Пошук
загрузка...
Книги
Счетчик

Технологія вирощування овочевих культур

Технологія вирощування кожної овочевої культури має свої особливості, однак є спільні питання для овочівництва, правильне вирішення яких забезпечує підвищення продуктив­ності цієї галузі.

Сівозміни. Овочеві культури вирощують у спеціальних овочевих сівозмінах. Найкраще розмістити овочеву сівозміну на досить зволожених схилах, низинних угіддях або на зрошуваних родючих землях поблизу населеного пункту. Для теплолюбних овочів бажано підбирати південні схили, а для менш теплолюбних культур — низину. Під багаторічні овочі виділяють окрему позасівозмінну ділянку.

За агробіологічними властивостями всі овочеві культури можна поділити на п’ять груп. З цього і виходять при визна­ченні кількості полів у сівозміні з тим, щоб кожну групу культур розмістити в окремому полі.

Культури родини гарбузових (огірки, кабачки, гарбузи) мають підвищені вимоги до азоту, не потребують інтенсивного розпу­шування грунту.

Коренеплоди (буряки, морква, ріпа, редька, пастернак, селера) потребують, насамперед, фосфорного і калійного жив­лення, а також розпушування грунту, яке забезпечують неодно­разовим обробітком міжрядь.

Листоплідні та зелені (капуста білокачанна, кольорова, кольрабі, брюссельська, салат, шпинат) мають підвищені вимоги до азоту.

Цибулинні і плодові (цибуля, часник, помідори, баклажани, перці) вимогливі до всіх елементів живлення, добре ростуть на незабур’янених площах. Надмірне азотне живлення затри­мує утворення плодів та ріст плодових.

Бобові (горох, квасоля, боби) не вимогливі до азоту та частих розпушувань грунту.

Орієнтовна схема такої сівозміни:

1)    листоплідні; 2) коренеплоди; 3) баштанні; 4) плодові; 5) бобові, цибулинні та зелені овочі.

Удобрення овочевих культур. Мінеральні добрива необхідно щороку вносити під кожну культуру, а органічні — в два поля сівозміни. Гній, торфогнойові або інші компости по 40— 50 т/га вносяться під капусту та огірки і по 20—30 т/га під помідори. Зазначені норми на сірих опідзолених грунтах збільшують, а на чорноземах зменшують.

Більші норми добрив застосовують на менш родючих від­мінах грунтів і під культури з довшим періодом вегетації (напри­клад, під пізню капусту вносять більше добрив, ніж під ранню).

Гній та компост вносять під оранку в повній нормі, а міне­ральні добрива лише 60—75% їх норми. Решту використовують під час передпосівної підготовки, сівби і підживлення.

Для овочевих культур особливе значення має підживлення. Перше підживлення проводять через 2 тижні після садіння розсади або появи сходів безрозсадних культур переважно азот­ними добривами або гноївкою і пташиним послідом.

Обробіток ґрунту. Зяблеву оранку треба проводити відразу після збирання попередника. Грунти з глибоким гумусним горизонтом орють на 28—32 см, а менш родючі — на всю глибину гумусного шару. Кожного року глибину оранки треба змінювати на 2—3 см, щоб не утворювалась ґрунтова підошва та не вивертався на поверхню засмічений насінням бур’янів шар грунту.

Передпосівний обробіток грунту проводять на високому агротехнічному рівні в якомога більш ранні строки. Особливо своєчасно і старанно готують грунт під дрібнонасінні культури: моркву, цибулю, редиску. Насамперед, ріллю боронують для закриття вологи, потім культивують в один, а під культури пізньої сівби і посадки — у два сліди. Перед сівбою грунт старанно вирівнюють волокушами і шлейфами, а потім ущільнюють котками, щоб забезпечити загортання насіння на відповідну глибину і появу дружних сходів.

Підготовка насіння та сівба. Для сівби можна використову­вати насіння овочевих культур лише районованих сортів з високими посівними якостями. Насіння за крупністю сортують на ситах різних розмірів. Крупне насіння занурюють у воду, в результаті чого легке насіння спливає. Потім крупне і важке насіння просушують і використовують для сівби.

Останнім часом в овочівництві застосовують гетерозисні гібриди.

Підготовка насіння до сівби включає такі прийоми:

*калібру­вання,

*протруювання,

*пророщування,

*обробку стимуляторами,

*дражування та ін.

Калібрування — це розподіл насіння на фракції за масою і розміром.

Ефективне намочування насіння в розчинах мікроелемен­тів.

Для знищення збудників хвороб насіння протруюють Віта-ваксом, Формаліном або іншими препаратами.

