Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

ПРАВОВА ДЕРЖАВА. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Поняття “правова держава” поширене в юридичній науці й конституційному праві. Ідеї правової держави знайшли своє відображення в конституціях багатьох країн світу (Німеччини, Іспанії, Італії, Франції, України, Росії, Білорусі, Болгарії, Чехії, Угорщини, Словенії). Однак це поняття не має однозначного визначення. У наш час, як і в минулі часи, політики, філософи, юристи — представники різних ідеологій і політичних уподобань убачають у ньому різну суть.

Ідея правової держави в розумінні верховенства чинних законів сягає в далекі часи античного світу.

Арістотель, Платон, Геракліт, Цицерон у пануванні законів убачали запобігання сваволі і міць держави. Цицерон писав: “Закон — опора того високого становища, яким ми користуємося у державі, основа свободи, джерело правосуддя; розум, душа, мудрість і сутність держави зосереджені у законах”. Проте ідеї піднесення ролі права в Стародавній Греції, Стародавньому Римі та інших рабовласницьких країнах були позбавлені гуманістичної основи. Це були ідеї, що відбивали лише інтереси панівної частини тогочасного суспільства — рабовласників, доля сотень тисяч рабів майже не бралася до уваги.

Саме у такому контексті правовою можна вважати державу, якій і притаманні такі ознаки: 1) система права, заснована на нормах загальнолюдської моралі та принципах справедливості; 2) правові норми, які відповідають інтересам усього або переважної частини суспільства, закріплюють природні права і свободи людини й встановлюють відповідність між правами та обов’язками; 3) верховенство права — неухильне виконання правових норм усіма посадовими особами, усіма громадянами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян тощо, виконання взаємних обов’язків як державою, так і особою, забезпечення взаємної відповідальності держави і громадян; 4) відсутність “білих плям” і колізій у правовій системі; 5) наявність незалежного, непідкупного і справедливого суду; 6) здійснення державних функцій переважної ненасильницькими методами; 7) забезпечення населенню такого життєвого рівня, за якого можливе задоволення необхідних матеріальних і духовних потреб; ліквідація безробіття; 8) здійснення функцій з виховання у громадян моральних принципів, поваги до праці, до надбань попередніх поколінь, дбайливого ставлення до навколишнього природного середовища; 9) відсутність аморальних засобів одержання прибутків як окремими індивідами, так і державою (торгівля зброєю, порушення прав найманих працівників, кредити і позики під високі проценти та ін.).

Звичайно, держав, які б відповідали всім цим ознакам, не існує. Однак у будь-якій державі поступова реалізація їх — це рух до правової держави.

Основні напрями формування правової держави в Україні.

Конституція України (ст. 1) проголосила Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Правовий характер нашої держави виявляється, насамперед, у передбаченому Конституцією принципі верховенства права (ст. 8), у взаємній відповідальності держави та особи (ст. 3), у здійсненні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6), у гарантуванні громадянам прав і свобод людини і громадянина.

Важливим є те, що громадянам гарантується можливість звернення до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, після використання всіх національних засобів правового захисту своїх прав і свобод (ст. 55).

Визначення України правовою державою ще не відображає реальність сьогодення. Розбудова правової держави вимагає створення необхідних соціально-економічних засад розвитку суспільства, кожної окремої особи.

Основними напрямами формування правової держави в Україні мають бути такі.

1.      Зміцнення законності. Прогресивний розвиток суспільства значною мірою залежить від того, як в ньому дотримуються законів. Слідування вимогам чинного законодавства (законів та інших нормативно-правових актів) визначається поняттям законності.

Законність — це такий правовий режим у державі, за якого забезпечується повне, точне та неухильне виконання всіх нормативно-правових актів органами держави, посадовими особами, громадськими об’єднаннями та окремими громадянами.

Вимога влади до населення виконувати закони існувала завжди, але дуже важливо, щоб самі керівні верстви в державі, представники державного апарату неухильно дотримувалися вимог законності, не порушували правових приписів. Усі мають бути рівними перед законом і нести рівні обов’язки та відповідальність у разі порушення законності.

2.Забезпечення застосування законів та інших нормативних актів на всій території дії цих актів, а також досягнення фактичного виконання правових приписів у всіх видах державної, господарської та іншої діяльності.

3.Удосконалення нормативної бази законності, тобто сутності та змісту законів, які приймаються. Приведення системи законодавства У відповідність до потреб даного етапу розвитку держави і суспільства.

4. Зміцнення правопорядку. Норми права і законності є основою правопорядку. Правопорядок — це врегулювання суспільних відносин на засадах права і законності, реальна відповідність конкретних суспільних відносин вимогам правових норм. Правовий порядок є складником суспільного порядку, який окрім права підтримується нормами моралі, звичаями, корпоративними нормами тощо. Без встановлення належного правопорядку побудова правової держави неможлива.

Громадянське суспільство.

Правова держава, як найважливіший орган політичної влади в суспільстві, неможлива без сформування громадянського суспільства. Взаємозалежність правової держави і громадянського суспільства полягає в тому, що правова держава є формою організації громадянського суспільства.

Ознаки громадянського суспільства такі:

1)висока загальна і правова культура громадян, їх загальна повага до закону, усвідомлення необхідності співвідношення особистих інтересів з інтересами суспільства і держави.

2)реалізація громадянами своїх інтересів і потреб шляхом створення різноманітних і незалежних об’єднань (громадських і релігійних організацій, партій, профспілок, кооперативів, органів самоорганізації населення тощо); відсутність міжнаціональної ворожнечі та міжетнічних конфліктів.

3)громадяни і держава виступають як вільні та рівноправні партнери, їх взаємовідносини здійснюються на основі права і розумних меж свободи.

4)громадяни у формах, передбачених конституцією держави, активно впливають на формування права, здійснюють контроль за діяльністю державних органів і посадових осіб; через демократичні інститути і механізми впливають на формування та здійснення державної політики.

5)усі форми власності є рівноправними, громадяни мають певну економічну незалежність; праця (індивідуальна і колективна) є вільною і заохочується як державою, так і суспільством.

6)існує реальна багатоманітність ідеологічного та культурного життя громадян.

Отже, громадянське суспільство можна визначити як спільність вільних, рівноправних і високоморальних людей, які беруть активну участь у політичному житті і формуванні державної політики, вільні у виборі світогляду і політичних переконань.

загрузка...