Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

Правові та організаційні аспекти охорони навколишнього природного середовища

План

  1. Система екологічного законодавства України.
  2. Об’єкти правової охорони навколишнього природного середовища.
  3. Екологічні права громадян.
  4. Екологічні обов’язки громадян.
  5. Управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.
  6. Основні принципи охорони навколишнього природного середовища.
  7. Шляхи здійснення екологічної безпеки.
  8. Стандартизація в галузі охорони навколишнього природного середовища.
  9. Нормативи екологічної безпеки.
  10. Екологічна експертиза.
  11. Екологічний контроль.
  12. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення.

Список використаної літератури

  1. Екологія: основи теорії і практикум: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Львів: “Новий Світ – 2000”, “Магнолія плюс”, 2003. – Ст. 185 – 214.
  2. Шкарупа В. Ф. Основи екології та безпеки товарів народного споживання.: Підруч. – К.: КНТЕУ, 2002. – Ст. 90 – 100.
  1. 1. Система екологічного законодавства України

В Україні створена розгалужена система екологічного законодавства. Її основу складає Конституція України, яка визначає засади правового регулювання охорони навколишнього природного середовища. Конституція України встановила право кожного на безпечне  для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування заподіяної шкоди, закріпила обов’язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, обов’язок кожного не заподіяти шкоду природі, культурній спадщині, відшкодувати завдані ним збитки.  Конституція України встановлює й інші засади екологічного права, зокрема, право на інформацію, на участь у прийнятті рішень та інші.

Центральне місце у системі екологічного законодавства посідає Закон України  “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991р.

Закон містить 72 статті, які обєднуються в такі розділи:

  1. Загальні положення;
  2. Екологічні права та обов’язки громадян;
  3. Положення Рад народних депутатів у галузі охорони навколишнього природного середовища;
  4. Положення органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища;
  5. Спостереження, прогнозування, облік та інформування в галузі навколишнього природного середовища;
  6. Екологічна експертиза;
  7. Стандартизація і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища;
  8. Контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища;
  9. Регулювання використання природних ресурсів;
  10. Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища;
  11. Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки;
  12. Природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні;
  13. Надзвичайні екологічні ситуації;
  14. Вирішення спорів у галузі охорони навколишнього природного середовища;
  15. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
  16. Міжнародні відносини України в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Положення Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” в подальшому конкретизовані в ряді кодексів та законах. В Україні діють ряд нормативних актів, основною метою яких є регулювання використання та охорони окремих природних ресурсів.

–         Земельний кодекс України;

–         Водний кодекс України;

–         Кодекс України про надра;

–         Лісовий кодекс України;

Закони України:

–         “Про рослинний світ”;

–         “Про тваринний світ”;

–         “Про охорону атмосферного повітря”;

–         “Про природно-заповідний фонд”;

Також прийнято закони, які регулюють попередження та усунення негативних факторів впливу на довкілля та життя і здоров’я людини:

–         “Про екологічну експертизу”;

–         “Про відходи”;

–         “Про пестициди і агрохімікати”;

–         “Про зону надзвичайної екологічної ситуації”;

–         “Про поводження з радіоактивними відходами”.

  1. 2. Обєкти правової охорони навколишнього природного середовища

навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів;

природні ресурси, які залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві у даний період: земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс, рослинний світ, тваринний світ;

–  території та обєкти природно-заповідного фонду України й інші території та об’єкти, визначені законодавством України;

здоров’я і життя людей від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки.

3. Екологічні права громадян – це встановлені та гарантовані державою можливості у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища. Вони пв’язані з охороною, використанням і відтворенням природних ресурсів, забезпеченням екологічної безпеки, заповіданням і ліквідацією негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереженням природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.

Кожен громадянин має право на:

– безпечне для його життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

– участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних і господарських органів, установ та організацій з цих питань;

– участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального  та комплексного використання природних ресурсів;

– здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

–  об’єднання в громадські природоохоронні формування;

– одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров’я населення;

–  участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

–  одержання екологічної освіти;

– подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

4. Екологічні обовязки громадян:

–         додержання вимог щодо збереження природи і раціонального використання природних ресурсів;

–         діяльність у галузі екологічної безпеки, додержання природоохоронних стандартів, норм, нормативів, лімітів, правил, інструкцій та інших законодавчих актів;

–         внесення плати за використання природних ресурсів, за погіршення якості довкілля і штрафів за екологічні правопорушення;

–         компенсація шкоди, заподіяної забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє середовище.

Законодавчі функції управління в галузі охорони навколишнього  середовища здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевої влади.

