Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

Поняття про структуру грунту.

Структура ґрунту — це різні за розміром і формою агрегати, з яких утворюється грунт. Здатність грунту розпадатися на агрегати (грудочки) називається структурністю. Залежно від розмірів афегати поділяють на макроструктури і (діаметр понад 0,25 мм) і мікроструктурні (менше 0,25 мм).

Агрономічно цінними вважаються частинки грунту, діаметр яких становить від 0,25 до 10 мм. Власне грунти, які складаються з таких частинок, називають структурними, тому що в них  забезпечуються сприятливі водний, повітряний і поживний режими.

Недоліком мікроструктурних (безструктурних) грунтів є їх схильність до швидкого ущільнення, утворення ґрунтової кірки.

Набагато краще складаються умови в макроструктурних грунтах, які мають більшу загальну пористість (близько 50— 60% об’єму ґрунту) і меншу щільність (1,1 — 1,2 г/см3). У структурних грунтах створюється сприятливе співвідношення між водою і повітрям.

На оструктуреня грунту впливають добрива. Вони сприяють підвищенню врожаю надземної і кореневої мас, посилюючи цим роль рослинності в оструктуренні грунту. Крім того, органічні добрива (гній, торфокомпости та ін.) є додатковим джерелом утворення гумусу. Оструктуренню сприяють також вапнування кислих і гіпсування засолених грунтів.

Зберіганню і поліпшенню структури може сприяти пра­вильний і вчасний обробіток грунту.

Зберіганню структури може сприяти заміна оранки поверх­невим обробітком, зменшення кількості (або повне виклю­чення) міжрядних розпушувань на посівах просапних культур, поєднання кількох операцій в одному робочому процесі, застосування комбінованих ґрунтообробних агрегатів.

Зв’язкість — це опір грунту силам, які здатні механічно роз’єднати його частинки шляхом роздавлювання та роз­клеювання. Вона залежить від гранулометричного складу, складу увібраних основ, ступеня зволоженості грунту тощо. Найменшу зв’язність мають піщані грунти, найбільшу — глинисті і солонці в сухому стані.

Прилипання — це властивість грунту прилипати до поверхні робочих частин ґрунтообробних знарядь. При його посиленні зростає тяговий опір і погіршується якість обробітку. Прили­пання залежить від гранулометричного складу, структури й вологості фунту. Найбільш високе воно у глинистих безструк­турних грунтів.

Спілість ґрунту — це такий етап його зволоження, при якому витрачається найменше зусиль на обробіток, а грунт найменше прилипає до знарядь, найкраще кришиться і якість його обробітку висока.

Фізична спілість залежить від вологості грунту.

загрузка...