1.Статистика основних засобів.

2.Статистика енергетичних ресурсів.

3.Система статистичних показників виробничого устаткування.

4.Показники механізації і електрифікації сільсь­кого господарства.

5.Статистика чисельності, складу і руху робочої сили.

6.Статистика продуктивності праці.

7.Статистика собівартості продукції.

1. Статистика основних засобів

За функціональним призначенням засоби виробництва поді­ляють на засоби праці (основні засоби виробництва) і предмети праці (оборотні засоби).

Основні засоби обліковують як у натуральній формі, так і у вартісному виразі. Облік основних засобів у натуральних оди­ницях характеризує їх кількість і потужність. Вартісна оцінка дає змогу визначити загальний обсяг і структуру основних за­собів, вивчати відтворення їх, ефективність використання тощо.

Протягом тривалого періоду використання основних засобів вартісна оцінка їх змінюється внаслідок того, що вони зношу­ються фізично і змінюються умови їх виробництва. Це зумов­лює застосування кількох видів вартісної оцінки основних засо­бів: 1) за повною первісною (балансовою) вартістю; 2) за пер­вісною вартістю без величини зносу; 3) за повною відновною вартістю; 4) за відновною вартістю без величини зносу.

У процесі виробництва основні засоби поступово зношу­ються. Розрізняють фізичний і моральний знос. Фізичний знос – це матеріальне спрацювання основних засобів у процесі ви­користання їх. Моральний знос – це дострокове вибуття основ­них засобів з виробничого процесу внаслідок появи нових, більш ефективних засобів.

В  економічному  аналізі  широко  застосовують показники фондозабезпеченості господарства і фондоозброєності праці.

2. Статистика енергетичних ресурсів

Енергетичне устаткування складається з двох частин: 1) дви­гунів; 2) засобів передачі енергії, трансформаторів, електроапа­ратів, освітлювальної апаратури для виробничих потреб.

Вихідним показником статистики енергетичного устатку­вання є наявність його на певну дату або в середньому за пев­ний період. Наявність енергетичного устаткування визначають за натуральними (фізичними) одиницями, а також з урахуван­ням потужності.

Потужність енергоресурсів сільського господарства вимірю­ють у кінських силах і кіловатах. Перерахунок потужності з кінських сил у кіловати здійснюють за коефіцієнтом 0,736, а з кіловатів у кінські сили – 1,36. Потужність деяких двигунів ви­мірюють у кіловольт-амперах (1 кВ ´ А = 0,8 кВт).

Сумарна потужність енергоресурсів, що використовуються на виробництві, дорівнює потужності первин них двигунів, включаючи робочу худобу, мінус потужність первинних двигу­нів, що обслуговують електрогенератори, плюс потужність еле­ктродвигунів, електроапаратів, електроосвітлювальної апарату­ри.

Структуру енергоресурсів визначають як питому вагу по­тужності окремих видів двигунів у загальній потужності.

Найбільш поширеними відносними показниками викорис­тання двигунів є коефіцієнта екстенсивного, інтенсивного і ін­тегрального навантаження.

3.Система статистичних показників виробничого устаткування.

Сільськогосподарські машини класифікують за технологіч­ним призначенням і способом агрегатування. За технологіч­ним призначенням машини поділяють на такі групи: для об­робітку грунту, сівби, внесення добрив, догляду за посівами, збирання врожаю, боротьби з шкідниками і хворобами; меліора­тивні машини; машини для тваринницьких ферм; навантажувачі тощо. За способом агрегатування розрізняють самохідні, ста­ціонарні, причіпні, навісні машини.

Серед сільськогосподарських машин значну питому вагу мають трактори, комбайни і автомобілі.

Показники кількості та використання тракторів.

Середню спискову кількість тракторів визначають як від­ношення загальної кількості тракторо-днів за списком до кіль­кості календарних днів; середню кількість тракторів, що працю­вали, – як відношення загальної кількості фактично відпраць­ованих тракторо-днів до кількості днів роботи у звітному періо­ді.

Використання тракторів вивчають за кількістю відпраць­ованого часу і обсягом виконаних робіт. Відпрацьований час об­ліковують у тракторо-днях, тракторо-змінах, тракторо-годинах. Коефіцієнт змінності роботи тракторного парку визначають як відношення загальної кількості відпрацьованих тракторо-змін до загальної  кількості  відпрацьованих  тракторо-днів.

4.Показники механізації і електрифікації сільсь­кого господарства.

Рівень механізації окремих робіт обчислюють як відно­шення обсягу роботи, виконаної за допомогою механізованих засобів, до загального обсягу виконаної роботи. Рівень комплексної механізації у рослинництві визнача­ють відношенням комплексно механізованих робіт до загального обсягу робіт згідно з технологічною картою вирощування певної сільськогосподарської культури. Загальний обсяг робіт виража­ють в умовних гектарах. Рівень комплексної механізації можна також обчислити як відношення посівної площі, на якій засто­сована комплексна механізація, до всієї посівної площі.

У тваринництві рівень комплексної механізації визначають відношенням поголів’я тварин на фермах з комплексною ме­ханізацією до всього поголів’я тварин даного виду.

5.Статистика чисельності, складу і руху робочої сили.

Спискову кількість працівників реєструють на підприємстві щодня. У вихідний або святковий день спискова кількість їх до­рівнює показнику за попередній робочий день.

Середньоспискову кількість працівників за місяць обчис­люють діленням загальної кількості працівників за всі календар­ні дні місяця на кількість календарних днів у місяці. Середньо­спискову кількість працівників за квартал визначають за фор­мулою середньої арифметичної простої з місячних даних. Так само обчислюють середньоспискову кількість працівників за рік.

При вивченні руху робочої сили визначають абсолютні і відносні показники обороту робочої сили за кількістю прийнятих на роботу, оборо­ту робочої сили за кількістю звільнених з роботи і плинності робочої сили.

6.Статистика продуктивності праці.

Продуктивність праці – це здатність конкретної праці ви­робляти певну кількість продукції за одиницю часу. Підви­щення продуктивності праці – загальний економічний закон розвитку суспільного виробництва.

Рівень продуктивності праці визначають співвідношенням між кількістю виробленої продукції і затратами робочого часу. Розрізняють прямі і обернені показники продуктивності праці.

У процесі аналізу продуктивності праці широко застосо­вують індексний метод. Розрізняють натуральні, трудові і вар­тісні індекси продуктивності праці.

7. Статистика собівартості продукції

Витрати на виробництво продукції групують за економічни­ми елементами або за статтями.

Розподіл витрат за елементами використовують для обгрун­тування нормативів оборотних засобів, визначення чистої про­дукції галузі і національного доходу країни.

Групування витрат за статтями використовують для кон­тролю за виконанням фінансового плану, виявлення резервів зниження собівартості продукції.

Структуру собівартості продукції визначають як пито­му вагу окремих статей витрат у загальній сумі витрат на ви­робництво даного виду продукції або групи продуктів. Порів­нюючи фактичну і планову структури собівартості продукції, встановлюють вплив кожної статті витрат на зміну рівня собі­вартості.

Виконання плану і динаміку собівартості продукції вив­чають за допомогою індивідуальних і загальних індексів.