До виключної компетенції Верховної Ради України у галузі регулювання відносин щодо охорони навколишнього середовища належать:

–          визначення основних напрямів державної політики в галузі охорони навколишнього середовища;

–          затвердження державних екологічних програм;

–          визначення правових основ регулювання відносин у галузі охорони природи, у тому числі щодо прийняття рішень про обмеження, тимчасове зупинення або припинення діяльності підприємств і об’єктів у разі порушення ними екологічного законодавства;

–          визначення повноважень Рад народних депутатів, порядку організації та діяльності органів управління в галузі охорони навколишнього  середовища, використання, природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;

–          встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, статусу потерпілих громадян та оголошення таких зон на території держави.

5. Управління в галузі охорони НПС

Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства:

–         контроль за додержанням вимог екологічної безпеки;

–         забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо ОНПС;

–         раціонального використання природних ресурсів;

–         досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі ОНПС.

Для досягнення поставлених завдань управління охороною навколишнього природного середовища (ОНПС) здійснюється у декількох напрямах - спостереження,  дослідження,  екологічної експертизи,  контролю,  прогнозування, програмування, інформування.

Види управління:

громадське – здійснюється громадянами та їх об’єднаннями. Цей вид управління свідчить про демократизацію суспільства;

♦ виробниче – цей вид управління реалізується у рамках підприємства, установи, організації і спрямоване безпосередньо на раціональне природокористування, охорону довкілля конкретним господарюючим чи іншим суб’єктом;

♦ галузеве – управління, що здійснюється в рамках відповідної галузі чи сфері діяльності, якщо така негативно впливає на довкілля;

♦ державне – управління у сфері ОНПС є складовою частиною державного управління і здійснюється органами держави та місцевого самоврядування.

6. Основні принципи ОНПС:

–         раціональне використання природних ресурсів;

–         відтворення та охорона;

–         екологічна безпека;

–         захист життя і здоров’я людини та довкілля загалом.

Законодавчі функції управління в галузі охорони навколишнього  середовища здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевої влади.

До виключної компетенції Верховної Ради України у галузі регулювання відносин щодо охорони навколишнього середовища належать:

–         визначення основних напрямів державної політики в галузі охорони навколишнього середовища;

–         затвердження державних екологічних програм;

–         визначення правових основ регулювання відносин у галузі охорони природи, у тому числі щодо прийняття рішень про обмеження, тимчасове зупинення або припинення діяльності підприємств і об’єктів у разі порушення ними екологічного законодавства;

–         визначення повноважень Рад народних депутатів, порядку організації та діяльності органів управління в галузі охорони навколишнього  середовища, використання, природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;

–         встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, статусу потерпілих громадян та оголошення таких зон на території держави.

7. Шляхи здійснення екологічної безпеки

Шляхи здійснення екологічної безпеки

встановлення екологічних вимог до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об’єктів;

ОНПС при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів;

ОНПС від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу;

ОНПС від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого впливу фізичних факторів та радіаційного забруднення;

ОНПС від забруднення відходами;

встановлення екологічної безпеки транспортних засобів;

додержання вимог екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем;

встановлення вимог екологічної безпеки щодо військових, оборонних об’єктів та військової діяльності;

встановлення екологічних вимог при розміщенні і розвитку населених пунктів.

8. Стандартизація в галузі охорони НПС

Стандартизація в галузі охорони природи здійснюється з метою встановлення обов’язкових норм, правил, вимог щодо ОНПС, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Вимоги Держ. стандартів обов’язкові для виконання

–         визначають терміни ;

–         режим використання;

–         охорону природних ресурсів;

–         методи контролю за станом Н.С;

–         вимоги щодо запобігання шкідливого впливу забруднення н. с. на здоров’я людей.

Екологічний паспорт – розробляється з метою визначення впливу підприємств  на навколишнє середовище і контролю за дотриманням природоохоронних норм і правил госп. діяльності.

Екологічний паспорт промислового підприємства – це нормативно-технічний документ, у якому міститься інформація про використання природних ресурсів і визначається вплив виробництва на навколишнє середовище.

Екологічний паспорт розробляє підприємство  за рахунок власних коштів, затверджує його керівник підприємства.  Узгоджений з органами місцевого самоврядування і природоохоронними органами, екологічний паспорт підлягає реєстрації.

