Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

Природні ресурси як споживча вартість

Безплатне користування ресурсами в умовах адміністративно-команд­ної економіки, що базувалося головним чином на державній власності на засоби виробництва, спричинило:

–         глобальне забруднення навколишнього середовища;

–          нераціональне використання природного потенціалу;

–          екстен­сивний розвиток економіки України і зростання природомісткості націо­нального валового продукту.

Ще в 70…80-х роках багато вітчизняних еко­номістів висловлювалися за введення платного природокористування. У зв’язку з переходом до ринкової економіки платне користування природними ресурсами стало об’єктивною необхідністю.

Більша частина природних ресурсів України, що є державною власністю, відпускається підприємствам, організаціям і неюридичним особам за плату. Водночас окремі компоненти природних ресурсів, незважаючи на те, що на їх відтворення й охорону затрачена суспільна праця, використовуються безплатно, поза рамками товарного обміну. Так, серед лісових ресурсів без оплати як продукти використовується частка грибів, ягід, плодів, лікарських рослин та інших компонентів. У зв’язку з цим стоїть питання, які державні природні ресурси доцільно відпускати без оплати. Чи доцільно державним органам здійснювати стимулювання відтворення тих компонентів природи, користування якими здійснюється поза рамками організованого ринку? Відповідаючи на ці питання, необхідно мати на увазі, що вже давно минув той час, коли природні ресурси можна було розглядати як дармові блага природи. Навіть чисте повітря у зв’язку із забрудненням його промисловими і побутовими відходами перестало бути дармовим благом. Для підтримання споживчих характеристик атмосферного повітря на належному рівні необхідно затрачати суспільну працю на створення парків і зелених зон навколо населених пунктів та їх охорону і захист, а також на утримання спеціальних служб, що здійснюють контроль за станом атмосферного повітря.

Перехід до ринкових економічних відносин передбачає, що всі витрати на відтворення й охорону природних ресурсів повинні компенсу­вати споживачі. Той, хто використовує (або знищує, плюндрує) природні ресурси, повинен забезпечити їх відтворення, виділяючи кошти на створення спеціальних екологічних фондів.

Введення плати за природні ресурси не означає, що держава не пови­нна виділяти кошти з державного бюджету на відтворення природних ресурсів і охорону природи. Такі кошти доцільно виділяти, насамперед, на усунення екологічної шкоди, спричиненої нераціональним природокорис­туванням у минулому, і на поліпшення екологічної безпеки. Із зростанням економічної могутності України частка національного доходу, що виділяється на ці потреби, повинна зростати.

На сучасному етапі розвитку економіки нашої країни склались об’єк­тивні передумови для стимулювання ефективного відтворення і викорис­тання всіх компонентів природи, що мають важливе соціальне значення незалежно від форми їх використання. Таким чином буде забезпечене за­доволення кожної людини незалежно від її доходів найнеобхіднішими благами. Дещо інший підхід повинен бути щодо підприємств і організацій, які до цього часу користуються деякими компонентами природи безплатно. Юридичні особи повинні вносити плату за всі природні ре­сурси, що використовуються для виробництва продукції і послуг. З цієї точки зору, прогресивним можна вважати Закон України про охорону атмосферного повітря, який передбачає плату за використання атмосфер­ного повітря для виготовлення продукції і за його забруднення.

загрузка...