суть великого геологічного кругообігу він пояснював так. Вода, безперервно випаровуючись з поверхні океанів, у вигляді дощу надходить на поверхню суші і насичує кору вивітрювання, розчиняючи всі розчинні сполуки і забираючи їх в океан. Частина продуктів вивітрювання, що зноситься в море, є поживою для представників рослинного і тваринного світу і разом з виловлюванню рибою, морськими тваринами і рослинами повертається знову на сушу. Однак більшість елементів живлення, що зноситься в океан, залишається там у вигляді простих мінеральних сполук, відмерлих морських організмів та продуктів їх життєдіяльності і бере участь в утворенні простих осадочних порід. Лише після закінчення геологічних віків і епох ці породи знову братимуть участь в утворенні суші. Описаний процес є чисто абіотичним (без участі організмів) процесом вивітрювання і вилуговування верхніх пластів земної кори і нагромадження їх на дні морів із зворотним поверненням на материк у процесі рухів земної кори. Загалом він призводить до збіднення материків на елементи родючості.

Малий кругообіг речовин у природі сприяє нагромадженню родючості грунтів на материках. Малий біологічний кругообіг зольних елементів та азоту здійснюється в результаті синтезу і руйнування органічної речовини за допомогою зелених організмів і безхлорофільних мікроорганізмів. Ці процеси є основою грунтотворного процесу. Зелені рослини, засвоюючи корінням воду і розчинені в ній зольні речовини (мінеральні солі), а листям та іншими своїми зеленими частинами вуглекислоту повітря, синтезують органічну речовину, яка після їх відмирання відкладається у верхніх частинах земної кори у вигляді їх решток. Органічні речовини лише в процесі мікробіологічного руйнування перетворюються в розчинні і доступні для рослин форми. Саме це і є суттю малого біологічного кругообігу в природі.

Під родю­чістю розуміють здатність грунту задовольнити потребу рослин її елементах живлення, воді, теплі, повітрі. Грунту властива певна природна родючість як загальна сума елементів життє­діяльності, якими грунт потенційно може забезпечити рослину. Ця родючість стає ефективною після того, як людина за допо­могою знарядь діє на грунт, перетворює його в засіб вироб­ництва. Діючи на грунт прийомами обробітку, внесенням  добрив, меліорацією землі, людина створює додаткову, тобто штучну родючість. Тому ефективна родючість залежить від рівня природної родючості грунту і використання його у виробництві.

Показники родючості ґрунту. Родючість грунту визначається багатьма показниками, які умовно можна поділити на такі групи:

  • біологічні;
  • агрохімічні;
  • агрофізичні.

Біологічні показники:

—вміст органічних речовин у грунті та їх якісний склад;

—вміст гумусу;

—біологічна активність грунту;

—засміченість грунту насінням та вегетативними органами розмноження бур’янів, шкідниками та збудниками хвороб сіль­ськогосподарських культур.

Органічні речовини — важливе джерело елементів живлення для рослин. Вони забезпечують рослини майже повністю азотом, значною частиною фосфору та сірки, а також незнач­ною кількістю калію, кальцію, магнію та іншими поживними елементами.

Гумус є основним джерелом поживних речовин та енер­гетичним матеріалом для більшості ґрунтових мікроорганізмів. Він уповільнює процеси вимивання поживних речовин з кореневмісного шару, підвищує ефективність мінеральних добрив, тепловий режим грунту. Продукція, вирощена на збагачених гумусом грунтах, має вищу якість, рослини харак­теризуються підвищеною стійкістю до хвороб та шкідників.

Вміст гумусу в грунтах коливається в широких межах. Най­більше його в чорноземах, найменше в сіроземах та дерново-підзолистих грунтах.

Джерелом підвищення вмісту органічних речовин та гумусу у грунті є залишені на полі рештки рослин (корені, частинки стебел, опале листя) та органічні добрива.

Агрохімічні показники:

—вміст поживних речовин;

—ємність вбирання;

—суми увібраних основ;

—реакція ґрунтового розчину (рН).

Агрофізичні показники:

—гранулометричний склад;

—будова і структура    грунту;

—зв’язність;

—пластичність;

—прилипання;

—спілість.

Від гранулометричного складу залежить будова і структура грунту, водопроникність та вологоємкість, ємність вбирання, повітряний, тепловий і поживний режими. Ґрунти з легким гранулометричним складом мають вищу водопроникність та повітроємкість і нижчу вологоємкість та ємність вбирання. Це природний фактор, і його важко регулювати. Внесенням в орний шар глини чи піску можна дещо змінити гранулометричний склад грунту, але через трудоємкість виконання цей захід має обмежене застосування.

загрузка...