Екологічний паспорт складається з таких розділів:

–         загальні відомості про підприємство;

–         природно-кліматична характеристика району розташування підприємства;

–         відомості про технологію виробництва, схеми руху матеріалів, характеристика сировини, матеріальних та енергетичних ресурсів;

–         характеристика земельних ресурсів і ділянки, на якій розташоване підприємство;

–         характеристика викидів у атмосферу; характеристика водоспоживання і водовідведення;

–         характеристика відходів виробництва, рекультивації порушених земель, транспорту підприємства;

–         характеристика екологічної діяльності підприємства, у тому числі витрати на природоохоронні заходи, платежі за викиди і скиди забруднюючих речовин, за використання природних ресурсів, розміщення відходів виробництва.

9. Нормативи екологічної безпеки

Екологічні нормативи  – розробляють і вводять у дію державні природоохоронні органи, органи охорони здоров’я та інші уповноважені на те органи.

–         єдині для всієї території України;

–         відповідають вимогам ОНС та здоров’я людей від негативного впливу забруднювачів;

–         у разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних районів можуть встановлюватись більш жорсткі нормативи ГДК забруднюючих речовин.

Стандарти якості навколишнього середовища

Екологічні:     ГДК – гранично допустима концентрація,      кількість шкідливої  речовини у середовищі, яка практично не впливає на здоров’я людей і не викликає негативних наслідків.

Встановлюється в законодавчому порядку.

ОБРВ – орієнтовно безпечний рівень впливу;

ГДР – гранично допустимий рівень шкідливої фізичної дії (шум, електромагнітне випромінювання та ін.)

Виробничо-господарські:

ГДВ – гранично допустимий викид забруднюючих речовин будь-яким виробництвом у НС-ще.

ГДС – гранично допустимий скид (норматив для забруднення водоймищ).

ГДВ (ГДС) – кількість забруднюючої речовини, яку дозволяється викинути (скинути) в НС.

Визначаються у мг/м3 (мг/л) – максимальна разова;

м/рік – валова кількість.

ГДВ – це маса викидів шкідливих речовин за одиницю часу від одного або сукупності джерел забруднення атмосфери міста чи іншого населеного пункту з урахуванням перспективи розвитку промислових підприємств і розсіювання шкідливих речовин в атмосфері, що створює приземну концентрацію, яка не перевищує гранично допустимі концентрації їх для населення, рослинного і тваринного світу, якщо немає більш жорстких екологічних вимог і обмежень.

ГДС – це маса речовин у стічних водах, максимально допустима до відведення з установленим режимом перенесення шкідливих речовин, що має певне значення для прикордонних регіонів.

10. Екологічна експертиза

Екологічна експертиза проводиться з метою попередження негативного впливу антропогенної діяльності на стан довкілля та здоров’я людей, а також оцінки ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.

  • Екологічна експертиза в Україні – це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної  діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону НПС, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;

організація комплексної, науково обгрунтованої оцінки об’єктів екологічної експертизи;

встановлення відповідності об’єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, будівельних норм і правил;

оцінка впливу діяльності об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища і якість природних ресурсів;

оцінка ефективності, повноти, обгрунтованості та достатності заходів щодо охорони НПС;

підготовка об’єктивних, всебічно обгрунтованих висновків екологічної експертизи.

Види екологічної експертизи

11. Екологічний контроль

Екологічний контроль –  перевірка повноважними (компетентними) суб’єктами права дотримання та виконання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.

Екологічний контроль оперує трьома функціями:

–         превентивною – попередження порушень законодавства про охорону НПС незалежно від суб’єкта права.

–         інформаційною – накопичення інформації про природоохоронну  діяльність підконтрольних об’єктів;

–         каральною – до осіб, винних у порушенні екологічного законодавства, компетентні органи застосовують заходи державного примусу.

Екологічний контроль може здійснюватися різними суб’єктами. Тому розрізняють:

  • державний;
  • відомчий;
  • виробничий;
  • громадський контроль.

12. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення

Порушення законодавства про охорону навколишнього середовища тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. За порушення екологічного законодавства відповідальність несуть особи, винні у:

  • порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє середовище;
  • порушенні норм екологічної безпеки;
  • порушенні вимог законодавства при проведенні екологічної експертизи, у тому числі в поданні свідомо неправдивого експертного висновку;
  • невиконанні вимог державної екологічної експертизи;
  • фінансуванні, будівництві і впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;
  • порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів;
  • допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє середовище;
  • перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів;
  • самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;
  • порушенні строків внесення  платежів за використання природних ресурсів та за забруднення НС;
  • невжитті заходів щодо запобігання та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє середовище;
  • невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони природи, та вчиненні опору їхнім представникам;
  • порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів;
  • невиконанні вимог охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги;
  • відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюванні населення.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього середовища та погіршення  якості природних ресурсів.

загрузка...