Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

Способи і системи утримання ВРХ

У тваринництві рік поділяють на два пері­оди: зимово-стійловий (205 — 210 днів) і літній (150—155 днів).

У практиці молочного скотарства існує кілька систем утримання худоби:

- цілорічна стійлова,

- стійлово-пасо­вищна,

- стійлово-табірна.

Незалежно від системи худобу утримують двома способами — прив’язним та безпри­в’язним.

Прив’язне утримання передбачає постійне місце від­починку, годівлі та доїння корови. При цілорічній стій­ловій системі утримання незалежно від пори року худо­ба перебуває на прив’язі у приміщеннях. Для прогуля­нок будують на території ферми спеціальні вигульні майданчики, де корови перебувають у період між техно­логічними циклами годівля — доїння.

При безприв’язному утриманні корові згодовують корм у спеціальних приміщеннях, на кормових майданчиках чи в приміщеннях, де місце від­починку (бокс) має годівницю або бокси розміщені так що корів годують у проходах між рядами боксів.

У районах з великою розораністю земель практикують стійлову чи стійлово-табірну систему. При стійловій системі утримують на прив’язі в закритих приміщеннях з обов’язковими щоден­ними прогулянками на вигульних майданчиках, споруджених біля приміщень.

Стійлово-табірна передбачає утримання в стійло­вий період у капітальних приміщеннях на прив’язі, а влітку тварин переводять до таборів, розміщених біля полів кормової сівозміни з культурами зеленого конвеєра. Протягом доби їм надають активний моціон.

Стійлово-пасовищну систему застосовують у господарствах, які мають природні та штучні пасовища. Тварин утримують у примі­щеннях, а влітку їх випасають на пасовищах, що знаходяться непо­далік ферми.

Кращим варіантом є створення культурних пасовищ. Усю їхню площу розбивають на загони і згідно з графіком на них випасають худобу. На високопродуктивних штучних пасовищах на корову від­водять 0,2 — 0,3, а на природних випасах — 0,5 — 1 га. Пасовищне утримання позитивно впливає на здоров’я, продуктивність та від­творні функції тварин.

У приміщенні для кожної корови обладнують стійло, годівницю і автонапувалку ПА-ІА або АП-ІА одну на два суміжні стійла.  Будують приміщення для худоби за типовими проек­тами. Є корівники дворядні на 100 голів, чотирирядні — на 200 голів, телятники з родильним відділенням і про­філакторієм на 142 голови. Корівники обладнують стій­лами для відпочинку і утримання корови.

Ширина проходів між годівницями повинна бути такою, щоб вільно проходили кормороздавачі різних марок.

Для успішного роздоювання корів їх потрібно повні­стю забезпечити водою. Добову потребу худоби у воді визначають з розрахунку на одну голову за добу.

Перебої у водопостачанні влітку зменшують продук­тивність на 20—25% і більше. Температура води 10— 15 °С. В ній не повинно бути бактерій. Напувалки щодня слід чистити. Краще за все давати худобі проточну воду в жолобкових напувалках. Якщо напувалок немає, худо­бу поять водою тричі на день.

Телятники обладнують не стійлами, а клітками для індивідуального і групового утримання тварин.

Підлога у стійлах і клітках має бути міцною, теплою, вологонепроникною, зручною для прибирання і дезинфікування.

Годівниці роблять міцними, зручними для поїдання кормів тваринами і закладання кормів механізмами. За конструкцією вони мають бути такими, щоб їх можна було легко очищати від решток кормів і дезинфікувати. Прив’язі роблять міцними, еластичними, щоб вони на­дійно фіксували тварин у стійлі, були легкими, не травмували тварин, давали змогу їм легко вставати і лягати в стійлі. Найбільш поширена у стійлах дерев’яна підлога. Для утеплення стійл і поліпшення гігієнічних умов утримання використовують під­стилку (солома, торф, тирса) з розрахунку 2 – 4 кг на корову за добу, яка вбирає вологу, шкідливі гази й запобігає забрудненню тварин.

Над стійлом кожної корови має бути табличка із зазначенням клички, інвентарного номера, породи і породності, походження, да­ти народження, чергового отелення та продуктивності.

Тварини потребують систематичного догляду. Через шкіру у них виділяється з організму тепло, волога, гази, жирові виділення сальних залоз. На шкірі залишаються мінеральні і органічні рештки, які заважають тварині, забруднюють шкіру, утруднюють виведення з організму продуктів обміну. Забруднюються тварини і при відсут­ності підстилки чи несвоєчасному видаленні із стійла гною.

Прив’язне утримання дає можливість ретельно нормувати годів­лю, роздоювати корів, спостерігати за станом здоров’я, проявом охо­ти, здійснювати догляд з урахуванням індивідуальних особливос­тей. Але воно потребує значно більших затрат праці на роздавання кормів, доїння, видалення гною, проведення прогулянок.

Навантаження на одну доярку за прив’язного утримання стано­вить 20 – 25 корів, а затрати праці на 1 ц молока — 3-4 люд.-год. Отже, навантаження на одного працівника менше, а затрати праці на 1 ц молока з однаковими надоями в 1,3 — 1,6 рази  більші, ніж за безприв’язного утримання.

Прив’язне утримання не дає повної можливості створити для тварин нормальний повітряно-світловий режим у приміщенні й за­безпечити їх активним моціоном. Тварини мало піддаються ультрафіолетовому опроміненню, під дією якого в організмі утворюється вітамін Б, що бере участь у регу­люванні мінерального обміну.

На фермах із прив’язним утриманням гній видаляють транспор­терами ТСН-2, ТСН-З.ОБ, ТСН-160, ТШ-ЗОА. Корми роздають мо­більними кормороздавачами КТУ-10А, РКС-10 або стаціонарним РВК-Ф-74.

При безприв’язному утриманні корів, на відміну від традиційного прив’язного, тварини знаходяться ніби на самообслуговуванні. Це спрощує і зменшує щоденну кількість операцій, які необхідні для догляду за худобою. Кількість обслуговуючого персоналу на фермі скорочується в 2 – 2,5 рази, знижується собівартість молока. Безприв’язне утримання корів у зимовий та літній періоди року більше, ніж  прив’язне, відповідає основним положенням  інтенсивної мало затратної технології виробництва молока.

загрузка...