Щоб прискорити появу сходів, насіння моркви, цибулі та петрушки перед сівбою замочують у воді протягом 3—4, а насіння буряків — 1—2 днів. Для цього насіння в мішках або ящиках занурюють у воду на 5—10 хв., потім виймають, дають зайвій воді стекти і висипають на вологу мішковину (краще її розстелити на зволоженій тирсі) шаром до 10 см у теплому приміщенні. Зверху насіння прикривають мокрою мішковиною. Перед сівбою насіння просушують, щоб відновити його сипкість, і зважують, що потрібно для визначення норми висіву. Таке насіння висівають тільки у вологий грунт, щоб воно не втратило схожості.

Строки сівби залежать від біологічних особливостей куль­тури і мети вирощування. Насіння у відкритий грунт висівають у весняний, літній, передзимовий і зимовий строки.

Моркву, цибулю, редиску, горох, петрушку, зелені овочі висівають, а розсаду ранньої капусти садять рано навесні, на початку польових робіт; столові буряки сіють на 5—7 днів пізніше. Огірки, кабачки, гарбузи, квасолю сіють, а розсаду помідорів, баклажанів, перцю висаджують у такі строки, щоб сходи і розсада не попали під весняні приморозки. Редиску, салат та інші зелені овочеві культури висівають 2—3 рази за період вегетації.

Насіння овочевих культур загортають на різну глибину залежно від розміру насіння, механічного складу і вологості грунту.

Глибина загортання насіння моркви, цибулі, салату, редиски та інших дрібнонасінних культур становить 2 см, на легких ґрунтах — 3; буряків і огірків — 3—5, гороху — 5—6, квасолі та гарбузів — 6—7 см.   Норма висіву залежить від схеми і способу сівби, а також крупності насіння. Так, норма висіву столових буряків становить 12—18 кг/га, цибулі-ріпки (з насіння) — 7—9, моркви — 4—7 кг/га.

Для захисту сходів і розсади від приморозків треба більш теплолюбні культури розміщувати на південних схилах. З цією метою застосовують також дощування, димові завіси, а розсадні рослини накривають паперовими ковпачками тощо.

У разі утворення кірки на поверхні грунту її треба негайно знищити ротаційною мотикою, кільчастими котками або сіт­частими боронами. Міжрядний обробіток починають якомога раніше, бо від цього залежить успішне знищення бур’янів. Ґрунт у міжряддях розпушують, як тільки з’являються сходи маячної культури або позначаться рядки.

Збирання врожаю. Ручне збирання овочів — надзвичайно трудомістка робота. Для підвищення продуктивності праці застосовують навісні збиральні платформи ПНСШ-12, на яких розміщують по 54 стандартних ящики для овочів.

Овочеві культури вирощують не тільки у відкритому грунті (польові умови), а і в закритому.

Закритий ґрунт — це споруди, пристосовані для вирощу­вання розсади та овочів, коли вони не надходять з відкритого грунту. У закритому грунті дорощують овочеві культури восени, проводять вигонку зелених культур.

Найбільше поширення мають три види споруд закритого грунту: утеплений грунт, парники і теплиці.

Утеплений ґрунт — це тимчасові малогабаритні споруди, які будують безпосередньо на грунті без бічних огорож. Споруди вкривають світлопроникними або темними матеріалами, які знімають під час догляду за рослинами. Цей вид закритого грунту використовують для захисту від весняних холодів рано висаджених або висіяних рослин. Для обігріву використовують пальне, тепло промислових підприємств.

У парниках вирощують розсаду, ранні овочеві культури. Парники можуть бути одно- і двосхилими, заглибленими і наземними. Наземні виготовляють стаціонарними і перенос­ними. Покриття парників може бути рамним або суцільним (шторним), заскленим або плівковим. Для обігріву парників використовують енергію сонця, біопалива, води, електричного струму. За строками експлуатації розрізняють парники ранні, середні та пізні.

Теплиці — найбільш удосконалений вид закритого грунту. Споруджують їх з різних матеріалів (дерево, метал). Будують одно- і багатоланцюгові або блокові (складаються з кількох одноланцюгових). За тривалістю використання розрізняють теплиці засклені, зимові (цілорічні) і весняні, вкриті плівкою. Зимові теплиці, призначені для вирощування розсади, називають розвідними; у північних районах вони стелажні, в середній смузі і на півдні — переважно грунтові. У розвідних зимових теплицях застосовують посилене ґрунтове обігрівання і електричне освітлення рослин. Весняні теплиці призначені для вирощування розсади з наступним висаджуванням її у відкритий грунт. Вони, як правило, ґрунтові.

загрузка...